Тема 12. Інтеграційні процеси світового господарства

Загальносвітовий характер продуктивних сил і економічного прогресу.

Аналіз розвитку людства свідчить про те, що суспільний прогрес веде до того, що все більше країн світу включається в загальне русло економічного, політичного, соціального і культурного розвитку. Проте цей процес не є безконфліктним; він складний, суперечливий, різноманітний і пов'язаний з необхідністю розв'язання різних проблем для країн, втягнутих у цей розвиток.

Матеріальною основою цих процесів є інтернаціоналізація продуктивних сил, яка спричиняє формування всесвітнього господарства.

Більшість дослідників вважають, що це відбулось в кінці XIX і на початку XX ст. Саме в цей період в основному завершилось формування матеріальних основ всесвітнього господарства, а саме:

а] склалась досить стійка система міжнародного поділу праці;

б) сформувалась світова виробнича інфраструктура, як то транспорт, зв'язок, трубопроводи, канали тощо;

в] оформилася світова валютна система на основі так званого "золотого стандарту”;

г) різко посилилась міжнародна міграція капіталів і робочої сили.

У спеціальній літературі зазначається, що система всесвітнього

господарства кінця XIX – початку XX ст. носила яскраво виражений імперіалістичний характер. В цей період відбувся так званий територіальний поділ світу між великими державами, сформувались величезні колоніальні імперії. Відбулось розмежування країн світу на метрополії і колонії, і вся система міжнародних економічних відносин базувалась на цій суперечливій єдності, а саме:

– міжнародний поділ праці призвів до того, що колонії служили для метрополій джерелом дешевої сировини, робочої сили, ринками збуту товару і місцем вигідного вкладення капіталу;
– склалась система "нееквівалентного обміну" між метрополіями і колоніями;
– через систему валютних відносин колоніально залежні країни опинились міцно "прив'язаннями" до держав-метрополій;
– в колоніальних і залежних країнах сформувалась однобічна і спотворена структура економіки, яка не дозволяла вийти на шлях самостійного ефективного розвитку.

Водночас, розвиток всесвітнього господарства у XX ст. показує, що ринкові відносини, які функціонують у світовому масштабі, неминуче призводять до зламу нерівноправних економічних і політичних взаємозв'язків і відносин міжрізними країнами. Починаючизкінця 60-х- 70-х років всесвітнє господарство одержує нову якість у своєму розвитку, що пов'язано з корінними змінами у світових продуктивних силах.

Сучасне світове господарство являє собою сукупність національних господарств, які економічно зв'язані між собою міжнародним поділом праці, спеціалізацією і кооперуванням виробництва. Це глобальний економічний організм, в якому сформувались і зростають взаємозв'язки всіх країн і народів планети. Воно характеризується посиленням інтернаціоналізації продуктивних сил, створенням різноманітної системи міжнародних економічних відносин, формуванням міжнародних механізмів, які регулюють господарський обмін між країнами. У всесвітньому господарстві об'єктивно відбивається цілісність сучасного світу, яка зростає і міцніє.

Економічною основою сучасного всесвітнього господарства є процес інтернаціоналізації виробництва, тобто розвиток таких організаційно-економічних форм, які зв'язують виробництво одних країн зі споживанням його результатів іншими країнами. Інтернаціоналізація виробництва веде до того, що багато товарів є гібридними. Наприклад, англійські телевізори Amstrad's збираються в основному з японських деталей, тоді як японські Sony переважно з англійських деталей. Багато компаній об'єднуються з іноземними фірмами, в тому числі конкурентами. Наприклад Форд і Мазда, Philips і Siemens та ін.

Інтернаціоналізація продуктивних сил, на сучасному етапі, стає одним із факторів економічного прогресу у всесвітньому масштабі.

Міжнародні зв'язки національних економік стають постійними, коли виникає міжнародний поділ праці – спеціалізація окремих країн на виробництві тих чи інших товарів і послуг.

Спочатку спеціалізація країн на виготовленні окремих видів продуктів зумовлювалася відмінностями природно-кліматичних умов. Це особливо стосувалось сільськогосподарської продукції і сировинних товарів.

Як відомо, мінеральні ресурси досить нерівномірно розміщені на території Землі. У різних регіонах неоднаковий земельний фонд (в одних місцях він більш придатний для землеробства, в других – для тваринництва, а в третіх – майже непридатний для сільськогосподарського виробництва). Через різні атмосферно-погодні умови у різних країнах далеко не однакові можливості для вирощування різних сільськогосподарських культур або розведення певних порід тварин.

Отже, як і на ранніх етапах генезису товарного виробництва, всесвітнє господарство спочатку базується на природному поділові праці між країнами у відповідності з природно-кліматичними умовами. Це веде до їх економічного відособлення на світовому ринкові, яке реалізується за допомогою національно-державних форм. На цій підставі, зокрема, виникає міжнародне право яке регламентує економічні відносини між країнами.

Величезну роль у прискоренні міжнародної виробничої спеціалізації відіграв процес індустріалізації національних економік, що пройшов в останній третині XIX і на початку XX ст. Це призвело до розвитку предметної спеціалізації, яка орієнтується на виготовлення окремих видів промислових виробів (напр. Швейцарія – годинників, Швеція – високоякісної сталі і підшипників тощо).

Спочатку Англія, яка стала в XIX ст. "фабрикою світу”, а потім й інші великі держави Європи і Північної Америки, перетворились у всесвітні індустріальні центри, які працюють на задоволення не стільки національних, як міжнародних економічних потреб. Виготовлена в цих країнах фабрична продукція споживається у всіх частинах світу. Внаслідок цього посилилась орієнтація на переробку привізної сировини. Тому замість традиційних місцевих виробництв, стали формуватись нові галузі промисловості. Місцеву і національну замкнутість господарського життя заступив економічний зв'язок і залежність націй одна від одної.

Таке поглиблення взаємозалежності і взаємозв'язаності ланок всесвітнього господарства означало різке посилення процесу інтернаціоналізації продуктивних сил. З їх розвитком змінюється сам характер розподілу праці. Крім загального розподілу праці (на промисловість, сільське господарство та ін.), і окремого (між підприємствами) поділу праці, відбувається одиничний поділ праці (по детальний, по

вузловий), коли у виробництві того чи іншого кінцевого продукту приймають участь сотні і тисячі підприємств різних країн світу.

У XX ст., особливо в останні десятиріччя, під впливом науково- технічної революції (НТР), інтернаціоналізація продуктивних сил істотно прискорилась і набрала якісно нових рис. Сучасна техніка передбачає такий розгалужений поділ праці, який в силу величезного асортименту виробів, глибокої спеціалізації окремих виробництв тощо, робить нерентабельною, а інколи просто неможливою спробу забезпечити всі виробничі та інші потреби будь-якої окремої країни (навіть найбільшої та економічно найрозвинутішої) лише власними силами.

Особливо значних масштабів досягає спеціалізація при виробництві проміжних промислових виробів, деталей і напівфабрикатів. Так, наприклад, у виробництві літака "Боїнг-747" використовується близько 4,5 млн. різних деталей, частин і вузлів, підряди на поставку яких розподілені між 1 б тисячами компаніями в США та інших країнах. Фірма "Дженерал моторc" має 40 тис. супідрядчиків, а "Дженерал електрік" – 45 тис. постачальників.

Раніше американська автомобільна компанія "Крайслер" виробляла автомобілі з деталей виготовлених в основному в США. Зараз вона закуповує комплектуючі в Японії, Південній Кореї, ФРН і інших країнах і продає автомобілі на світовому ринку. Це стосується й інших товарів, наприклад, одягу, який раніше виготовлявся американцями для американців. Зараз провідний американський модельєр Білл Бласс виготовляє нові зразки одягу із тканин виготовлених в Італії, із австралійської шерсті. Нова модель одягу передається агенту в Гонконг, який в свою чергу розміщує замовлення на швейній фабриці в Китаї. Готова продукція надходить в магазин Нью-Йорка.

НТР дозволяє у короткий строк настільки збільшити випуск нової продукції, що рамки окремих країн виявляються надто вузькими для її повного використання. Стає необхідним і економічно виправданим розгортати виробництво у розрахунку на потенційних споживачів у всьому світі. Такому зростанню міжнародної спеціалізації і кооперуванню праці сприяє економічна вигідність великосерійного (особливо масового) виробництва. Рамки внутрішнього ринку стають все більш тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно і необхідно виходить за межі національних кордонів. Наприклад, при сучасному рівні техніки і технології оптимальна потужність підприємства по випуску сільськогосподарських тракторів у США становить близько 90 тис. машин на рік (потенціальний обсяг виробництва). Це дає зниження витрат виробництва на одиницю продукції на 18% порівняно з річним випуском у 20 тис. тракторів. З урахуванням широкого асортименту тракторів, який нараховує десятки видів машин різного призначення, навіть великий внутрішній ринок США не може поглинути всю продукцію одного вузькоспеціалізованого заводу такої високої потужності.

За даними автомобільних компаній США, збільшення річного масштабу виробництва з 100 тис. до 2 млн. автомобілів, скорочує затрати на кожну машину на 34%. Тому сьогодні в більшості галузей машинобудування у розвинутих малих і середніх країнах світу на експорт призначено 75-90% виготовленої продукції. Зростання інтернаціоналізації продуктивних сил означає їх здатність забезпечувати економічний прогресу всесвітньому масштабі.

У зв'язку з цим для всіх країн світу, незалежно від їх соціально- політичного устрою, вирішальну роль починають відігравати загальні тенденції технологічного та організаційно-економічного прогресу. Виникли єдині критерії техніко-економічної ефективності, які вимагають, щоб господарська діяльність у кожній країні відповідала загальним для всесвітнього господарства вимогам і стандартам. Ці стандарти, як правило, закріплюються у документах міжнародних організацій.

У міру розвитку продуктивних сил змінюється не лише зміст, але й характер міжнародного поділу праці. Економічний обмін між країнами опосередковує вже не тільки і не стільки загальний поділ праці (між крупними сферами економіки – сільське господарство, промисловість), частковий поділ праці (між окремими галузями і видами виробництва цих сфер), скільки одиничний поділ праці в межах окремого підприємства.

Інтернаціоналізація виробництва, особливо при виготовленні технічно складних, наукоємних виробів, призвела до міжнародного поділу праці безпосередньо на рівні технологічних процесів. У сучасних умовах сама участь у міжнародному розподілі праці починає виступати уже як вихідна передумова нормального розвитку виробництва. Цей розвиток у багатьох випадках взагалі неможливий без кооперації праці між країнами.

У силу цих причин міжнародний економічний обмін все в більшій мірі приймає форму заздалегідь погоджених поставок товарів кооперованими підприємствами різних країн.

Особливо це відноситься до таких товарів, як машини та обладнання, виробництво яких включає невідомого споживача. Тому високі темпи економічного зростання спостерігаються, як правило, у тих країнах, яким вдається добитись найбільших успіхів у розширенні свого експорту, підвищенні його конкурентоспроможності. Інтернаціоналізація продуктивних сил проявляється і в переході від предметної (міжгалузевої) спеціалізації до по детальної (внутрішньогалузевої). У межах останньої – підприємства розташовані на території якої-небудь країни стають лише відособленими ланками поділу праці у загальній міжнародній організації виробництва певного товару. Наприклад, значну частину операцій по виготовленню американських телевізорів та іншої електронної апаратури виконують робітники заводів, які знаходяться у Південній Кореї, на Тайвані та інших країнах.

Розвивається також спеціалізація по виготовленню уніфікованих вузлів, деталей, напівфабрикатів і комплектуючих виробів. Наприклад, у сучасному машинобудуванні лише 15-20% всіх деталей машин є оригінальними, решта – 80-85% є серійними, стандартизованими і взаємозамінюються уніфікованими частинами, які можуть застосовуватись у різних виробах.

Це спричиняє зростання обсягу кооперованих поставок між країнами. Сьогодні більше 30% товарообігу між розвинутими країнами світу становлять саме такі поставки. У світлі цих факторів такий взаємозв'язок економіки незалежної України з іншими державами СНД, у т.ч. з Росією не є поганим сам по собі. Проте, цей взаємозв'язок повинен здійснюватись у цивілізованій формі і не бути засобом політичної боротьби, а тим більше – об'єктом економічної війни.

Для визначення ступеня інтернаціоналізації господарської діяльності застосовується спеціальний показник – експортна квота виробництва, тобто питома вага продукції виробленої на експорт у ВВП:

де: Д – експортна квота;

Е – експорт (за рік);

Р – річний ВВП.

Так, наприклад питома вага валового продукту, який іде на зовнішній ринок становить в капіталістичних країнах близько 20%, в т.ч. в ФРН – 33%, а Бельгії 78%. В СРСР ця доля складала всього 4,3% із-за низької якості продукції. В обмін на свою продукцію на зовнішньому ринку країни одержують ту продукцію, яка їм потрібна. В Україні питома вага експорту у ВВП становила в 2000 р. 44,7%. Така висока питома вага обумовлена вузькістю внутрішнього ринку із-за низької купівельної спроможності населення, а також відсутністю попиту на основний продукт нашого експорту (метал) на внутрішньому ринку.

Ступінь участі національних господарств у міжнародному поділі праці характеризує також індекс товарності:

де: Т – індекс товарності;

Е – експорт (за рік);

І – імпорт (за рік);

Р-річний ВВП.

Досягнутий ступінь інтернаціоналізації виробництва країни залежить від ряду факторів:

а) рівня її техніко-економічного розвитку;
б) характеру виробничої спеціалізації;
в) розміру національного господарства.

Помічено, що рівень техніко-економічного розвитку держави залежить насамперед від того, наскільки розвинутий міжнародний поділ праці і поділ праці всередині країни.

Сучасний етап інтернаціоналізації виробництва зумовлений науково-технічною революцією, яка значно посилила тенденцію до поглиблення міжнародного поділу праці. У кожному національному господарстві зростає роль елементів, породжених організаційно- технічною взаємодією різних країн світу.

Все більше підприємств, які входять у національні комплекси, стають ланками всесвітнього господарства. У результаті цього незалежно від форм власності і суспільного ладу різних країн, виникає їх все більша економічна взаємозалежність. Іншими словами, сьогодні практично жодній країні вже не вигідно, економічно неефективно виробляти "все своє". Світове масове виробництво все більше базується на всесвітньому поділові праці. Тому ефективний розвиток національних економік стає можливим лише на шляху активного використання переваг міжнародного поділу праці.