Колективна (кооперативна) власність

Кооперативна власність – це загальне благо всіх членів кооперативу, які об'єднали свої кошти, засоби виробництва, працю для спільної діяльності в інтересах членів кооперативу. Кооперативна форма власності є досить розповсюдженою у світі. Про це свідчить той факт, що кожна п'ята доросла людина на земній кулі є членом того чи іншого кооперативу, яких нараховується більше 1 мільйона.

Форми кооперативів досить різноманітні. Це постачальні, збутові, заготівельні, кредитні, виробничі, сервісні, житлові і багато інших – усього понад 200 видів. Кооперативи існують як у містах, так і в селах. На сучасному етапі у капіталістичних країнах досить широкого розповсюдження набули кооперативи, які обслуговують сільськогосподарських виробників, фермерів. Так, через кооперацію скандинавські країни продають на внутрішньому і зовнішньому ринках близько 80%, а Японія – 90% товарної сільськогосподарської продукції. У Франції, ФРН та Іспанії через кооперацію реалізується більше 50% продукції сільського господарства, а в США, Англії, Італії, Бельгії – 30%. Через кооперацію здійснюється переробка 50-80% сільськогосподарської продукції. Важливу роль відіграють кооперативи в забезпеченні фермерів засобами виробництва (технікою, добривами, насінням та іншим). Так, у країнах Європейського союзу на постачальні кооперативи припадає більше 50% виробничих поставок, а в таких країнах, як Швеція, Норвегія, Фінляндія – 60%, в США – 26%. В Україні відсутні кооперативи, які б забезпечували фермерів засобами виробництва, а частка кооперативів у реалізації сільськогосподарської продукції становить менше 1%, тоді як різного роду посередники займають домінуюче місце і привласнюють більшу частину прибутку.

Участь кооперативів у реалізації сільськогосподарської продукції й забезпеченні фермерів засобами виробництва позитивно позначається на їх доходах, оскільки усуває монополізм промислових фірм у цій діяльності, дає можливість забезпечити паритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Тому вивчення і запровадження зарубіжного досвіду про роль і місце кооперації в економічному і соціальному розвитку країни має особливо важливе значення для України, де склався монополізм яку закупівлі сільськогосподарської продукції, так і в забезпеченні сільського виробника засобами виробництва. Перехід до ринку неможливий без подолання цього монополізму.

Одним із прикладів кооперативів є кредитна спілка (КС) "Боїнг", яка була створена в США в 1935 р. працівниками фірми і мала в своєму активі всього 12 доларів. Сьогодні актив цієї спілки становить 1,3 млрд. доларів і об'єднує більше 500 тис. чоловік.

В Україні у 2011 р. нараховувалося 1155 кредитних спілок (союзів) які об'єднують більше 800 тисяч членів, що в 5 разів менше ніж їх було 100 років тому. До речі, батьківщиною українського кредитного кооперативного руху є Полтавщина. В 1869 р. було засновано Гадяцьке ощадно-позичкове товариство. На жаль, на початку 30-х років більшовицька влада заборонила його діяльність.

Кооперативний кредитний рух розвинутий в Канаді, Ірландії, Австралії, де членами КС є більше 40% населення. Наявність КС створює конкуренцію для комерційних банків. КС – це неприбуткові суспільно- фінансові організації. Гроші тут обертаються по колу і видаються насамперед тим, хто найбільше цього потребує. Відсоткові ставки на кредити і внески визначають самі члени КС Управління кооперативами колегіальне, причому всі члени рівні, незалежно від розміру грошового внеску.

Коли і у зв'язку з чим почали створюватись кооперативи?

Кооперативний рух виник в середині XIX ст. на захист споживачів від сваволі торговців і різного роду посередників, які реалізували покупцям не завжди якісні товари за досить високими, часто недоступними цінами. Реакцією на це було те, що споживачі стали організовувати кооперативи за рахунок пайових внесків. Вперше споживчий кооператив було створено в Англії в 1844 році, він називався "Товариство справедливих рочдельських^[1] піонерів". Його основними принципами були: торгівля лише доброякісними товарами за готівку і за середніми цінами; розподіл прибутку між членами кооперативу – пропорційно до закупок товарів; поступове нагромадження паю, і рівність голосів незалежно від величини паю.

В Україні першими споживчими товариствами також стали міські кооперативи. Так, у 1866 році працівники Харківського університету заснували споживчий кооператив. Потім кооперативні товариства були створені в Києві, Одесі, Полтаві, Херсоні та інших містах. У східній Україні царський уряд досить негативно ставився до кооперативного руху, вбачаючи в ньому прояв українського сепаратизму. Лише в березні 1917 року Тимчасовий уряд прийняв Закон про кооперацію, після чого кооперативний рух значно посилився.

В Галичині умови для розвитку кооперації склались значно кращі. Це було пов'язано з тим, що австрійський уряд ще в 1873 р. прийняв закон про "Заробіткові торговельні спілки". На той час торгівля в Галичині знаходилася в руках переважно чужинців, що негативно позначалось на соціальному становищі населення. Щоб захиститись від зиску дрібних торгівців, перекупників, лихварів, споживачі почали створювати кооперативи. Щоб населення купувало українські товари у Галичині використовували гасло "Свій до свого по своє".

Перша міська кооперативна крамниця була відкрита у Львові в 1883 р. Товариством "Народна торгівля". Споживчі кооперативи, обминаючи численних посередників, закуповували товар оптом у промислових підприємств, торгових фірм і продавали його населенню за дещо нижчими цінами (порівняно з некооперативними закладами) при більш високій культурі обслуговування і не допущенні шахрайства.

Крім цього, члени кооперативу на свій пай отримували частину прибутку у формі дивіденду. Частина прибутку використовувалась для розширення кооперативної торгівлі, на допомогу просвітницьким культурно-масовим організаціям, а також для створення власного виробництва товарів.

Через кооперативи селяни збували свою продукцію, організовували її переробку на місці, створювали підприємства для виробництва сільськогосподарського реманенту та ін.

В багатьох країнах за рахунок кооперативних коштів створюються фонди соціального захисту членів кооперативу, надається лікарська допомога, здійснюється додаткове пенсійне забезпечення, утримуються дошкільні дитячі заклади, будинки для пристарілих, надається допомога безробітним, просвітницьким організаціям ("Союз Українок").

Таким чином, кооперація забезпечує її учасникам не лише економічну та соціальну вигоду, вона приваблює людей своєю духовністю, вселяє в них упевненість в їх непереможну силу. Тому кооперація в демократичних країнах користується небувалою популярністю і підтримкою з боку населення. Такою популярністю вона користувалась і в нашій країні, в Східній Україні – до початку 20-х років, а в Західній Україні – до 1939 р. Проте демократичні принципи тодішнього, справжнього кооперативного руху не відповідали більшовицькій ідеології, утруднювали насадження сталінської диктатури. Тому в СРСР на початку 20-х років, а в Галичині в 1939 р. справжні народні кооперативи було ліквідовано. Але для того, щоб залишитись членом Міжнародного кооперативного альянсу і через нього проводити підривну пропаганду світового демократичного кооперативного руху, більшовики створили так звану сільську споживчу кооперацію, яка фактично підпорядковувалась державі, а тому і захищала її інтереси, а не інтереси споживачів. У радянській кооперації ціни на товари були вищими на 7%, в порівнянні з державною торгівлею, за рахунок так званої гужової надбавки. В той же час державні закупочні ціни на сільськогосподарську продукцію були непомірне низькими. Таку кооперацію партійна номенклатура використовувала для закупівлі імпортних високоякісних товарів з метою їх реалізації через закриті спецмагазини (розподільники} за низькими цінами партапарату.

Що стосується виробничих кооперативів, наприклад, колгоспів, то вони були створені в примусовому порядку для того, щоб радянській владі легше було забирати у селян вирощену продукцію, позбавити їх засобів виробництва, перетворити їх у підневільних держави, знищити куркулів – найбільш працьовитих людей. Все це поклало початок кризи сільського господарства в нашій країні, яка продовжується до цього часу.

Світовий досвід свідчить про те, що виробничі кооперативи досягають високої ефективності виробництва, якщо вони засновуються на добровільних засадах і функціонують на своїй природній основі. Одним із прикладів цього можуть бути кібуци (комуни) в Ізраїлі. їх утворенню сприяло те, що прибуваючих сюди людей з усього світу, зустріла незатишна пустеля і часті наскоки недоброзичливих сусідів. Це примушувало людей об'єднуватись у невеликі колективи, спільно обробляти землю, ділити між собою здобуті матеріальні блага, захищатись від наскоків зовнішніх ворогів. Зараз це процвітаючі господарства, які забезпечують високий рівень виробництва і життя своїм трудівникам.

В умовах командної економіки існували такі три основні види кооперативів :

• – виробничі (промислові артілі, колгоспи);
• – споживчі (сільське споживче товариство);
• – змішані (займалися виробництвом і реалізацією продукції).

Крім цього, існували житлові кооперативи. Однак, оскільки усі ці види кооперативів фактично були одержавлені, то практично вони мало чим відрізнялись від державної власності. Щоб ці кооперативи відповідали своїй природі, необхідне їх роздержавлення. Здійснюється це через приватизацію власності шляхом паювання і акціонування. Приватизація колгоспної власності відроджує її кооперативно-пайову сутність. Розмір паю визначається на основі трудового вкладу кожного працівника. Колгоспи на добровільній основі трансформуються у колективні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, асоціації кооперативів, акціонерні товариства та ін.

Існуючим законодавством передбачено різноманітність форм власності і господарювання. При цьому право вибору надається самому працівнику. Власнику паю дано право вільно ним розпоряджатись: здавати свою частку землі в оренду колективному господарству або фермеру чи обробляти самостійно. В цих умовах власник землі отримує стабільний доход в натуральній і грошовій формі, що робить його більш самостійним, веде до зростання його добробуту.

Згідно Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" замість колгоспів, радгоспів створено чотири форми господарств:

• а) Приватно-орендні підприємства. Тут власник землі і майна здає свій пай (землю і частку майна) підприємству, яке зобов'язується сплачувати власнику не менше 3 % вартості землі (на Полтавщині 1 га Оцінюється у 8 тис. грн. Тому орендна плата повинна становити не менше 80 грн. за 1 га).
• б) Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариство має статутний фонд, який розділений на частини. Учасники (не більше 10 чоловік) несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Вони можуть брати землю в оренду в інших не учасників.
• в) Сільськогосподарські виробничі кооперативи. Це підприємства, створені для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства. Рекомендується, щоб засновниками було не більше 10 осіб. Решта землі береться в оренду.
• г) Селянські фермерські господарства. У такому господарстві фермер є власником до 100 га землі і може орендувати землю в інших власників.

В Україні на селі поки що слабо розвивається кооперація по обслуговуванню селян. В результаті цього закуповується лише 13-15 % виробленого м'яса і молока. Обслуговуючі кооперативи, які повинні бути в кожному селі, є тільки в одному на 50 сіл. Між тим, в зарубіжних країнах різноманітних кооперативів більше, ніж фермерських господарств, оскільки фермер часто є учасником багатьох кооперативів. Якби підняти товарність молока в Україні через кооперативи до рівня, який існує в Яготинському районі Київської області, то доходи селян зросли б на 4-5 млрд. грн., що становить дворічний рівень пенсій селян і річний фонд заробітної плати.

Однією з форм колективної власності є корпоративні товариства. Вони створюються шляхом об'єднання індивідуальних капіталів і залучення грошових коштів населення. На загальну суму акціонерного капіталу випускаються акції, які розповсюджуються серед засновників цього товариства відповідно до внесених коштів. Акції дають право на одержання відповідного доходу, дивідендів, а також на участь в управлінні справами компанії.

Виникнення акціонерних товариств веде до того, що персональний капіталіст, як такий, поступово зникає. Одним із прикладів демократизації капіталу є фірма "Дженерал моторз", яка нараховує 1 млн. чоловік персоналу, має 5 млн. акціонерів, котрі розкидані по всьому світу. Обсяг її виробництва перевищує ВНП багатьох країн. У США більше 10 тис. підприємств належать їх працівникам, які викупили ці підприємства. Тут трудиться 10,5 млн. чоловік, що становить 10% активної робочої сили країни, і випускається 10% промислової продукції. В Японії 90% самодіяльного населення є володарями акцій.

• [1] Рондель – місто, в якому бідні ткачі відкрили свій магазин. Зараз в Англії нараховується 10 тисяч кооперативних магазинів, які обслуговують 10 млн. покупців.