ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ "ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН"

Мета і завдання вивчення курсу "Історія культури зарубіжних країн"

Вивчення світової культури майбутніми фахівцями-істориками полягає в їхньому особистісному художньо-естетичному розвитку, формуванні у них світоглядних орієнтацій і компетенцій у сфері культури, вихованні потреби у творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні у процесі опанування цінностей зарубіжної культурно-мистецької спадщини.

Курс "Історія культури зарубіжних країн" має вирішити такі головні завдання:

– ознайомити студентів із найбільш визначними здобутками світової культури протягом усієї історичної еволюції і сформувати систему знань про закономірності розвитку культури;
– сформувати знання про просторові моделі культури, з'ясувати морфологічні аспекти світової культури, розкрити механізми формування етнонаціональних, регіональних, етноконфесійних тощо моделей культури;
– розкрити єдність і багатоманітність культури народів світу;
– збагатити емоційно-естетичний досвід студентів, сформувати культуру почуттів, пробудити особистісно-позитивне ставлення до мистецьких цінностей;
– сформувати у студентів художньо-практичні вміння та навички, комплекс культурних компетенцій, що забезпечують здатність керуватися набутими знаннями та вміннями у самостійній діяльності, в процесі самоосвіти;
– сприяти розумінню студентами зв'язків мистецтва з природним, соціальним і культурним середовищем життєдіяльності людини, усвідомленню причетності до художніх традицій з одночасним розумінням особливостей національних картин світу;
– виховувати культуру міжнаціонального спілкування через вивчення художніх традицій народів різних країн.

Програма ґрунтується на принципах цілісності, наступності, системності та варіативності змісту, органічної єдності національних і загальнолюдських цінностей, діалектичної взаємодії культурологічного та антропологічного підходів ("людина в культурі – культура в людині").

Походження та зміст поняття "культура"

Слово "культура" походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси – culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі (землеробства), однак згодом дедалі частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Так, відомий римський оратор Цицерон у своїй праці "Тускуланські бесіди" називає філософію культурою душі. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Цицерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова "культура" як теоретичного терміна.

В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно- морального змісту. Німецький філософ С. Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово "культура" як самостійний термін для позначення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура пов'язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.

В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668-1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвитку. Французький філософ Шарль Монтеск'є (1689-1755) у праці "Про дух законів" доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) протиставляв культуру "чистій природі". Згідно з його теорією культуру почали розуміти як "людяність" на противагу "природності", "тваринності". Звідси – віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови "розумної держави" і встановлення таких самих суспільних відносин. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялися під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.

Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шиллер досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як до складного суспільно-історичного явища.

Перше, що слід зафіксувати, розглядаючи поняття "культура" у тому його вигляді, в якому воно закріплене сьогодні у свідомості, – це багатозначність, розмитість меж, використання і вживання з різними відтінками значення. Не так багато існує понять, які були б настільки не визначені, доступні для використання у найрізноманітніших (часто протилежних один одному) значеннях, ніж те, яке ми розглядаємо. Усі дослідники культури з абсолютною одностайністю констатують цю обставину.

Ще у 60-х pp. XX ст. американські культурологи А. Кребер та К. Клакхон, аналізуючи лише американську культурологію, наводили 237 дефініцій (визначень). Зараз ці підрахунки безнадійно застаріли, і підвищений інтерес до вивчення культури спричинив лавиноподібне зростання думок щодо його визначення. Ледве не кожен автор дає власне визначення культури.

Таке семантичне (змістове) розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, складність світу культури й поняття, яке його виражає.

У повсякденному житті слово "культура" розуміють і як те, що характеризує людину у сфері соціальної поведінки, зокрема її тактовність, повагу до інших людей, делікатність, уміння завжди знайти міру свого вчинку. Поширеним є ототожнення культури з освіченістю. При цьому не з тим типом освіченості, який виступає синонімом ерудиції, накопиченої розумом інформації, а з тим її змістом, що начебто "осідає" у внутрішньому світі особистості, роблячи її носієм якостей, прийнятих як культурні. У цьому разі культура ставиться на один щабель із внутрішньою інтелігенцією, практично ототожнюється з нею.

Інколи у повсякденному вжитку слово "культура" застосовується для характеристики якісного стану тих чи інших явищ. У цьому ключі й випускаються книги з назвами: "Культура мовлення", "Культура почуттів", "Про культуру продажу товарів", "Культура житла" тощо. І хоча це не зовсім буденне, швидше літературно-публіцистичне слововживання, але його витоки слід вбачати саме у буденній свідомості.

Прийнято й розуміння культури як того, що є специфічним для міського способу життя на противагу сільському.

Досить часто термін "культура" наближається до оціночної характеристики форм зовнішньої поведінки людини, виступає як інша назва дотримання норм етикету. "Некультурно поводитесь" – ця поширена фраза явно виражає негативну оцінку тому, хто порушує загальноприйняті норми.

Філософи ж намагаються трактувати слово "культура" у широкому розумінні. Згідно із цим трактуванням культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені протягом історії людства. Спробуємо дати прийнятне визначення терміна "культура".

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей.