РЕГІОНАЛЬНА ТИПОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

Регіональна культурна самобутність

Основним поняттям в аналізі регіональної культури виступає "культурний регіон". У найбільш загальному значенні під культурним регіоном розуміють велику групу історично пов'язаних між собою культур. Народи, які населяють той чи інший географічний регіон, встановлюють між собою стійкі економічні, політичні й духовні зв'язки, виробляють спільні форми життя і звичаї, оскільки проживають в однакових природно-кліматичних умовах. Все це веде до утворення подібних рис в їхніх культурах, що і визначає специфіку кожної з конкретних регіональних культур. Конкретніше культурний регіон – це своєрідна єдність етнічних і національних духовних характеристик, що виявляє себе у схожості традицій, стійкості генетичних і контактних культурних зразків, близькості релігійно- філософських та етико-естетичних світоглядних засад.

У сучасній культурології найпоширенішими є дві класифікації культурних регіонів світу, які випливають із визнання єдності та багатоманітності світової культури. Перша, загальніша, здійснює поділ світової культури на культури Заходу і Сходу. Поняття "Схід" і "Захід" при цьому не мають чітко визначеного смислу. Найчастіше під Сходом розуміють Азію, а під Заходом – Європу та Північну Америку. Проте Схід і Захід – не лише географічні поняття, а й різні типи культур, духовності, різні шляхи, способи людського буття у світі.

У широкому значенні Захід – це сфера буття європейської культури, ділянка поширення і визначального впливу християнської та античної системи цінностей. Головними імперативами європейського культурного розвитку визнаються особистість, науково-технічне освоєння і перетворення природи. У чіткішому смислі Захід – це Західна Європа в її історичних межах, що розділена на романський і германський світи.

Поняття "Сходу", східного типу культури складніше (аніж Захід) у зв'язку зі своєю внутрішньою, змістовнішою неоднорідністю. Так, виділяють буддійський Схід, Схід арабо-мусульманський, Схід індуський; єврейсько-іудейський; дослідники акцентують на великих відмінностях у способі життя народів Індії, Китаю, Японії, Ірану, а культура Заходу інтегрована однією релігією – християнством (хоча й поділяється на низку різних конфесій), та й несхожість за типом життя і поведінки на Заході не так кидається у вічі, як на Сході. Незважаючи на багатоплановість і багатозначність поняття Сходу, під властиво Східним типом духовності все більше розуміють шлях людського буття, який ґрунтується на діалозі буддійського світоставлення з індуїзмом, а також даосизмом і конфуціанством. Відтак типова культура Сходу може бути окреслена метакультурою далекосхідного регіону, в якому відбулась зустріч і дивне переплетіння самобутніх духовних світів Індії та Китаю, а також культур, що історично пов'язані з ними і несуть у собі риси їхньої ментальності – японську, тибетську, індокитайську та ін. Основними якісними характеристиками Східного типу культур є: природність, фаталізм, невідворотна віддяка (карма), віра у реінкарнацію (перевтілення).

Поділ культур на східні та західні фіксує не тільки їх територіальне розташування, а й характеристику методів і способів пізнання світу, ціннісної орієнтації, основних світоглядних установок, суспільно- економічних і політичних структур.

Упродовж тривалого часу проблема "Захід-Схід" висувалась і розв'язувалась із погляду європоцентризму. Звісно, що всі досягнення східних народів сприймались і оцінювались через імперативи цінностей Західної цивілізації, що, у свою чергу, наклало тавро "меншовартісного" (варварського, відсталого, провінційного) на культурні здобутки Сходу.

На сучасний момент домінує погляд, згідно з яким Захід і Схід є не вищою і нижчою сходинками культурного прогресу, а двома цілком унікальними шляхами духовного розвитку людства, які не стільки заперечують один одного, а, радше, взаємодоповнюють і взаємозбагачують світову культуру. Зокрема, вплив Заходу виявився насамперед у сфері цивілізації – техніки, способів організації економіки і політичного життя. Вплив Сходу на Захід можна спостерігати у духовній сфері, виявленні великого інтересу до східної філософії, релігії, етики.

Окремо скажемо про мусульманську культуру. Як уже зазначалось, у широкому смислі Схід тотожний Азії, а отже, охоплює і мусульманську культуру. Проте слід пам'ятати, що мусульманська культура сформувалась на межі Заходу і Сходу і містить у собі риси як першого, так і другого.

Подібна доля випала і слов'янській, зокрема українській, культурі. Геополітичне розташування між Заходом і Сходом визначило її "межовий характер". Однак належність до християнського культурного кола все ж таки вказує на домінанту європейського генокоду, західної основи та спрямування.

Окрім широкомасштабних регіонів ("Схід" і "Захід"), виділяють і культурні регіони меншого масштабу. Так, друга за популярністю в культурології регіональна класифікація розділяє всю культуру людства на європейський (інколи його називають західноєвропейським- північно-американським); далекосхідний; індійський, арабо- мусульманський; тропічно-африканський; латиноамериканський культурні регіони. У свою чергу кожний із цих регіонів має внутрішню структуру. Наприклад, у межах європейського культурного регіону існують певні відмінності між культурами романських, германських, слов'янських, угро-фінських народів тощо.