Літературна традиція Індії

Стародавньою літературно-релігійною пам'яткою Індії є Веди (санскр. – знання), що їх послідовники індуїзму вважають "священними" книгами. Початок створення їх сягає періоду після вторгнення в країну арійських племен у середині II тисячоліття до н.е. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тисячоліття до н.е.

Велика за обсягом ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Араньяки, Упанішади. Такий поділ відображає історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна її група не є єдиним цілим. Самхити – це чотири збірки: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1 028 гімнів і 10 500 віршів) вважають Ригведу. Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство і спокій повною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: у Ведах вказується, що їх було 3399. Інші збірки Самхити вміщують мелодії, які супроводжують культові дії, різні магічні заклинання.

Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самхитів і мають в основному ритуальний характер. Із часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився і змінився релігійний культ. Виконання обов'язків жерця стало професією, і отже, виникла потреба у відповідній літературі.

Пізніше були створені Араньяки та Упанішади. Араньяки (буквально "лісові тексти") – це в основному правила для пустельників, старців, які намагаються на самоті пізнавати істину та її природ. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. – сидіти біля, мається на увазі сидіти біля вчителя з метою пізнання істини). Створення Упанішад пов'язують із 108 авторами. Кожний із текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади підкреслюють монодеістичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній світ на світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Також виводяться категорії "брахман" і "атман" як першооснови буття. Брахман у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і першопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот; атман – це дихання або окрема людська душа.

Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона справляла великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій.

Авеста – збірник "священних• книг зороастризму, стародавньої доісламської релігії, що панувала на Близькому та Середньому Сході до арабських завоювань {VII–VIII ст. н.е.). Засновником цієї релігії вважають напівміфічного пророка Заратуштру (Зороастра). Зороастризм зберігся в Ірані, а також в Індії, куди переселилися нащадки зороастристів (перси) після завоювання Ірану в VII ст. арабами. Ідеї та уявлення Авести вплинули на розвиток культури народів Азії і Середземномор'я.

Авеста являє собою складний твір, який створювався упродовж багатьох віків. Найстарішою його частиною є гати (пісні), які вміщували вчення пророка Заратуштри. У них відчувається вплив традицій первіснообщинного ладу, які виявляються в обожнюванні сил природи і прославлянні праці. Авеста також вміщує гімни, присвячені богам і міфічним героям, яким поклонялися індоіранці ще до появи зороастризму. Із стародавньої ведичної літератури, наприклад, зороастризм запозичив учення про бога Митру. Зміст Авести пристосувався до народних вірувань та племінних релігій, поширених на територіях великих іранських держав – Ахеменідської, Парфянської та Сасанідської. Спочатку при парфянських царях, а потім при Сасанідах (ІII–VII ст.) відбулася кодифікація різних частин Авести. Основний зміст Авести – вчення про непримиренну боротьбу світлого і темного божественних начал. Добрий бог Ахурамазда (Мазда, Ормузд) і злий бог Анхра-Манью (Аріман) є рівноправними творцями світу. Ахурамазда очолює сонм духів світла, він створив все добре, розумне та корисне; Анхра-Манью очолює духів зла і темряви – девів, тому творить все зле. Між ними йде запекла боротьба, в якій беруть участь і люди.

В Європі зміст Авести став відомий у XVIII ст., після перекладу книги в 1771 р. Анкетіль дю Перроном на французьку мову. Це дало змогу вивчити не тільки історію стародавніх східних релігій зороастризму і маздеїзму та існуючих до них вірувань, а й простежити вплив учення Авести на формування низки релігійних систем більш пізнього походження.

Слово мантра походить від слів "манас• – розум, або обумовлена свідомість, і "трайяті" – звільняти. Мантрами називаються звуки чи слова, які мають силу впливати на стан тіла, енергію і свідомість. За допомогою мантр очищають внутрішній простір для того, щоб у нього увійшов Бог.

Мантри також можуть зцілювати, впливати на роботу внутрішніх органів, очищати енергетичні канали, активізувати чакри, перетворювати внутрішню енергію, викликати потрібні емоції, заспокоювати або концентрувати розум, очищати свідомість і занурювати її у стан медитації. Мантри у Фен-Шуй застосовуються для підвищення життєвого тонусу, впливу на взаємини й активізації корисної енергії.

Біджа-мантри (насіння-мантри) – це неперекладні односкладні мантри, кожна з яких є звуковим втіленням енергії певного типу. Кожна біджа-мантра відповідає якій-небудь дії (розширення, стиснення і т. п.), точці організму, елементу або якому-небудь аспекту Бога.

Назва предмета або явища на санскриті (і деяких інших стародавніх мовах) така, що поєднання біджа-мантр, з яких складається відповідне слово, виражає саме ту енергію, яка міститься в даному предметі або явищі. При читанні мантр дуже важливим є те, що говорити можна тільки істину: якщо слова не відповідають дійсності, то й енергія, що і пробуджується ними, не відповідає енергії реальності.

Енергія, народжена брехнею, не знаходить собі місця в реальному світі і врешті-решт звертається проти того, хто її вимовив. Навпаки, якщо реалізований майстер або святий говорить те, чого немає, то його слова матеріалізуються: енергія, яку він пробуджує словами, така сильна, що змінює реальність. Багато які з мантр мають комплексний вплив, тобто відразу на три сфери існування людини: тіло, енергію і свідомість.

Зазвичай слово "мантра" пояснюється як "молитва", "формула шанування", "містичний склад" і т. п. Мантра – це Сила, яка передається незалежно від того, хто її вживає. Людині можна завдати шкоди і навіть вбити за допомогою мантри. За допомогою Мантри може бути досягнуто і певне з'єднання з фізичною силою. За допомогою Мантри за сприятливих умов може бути запалено вогонь для жертвопринесення. Мантрою людина може врятуватися і т. д. Тобто мантра – це сила. Сила у формі звуку. Корінь "ман" означає "думати". 5