Російський балет

Історія світового балету зберегла чимало легендарних імен. У Стокгольмі, столиці Швеції, перед старовинним будинком Музею танцю споруджено пам'ятник. У скульптурі з бронзи втілено образ видатної російської балерини Галини Уланової в партії Лебедя (скульптор Олена Янсон-Манізер). Хто з вас не пам'ятає танець маленьких лебедів або адажіо Одетти-Одилії з казково-фантастичного балету П.Чайковського "Лебедине озеро"? Ця музика стала улюбленою для багатьох людей в усьому світі, адже ідеї боротьби проти темних сил, що стоять на заваді щастя, зрозумілі представникам різних культур, людям різного віку, різних художньо-естетичних інтересів і уподобань.

Балет – вид музично-сценічного мистецтва, зміст якого розкривається в хореографічних образах. Французьке слово "ballet" походить від італійського "танець". Французька назва та італійське коріння не випадкові. Балет виник в епоху Відродження в Італії, де здавна любили веселі танцювальні сценки на карнавалі, які згодом перетворилися на танцювальні спектаклі. У Франції набув популярності придворний урочистий балет. Видатний французький драматург Ж.-Б. Мольєр створив лібрето кількох комедій-балетів, музику до яких написав композитор Ж.-Б. Люллі. У Королівській академії танцю (Париж) сформувалася школа класичного танцю – своєрідна мова хореографічного мистецтва, яка в основному збереглася до наших днів.

Балет (фр. ballet від італійського ballo – танець, пляска) – музично- хореографічний спектакль, в якому органічно співіснують музика, танець, драматичне дійство та елементи образотворчого мистецтва на основі загального драматичного плану. Танець у балеті складає (або ставить) балетмейстер, якого в програмках й афішах називають хореографом або постановником, а виконують артисти балету, або, як про них говорять, танцівники.

Адажіо (adagio) – повільний музичний темп, по метроному від 96 до 120 ударів за хвилину.

Лібрето (італ. Libretto – книжечка) – літературний текст, який лежить в основі музично-сценічного твору, головним чином опери. Часто під "лібрето" мають на увазі короткий переказ змісту опери, балету, оперети.

Уперше слово "балет" (у перекладі з італійського – "танцюю") вимовив італієць Доменікіно да П'яченца. На початку 15-го ст. він служив учителем танців при дворі правителя однієї з областей Італії – Феррари. Якось Доменікіно да П'яченца запропонував придворним виконати на балу чотири різних танці як єдине ціле. Склавши для цього подання ще й загальний фінал із церемонними виходами й уклонами, він назвав всю цю дію балетом.

Однак балет у тому вигляді, в якому ми знаємо його зараз, народився не в Італії, а у Франції. У 1581 р. у Парижі відбувся грандіозний спектакль "Комедійний балет королеви". Історики розповідають, що тривав він п'ять із половиною годин. У поданні брали участь і співаки, і читці, але події сюжету розкривалися насамперед за допомогою танцю. Так чотириста років тому з'явився той вид театрального спектаклю, що ми сьогодні називаємо словом "балет". Він з'єднує в собі музику, танець, мистецтво декорацій і створює, таким чином, зовсім особливий вид сценічного видовища. Танець у балеті складає (або ставить) балетмейстер, якого в програмках й афішах називають хореографом або постановником, а виконують артисти балету, або, як про них говорять, танцівники. Танець – головний виразний засіб у балеті. У танці розкриваються зміст балету, характери діючих осіб, їхні думки, почуття. Величезне значення в балеті має музика – її драматична, емоційна сила, багатство й краса мелодій і ритмів.

Важлива роль у балеті належить декораціям, костюмам, освітленню. У Росії перший балетний спектакль відбувся при дворі пануючого Олексія Михайловича у 1673 р. у підмосковному селі Преображенському. Його підготував іноземець – офіцер інженерних військ Микола Ліма. Називався він "Балет про Орфея та Евридіку". Джерела російського балету – у народних танцях, то величних і співучих, то бешкетних і зухвалих. Російські артисти по-своєму поставилися до техніки танцю, запропонованої їм закордонними постановниками й педагогами. Вони розвинули її, збагатили якостями, властивими народному танцю: виразністю, натхненністю, свідомістю.

На цій основі й почало формуватися те мистецтво, що ми називаємо тепер російським балетом. В історії російського балету багато славних сторінок. У 19-му ст. він став зразком для балету всього світу. Цим він зобов'язаний композиторам Π. І. Чайковському, творцеві безсмертних балетів "Лебедине озеро", "Спляча красуня", "Лускунчик"; A. К. Глазунову, авторові "Раймонди"; балетмейстерам М. Петіпа, Л. Іванову, М. Фокіну. У поставлених ними спектаклях танцювали прославлені балерини А. Павлова, Е. Гельцер.Т. Карсавіна, танцівники B. Ніжинський, В. Тихомиров і багато хто інший. На цій великій спадщині виріс російський балет. Серед його творців відомі хореографи К. Голейзовський, Ф. Лопухів, Р. Захаров, Л. Якобсон, І. Вольський, Ю. Григорович, О. Виноградов й інші. Багато спектаклів залишаються в пам'яті на все життя. Незабутні балети "Попелюшка" й "Ромео й Джульетта" С. Прокоф'єва, "Спартак" А. Хачатуряна (він визнаний гідним Ленінської премії), "Дон Кіхот" Л. Мінкуса, "Бахчисарайський фонтан" Б. Асаф'ева й багато інших. Радісні, святкові дитячі балети "Доктор Айболить", "Чиполліно", "Петя й Вовк", "Білий пароплав", "Синій птах" стали улюбленими балетами наших дітлахів. "Ми хочемо не просто танцювати, а говорити танцем" – у цих словах видатної російської балерини Галини Уланової закладений глибокий зміст, відбите завзяте прагнення до змістовності в балетному мистецтві. Ці слова доповнюють те чудесне визначення, що дав російському балету А. С. Пушкін: "...душой исполненный полет..."

У Росії балет набув поширення в XVIII ст. Тут тривалий час працював один із представників французької школи класичного танцю Шарль Дідло. На петербурзькій сцені він поставив чимало балетних спектаклів, у яких виступала, зокрема, й славнозвісна Авдотья Істоміна, чиє виконавське мистецтво оспівав О. Пушкін.

Становлення російської школи класичного танцю у XIX ст. пов'язане з діяльністю балетмейстера Маріуса Петіпа, який поставив на петербурзькій сцені понад 60 балетів, а також з музикою Петра Чайковського (1840-1893) – автора трьох знаменитих балетів: "Лебедине озеро", "Спляча красуня", "Лускунчик".

Відомі тісні зв'язки композитора з Україною. Проте навіть фахівці не завжди знають про козацьке коріння його роду. Прадід композитора Федір Чайка був православним шляхтичем (сотником) на Полтавщині, де народився дід композитора Петро Федорович Чайковський (у селі Миколаївка). Він навчався у Київській академії, потім став лікарем. Петро Ілліч часто і подовгу бував у Кам'янці і Вербівці на Черкащині, у Низах та Тростинці на Сумщині, у Симаках і Браїлові на Поділлі, неодноразово відвідував Київ, Харків, Одесу та інші міста України. Він залюбки використовував український музичний фольклор у багатьох інструментальних творах, присвятив українській тематиці опери "Мазепа", "Черевички". У Вербівці, в маєтку Давидових, де жила родина його сестри, композитор написав два акти свого першого балету "Лебедине озеро".

П. Чайковський надав глибинного змісту балетній музиці, в якій використовував принципи симфонічного розвитку. Він вважав, що балет здатний виразити складні почуття, велич душі людини. Співтворчість композитора з балетмейстером М. Петіпа збагатила танцювальну лексику, утвердила нове розуміння балетної драматургії.

Історичне значення мав балетний дебют російського композитора Ігоря Стравінського (1882-1971). Його балети "Жар-птиця", "Петрушка" у постановці талановитого балетмейстера Михайла Фокіна, "Весна священна" у постановці відомого танцівника та балетмейстера Вацлава Ніжинського були створені для "Російських сезонів" у Парижі, які на початку століття організував Сергій Дягілев – відомий антрепренер, палкий пропагандист російського мистецтва за кордоном. Сценічне оформлення, декорації, костюми, навіть лібрето "Петрушки" розробляв художник Олександр Бенуа; сценографія "Весни священної" належала Миколі Реріху, також співавторові лібрето.

І. Стравінський народився в родині відомого співака петербурзького Марийського театру. Він прожив у Росії 30 років, своїм духовно- музичним батьком вважав М. Римського-Корсакова.

Найдорожчий спомин його юності – зустріч з П. Чайковським, музикою якого захоплювався (на теми П. Чайковського композитор пізніше напише балет "Поцілунок феї").

Молоді роки І. Стравінського пов'язані з Україною. З 1896 р. він майже щороку проводив літо у місті Устилуг на Волині, зупиняючись у родині своєї майбутньої дружини Катерини Носенко. Донині зберігся дім, побудований за планом композитора, а також дві паркові алеї з посадженими ним деревами. Українська природа, прадавні весняні обряди, танці й хороводи надихали композитора на створення епізодів "Весни священної", котра народжувалася в Устилузі.

І. Стравінського завжди вабив театр з його культом краси. Багатство колористичної фантазії і стилізація фольклору "Жар-птиці", архаїка праслов'янської пісенності і танцювальності "Весни священної", міський побутовий фольклор "Петрушки" зі сценами народних ярмаркових гулянь – ось головні характерні риси балетів композитора. Незвичним є сюжет інтелектуально-філософського балету "Петрушка". Три ляльки: пустунка Балерина, поетичний Петрушка (закоханий у Балерину і зраджений нею) і примітивний Арап (щасливий суперник Петрушки) – становлять класичний трикутник, долями героїв якого керує фокусник, чаклун. Трагедія Петрушки розігрується на тлі веселого святкового балагану під час гуляння, чим ще більше увиразнюється психологічний контраст театральної дії.

Валети І. Стравінського з оркестровими ефектами, сміливими ритмами, ладогармонічними знахідками, новаторським трактуванням фольклору відкрили нову еру в історії музичного театру.

Зіркою першої величини в російській трупі С. Дягілева була балерина Анна Павлова (1881-1931). До неї в балеті панував віртуозний блиск, культ танцювальної техніки. Анна Павлова створила еталонні образи високої духовності, краси, щирості. Серед них – "Лебідь" К. Сен-Санса, "Вальс" із "Шопеніани". Останній образ художник Валентин Серов втілив у портреті балерини на афіші "Російських сезонів" у Парижі. Гастролі російської балетної трупи на всіх континентах забезпечили грандіозний успіх Анни Павловой Вона стала легендою балетного мистецтва.

Славу російського балету на світовій музично-театральній арені примножив інший вихованець петербурзької школи, учень М. Римського-Корсакова Сергій Прокоф'єв (1891-1953). "Чи може художник стояти осторонь від життя?.. Я дотримуюся того переконання, що композитор, як і поет, скульптор, живописець, покликаний служити людині й народу..." У цих словах геніального композитора Сергія Сергійовича Прокоф'єва розкривається зміст і значення його творчості, всього його життя.

Він народився і провів дитячі роки в Україні, у селі Сонцовка на Донеччині. П'ятирічним створив першу фортепіанну п'єсу, а в дев'ять – оперу. З-поміж багатьох захоплень обдарованого хлопчика (шахи, видання щомісячної газети, вирощування квітів, гербарій, залізниця, військові кораблі тощо) найцікавіше – щотижневі театральні, зокрема музично-театральні, вистави дитячої трупи під його керівництвом. За словами матері композитора, в ньому рано прокинувся "творець сцени".

Відомо, що С. Прокоф'єв – автор величезної кількості творів: опер, симфоній, інструментальних сонат і концертів, ораторій і кантат, музики до кінофільмів. За характером він – композитор-оптиміст, який тяжіє до світлих образів, веселих забав, радісного гумору.

Танцювальність завжди була притаманна музиці С. Прокоф'єва. Вершинним досягненням композитора вважають великий балет- трагедію "Ромео і Джульетта", який завдяки новаторській трактовці хореографії, симфонічним прийомам музичного розвитку став геніальним втіленням шекспірівських глибоко психологічних образів, загальнолюдських конфліктів.

Шекспір на балетній сцені?.. Прокоф'єв кидає виклик авторитетам. Розпочався експериментальний пошук нової музичної та пластичної мови, драматургічних і оркестрових засобів. Музику балету пронизують основні мелодичні лінії лейтмотиви, які поєднують низку образів-портретів у єдине ціле. У низці хореографічних образів неначе оживає дух епохи Відродження. Балет став загальновизнаним шедевром трагедійного жанру.

На сюжети, російських народних казок С. Прокоф'єв створив яскраво національні балети "Казка про блазня" і "Оповідь про кам'яну квітку", в класичних традиціях написано поетичну "Попелюшку".

Незабутні прокоф'євські образи Джульєтти й Попелюшки втілила на музично-театральній сцені Галина Уланова. Актриса збагатила традиції лірико-романтичного танцю Анни Павлової, сповнила характеристики хореографічних героїв психологізмом, особливою поетичністю, багатою гамою емоційних нюансів. Героїням Уланової – неперевершеного майстра пластичних деталей – притаманні зовнішня скромність і велика внутрішня сила. Після виступів за кордоном, де мистецтво балерини набуло широкого визнання, вона писала: "В усьому світі вважають, що саме душа нашого танцю, або, як говорив Станіславський, "життя людського духу", зачаровують над усе".

Нині російський балет відомий в усьому світі, жодна країна не може зрівнятися з ним у цій мистецькій царині.