Музична культура арабів

Відомості про стародавню арабську музичну культуру дуже бідні. Крім пісень праці, обрядових, побутових, військових, відомі караванні пісні (худа). Арабська музика одноголосна, мелодії багаті на мелізми, побудовані на 17-ступеневому звукоряді. Серед музичних інструментів головний – уд (рід лютні). Видатними представниками стародавньої арабської музичної культури були: Джаміле (співачка), Ібрагім аль- Маусім (композитор і співак, 804 р.), Зер'яб (співак, близько 1-ї половини IX століття) та інші.

Арабська поп-музика – музика стилю "поп", що виконується арабською мовою і популярна переважно в країнах арабського світу.

Велика частина цієї музики створюється в єгипетській столиці Каїрі, до громадянської війни в Лівані великим центром музичного виробництва був також Бейрут. Розвиток арабської популярної музики пов'язаний з арабською кіноіндустрією, центром якої також є Каїр. Стилістично жанр базується на традиційних західного світу – поп-ритмах з елементами регіональних різновидів арабської традиційної музики. Багато пісень витримані в меланхолійних, мінорних тонах, проте в останні роки, у міру розвитку арабського шоу-бізнесу, з'явилося більше "легких" пісень. На естраді переважають жінки, хоча виконавці-чоловіки теж присутні.

У 1920-1950 pp. "популярна" музика почала виділятися з традиційної музичної арабської сцени: виконавиці на зразок єгипетської легенди Ум Кульсум показали, що музична кар'єра для жінок можлива. У ці часи вірші часто писалися самими співачками, а музика – іншими авторами. Стилістика була виражено арабською, тривалість пісень обчислювалася десятками хвилин, використовувались імпровізації, що робило "популярну" сцену тих часів схожою, швидше, на джазову або оперну західну культуру. Йшли трансляції по радіо, проводилися тури по містах.

У 1950-1970 pp. популярний жанр ще більш відділяється від традиційного, західний вплив зростає, пісні стають коротшими (менше 10 хвилин). Всесвітню популярність отримують співачки Деліла і Файруз. У 1970-х на арабську масову культуру стали впливати такі всесвітньо відомі артисти, як АВВА; Ум Кульсум у 1975 році помирає в 70-річному віці.

Деліла і подібні їй виступають і в жанрі "диско", і ці записи мають особливий успіх в арабському світі. Протягом 1980-1990-х триває посилення впливу західної поп-музики, з'являються такі виконавці, як Наваль аль-Зогбі, а в західному світі арабську музику популяризують Офра Хаза і Наташа Атлас. Ближче до кінця 1990-х років починають виникати так звані арабські "поп-принцеси". У першому десятилітті XXI сторіччя вони у досить великій кількості присутні на арабській естраді і завойовують славу, окрім іншого, різного роду відвертими пасажами, а іноді й скандалами.

Зазвичай у сучасному світі арабської естради якийсь певний продюсер створює пісню повністю – і музику, і слова, незалежно від особистих якостей передбачуваного виконавця. Більшість музики записується в студіях. Однак відомо про кілька "живих" записів, що стали популярними, наприклад концерти Ум Кульсум і Асал Насрі.

Амр Діабі – перший арабський співак, який почав знімати відеокліпи. І на сьогоднішній день сучасні виконавці зазвичай стають популярними саме завдяки ротації відеокліпів на музичних каналах. Кліпи багато в чомусь схожі на західні, часто присутній виражений розповідний сюжет, вони зазвичай тривають в середньому близько 5 хвилин (проти західних 3-х) і здебільшого завершуються титрами. Існує близько 40 арабських музичних телеканалів. Надпопулярна в арабському світі співачка Ненсі Аджрам.

Менеджери або агенти виконавців, особисті піар-служби – тут рідкість. Рекорд-лейбли і музичні телеканали, як і кар'єра виконавців і їхніх продюсерів, контролюються великим бізнесом. Найбільша арабська музична медіакомпанія – Rotana Records, до складу якої входять б телеканалів і рекорд-лейбл, що має контракти з кількома десятками музикантів. її очолює Саудівський принц аль-Валід.

Ті, хто бажає стати поп-виконавцем, можуть записати демо та відіслати на телеканали – якщо матеріал сподобається, їх запросять. На музичну сцену також можна потрапити будучи родичем музичного діяча або прийшовши з іншої сфери шоу-бізнесу (наприклад, Хайфа Вахби спочатку завоювала популярність, вигравши конкурс "Міс Ліван").

В основному музика випускається у вигляді альбомів на компакт- дисках або касетах. Іноді видаються і сингли. В ортодоксальних країнах, де подібна музика заборонена ісламськими законами (наприклад, в Ірані), в ходу в основному піратські касети.

Офіційних "всеарабскіх" чартів або ренкінгів не ведеться через поширеність піратства і в цілому хаотичного характеру музичного середовища. Іноді складаються чарти рингтонів, але їхні дані зазвичай спонтанні і необов'язково відображають реальні тенденції. Є кілька музичних нагород у різних країнах, організованих за власними схемами (наприклад, церемонії Mobi Nil Music Awards в Єгипті, що проводяться оператором мобільного зв'язку Mobi Nil). Суб'єктивно в цілому найпопулярнішою співачкою вважається Аджрам, за якою слідує Вахби. Самий популярний співак – Амр Діабі.

Масштаби музичного піратства настільки великі, що існують поширені піратські бренди, які не соромляться розміщувати на обкладинках дисків свою контактну інформацію. Самі музиканти при цьому навіть не особливо розраховують на серйозний дохід від продажів альбомів[3], а заробляють на ліцензуванні рингтонів для мобільників (які дуже популярні) і на концертах.

Концерти зазвичай організовуються рекорд-лейблами. Це можуть бути звичайні виступи на концертних майданчиках або під час публічних заходів, також поширені виступи на весіллях чи приватних вечірках, причому займаються цим музиканти будь-якого рівня популярності.

У різних виконавців може бути різне звучання: як правило, в більшості випадків елементи традиційної арабської музики тією чи іншою мірою мікшуються за допомогою електронної техніки з мелодіями "західного зразка", але трапляються й роботи, що носять "чисто західний" характер. Останніми роками можна почути й елементи хіп-хопу.

Теми пісень в основному стосуються романтичних стосунків, через що в піснях дуже часто вживаються такі слова, як "коханий" ("хабібі") або "серце" ("кальб") (ймовірно, пісень без слова "хабібі" набагато менше, ніж з ними. Прямі відсилання до сексу і забороненої ісламом тематики (наприклад, алкоголю) рідкісні, але бувають. Нечасті й політично орієнтовані пісні, проте при резонансних подіях на кшталт війни в Перській затоці число таких пісень зростає (наприклад, у 1991 році стала хітом пісня "Саддам, Саддам" на підтримку Саддама Хусейна). Під час лівано-ізраїльського конфлікту 2006 року Хайфа Вахби тимчасово виїхала до Єгипту, публічно висловлювалася на підтримку "Хізбалли" (її брат загинув на війні 1982 року).

Деякі арабські співачки ведуть себе досить розкуто, що викликає неоднозначну реакцію в арабському світі. Грайливі тексти, відверті костюми і танці викликають критику в консервативних ісламських колах. Виконавиці Хайфа Вахби, Ненсі Аджрам.Наваль Ель-Кувейт, Наваль аль-Зогбі, Елісса, Рубі та інші не раз засуджувались представниками арабської громадськості за сексуальність у своїх роботах. У деяких країнах окремі виконавиці частково або повністю потрапляли під офіційні заборони; так, у 2003 році єгипетський парламент заборонив до показу один з відеокліпів Аджрам, який був визнаний парламентаріями "занадто сексуальним". Багато хто з консервативних ісламістів і націоналістів вважають, що таким чином відбувається "вестернізація" арабської культури і молоді, і це також веде до "деградації" жінок. Багато фанатів, у свою чергу, вважають, що жінки, навпаки, емансипуються і посилюють свій вплив на суспільство.

Окремо варто згадати ліванку Сюзан Тамім: ставши популярною, вона кинула першого чоловіка і пішла до іншого, від якого через деякий час втекла до Єгипту, влаштувавши стрілянину. Після цього вона вийшла заміж за ще одного чоловіка, при цьому маючи зв'язок з єгипетським мільйонером і сенатором Хішам Талаат Мустафа, який, як встановило слідство, в результаті замовив її вбивство: співачка була знайдена в липні 2008 р. в апартаментах в Дубаї з перерізаним горлом.

Основною аудиторією арабської поп-музики є молодь, але серед старшого покоління також зустрічаються шанувальники. Дізнавшись, що серед її шанувальників також дуже багато дітей, в 2007 році Ненсі Аджрам випустила спеціально для них альбом Shakhbat Shakhabit, в якому використовується дитячий вокал. У деяких інших виконавців діти теж співають і грають у відеокліпах.

Більшість шанувальників живе в арабських країнах, а також в арабських діаспорах Франції і США. Є і неарабських аудиторія, в її складі багато західних любителів "танців живота".

Іноді арабські пісні потрапляють в європейську ротацію, особливо у Франції (наприклад, у випадку з алжирцем Халедом). Проте їх просування утруднене через мову. Деякі виконавці випускають франко- та іспаномовні версії своїх пісень (рідко англомовні), в оригіналі написаних різними арабськими діалектами.