< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЛАТИНО-АМЕРИКАНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН

Історична типологія культури Латинської Америки

Те, що сьогодні називається Латинською Америкою, явище історично порівняно молоде. Дата її зародження – 1492 рік, коли в ході великих географічних відкриттів на землю Америки вперше ступили європейці, поява яких поклала початок формуванню нових етнічних груп, що виникли в результаті метисації і змішування культур. Це було не відкриття й навіть не зустріч, а зіткнення трьох не схожих один з одним світів.

Корінними предками сучасних латиноамериканців передусім слід вважати індіанців. Крім того, попередниками тих, хто живе там сьогодні, стали європейці й африканці. Європейці прибули як завойовники й колонізатори, африканців же завезли туди, де, як правило, не лишилось індіанців, котрі були знищені загарбниками або втекли від гноблення.

З початком завоювання Америки (конкісти) панівне становище в суспільстві займала меншість, яка склалася виключно з європейців та їхніх нащадків, народжених в Америці. їх називали креолами. Численні метисні варіанти європейців і креолів з індіанками та негритянками опинялись у нерівноправному, пригнобленому становищі. Нові расово-етнічні утворення – метис, самбо, мулат – здобули назву "схрещених" і безліч зневажливих прізвиськ, що відображали складну етносоціальну ситуацію в Латинській Америці в колоніальний період.

Видатний керівник боротьби за незалежність іспанських колоній Південної Америки Сімон Болівар так охарактеризував складність культурно-етнічної самоідентифікації нової людини, котра сформувалася в колоніях Іспанії і Португалії: "Неможливо з точністю визначити, до якої сім'ї людської ми належимо. Більша частина індіанського населення знищена, європейці змішалися з американцями і африканцями, а останні – з індіанцями та європейцями. Народжені в лоні однієї матері, але різні за кров'ю й за походженням, наші батьки-іноземці, люди з різним кольором шкіри... Наші проблеми, таким чином, надзвичайно заплутані й виняткові".

У XIX і XX століттях ці проблеми стали ще складнішими. Це значною мірою зумовило прибуття до Латинської Америки "нових європейців•, а також іммігрантів із Близького Сходу – арабів, євреїв, індійців, китайців і японців, їхні нащадки стали "латиноамериканцями", такими ж, як нащадки індіанців, "старих європейців" і негрів. Далеко не всі знають про драму італійських іммігрантів, які замінили на кавових плантаціях Бразилії чорних рабів. Такою ж стала доля 80 тис. китайців, вивезених у Перу, де їх використовували на збиранні цукрової тростини.

Можна сказати, що жодна частина світу не бачила такого гігантського змішування рас, як Латинська Америка й Карибський регіон після 1492 року. Тут прямим шляхом або через посередництво проміжних носіїв змішалися всі раси й чимало етносів людства.

Романська Європа в особі Іспанії та Португалії, а пізніше й Франції, зусиллями своїх прелатів сприяла культурному об'єднанню та європеїзації Нового Світу. Навіть католицька церква, пристосовуючись до місцевих умов, не уникла певних індіанських впливів не лише в декоративному оформленні храмів, а й у самій літургії.

Завоювання незалежності, що знаменувало перехід Латинської Америки на шлях капіталістичного розвитку, й пов'язане із цим поступове, але неминуче залучення до суспільного життя народних мас сприяло формуванню самобутньої національної й континентальної самосвідомості латиноамериканців. У наш час поняття 'Латинська Америка", що його застосували французькі географи й політичні діячі в середині XIX століття, символізує не лише територіально-географічну сукупність, а й певну єдність у суспільно-історичному й культурному плані.

У ході історичного розвитку ці контакти сприяли збагаченню місцевої культури, додаючи до неї все нові й нові елементи. Так латиноамериканська культура поступово здобувала особисте обличчя. Колись Латинська Америка та її культурні прояви взагалі розглядались як провінційні, а вірніше колоніальні, які відтворювали лише культурні досягнення метрополій – Іспанії, Португалії, а також Франції.

Європа впродовж тривалого періоду розглядала заокеанські екзотичні країни крізь лорнет духовного колоніалізму. Це зверхнє ставлення до Латинської Америки відображало культурний європоцентризм.

Серед факторів, котрі об'єднують Латинську Америку, ми згадували мову як основу єдності латиноамериканського регіону. Та обставина, що поряд із найбільш поширеною іспанською мовою Латинська Америка говорить португальською (Бразилія) і французькою (Гаїті, Гваделупа, Мартишка, Французька Гвіана), не порушує її загальнороманської єдності. А оскільки мова – один із найважливіших інструментів передавання й поширення культури, всі її прояви, що пройшли через однорідний мовний "трансформатор", набувають споріднених рис.

Мовна єдність Латинської Америки проявляється не завжди рівномірно на території регіону: є значні зони зіткнення і взаємної дифузії романомовної та англомовної Америки. Найважливіша з них – басейн Карибського моря, де поряд із романомовними країнами розташовані й англомовні держави, і залежні території (Барбадос, Гренада, Сент-Люсія, Тринідад і Тобаго, Ямайка та ін.).

Із численними індіанськими мовами Латинської Америки, котрих, за деякими даними, налічується понад 1500 і якими володіють 28 млн чоловік, справи ще складніші. Життєва сила цих мов, що змогли вистояти в процесі багатовікової європеїзації Америки, зумовила, як уже зазначалося, формування самобутніх рис у національних культурах латиноамериканських країн. На відміну від англійської мови (і культури) іспанська, португальська та французька мови (і культури) виявилися в Америці більш "вразливими• і сприйнятливими до засвоєння кращої частини духовної, в тому числі мовної, спадщини Нового Світу. Саме тому індіанський елемент у цілому в Латинській Америці, органічно переплітаючись з романським і взаємодіючи з ним, в остаточному підсумку не привів до культурної дезінтеграції регіону.

Поряд з єдністю території, історичної долі й мови, об'єднуючим фактором у культурному розвиткові Латинської Америки є релігія. Значна більшість населення континенту (90%) сповідує католицизм. З часів завоювання Америки й у колоніальну епоху, коли католицизм насаджувався "вогнем і мечем" серед місцевого населення й негрів- рабів, культура, що народжувалася, була тісно пов'язана з церквою.

Іншими словами, релігійний фактор в умовах сучасної Латинської Америки слід розглядати як чинник, що забезпечує єдність регіону.

Але в регіоні діють фактори, які сприяють появі локальних особливостей у культурі кожної окремої країни. По-перше, це проявляється в природних умовах.

Політична карта регіону також не збігається з його культурною картою – ми виділяємо слов'янський, романський, германський, скандинавський регіони. У Латинській Америці особливого значення набувають етнічний (індіанський, європейський, негритянський) склад тієї або іншої національної спільноти й природні умови її існування, хоч і мова також відіграє свою роль. 2

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >