ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРНА ТРАДИЦІЯ

Регіональні особливості культури Європейського континенту

Північна Європа – частина Європейського континенту, що охоплює північні його регіони. Організація Об'єднаних Націй у поняття "Північна Європа" включає такі країни та залежні регіони: Велика Британія, Гернсі, Острів Мен, Джерсі, Данія, Фарерські острови, Естонія, Ісландія, Ірландія, Латвія, Литва, Норвегія, Свальбард і Ян-Маєн, Швеція, Фінляндія, Аландські острови.

Природні особливості Північної Європи наклали свій відбиток і на культурні традиції населення. І нині популярні народні пісні, танці та казки, де героями виступають тролі – надприродні істоти у вигляді маленьких чоловічків. Часто на різних святах можна побачити народні костюми ручної роботи.

Велику роль у культурному розвитку країн Північної Європи відіграло XVIII століття, яке створило підґрунтя для якісного стрибка в умовах першої половини XIX століття. Спадковість між двома сторіччями яскраво віддзеркалюється у творчій долі видатного данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1768-1844 pp.).

Зорієнтоване на міфологічну тематику, мистецтво Торвальдсена поєднує традиції класицизму з принципово новими художніми прийомами ("Амур і Психея" – 1807 р., "Ганімед" – 1804 р., "Три грації" – 1819 р. та ін.).

Мистецтво Б. Торвальдсена здобуло широке визнання в Європі. Скульптор працює у Німеччині, Італії, Польщі, створюючи пам'ятники Ф. Шіллеру, папі Пію VII, королю Станіславу Понятовському та ін. Широке визнання, робота в різних країнах Європи мали для Торвальдсена й негативне забарвлення, а саме звинувачення у втраті чітких національних орієнтирів, намагання "говорити мовою інших". Проте Торвальдсен, працюючи за межами батьківщини, ідентифікував себе з Данією і зробив надзвичайно багато для прославлення цієї маленької країни. Останні десять років скульптор жив на батьківщині і був обраний президентом Академії мистецтв.

Поступовим утвердженням нового спрямування данського мистецтва – звернення до тем народного життя, більш свідоме формування митцями соціальних ідеалів, поглиблення реалістичних тенденцій – позначені 30-40-і роки XIX століття. Важливу роль у ці роки відіграє данський теоретик та історик мистецтва Гойєн, який закликає митців до створення самобутнього данського мистецтва, спираючись на вивчення народних традицій. Зазначимо, що однією з особливостей данського мистецтва було співіснування академічного (побудованого на вимогах класицизму) і реалістичного мистецтва, художні принципи яких окремі митці намагалися поєднати.

На відміну від італійських, французьких митців, котрі різко розмежовували академізм і реалізм, данські майстри прагнули спиратися на ідею спадкоємності художнього розвитку. Прикладом цього може бути творчість відомого живописця Карла Блоха (1834- 1890 pp.). Його пензлеві належить і виконана за всіма вимогами класицизму картина "Геракл, який визволяє Прометея" (1864 р.), і жанровий реалістичний портрет "Хлопчик-ганчірник" (1863 р.).

Досить широким жанровим розмаїттям позначений живопис Швеції. При цьому більшості митців першої половини XIX століття (Олаф Сьодермарк, Карл Фалькранц, Йохан Хьоккерт, Нільс Бломмер) притаманний інтерес до навколишнього світу, до звичайних життєвих, побутових процесів, до природи Швеції. Митців приваблює життя шведської провінції, зокрема Лапландії.

Аналізуючи культуру скандинавських країн, особливу увагу слід приділяти розгляду норвезької літератури, зокрема драматургії, яка завдяки творчій спадщині Генріха Ібсена набула світового значення. Творчість Г. Ібсена багато в чому віддзеркалює процес національного самовизначення Норвегії, її боротьбу за національне визволення. Доля цієї країни досить трагічна, адже їй довелося пережити довгі сторіччя національного гноблення. Саме в контексті реальних історичних подій, специфічної ситуації щодо можливостей розвитку національної культури потрібно оцінювати творчість Г. Ібсена й таких яскравих письменників, як Іонас Лі, Александр Кілланд, Б'єрнстьєрне Б'єрнсон.

Південна Європа – геополітичний регіон на півдні Європи. До регіону традиційно відносять країни (зі столицями): Португалія – Лісабон; Іспанія – Мадрид; Андорра – Андорра-ла-Велья; Монако – Монако; Італія – Рим; Ватикан – Ватикан; Сан-Марино – Сан-Марино; Греція – Афіни; Мальта – Валетта; Кіпр – Нікосія.

Південна Європа пройшла дуже своєрідний шлях розвитку від найдавнішого часу до наших днів.

Уже в XVII ст. до н.е. на сході Середземномор'я існувала фінікійська цивілізація. Вона мала вплив на культуру Греції і навколишніх територій.

Наприкінці XI ст. до н.е. сформувалася древньогрецька цивілізація, яка мала визначаючий вплив не лише на розвиток сусідніх областей, а й значної частини Європи.

У центрі регіону з VIII ст. до н.е. розпочинає свою історію стародавній Рим, який поступово посилює свій вплив на Апеннінський півострів, а з І ст. його влада поширюється на все Середземномор'я та інші регіони Європи.

У IV ст. Римська імперія розпадається на західну – Римську імперію – і східну – Візантійську – у результаті нападів готів, вандалів, лангобардів та інших племен.

Послаблення імперії призвело до завоювання майже всієї території Іспанії, Сицилії, Мальти та інших островів Середземного моря вихідцями із Північної Африки – берберами і арабами. Значна частина Італії була завойована лангобардами. Територія сучасної Греції і Південної Італії входила до складу Візантійської імперії.

Араби за період багатовікового перебування на півдні Європи мали сильний вплив на культуру завойованих територій, навчили місцеве населення вирощувати рис, бавовник, будувати зрошувальні системи, а також залишили свій слід у мові і топоніміці.

Особливий вплив на розвиток Півдня і всієї Європи мала епоха Відродження, яка супроводжувалась бурхливим духовним розвитком, зокрема мистецтва, науки, творів національних літератур тощо.

У середні віки на перехресті морських доріг із сухопутними виникали держави-міста Венеція, Генуя, які розбагатіли на посередницькій торгівлі Європи із країнами Сходу. Виробництвом сукна і шовкових тканин славились Флоренція і Мілан. У XIV-XV ст. у цих торгових містах зародилося мануфактурне виробництво, яке поступово проникло в Західну Європу. Це був новий етап в економічному житті Європи.

Великі географічні відкриття XV-XVII ст. сприяли утворенню на півдні Європи двох могутніх колоніальних держав – Іспанії і Португалії.

Однак гонитва за легкою наживою у колоніальних землях (пошуки дорогоцінних металів та різних скарбів) стримувала розвиток ініціативи цих найбагатших держав Півдня щодо пожвавлення міжнародних взаємовигідних зв'язків і перебудови національних економік. Багатство від колоній вкладалось не в модернізацію застарілої економіки, як це робили у Великобританії та Нідерландах, а використовувалось для другорядних, переважно розважальних заходів. Це призвело до поступового відставання та економічного занепаду Іспанії і Португалії в епоху індустріалізації, що почалася в Європі з кінця XVIII ст.

Центральна Європа – політичний та історико-географічний регіон, до якого включають колишні соціалістичні країни Європи. Це один із регіонів Організації Об'єднаних Націй, що складається з таких країн: Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія, Чорногорія, Україна.

Країни регіону досить відмінні за природно-ресурсним потенціалом, характеристиками населення, рівнем економічного розвитку, культурними особливостями. Проте мають тісно сплетену сув'язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури господарства, що дає змогу розглядати їх як певну територіальну соціально-економічну єдність – Центральноєвропейський регіон. Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як вигідне, що характеризується:

а) компактним розміщенням у центрі Європи між Заходом та Сходом. З одного боку – розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначають економічну політику на регіональному та світовому ринку, з другого – країни СНД, передусім Росія й Україна, які є для Центральної Європи традиційними економічними партнерами;
б) виходом до моря 11 з 15 країн регіону, що дає змогу їм здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом;
в) розвинутою системою транспортних комунікацій. Цю територію в усіх напрямах перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, лінії електропередачі. Інтегруюче значення для регіону має Дунайська водна система;
г) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основному невеликими за територією, що мають добру транспортну доступність. До того ж кордони країн проходять по територіях, які за своїми природними характеристиками не створюють перешкод для транспортних сполучень.

Культурні традиції більшості країн Центральної Європи перегукуються, адже часто мають спільні християнські чи язичницькі вірування. Більшість народних свят відрізняються лише назвами, але мають ідентичний зміст. У країнах Центральної Європи перевага надається традиціям, обрядам, звичаям, що складалися століттями. Прослідковується сильний етно-національний фактор.

Етнічний склад населення Центральної Європи порівняно не дуже строкатий. Тут проживають народи двох культурно-мовних сімей:

а) індоєвропейської, до якої входить слов'янська (поляки, чехи, словаки – західні слов'яни, болгари, серби, хорвати, словенці та інші народи колишньої Югославії – південні слов'яни), балтійська (литовці, латиші), романська (румуни) та албанська (албанці) групи народів;
б) уральської у складі угро-фінської групи (угорці, естонці).

У регіоні є як однонаціональні, так і багатонаціональні країни, але на сучасному етапі переважають процеси утворення етнонаціональних держав. Загострюються міжнаціональні відносини, що в ряді випадків спричиняється конфесійними відмінностями.

Таким чином, країни Центральної Європи, незважаючи на природні, соціальне економічні та соціально-політичні відмінності, об'єктивно пов'язані спільністю історичної долі.

Балканський півострів – півострів у Південній Європі, з трьох боків оточений морями; Адріатичним, Іонічним, Егейським, Мармуровим та Чорним. Умовною материковою межею є річка Дунай до гирла річки Сави, потім лінія йде на північ до Трієстської затоки. Площа – близько 505 тисяч км2. Найбільша довжина із заходу на схід – близько 1 260 км, із півночі на південь – 950 км.

На півострові частково чи повністю розташовані: Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Греція, Македонія, Чорногорія, Сербія, Хорватія, Словенія, Румунія, Туреччина.

Балканський півострів – один із найцікавіших регіонів Європи. Якщо на півночі переважає слов'янська культура, то на південь від Балканського півострова більшою мірою простежуються фракійські риси. В один і той же час у мові народів Балкан співіснують як слова тюркського походження й історії, так і споконвічно слов'янські. У результаті мусульманської турецької асиміляції зовнішність більшості балканських народів, і без того цікава, стала гідною ще більшої уваги. Вони були б, якщо б не як росіяни, то як українці – більш південна слов'янська гілка, такими ж пшенично-волосими і пісочно-засмаглими з пухнастими блідими віями. Але сусідство з морем і турками дало несподівано гарний результат – зовнішність дивно органічна: деяка невиразність типово слов'янської особи плюс яскравість і соковитість особи східної.

Не можна не згадати про музику Балкан! Недарма угорці говорять про себе: "Мадяр сумом радіє". Тут вам і ісламські, схожі на молитву муедзина, співи, і споконвічно слов'янські чисті мелодії, і подібні молдавським, із цимбалами пісні-танці, що скрипкою рвуть душу. Віддає шумом, табором і закарпатськими історіями-страшилками. Більшість балканських свят мають язичницьку основу: досі в Новий рік (Сурва Годіна) хлопці ходять у зооморфному одязі й масках, із сурвакари (бубонцями) на поясі. їх супроводжують персонажі, що ототожнюються з різними благами – родючість, багатство, молодість. Першого березня відзначають прихід весни – приколюють до грудей мартеніци – спеціальні вироби з червоної і білої ниток (що для болгар теж дуже символічно; червоний – як пристрасть, а білий – як м'якість і покірність), що означають здоров'я і довголіття. Неділя на сирніци – Масляну – день зустрічі рідних у будинку старшого родича, обрядовим блюдом є халва. І знову це поєднання східної та слов'янської культур: халва це типовеі ласощі, як шербет, наприклад, у країнах мусульманського Сходу. Їх імена настільки ж вигадливі, наскільки і мова – якась буйна, незачесана, невмивана суміш базарно-турецького із сакральним старослов'янським. Приблизно третина слів та імен – турецького (тюркського походження). Азіс, Преслава, Магда, Амет, Камелія, Петер, Івана – ось неповний список прикладів дивовижного впливу європейської та ісламської культур на споконвічно слов'янську. Навіть просто по імені можна прочитати всю історію, традиції і культурні особливості балканських країн.

Фольклор відзначається надзвичайним багатством (наприклад, у румунів близько 2000 народних танців) та тим, що до XIX ст. включно (частково й пізніше) він активно побутував. Твори балканських народів за багатьма ознаками дуже близькі. В обрядовому фольклорі – це регіональний жанр колядок. Особливе місце посідають балади. На думку деяких фольклористів, саме на їх основі постали характерні для балканських народів епічні пісенні регіональні жанри південних слов'ян: юнацькі пісні, гайдуцькі пісні слов'ян, румунів, албанців, грецькі клефтські пісні та сербо-босняцькі ускоцькі пісні. Усі ці жанри відображають антитурецьку боротьбу. У баладах спостерігається сюжетна подібність, наприклад у баладі про брата-мерця, що побутувала в греків, албанців, сербів, македонців, болгарів у дуже близьких версіях. Сюжети легко переходили від одного народу до іншого, надто на віддавна двомовних територіях, як-от слов'яно- албанському чи греко-албанському пограниччі.

Релігію завойовників-османів прийняли більша частина албанців, серби-босняки (колишні богомили) та болгари-помаки. Багатовікове сусідство та співжиття з турками-османами спричинило східний вплив на музику, танці, архітектуру, житло, інтер'єр, побут, звичаї, народний одяг, страви, напої всіх балканських народів. Найсильніші східні впливи були в Албанії. Турецькі впливи позначилися й у фольклорі – музичному і словесному (наприклад, популярність близькосхідних анекдотів про Ходжу Насреддіна).