Моделі адміністративних реформ у "наполеонівських" країнах

У цій групі країн адміністративні перетворення не характеризувалися тим ступенем інтенсивності впровадження ринкових технологій у державну діяльність, як це було в англосаксонських країнах. Проте і вони були обумовлені загальним рухом за якість і ефективність у державному управлінні. Мабуть, спрямуванням реформ були централізована держава і ієрархічно побудована державна служба. Слід зазначити також, що на реформи тут, як, утім, і в інших європейських країнах, вплинула європейська інтеграція. У Франції адміністративні реформи починаються в 80-ті роки під впливом ряду факторів: консервативної критики держави, ідеології соціалістів які перемогли на виборах, фінансової кризи, невдоволення населення французькою бюрократією та ін. Ніколь Монтріше виділяє три основні етапи реформ, які свідчать про поєднання двох основних тенденцій в цьому процесі: прагнення демократизувати державне управління та підвищити його ефективність.

У 1981 р., коли ліві прийшли до влади, їх прагнення до реформ визначалося, по-перше, переконанням, що державний сектор здатний служити суспільству, а отже, зростання числа найманих працівників у ньому і націоналізація повинні лягти в основу модернізації, по-друге, потребою розвитку місцевого управління, що вилилося в програму децентралізації управління 1982 р. Відповідно до цієї програми підвищувалася роль регіональних і комунальних управлінських структур і реформувалася система префектів як представників центру. Другий етап починається в 1986 р. з формування системи роздільного правління, коли президентська влада належала соціалістам, а уряд був сформований правими партіями. Офіційно ідеологія реформ визначалася гаслом "назад від держави". Приватизація підприємств державного сектора і зниження числа працівників у ньому стали відмінною рисою цього періоду. У 1988 р. (початок третього етапу) ліві знову стали урядовою партією, і адміністративна реформа починає будуватися на необхідності об'єднання потреб громадського та приватного секторів, управління та суспільства, систематичної модернізації державної служби та управління, постійного зв'язку з ринком. Децентралізація управління була доповнена темами деконцентрації повноважень і обов'язків, підвищення продуктивності, вдосконаленням планування, конкуренції і т. д.

Поряд із такими традиційними оціночними і контрольними інститутами, як Міністерство економіки і фінансів, були створені між-міністерські оціночні комітети (1990 р.) Удосконалюється система планування, узгодження (формальна процедура консультацій, що використовується адміністраторами для координації активності приватного і публічного сектора економіки, особливо щодо інвестицій); здійснюється реорганізація центральних відомств і розвиваються нові види державних і напівдержавних структур2.

Реформа державного управління в Нідерландах починалася у 80-ті роки в умовах зростання державного сектора і великої централізації управління. Все це стало результатом розвитку в попередні десятиріччя держави загального добробуту і підкріплювалося законами, а також системою планування і бюджетною політикою. У 80-90-ті роки в державному управлінні починаються зміни, сенс яких, перш за все, пов'язаний з децентралізацією управління та прагненням більш раціонально витрачати державні кошти.

З 1980 р. проводиться реорганізація державної служби, яка відповідає ідеям з доповіді Фултона 1968 р. у Великобританії: акцент на відповідальність та підзвітність, цінність грошей і більш професійний підхід до менеджменту. В цей самий час починається рух за регіоналізацію управління. Воно почалося з формування нових регіональних адміністрацій у великих містах - Амстердамі, Роттердамі, Гаазі, Утрехті й прилеглих до них територіях. Надалі була підвищена компетенція та надано повноваження приймати рішення з питань місцевого значення місцевим органам управління, але вони стали брати участь у призначенні представника центру на місцях. Все це отримало назву "співуправління". Для фінансування муніципалітетів і провінцій був сформований Муніципальний і провінційний фонд, керований і фінансований центральним урядом частково за рахунок державних податків. Гранти, що їм надаються, стали важливим джерелом місцевих ресурсів. Одночасно з цим вирішувалося завдання знизити фінансову залежність місцевих органів влади від центру.