Сучасні світові тенденції розвитку адміністративно-правового забезпечення протидії відмиванню коштів

Єдність законодавчих тенденцій зовсім не означає одночасність їхнього втілення в життя в різних країнах. Обсяг і якісний рівень прийнятих на сьогодні рішень у досліджуваній сфері в різних країнах неоднаковий. Це обумовлено багатьма причинами політичного та економічного характеру. Зазначені розходження надають можливість здійснити порівняльно-правовий аналіз національних підходів адміністративно-правового регулювання у сфері запобігання відмиванню коштів. З метою найбільш продуктивного аналізу законодавчих підходів розглядаються як країни з найбільш яскраво вираженою тенденцією посилення державного контролю в зазначеній сфері, так і країни, де розвиток антилегалізаційного законодавства пов'язаний зі значними складнощами з огляду на низку економічних причин.

Сполучені Штати Америки

США - одна із перших країн, яка розпочала цілеспрямовану боротьбу з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, поступово створюючи для цього та вдосконалюючи власне законодавство. Звісно, за відсутності міжнародного та національного досвіду законотворчої діяльності у цій сфері у федерального уряду США були як позитивні результати, так і негативні. Вивчення досвіду США щодо формування законодавчого забезпечення протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, є досить актуальним.

Хоча перше покоління заходів у сфері протидії відмиванню коштів характеризується удосконаленням кримінального переслідування, що базувалось на використанні концепції "змови", у подальшому розвиток законодавства спрямовувався на встановлення превентивного механізму протидії відмиванню коштів.

Друге покоління заходів щодо протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, у США започатковано у 1970 р. шляхом прийняття Закону про банківську таємницю (Bank Secrecy Act (BSA)), який, попри свою назву, є законом про розкриття інформації і визначає обставини, за яких дозволяється розкривати банківську таємницю. Відповідно до цього Закону фінансові установи, до яких належать банки, маклери і торговці цінними паперами, чекові касири, телеграфні компанії, казино, що мають ліцензію, із загальним річним доходом більше ніж 1 млн дол. США, поштова служба і деякі інші організації зобов'язані зберігати щонайменше 5 років обліково-звітну документацію таких видів, що найчастіше використовуються в кримінальних, податкових розслідуваннях, судових процесах (рахунки, зразки підписів, картки бухобліку тощо). Крім цього, встановлено зобов'язання щодо подання клієнтом особистого ідентифікаційного номера (як правило, його номера соціального страхування). Найбільш важлива особливість акта міститься в ст. 2, що надає повноваження Міністерству фінансів встановлювати правила щодо звітності про операції. Законодавство США передбачає три типи фінансових звітів стосовно проведених трансакцій.

Американські фінансові установи зобов'язані складати звіти про проведені трансакції (Currency Transaction Reports (CTRs)) у випадку проведення трансакції на суму понад 10 тис. дол. США. Щоправда, Міністерство фінансів США може знижувати дану межу щодо специфічних географічних зон шляхом видання спеціальних наказів (Geographic Targeting Orders). А іншим законодавчим актом США у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом (Money Laundering and Financial Crimes Strategy Асі), прийнятим у 1998 p., міністру фінансів надано повноваження спільно з міністром юстиції та генеральним прокурором визначати конкретні регіони як зони підвищеного ризику щодо відмивання коштів. Зазначені звіти (CTRs), що складаються фінансовими установами, подаються до так званої Мережі щодо боротьби з фінансовими злочинами (Financial Crimes Enforcement Network (FinCEN)).

Другий тип фінансових звітів стосується осіб, котрі здійснюють переказ грошових коштів за межі США чи на територію США з інших місць, з використанням будь-яких засобів платежу та платіжних систем на суму, що перевищує 10 тис. дол. США. При цьому подається так званий грошово-валютний звіт (Currency and Monetary Instruments Report (CMIR)) до Митної служби США.

Третя вимога щодо надання звітності стосується всіх осіб, які знаходяться під американською юрисдикцією і мають фінансові інтереси в США, а також мають право підпису або інші повноваження, а так само банківські рахунки, цінні папери чи фінансові рахунки іншого виду в іноземній юрисдикції на загальну суму, що перевищує 10 тис. дол. США, із зобов'язанням надавати щорічні звіти до Департаменту фінансів.

Законом про контроль над злочинністю (Comprehensive Crime Control Act) 1984 p. ще раз продубльовано зазначені зобов'язання, а також надано можливість розширення сфери цих зобов'язань щодо звітності та ведення документації стосовно трансакцій на суму понад 10 тис. дол. США на інші сфери бізнесу та підприємництва. Іншими документами вносились подальші зміни в порядок надання звітностей: Закон щодо протидії відмиванню коштів (Money Laundering Control Act), прийнятий у 1986 p., Закон щодо боротьби із наркозлочинами (Ann-Drug Abuse Act), прийнятий у 1988 p., Закон щодо протидії відмиванню коштів (Anti-Money Laundering Act), прийнятий у 1992 p., та аналогічний Закон (Money Laundering Suppressing Act), прийнятий у 1994 p.

Запровадження норми щодо зобов'язання надання звітності за трансакціями, а також підтвердження її у 1984 p., було продиктовано наміром протистояти легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, зокрема і при ухиленні від оподаткування. При цьому обвинувачення у змові трактувалось таким чином, що особи або корпорації (фінансові інститути), які приймали кошти, не могли бути обвинувачені в змові у випадку, якщо ними не встановлювалось джерело походження цих коштів.

Ці законодавчі заходи спрямовувалися не тільки на протидію внутрішньому відмиванню коштів, а й на міжнародні проблеми цієї боротьби, беручи до уваги значні складнощі, що мали місце при спробі американської влади одержати інформацію щодо закордонних активів американських громадян. Шляхом введення зобов'язань перед американськими громадянами про надання звітності законодавці сподівалися позбутися цих проблем.

Попри такі заходи, фактичні результати були незначними, позаяк зобов'язання стосовно надання звітності переважно не виконувалось через ігнорування їх фінансовими інститутами. І тільки в 80-х роках у зв'язку з доповненням Закону про банківську таємницю (Bank Secrecy Act) Внутрішня податкова служба (IRS), Міністерство фінансів і Митна служба США почали активно застосовувати методи судового переслідування фінансових інститутів щодо невиконання зазначених зобов'язань.

Щоправда, незважаючи на те, що невиконання зобов'язань, встановлених Законом про банківську таємницю, може переслідуватись у кримінальному і цивільному порядку (31 USC § § 5321 і 5322), висунути обвинувачення у випадку простого переведення чи перерахування коштів досить складно. Попри це, зобов'язання щодо звітності має надзвичайне значення у загальній системі боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, позаяк забезпечує правоохоронні органи необхідною інформацією. Саме це зазначається у ст. 12 USC § 1829 (Ь): введення різноманітних видів звітності та іншого доказового матеріалу для фінансових установ має величезне значення при розслідуванні кримінальних, податкових та інших справ. Це саме стосується і зобов'язань щодо ведення документації, яка забезпечує судові органи "паперовим слідом", що пізніше може бути використаний як доказ у кримінальній справі.

З іншого боку, превентивна роль даних зобов'язань вкрай незначна. Оскільки зобов'язання про надання звітності, що починаються з визначеної суми, нерідко обходять за допомогою так званої "методики дроблення", тобто розбивання однієї трансакції на більш дрібні трансакції, сума яких менше за встановлену межу. Користь від введення цих зобов'язань досить сумнівна, наприклад, у 1997 p. FinCEN завалили величезною кількістю звітів (понад 12 млн), що було причиною постійних затримок у проведенні розслідувань і значно знижувало ефективність виконання законодавства проти відмивання коштів. Це призвело до зрушень у законодавчій політиці США у цьому напрямі. Законом щодо протидії відмиванню коштів (Money Laundering Suppressing Act), прийнятим у 1994 p., встановлено зобов'язання у наданні звітів фінансовими інститутами саме стосовно підозрілих трансакцій (12 USC § 5314(g)), а в 1995 p. FinCEN видала правила, що визначають обставини, за яких банки зобов'язані надавати дані про фінансові операції.