Тема 2. Адміністративне право Франції

Назва країни, Франція, пішла від назви німецького племені - франки. Площа - 552 тис. км. Населення - 58,1 млн чоловік.

Столиця - Париж. Державний устрій - республіка.

Франція розділена на 96 адміністративних одиниць - департаментів. Особливий статус заморських департаментів мають Гваделупа, Мартініка, Французька Полінезія, Французькі антарктичні території, Гвіана, Реюньон, острови Сен-Пьер, Майотта, Мікелон, Уолліс і Футуна. У Франції 22 історичні провінції (Бретань, Бургундія, Лотарингія, Наварра, Прованс і т. д.). Крім того, Франція володіє заморськими територіями, до яких належить ряд островів у Тихому океані. Це Нова Каледонія, Французька Полінезія, Франції належать також острови Уолліс, Футуна, Південні землі і Французька Антарктика.

Глава держави - Президент, обирається строком на 7 років. Найвищий законодавчий орган - Двопалатний парламент (Національні збори, що обираються на 5 років, і Сенат, термін повноважень якого 9 років). Найвищий виконавчий орган - Уряд.

Великі міста: Марсель, Ліон, Лілль, Бордо, Тулуза, Ніцца, Нант, Страсбург, Тулон, Руан.

Державна мова - французька.

Релігія. 90% - католики, 2% - протестанти, 1% - мусульмани, 1 % - іудеї.

Етнічний склад: 94% - французи, 5% - португальці, алжирці, італійці, іспанці, вірмени, марокканці, турки. Валюта: євро = 100 центам.

Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою.

Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і за допомогою референдумів. За формою правління Франція - напівпрезидентська, напівпарламентська республіка, за формою територіального устрою - складна унітарна держава (Корсіка - політична автономія, Нова Каледонія - на кшталт асоційованого штату). У Франції існує демократичний державний режим. Основною одиницею адміністративно-територіального поділу Франції є департаменти. Поділ держави на департаменти було запроваджено в ході Великої французької революції - 4 січня 1790 р. Установча Асамблея замінила попередній поділ на провінції новою, більш раціональною структурою. 4 березня того самого року були утворені перші 83 департаменти. У 1810 р. у результаті розширення території Французької імперії кількість департаментів було збільшено до 130, але після поразки Наполеона в 1815 р. їх кількість склала 86. Крім того, з 1848 р. по 1962 роки Алжир мав статус департаменту Франції. На даний час у складі Франції є 96 департаментів і 5 заморських департаментів.

Поняття і джерела адміністративного права Франції

Поняття "адміністративне право" як галузь права є різним за змістом у країнах романо-германської системи права, однак фундаментальні основи цієї галузі у різних країнах однакові.

Так, Франція визнана батьківщиною адміністративного права, і адміністративне право Франції найбільш розвинене порівняно з іншими країнами. Французькі адміністративісти досить детально розробили більшість аспектів регулювання нормами адміністративного права відносин у суспільстві. Доктрина французького адміністративного права спричинила вплив на законодавство у цій сфері. Для нього характерне детальне регулювання адміністративних відносин; поєднання матеріальних і процесуальних норм; детальна регламентація процедур прийняття рішень і відповідальності.

Предмет адміністративного права у Франції ширший, ніж наприклад, в Україні; до нього, зокрема, належать конституційні основи адміністративного права й управління у контексті здійснення публічної влади. Сфера застосування адміністративного права - держава (територіальні громади, державні установи).

При визначенні адміністративного права Франції насамперед слід зазначити, що до предмета його правового регулювання не входять відносини, що регулюються у цій країні. Це передусім відносини, пов'язані з підприємницькою діяльністю, взаємовідносини між приватними особами з розпорядження майном, майнові відносини між приватними особами та державними установами.

Крім цього, до предмета адміністративного права Франції не входить регулювання діяльності державних органів, що формують політику, тобто визначають загальні напрями національно-державного розвитку. Це законодавчі установи: Національні збори і Сенат. Під дію адміністративного права не підпадає також діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади у випадках участі цих органів разом із законодавчими у вирішенні політичних питань. І, нарешті, судова діяльність, якщо вона не пов'язана з діяльністю державної адміністрації. Адміністративне право, таким чином, регулює відносини у сфері публічного права, і одним з його обов'язкових суб'єктів є державний орган.

Сучасне французьке адміністративне право - продукт двохсотрічного розвитку системи органів державного управління. Для неї характерні традиційно сильна централізація та наявність відособлених адміністративних судів, що зіграли вирішальну роль у формулюванні норм адміністративного права. Адміністрація у своїй діяльності пов'язана законом і несе відповідальність за перевищення влади та інші незаконні дії. Адміністративному праву Франції властиві також ретельна розробленість окремих правових норм і цілих інститутів, висока правова культура.

Так, до сфери адміністративного права належать організація і діяльність адміністративних установ та їх посадовців. Проходження державної служби та правовий статус державних службовців - це, на думку французьких юристів, теж сфера дії адміністративного права.

Отже, адміністративне право Франції - це галузь права, яка регулює організацію і діяльність адміністративних органів. Ці органи посідають у державі ключове положення. Вони реалізують політичні рішення, що приймаються на законодавчому рівні. Від результатів їх діяльності залежить соціально-економічна та політична ситуація в країні. Норми адміністративного права посідають виключно важливе місце в правовій системі Франції.

Джерела адміністративного права

Джерелами адміністративного права Франції є Конституція та інші закони, нормативні акти адміністративних органів і рішення адміністративних судів.

Конституція Франції істотного посилила роль Президента та уряду. Вона надає їм повноваження видавати нормативні акти, причому Президент може отримати від Національних зборів право приймати акти, змінюючи або навіть скасовуючи чинні закони.

Конституція містить низку інших норм, що стосуються органів публічного адміністрування і судів: про міністрів, про Економічну та соціальну раду, про адміністративні суди. У преамбулі Конституції Франції, яка відображає положення Загальної декларації прав людини і громадянина 1789 p., проголошується право громадян на участь в управлінні справами держави. З чого випливає право громадян на роботу в державних установах, а також на захист від неправомірних дій публічної адміністрації.

Окрім Конституції, джерелами адміністративного права є також інші закони. Серед них слід згадати закони початку 1980-х років, якими передбачається значна децентралізація адміністративної влади.

На відміну від інших правових галузей (цивільне право, торговельне право або кримінальне право), у сфері адміністративного права Франції відсутня кодифікація. Також відсутні кодекси в окремих інститутах адміністративного права. Натомість є більше 30 збірок законів та інших актів з управління громадами, розпорядження державним майном, пенсій, містобудування, міського господарства тощо. Нормативні акти в них не об'єднані в єдине ціле, а просто підібрані і систематизовані для зручності користування.

Адміністративних нормативних актів набагато більше, ніж законів, їх видають як центральні (Президент, уряд, міністерства і відомства), так і місцеві (мери комун, громад, голови регіональних і генеральних рад, префекти і т. д.) суб'єкти публічного адміністрування.

Крім того, суди, у тому числі її адміністративні, приймаючи рішення у конкретних справах, нерідко створюють нові правові норми. Закони та інші нормативні акти не в змозі передбачити правила для кожного окремого випадку. Визнаючи правові норми недостатніми, суд може сформулювати нове правило. Якщо воно виявиться вдалим, то може бути знову застосоване в аналогічному випадку ним самим або іншим судом і, таким чином, стає нормою права. Норми права, сформульовані судами, часто знаходять своє офіційне визнання і закріплення в законах та підзаконних адміністративних актах.