Правові засади діяльності виконавчої влади Польщі
Згідно з Конституцією Польщі Президент Республіки та Рада Міністрів визначаються як дві основні складові виконавчої гілки влади. Проте в цьому відношенні Конституція наділяє Раду Міністрів більшими повноваженнями. Рада Міністрів, наприклад, здійснює керівництво всіма державними адміністративними органами, а Прем'єр-міністр визначений як вища посадова особа, поставлена над усіма державними адміністративними службовцями.
До 1999 р. урядові органи, до складу яких входять міністерства та центральні відомства, визначалися статутним правом. 10 вересня 1999 р. були прийняті доповнення до Закону про сфери діяльності уряду. Закон визначає 29 основних сфер урядової діяльності і дає Прем'єр-міністрові право закріплювати за міністрами "групи" завдань. До сфер відповідальності можуть належати будь-які питання за винятком бюджету, державних фінансів та міжнародних фінансових установ, які повинні бути закріплені за одним міністром.
Закон 1996 р. про організацію та регламент Ради Міністрів та про сфери компетенції міністрів визначає службові обов'язки та функції Ради Міністрів і Прем'єр-міністра та встановлює загальний порядок роботи Ради Міністрів. Докладніше порядок роботи визначається постановою Ради Міністрів № 13 ("Регламент Ради Міністрів"), ухваленою в 1997 р., з подальшими поправками, внесеними у 1998 та 1999 роках.
Закон про державну службу, чинний з липня 1999 р., прийшов на зміну Законові 1982 р. про державних адміністративних службовців і Законові 1996 р. про державну службу. Він передбачає створення корпусу державної служби у складі службовців державної служби та власне державних службовців; визначає їхні права та обов'язки; обумовлює створення центрального відомства, відповідального за керівництво державною службою; та запроваджує чіткі правила просування по службі на конкурентній основі. Перехідні положення передбачають для деяких посадових осіб збереження посадового статусу, набутого ними згідно із Законом 1982 р.
Технічний допоміжний персонал наймається на роботу відповідно до загального кодексу про працю. Політичні посадові особи, включно з політичними радниками, заступники державних секретарів і повноважні представники підпадають під дію кодексу про працю та інших спеціальних нормативних актів.
Окремі категорії державних службовців підпадають під спеціальні законодавчі акти, як от поліція, збройні сили та служба безпеки. Ці акти й досі залишаються в силі. Дипломатичний корпус нині також підпадає під спеціальний закон.
Закон 1990 р. про службовців органів місцевого самоврядування регламентує діяльність органів місцевого самоврядування.
Діяльність всіх посадових осіб регламентується Законом 1997 року про обмеження економічної діяльності осіб, які виконують державні функції.
Правила підготовки та виконання державного бюджету та бюджетів органів місцевого самоврядування визначені в Законі про державні фінанси, чинному з 1 січня 1999 р.
Склад та повноваження Уряду (Ради Міністрів)
Рада Міністрів є вищим виконавчим органом влади, що розробляє і проводить політичний курс держави.
На сьогодні до складу Ради Міністрів входять:
- - Голова Ради Міністрів, тобто Прем'єр-міністр;
- - заступник (заступники) Голови Ради Міністрів (заступники Прем'єр-міністра). Вони можуть поєднувати свою посаду з посадою міністра;
- - міністри, кожний з яких повинен "здійснювати керівництво ввіреного йому урядового відомства або виконувати завдання, поставлені перед ним Прем'єр-міністром. Конституцією передбачені посади міністрів без портфелів;
- - голови комітетів (передбачені нормативним законодавством) також можуть входити до складу Ради Міністрів.
Кабінет Міністрів повинен дотримуватися принципу колегіальності згідно з вимогами Закону про організацію та порядок роботи Ради Міністрів та сферу компетенції міністрів. Коаліційні стосунки врегульовуються на періодичних зборах голів партнерів по коаліції.
Відповідно до статей 154 і 155 Конституції Президент висуває кандидата на пост Прем'єр-міністра та призначає Раду Міністрів за пропозицією призначеного, але не затвердженого на посаді Прем'єр-міністра не пізніше, ніж через 14 днів після першого засідання Сейму чи після прийняття відставки попередньої Ради Міністрів. Протягом 14 днів після свого призначення Президентом Прем'єр-міністр подає програму діяльності Ради Міністрів до Сейму разом із пропозицією, що вимагає вотуму довіри. Вотум довіри вимагає абсолютної більшості голосів від щонайменше половини встановленої законом кількості депутатів. Якщо пропозиція не проходить, Сейм призначає Прем'єр-міністра, який пропонує свій склад Ради Міністрів. Вотум довіри повинен бути підтриманий абсолютною більшістю голосів депутатів протягом 14 днів. Якщо пропозицію підтримано, Президент призначає обрану у такий спосіб Раду Міністрів. У протилежному випадку Президент протягом 14 днів призначає Прем'єр-міністра, а також, на його пропозицію, інших членів Ради Міністрів. Сейм повинен висловити довіру Раді Міністрів протягом 14 днів після її призначення Президентом. Якщо вотуму довіри не отримано, Президент припиняє термін повноважень Сейму і призначає загальні вибори.
