Адміністративне управління: форми і методи

У Японії широко розвинена адміністративна нормотворчість, що представляє собою делеговану законотворчість, коли органи державної влади можуть видавати нормоустановчі приписи та адміністративні правила.

Нормоустановчі приписи (доручені і виконавчі) визначають відносини між суб'єктом адміністративної влади та громадянським суспільством і грунтуються безпосередньо на законі.

Доручені приписи, які за своєю формою, як правило, є повідомленнями, а також постановами на рівні уряду, канцелярії Кабінету міністрів або будь-якого з міністерств, мають матеріально-правовий зміст, що стосується прав і обов'язків громадян. Вони покликані доповнювати і конкретизувати зміст законів і так само, як і закони, повинні обов'язково публікуватися. Виконавчі приписи, в свою чергу, характеризують процедуру виконання закону.

Адміністративні правила, які є за своєю формою циркулярами, програмами або інструкціями, покликані регулювати внутрішні норми організації та функціонування адміністративних суб'єктів. Вони не мають характеру закону і охоплюють питання регулювання діяльності будь-яких адміністративних органів і посадових осіб. Спори, пов'язані з "адміністративними правилами", зазвичай не підлягають судовому розгляду.

Адміністративні правозастосовні дії називаються адміністративними актами, сфера застосування яких сьогодні звужується у зв'язку зі скороченням масштабів державного регулювання.

Треба сказати, що все більш широкого застосування в Японії набувають адміністративні договори, що представляють собою адміністративну угоду двох і більше правових суб'єктів, засновану на нормах права. Однією зі сторін адміністративного Договору обов'язково є суб'єкт публічного права, який може укладати такий договір з іншим суб'єктом публічного права чи з цивільним суб'єктом.

Адміністративні договори значно поширені в сфері так званого підготовчого адміністрування, наприклад: придбання земель і матеріальних цінностей для адміністративної діяльності, управління державним і муніципальним майном і т. д.

В Японії також функціонує система правових інструментів для забезпечення практичного виконання завдань адміністративного управління, яка включає в себе систему примусу до виконання адміністративних рішень, норми невідкладного виконання, адміністративне обстеження та інші адміністративні процедури. Сформована ще в епоху Мейдзі система адміністративного виконання характеризується наявністю права адміністративних органів безпосередньо здійснювати примус.

Відмінність системи примусового виконання адміністративних рішень від адміністративних покарань полягає в тому, що її методи звернені в майбутнє, націлені на вирішення конкретних адміністративних завдань, а не на встановлення справедливості в зв'язку з раніше зробленим правопорушенням.

Можна виділити основні види примусового виконання адміністративних рішень:

• - замісне виконання;
• - примусове стягнення/конфіскація;
• - безпосередній примус;
• - виконавський штраф.

Замісне виконання має місце в тому випадку, якщо особа, яка зобов'язана виконати адміністративне рішення, ухиляється від його виконання. При цьому адміністративний орган або сам береться за виконання рішення, або доручає таке виконання третій особі, а кошти, необхідні для цього, стягуються з порушника.

Примусове стягнення/конфіскація (застосовується в тих випадках, коли особа має зобов'язання перед державою) являє собою процес накладення арешту на майно боржника, реалізацію майна через відкриті торги та отримання виручки від його продажу на користь держави.

Безпосередній примус (використовується в тих випадках, коли неможливо застосувати замісне виконання, а також у надзвичайних ситуаціях) являє собою безпосереднє застосування сили щодо особи і майна цивільних осіб, які не виконують адміністративних рішень.

Виконавський штраф являє собою так званий непрямий примус, що застосовується з метою спонукання особи до виконання адміністративних рішень, коли на адресу відповідної особи надсилається повідомлення про накладення штрафу та здійснення примусового стягнення коштів у разі невиконання повідомлення.

Представляється важливим окремо розглянути інший вид примусового виконання адміністративних рішень - невідкладне виконання, яке передбачає безпосереднє застосування сили адміністративним органом і за своєю суттю є невідкладним примусом.

Невідкладний примус, як правило, використовує в своїй роботі поліція: у заходах щодо захисту громадян та їх майна, з метою попередження і припинення злочинів, при огляді на місці події і т. п. Застосування примусу до особи узаконене і при підозрі на наявність психічних та венеричних, інфекційних та епідеміологічних захворювань, у разі примусової депортації іноземців, а також у випадку, якщо владі виявляється опір. Невідкладне примусове виконання застосовується щодо майна (наприклад, у разі пожеж і стихійних лих, при вилученні зброї), при конфіскації алкоголю, наркотиків, неякісного продовольства і т. п.

Також велике значення мають адміністративні обстеження, які часто передують адміністративним рішенням. Адміністративні обстеження можуть бути у вигляді опитувань, інспекцій або, наприклад, збору інформації, а також можуть носити як добровільний, так і обов'язковий характер надання інформації.

Порядок здійснення адміністративної роботи визначається і правилами адміністративних процедур, детально викладеними в розглянутому вище Законі про адміністративні процедури.

Таким чином, можна зробити висновок, що адміністративне управління в Японії характеризуються розвиненим інструментарієм правового забезпечення. Виконавча влада країни не тільки виступає об'єктом правового регулювання, а й сама є активним суб'єктом у питаннях розробки, прийняття правових норм, правового регулювання, а також застосування норм права.