Органи місцевого управління і самоврядування

В Арабській Республіці Єгипет система місцевих органів, які здійснюють управління громадським життям, базується на поєднанні державних органів влади на місцях та органів місцевого самоврядування.

Організація і діяльність місцевої влади грунтується на поєднанні принципів централізації і децентралізації.

Перший принцип знаходить своє вираження в існуванні призначених представників центру (державної влади) на місцях. Ними є губернатори, начальники районів, мери міст. Як представники державної влади розглядаються також обрані населенням начальники сіл, шейхи міських кварталів. їм передаються окремі повноваження центральних органів виконавчої влади на місцях (так звана деконцентрація).

Другий принцип пов'язаний з діяльністю обраними населенням місцевих представницьких органів - народних зборів адміністративно-територіальних одиниць: провінцій, районів, міст, внутрішньоміських районів, сіл. У Єгипті 27 губерній (провінцій), які поділяються на округи, а останні - на райони.

Система місцевих державних органів регулюється законом 1979 р. "Про місцеву владу" (з наступними змінами та доповненнями). У кожну провінцію Президент призначає губернатора.

Губернатор - представник виконавчої влади держави в провінції. Він несе відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки провінції, ефективність промислового та сільськогосподарського виробництва, за стан громадської безпеки, порядку і громадської моральності, за охорону державної власності.

Закріплений зазначеним законом правовий статус губернатора прямо відображає його роль в якості ланки виконавчої влади. Причому, як зазначають єгипетські юристи, посада губернатора є не просто адміністративною, а значною мірою політичною. Зокрема губернатор призначається і звільняється декретом Президента. Особа, що обіймає цей пост, не може бути членом Народного зібрання, Консультативної ради або місцевої народної ради будь-якого рівня. Цікаво, що з припиненням повноважень Президента губернатори автоматично звільняються від виконання своїх обов'язків і виконують їх лише до призначення нових губернаторів.

Закон кваліфікує губернатора як представника центральної виконавчої влади, що здійснює контроль за реалізацією Загальнодержавної політики і загальне керівництво всіма державними службами в межах провінції. Деталізуючи загальні завдання, які вирішуються губернатором, Закон передбачає, що він несе відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки і зростання ефективності сільськогосподарського та промислового виробництва. Губернатор має право приймати будь-які виконавчі заходи з урахуванням чинного законодавства. Одночасно губернатор відповідає за стан безпеки, порядку та громадської моральності в провінції в рамках загальної політики, що розробляється міністром внутрішніх справ. У здійсненні цих повноважень губернатору допомагає директор безпеки провінції. Крім того, губернатор наділений правом здійснювати будь-які заходи з охорони публічної і приватної державної власності і припиненні посягань на неї, використовуючи всі необхідні для цього адміністративні повноваження.

Відповідно до Закону щодо публічних служб, які входять у сферу повноважень місцевої влади, губернатор володіє всіма виконавчими повноваженнями на рівні міністра і є главою всіх місцевих служб і адміністративних органів. Зокрема він наділений владою міністра щодо всіх рішень, що приймаються правліннями публічних служб, які діють у сфері послуг в межах провінції. Одночасно губернатор здійснює контроль за загальнодержавними публічними службами, які діють у провінції, а також за органами міністерств, чиї повноваження не передані на місця, за винятком судових органів.

Правовий статус губернатора характеризується і тим, що він вважається начальником всіх державних службовців тих установ у провінції, повноваження яких передані на місця, користуючись щодо них владою міністра. Що ж стосується державних установ, повноваження яких не передані на місця (за винятком судових органів), то губернатор має право висловлювати свою думку при переводі на іншу посаду або підвищенні працюючих у них службовців, а також при застосуванні до них дисциплінарної відповідальності.

При здійсненні своїх повноважень губернатор відповідальний перед Прем'єр-міністром, а також готує регулярні звіти про стан справ у провінції для міністра у справах ради міністрів та місцевої влади.

Будучи представником центральної виконавчої влади в провінції, губернатор разом з тим очолює провінційний адміністративний орган - виконавчу раду, до складу якої входять помічники губернатора (вони призначаються Прем'єр-міністром за рекомендацією губернатора), начальники районів, мери міст і міських кварталів у складі провінції, а також глави деяких виконавчих органів на рівні провінції.

Повноваження виконавчої ради включають контроль за роботою виконавчого апарату провінції, підготовку проекту бюджету провінції і проектів рішень провінційної народної ради, а також приведення в життя таких рішень.

З повноваженнями губернатора порівнюються функції голів інших адміністративно-територіальних одиниць - начальників районів, мерів міст, міських кварталів та сіл. На рівні села виконавчі повноваження мають також старости і шейхи, правовий статус яких закріплений Законом № 58 від 1978 р., відповідно до якого в селах з числа громадян, які мають освіту, досягли 30-річного віку і володіють земельною власністю площею не менше 5 федданів (1 феддан = 0,4 га), місцевим населенням на п'ятирічний термін обираються старости сіл і шейхи сільських кварталів, що виконують головним чином функції поліцейського нагляду і контролю за забезпеченням безпеки. Старости і шейхи є державними службовцями центрального виконавчого апарату, безпосередньо підпорядкованими міністру безпеки.

Єгипетські правознавці вважають, що в організації місцевих державних органів поряд з принципом деконцентрації реалізується й інший принцип - адміністративна децентралізація, яка виражається в системі місцевого самоврядування.

Відповідно до Конституції Єгипту в адміністративно-територіальних одиницях - провінціях, районах, містах, міських районах і селах шляхом прямих виборів формуються місцеві Народні ради, їх організація і діяльність регулюються вищезгаданим Законом № 43 від 1979 р. "Про місцеву владу".

Так, відповідно до Закону "Про місцеву владу" місцева Народна рада провінції формується шляхом прямих виборів за змішаною системою. Більша частина його членів обирається за партійними списками, а менша - з числа незалежних кандидатів, які висувають свою кандидатуру індивідуально. При цьому встановлено, що не менше половини членів ради мають становити робітники і селяни.

Від кожного району в межах провінції до ради обираються по вісім членів, з яких один - за індивідуальними списками, а інші - за партійним.

Формально функції ради охоплюють здійснення загального контролю за діяльністю будь-яких органів, служб та установ, що належать до компетенції провінції, в рамках загальнодержавної політики, а також за виконанням плану соціально-економічного розвитку провінції. З урахуванням чинного законодавства і прийнятого провінційного бюджету рада затверджує конкретні проекти в сфері виробництва і послуг, приймає рішення про створення місцевих підприємств і служб, вводить місцеві податки і збори. При виконанні своїх повноважень рада приймає правові акти-рішення, відповідальність за реалізацію яких несуть губернатор і виконавча рада.

Однак на практиці всі основні прерогативи щодо керування провінційними справами знаходяться не в ради, а, як уже зазначалося, в руках губернатора, який разом з центральними органами виконавчої влади здійснює щодо ради функції суворої опіки і контролю. Так, губернатор фактично володіє правом вето на рішення ради. Якщо останній наполягає на рішенні, з яким губернатор не згоден, спір передається до Уряду, який приймає щодо нього остаточне рішення. Крім того, за пропозицією міністра у справах ради міністрів та місцевої влади уряд своїм рішенням вправі розпустити раду.