Культура споживання в сучасній Україні

Теперішній стан культури споживання, як і стан української економіки, політики, соціальної сфери, можна охарактеризувати як перехідний. Перебудова і розпад СРСР наприкінці 80-х – на початку 90-х років XX ст. започаткували нову епоху. Почався процес зламу старої соціально-економічної і політичної системи та формування нової. Процес прямування до розвинутих форм ринкових відносин триває.

Культура споживання, що характерна для держави з плановою економікою, і культура споживання в країні з ринково орієнтованою економікою ґрунтуються на діаметрально протилежних принципах. У першому випадку відносини між сферою виробництва і споживання директивно встановлюються державою. Норми та цінності споживання і поведінка споживачів визначаються особливостями сфери розподілу. У ринковій системі виробництво вторинне щодо споживання (потреб). Саме сфера споживання безпосередньо, через механізм ринку, визначає кількість і якість виробленого продукту, опосередковано – тенденції розвитку продуктивної сфери.

У сучасній Україні механізми ринкової саморегуляції працюють повною мірою ще не у всіх галузях, але спосіб споживання вже відповідає ринковому типу. Діє базовий для формування нової культури споживання принцип: можливість вільного споживчого вибору в межах наявних ресурсів. Можна простежити деякі тенденції цього розвитку.

Є кілька важливих особливостей формування нової культури споживання в Україні. Насамперед це невизначеність напрямів реформування на початку 90-х років XX ст. Реформи в країні здійснювалися не тільки без відпрацьованої моделі переходу, а й навіть без точних уявлень про те, яке саме суспільство слід будувати. Руйнація елементів старої системи сталася швидше, ніж створення відповідних їм елементів нової. Такий перехід супроводжувався тривалою економічною кризою, гіперінфляцією, падінням рівня життя населення. Перехідний період виявився довгим, а люди – психологічно до цього не готовими. Такий період формує у сфері споживання специфічні явища. Створюються тимчасові моделі споживання, наприклад, ситуації, коли працівникам заводів зарплату видавали не грішми, а продукцією підприємства.

Становлення нової культури споживання в Україні – процес складний і суперечливий. Його основою є три головні складові: традиції, формування нової економічної і соціальної реальності, експансія західної культури. їх взаємодія – процес більшою мірою стихійний, хоча і держава, і громадські організації, і окремі громадяни докладають певних зусиль для того, аби спрямувати цей процес у потрібне, з їхнього погляду, русло.

Традиції культури споживання – складне і багаторівневе явище. Деякі з них сформувалися ще в стародавні часи і продовжують існувати дотепер фактично у незмінному вигляді. Зазвичай вони пов'язані з особливостями географічного положення і клімату, релігією, етнічною своєрідністю тощо. Наприклад, для середнього громадянина України набір продуктів харчування та страв повсякденного споживання залишається відносно стабільним протягом останніх десятиліть. Одночасно одяг істотно змінився – його традиційні форми використовуються найчастіше фольклорні колективи, хоча деякі елементи й орнаменти використовує сучасна мода. Історично стійкі елементи традиції мають яскраво виражені регіональні особливості. З погляду їх наявності досить помітно розрізняється міська та сільська культури споживання. Є й інші особливості: стабільні елементи культури справляють слабкий вплив на формування нової реальності. Набагато істотніший вплив тих традицій, котрі змінюються в нових умовах. Йдеться про елементи культури споживання, які сформувалися в умовах "соціалізму". Деякі з них просто зникають разом з плановою економікою і соціалістичною системою розподілу, інші трансформуються, треті – задають спрямованість процесам трансформації. Основою для нової культури споживання стає нова економічна реальність.

Складовою частиною нової культури споживання є культурна експансія з боку розвинутих країн. Існування глобальної системи засобів масової інформації і вільний товарообмін забезпечують можливість цієї експансії. Вплив має таку силу, що деякі фахівці стверджують про культурну колонізацію. Кіно, телебачення та реклама, товари та послуги, навіть підручники з економіки – усі вони за своїм походженням, як правило, належать до західної культури. Вони є носіями нових для українського суспільства норм і цінностей споживання, беруть активну участь у формуванні нової системи споживчих цінностей. Оцінка культурної колонізації не вкладається в бінарну шкалу "добре – погано". Результати далеко не однозначні, особливо якщо розглядати їх у контексті розвитку світової культури. Процеси глобалізації в сучасному світі ведуть до того, що культурна колонізація стає масовим явищем. Більшість країн, що розвиваються, стають об'єктом економічної і культурної експансії з боку розвинутих країн. Більше того, навіть розвинуті країни не застраховані від цього. Так, Європа перебуває під потужним пресингом американського способу життя. Утім національні культури змогли зберегти свою самобутність.

Культура споживання в сучасній Україні – строката: зразки традиційної культури тісно переплелись з елементами західної; норми і цінності ринкової культури споживання межують зі спадщиною радянських часів.

Формування цілісної системи споживчої культури можливе тільки в умовах розвинутої економічної системи. Тому розглядати економіку як дієвий фактор можна в двох площинах: по-перше, з погляду перспективи – майбутня культура споживання буде відповідати ринковій економіці; по-друге, з погляду сучасного моменту. Економічна криза останніх років та її соціальні наслідки (безробіття, низький рівень оплати праці, падіння рівня життя тощо) призвели до виникнення феномену "культури виживання". Для більшості населення фактор цінової доступності товару став визначальним при покупці. Тому на масовому рівні стан культури споживання визначається нестачею грошових ресурсів у населення. Дефіцит грошей в одних випадках діє прямо і безпосередньо, наприклад, обмежує купівельну спроможність та можливість вибору. В інших випадках дія цього фактору на формування культури споживання прихована. Наприклад, можна простежити як він впливає на формування ставлення до товарів іноземного виробництва. За часів СРСР існувала установка, що імпортні товари кращі за вітчизняні. Однак теперішня низька платоспроможність призвела до того, що основну частину імпорту становлять дешеві товари невисокої якості, виготовлені в Китаї та країнах, що розвиваються. Споживач вибирає вітчизняний товар, якщо така можливість існує. Так, українські продукти харчування майже витиснули продукти іноземного виробництва, а от вітчизняна швейна промисловість не може конкурувати за ціною з Туреччиною та Китаєм. Українські споживачі вимушені купувати їхню продукцію (наприклад, шкільну форму), але при цьому формується негативне ставлення до товарів певної країни загалом. "Культура виживання" загалом сприяє збереженню елементів психології споживання, характерної для псевдосоціалістичної економіки. Це пов'язано з тим, що в обох випадках люди живуть у жорстких умовах дефіциту: раніше товарів, тепер – грошей.

Попри політичну нестабільність економіка України трансформується у форми, котрі дають змогу їй існувати у складних умовах перехідного періоду. Формується т. зв. тіньова економіка – виробництво і продаж товарів та послуг без внесення їх до офіційного обліку. Оцінки розмірів та ролі тіньової сфери істотно різняться, але те, що майже половина економіки перебуває за межами державного регулювання, не викликає сумніву у більшості фахівців. Ця форма економічної діяльності породжує своєрідні феномени споживчої культури. Наприклад, у жодній розвинутій країні світу при виборі автомобіля покупець не бере до уваги лояльність міліції до певної марки. Якщо це становище зберігатиметься досить довго, то тіньова економіка може сформувати особливу субкультуру споживання.

На фоні енергетичної кризи, проблем з виплатами зовнішнього боргу, затримок зарплат і пенсій формування споживчої культури – проблема для влади другорядна. Однак держава об'єктивно зацікавлена у побудові визначеної, відповідної реаліям економіки і політики, форми культури споживання. Так, демократичний характер ринкової економіки неможливий без системи захисту прав споживачів відповідно до міжнародної декларації прав людини (політичний аспект); ця система також є засобом регулювання відносин "виробник – споживач" (економічний аспект).

Натепер з юридичного погляду система захисту прав споживачів відповідає міжнародним стандартам, але низька правова культура населення робить її роботу малоефективною. При цьому варто пам'ятати, що інтереси споживачів й інтереси держави не завжди збігаються. Тому проголошена споживча політика і реально здійснювана можуть істотно розрізнятися. Бувають випадки, коли держава вдається до дій, що суперечать принципам ринкової економіки. Наприклад, вже кілька років діє гасло "Підтримаємо вітчизняного виробника". Однак розвинуті країни насамперед захищають інтереси споживача, а не виробника. Процвітання країни там безпосередньо залежить від процвітання її громадян. В Україні досі діє установка, сформована в епоху соціалізму: спочатку – інтереси держави, а потім – інтереси народу. Оскільки саме виробники сплачують основну масу податків, то держава зацікавлена в їхній підтримці. Частину виробників підтримують в "інтересах народу", наприклад фінансують економічно неефективні підприємства, які виробляють соціально значущу продукцію. Однак пряма підтримка виробника шляхом дотацій, податкових пільг та іншими способами призводить до падіння конкуренції, монополізації, втрати мотивації і в результаті не тільки не сприяє економічному зростанню, а й спричинює посилення кризових явищ.

Політичні та економічні чинники реформування зумовили напрям та визначили мету становлення нової культури споживання. Як швидко це відбудеться і якої форми набуде ця культура – багато в чому залежить від людського фактора. Купуючи той чи той товар, у тому чи тому магазині, у того чи того продавця, громадяни сприяють процвітанню одних промислових чи торгових компаній і банкрутству інших. Проблема в тому, наскільки споживачі здатні діяти самостійно, відповідно до своїх власних інтересів.

Для різних, у першу чергу вікових, груп населення вирішення цього питання має певні особливості. Для середнього і літнього віку, тобто для людей, що сформувалися як особистості за часів соціалізму, це проблема освоєння нового світу, адаптації до нових умов життя. Стара система норм та цінностей вже здала свої позиції, а нова ще не остаточно сформована. Попередній досвід не гарантує успіху: іноді він непотрібний, а іноді й просто шкідливий. Можливості людей думати і діяти по-новому в нових життєвих ситуаціях обумовлені комплексом причин:

1) готовність до змін (схильність до новаторства). Вона пов'язана з динамікою того світу, у якому була сформована особистість. Радянська ментальність народилася в соціумі, у якому стабільність визнавалася як одна з головних цінностей існування людини. "Впевненість у завтрашньому дні", "соціальний оптимізм" сформували футурофобію – страх перед майбутнім;
2) спроможність сприймати нове, що пов'язана з тривалістю змін. Якщо час активних реформ не перевищує кількох років, а потім наступає період нової стабільності, то здатність до психологічної адаптації у більшості людей дає змогу пристосуватися до нової реальності. Якщо зміни продовжуються занадто довго, то випрацьовуються прийоми виживання у ситуації невизначеності. Однак тих, хто здатний відчувати себе в нових умовах "як риба у воді", зовсім небагато;
3) індивідуальні особливості і специфіка виду діяльності особистості. Спосіб життя певної частини громадян нашої країни за період численних реформ принципово не змінився (ті самі робота, форма оплати праці, коло спілкування). їм найтяжче пристосуватися до нових умов життя і вони найбільш залежні від держави. Наприклад, фахова діяльність вчителя та його соціальний статус зараз і 15–20 років тому істотно не відрізняються, проте розмір зарплати та регулярність її виплати змінилися не в кращий бік. Інша частина населення виявилася, за особистим бажанням чи вимушено, втягнутою у нові види діяльності. Ці люди першими набули досвіду життя у системі ринкової економіки. їхній спосіб мислення і форми споживчої поведінки вже відповідають ринковим зразкам. Найбільша частина населення перебуває між двома полюсами: їх культура споживання – це різноманітні варіанти переходу від однієї системи до іншої.

Отже, ступінь готовності до змін і сприйняття реальностей ринкової економіки істотно розрізняється серед різних вікових та соціальних груп населення. Особливо виділяється те покоління, яке виросло в новій соціальній реальності. Вони вже вступило в самостійне життя і майбутнє культури споживання багато в чому залежатиме від їх життєвої позиції. Молоді люди не обтяжені спадщиною соціалізму і не надто серйозно сприймають норми і цінності перехідного періоду. Це пов'язано з особливістю молодіжної субкультури: нове покоління починає самостійне життя із заперечення досвіду попереднього покоління. Як правило, через кілька років доросле життя бере своє: нове покоління приймає існуючу нормативно-ціннісну систему, правда, дещо видозмінену. В ситуації перехідного періоду такої системи вже немає або ще немає. Тому завжди існує небезпека того, що це покоління зробить помилку: воно може прийняти як нормативну культуру феномени перехідного періоду. Однак покоління, яке сформувалося в епоху змін, має змогу свідомо вибрати ту лінію поведінки, котра сприятиме формуванню культури споживання, що гармонійно відповідає і новій економічній системі, і національним культурним традиціям, і світогляду нового покоління.