Відновлення нормального об'єму циркулюючої крові і досягнення помірної гемодилюції

Такий стан досягають шляхом внутрішньовенних введень різноманітних інфузійних розчинів. При цьому дотримуються таких правил:

• 1. Якщо клінічну смерть спричинила гостра крововтрата (гостра дегідратація), потрібно негайно відновити ОЦК, оскільки в зв'язку зі зниженням переднавантаження серця можлива повторна зупинка кровообігу. При дегідратації перевагу надають кристалоїдам (різним сольовим розчинам), а при крововтраті – препаратам крові (консервована кров, еритроцитарна маса, суха або свіжозаморожена плазма, альбумін) і колоїдам (декстрани, препарати желатини). При крововтраті об'єм препаратів крові і колоїдних розчинів, які необхідно перелити, повинен дорівнювати дефіциту ОЦК (оскільки вони утримуються в судинному руслі більш тривалий період часу).
• 2. Після клінічної смерті потрібно відновити ОЦК зі збільшенням приблизно на 10 % (10 мл/кг маси) від нормального для даного пацієнта об'єму крові. Це необхідно для корекції відносного дефіциту ОЦК (розширення судин, венозний застій, порушення проникності капілярів та ін.).
• 3. Забезпечити елементарний водний баланс (з урахуванням "відчутних" і "невідчутних" втрат рідини) і потреби в глюкозі. Для цього застосовують різні сольові розчини (з урахуванням показників електролітів плазми) і 5-10 % розчин глюкози на 0,9 % розчині NaCl. 5-10 % розчин глюкози на дистильованій воді застосовувати не можна, оскільки він посилює явигца набряку мозку. Концентровані розчини глюкози застосовують тільки при гіпоглікемії.
• 4. Інфузійну терапію слід здійснювати під контролем AT, ЦВТ (в нормі 60-100 мм вод. ст.), гематокриту, діурезу (не менше ЗО мл/70 кг маси тіла на годину), осмолярності (в нормі 280-290 мОсм), концентрації електролітів плазми, альбуміну, глюкози крові.
• 5. Здійснюючи гемодилюцію для поліпшення перфузії, зниження концентрації токсинів, зменшення ризику тромбоемболічних ускладнень, гематокрит потрібно утримувати в межах 0,30-0,35 (30-35 %). Зменшення гематокриту нижче 30 % може призвести до зниження кисневої ємності крові і посилити явища гіпоксії тканин.
• 6. Застосування великих об'ємів плазмозамінників може викликати гіпокоагуляцію внаслідок розведення факторів згортання, що надзвичайно небезпечно при геморагічних синдромах. Крім того, слід пам'ятати, що реополіглюкін проявляє дезагрегуючою дію на тромбоцити.
• 7. Усенко Л. В. та співавт. (2001) доповнюють наведену вище схему лікування ПРХ інфузією перфторану – кровозамінника з різними функціями, який покращує газообмін і метаболізм на рівні тканин, підвищує киснево-транспортну функцію крові, відновлює центральну і периферичну гемодинаміку, реологічні властивості крові та мікроциркуляцію, має мембранопротекторну дію на міокард, сорбційні та діуретичні властивості, проявляє протинабряковий ефект, є блокатором повільних кальцієвих каналів. Для посилення ефекту інфузії перфторану рекомендують її поєднувати з інгаляцією кисню (40-60 %) протягом 24 год від початку інфузії.