< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Поєднана черепно-мозкова травма ЧМТ (ПЧМТ)

ЧМТ є поєднаною, якщо механічна енергія, крім ушкодження черепа і внутрішньочерепного вмісту, одночасно викликає і позачерепне ушкодження.

В основу класифікації ПЧМТ покладено два принципи:

  • 1) локалізація позачерепних ушкоджень (лицевий скелет, органи черевної порожнини і заочеревинного простору, хребет і спинний мозок, кінцівки і таз, множинні позачерепні ушкодження);
  • 2) співвідношення черепно-мозкового і позачерепних ушкоджень за ступенем їх тяжкості.

При ПЧМТ одночасно зазнають ураження системи як регулюючі функції організму, так і виконавчі. В основі патогенезу патологічних реакцій лежить дія взаємообтяжувальних впливів безпосереднього ушкодження стовбурових відділів головного мозку і таких факторів, як больова аферентація, крововтрата, жирова емболія судин легень і мозку, дихальна гіпоксія, інтоксикація.

ПЧМТ більш ніж у третини спостережень ускладнюється шоком. Еректильна фаза буває подовжена за часом, тому її досить часто реєструють в стаціонарі. Шок внаслідок ПЧМТ, на відміну від класичного травматичного шоку, може перебігати на тлі порушеної свідомості, супроводжується брадикардією, грубими порушеннями зовнішнього дихання, гіпертермією, а також вогнищевою неврологічною симптоматикою і менінгеальними знаками.

Здавлення головного мозку розвивається на тлі струсу і забиття. Зумовлене розвитком внутрішньочерепної гематоми, рідше – здавленням мозку уламками кісток черепа або внаслідок набряку головного мозку. Проявляється синдромом внутрішньочерепної гіпертензії. Характерні гомо- латеральний мідріаз, контрлатеральний геміпарез, брадикардія, вогнищеві епілептичні напади.

Оцінку порушень свідомості здійснюють за шкалою Глазго.

Догоспітальна невідкладна медична допомога.

Забій і здавлення головного мозку – у випадку розвитку термінального стану на тлі даної патології – СЛМР. В інших ситуаціях порядок надання медичної допомоги БЕ(Ш)МД залежить від переважання тієї чи іншої симптоматики та дотримання базових алгоритмів:

Стабілізація дихання, що передбачає:

  • – забезпечення прохідності дихальних шляхів;
  • – введення повітровода;
  • – допоміжне дихання за допомогою щільної маски;
  • – оксигенотерапія – інгаляція кисню (100 %) через носові канюлі, щільну маску або інтубаційну трубку;
  • – всім постраждалим, які знаходяться в коматозному стані, показана інтубація трахеї.

Умови інтубації трахеї:

  • – стабілізація шийного відділу хребта – легке витягування руками, а потім м'яким комірцем;
  • – прийом Селліка;
  • – виконання потрійного прийому Сафара недопустиме;
  • – 0,5 мл 0,1 % розчину атропіну внутрішньовенно;
  • – аналгезія;
  • – міорелаксанти короткої дії – дитилін, суксаметонію хлорид 1-2 мг/кг внутрішньовенно (застосовують тільки лікарі спеціалізованих бригад!):
  • – ШВЛ ручним або апаратним способом у режимі помірної гіпервентиляції (12-14 л/хв для хворого з масою тіла 75-80 кг).

Стабілізація кровообігу.

Підтримання систолічного AT на рівні не нижче 120 мм рт. ст. і не вище 160 мм рт. ст. (у нормотоніків).

При зниженні AT нижче 120 мм рт. ст. і клінічних ознаках гіпотензії:

  • – внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду струминно, при необхідності – одночасно в дві вени;
  • – Внутрішньовенне введення допаміну 200 мг в 400 мл 0,9 % розчину натрію хлориду, підтримують AT на рівні 120-140 мм рт. ст.;
  • – при неефективності – внутрішньовенне введення 30-90 мг преднізолону або іншого глюкокортикоїду в еквівалентних дозах;
  • – при неефективності – краплинне внутрішньовенне введення норадреналіну – 2 мл 0,2 % розчину в 500 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

При підвищенні артеріального тиску понад 160 мм рт. ст.:

  • – внутрішньовенне краплинне введення 0,1 мг клонідину (клофеліну); AT при цьому знижують до 160-140 мм рт. ст.;
  • – при неефективності – краплинне внутрішньовенне введення 30 мг натрію нітропрусиду в 300 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Седація і знеболювання. Використовують препарати короткої дії (внутрішньовенне введення) з метою забезпечення можливості повноцінного подальшого обстеження хворого після його транспортування в стаціонар:

  • – пропофол 1-2 мг/кг, фентаніл 0,1 мг, атропін 0,5 мл 0,1 % розчину, суксаметонію хлорид (лістенон) 1-2 мг/кг для забезпечення інтубації трахеї (використовують тільки лікарі спеціалізованих бригад!!:
  • – тіопентал натрію 3-5 мг/кг (замість пропофолу ), фентаніл, атропін 0,5 мл 0,1 % розчину;
  • – при реакції на інтубаційну трубку або необхідності проводити ШВЛ (м'язове напруження) – пропофол 0,5-1 мг/кг кожні 10 хв і піпекуронію бромід (ардуан) 4 мг (або будь-який інший міорелаксант недеполяризуючого типу дії у відповідній дозі).

Корекція судомного синдрому: внутрішньовенне введення 2-4 мл 0,5 % розчину діазепаму або 15-20 мл 20 % розчину натрію оксибутирату, або мідазоламу (дормікум) у дозі 0,1-0,2 мг/кг (лікарі спеціалізованих бригад

можуть застосувати тіопентал натрію в дозі 3 мг/кг).

Корекція внутрішньочерепної гіпертензії: внутрішньовенне введення манітолу в дозі 0,5 г/кг, 2-4 мл 1 % розчин фуросеміду (при декомпенсованій крововтраті не вводити !);

  • – штучна гіпервентиляція легень;
  • – при ранах голови і зовнішній кровотечі: туалет рани, антисептична пов'язка;
  • – краніоцеребральна гіпотермія.
  • – екстрена госпіталізація:
  • – постраждалих із струсом головного мозку госпіталізовують в стаціонар (нейрохірургічне відділення);
  • – постраждалих із забоєм головного мозку госпіталізують у спеціалізовані нейрохірургічні відділення, забезпечивши стабілізацію шийного відділу хребта (рис. 5.6);

Стабілізація шийного відділу хребта накладанням шийного комірця.

Рис. 5.6. Стабілізація шийного відділу хребта накладанням шийного комірця.

– постраждалих, які перебувають на ШВЛ, госпіталізовують у відділення невідкладих станів, при їх відсутності – в загальні або спеціалізовані нейрохірургічні реанімаційні відділення, минаючи приймальне відділення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >