Діагностика гнучкості виробничої системи

Нині фахівці з діагностики в системі управління [27] вказують на необхідність вивчення рівня гнучкості виробничої системи підприємства, що безпосередньо впливає на ефективність формування і використання виробничого потенціалу.

При цьому зазначається [27], що гнучкість виробничої системи являє собою можливість пристосовувати виробничі системи до умов мінливого зовнішнього середовища насамперед через покращення якості продукції, що випускається. Під гнучкістю виробництва розуміють його спроможність без будь-яких істотних змін техніки, технології й організації виробництва забезпечувати перехід на нові вироби в найкоротші терміни і з мінімальними витратами трудових та матеріальних ресурсів незалежно від зміни конструктивних і технологічних характеристик виробів

Принцип гнучкості уможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конструктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску деталей і виробів широкої номенклатури.

Гнучке автоматизоване виробництво забезпечує організаційно-технічну виробничу систему, що функціонує на основі комплексної автоматизації і здатна (у діапазоні технічних можливостей) з мінімальними витратами й у короткі терміни, не припиняючи виробничого процесу і не зупиняючи устаткування, переходити на випуск нової продукції довільної номенклатури шляхом перебудови технологічного процесу (у межах наявного верстатного парку й обслуговуючого комплексу) за рахунок заміни програм управління [27].

Виділяють три типи технологій з точки зору їх належності до базових, поліпшуючих чи псевдо інновацій, а саме: стабільну, плодотворну та мінливу.

Стабільна технологія – являє собою таку технологію, що залишається незмінною протягом всього життєвого циклу певного попиту. Відмінною стратегічною характеристикою цього типу технології є її існування в умовах жорсткої конкуренції виробників того ж самого продукту. Змагання за ринок відбувається переважно шляхом зниження ціни продукції та підвищення її якості. Остання фаза життєвого циклу підтримується непринциповими псевдоінноваціями, які істотно не впливають на основну споживчу функцію продукції. На стадії зростання головним для фірми зі стабільним типом технології є виробництво, а на стадії насичення ринку – маркетинг. Відповідно науково-дослідні роботи мають велике значення для такої фірми тільки на початкових стадіях інноваційного виробництва.

Плодотворна технологія – це така, що зберігається тривалий час, але з її допомогою виробляється декілька поколінь нової продукції при нарощуванні основних характеристик та розширенні сфер її застосування. Плодотворна технологія вимагає постійного оновлення продукції, інакше фірму можуть випередити конкуренти. Особливого значення тут набуває активна науково- дослідна робота на всіх фазах життєвого циклу. Причому дуже важливо вчасно визначити фазу "старіння" і переключити дослідження і розробки на інший тип базової технології, бо інерція вдосконалень може вступити в суперечність з економічним віком базової технології.

Мінлива технологія – це така технологія, що змінюється за базовими характеристиками протягом життєвого циклу попиту, коли також змінюється декілька поколінь нової продукції, які задовольняють цей попит. Водночас із задоволенням того самого попиту відбувається розширення споживчих якостей і відповідно сфер застосування, зміна декількох поколінь продукції і відповідної базової технології. Хоча, якщо виходити із того, що базова інновація – це утворення нової галузі виробництва, то таку технологію можна вважати вдосконалюючою інновацією.

Для діагностики рівня гнучкості виробництва у вітчизняній та зарубіжній літературі пропонуються різноманітні показники. Серед них основним є коефіцієнт гнучкості виробництва. що розраховується за формулою:

(5.1)

де Ч – середній час налаштування та переналаштування технологічної системи;

Ф – ефективний фонд часу її роботи.

Чим більше значення коефіцієнту гнучкості виробництва, простіше і швидше може бути збільшений обсяг виробництва.

Частковим показником оцінювання гнучкості виробничої системи є коефіцієнт наступності, який обчислюється за формулою:

(5.2)

де – число елементів виробничої системи, використовуваних у колишньому й застосовуваних у новому виробничому процесі:

– відповідно загальне число параметрів і елементів виробничої системи.

Крім того, вирізняють пряму й непряму оцінки ступеня гнучкості. При цьому пряма являє собою безпосередню оцінку властивостей виробничої системи, що забезпечують її гнучкість, а непряма – оцінку наслідків прояву властивості гнучкості й, зокрема, оцінку економічних наслідків роботи систем з різною гнучкістю.

Ступінь гнучкості виробничої системи визначають два компоненти: число різних функціональних станів, які система може дискретно приймати в межах своїх технічних можливостей, і час переходу з одного функціонального стану в інший, що здійснюють різнонаправлений вплив на гнучкість системи. У разі зростання технічних можливостей гнучкість підвищується, зі збільшенням часу переходу з одного функціонального стану в інший – знижується [27].