Співвідношення відмивання коштів з іншими соціальними суспільно-небезпечними явищами

Виникнення будь-якого соціального явища обумовлене історичним розвитком конкретного суспільства. Деякі соціальні явища, наприклад, протиправне посягання на життя людини, завжди сприймались суспільством негативно, позаяк вони посягають на основи існування людства, хоча їх юридична оцінка змінювалась залежно від розвитку суспільних відносин.

При розгляді феномена "відмивання коштів", зважаючи на його соціальну обумовленість, слід брати до уваги те, що це явище набувало якісно нового поширення в різних країнах у періоди проведення соціально-економічних реформ і пов'язаних із цим періодів економічної нестабільності. Його суспільну небезпеку треба оцінювати в співпідпорядкованості з іншими небезпечними проявами, з'ясовуючи, якою мірою легалізація сприяє існуванню й розвиткові специфічних форм і видів організованої злочинності, тіньової економіки, корупції тощо. На нашу думку, саме в цьому полягає технологічність відмивання коштів, позаяк, здійснюючи заходи впливу на цей протиправний процес, об'єктивно створюватиметься можливість впливу на ті суспільно небезпечні явища, з якими цей феномен тісно пов'язаний.

На початку 90-х pp. минулого сторіччя в Україні та інших країнах пострадянського простору сформувались передумови переходу економіки від тоталітарної, адміністративно-командної до ринкової системи господарювання. Відбулась зміна суспільного ладу, внесено якісні зміни як в економічні відносини, так і до самого способу життя населення. Результатом цих змін стала трансформація з однієї системи в іншу, в основі якої – суттєві зміни відносин власності, лібералізація економічної діяльності.

Водночас зазначений період характеризується послабленням ролі держави в регулюванні соціально-економічних процесів, відставанні законотворчої діяльності від потреб державного контролю з урахуванням державних інтересів та основної маси населення.

Відсутність державного контролю неминуче призводить до зростання злочинності у сфері економічної діяльності, зокрема, "відмивання коштів", незаконного вивезення капіталу, розширеного відтворення економічного потенціалу злочинних угруповань і як результат цього – до порушення врівноваженого стану господарської системи, підриву системи соціальної рівноваги. Це стає поштовхом до різкого соціального розшарування та диференціації населення за рівнем доходів, зростає кількість випадків антисоціальної поведінки, активізується боротьба між соціальними групами, що проходить за межами правового поля тощо. За відсутності послідовних соціальних реформ відбувається зубожіння, люмпенізація та маргиналізація значної частини населення. В умовах неправомірного збагачення інших це спричинює різкий соціальний диспаритет із величезним криміногенним потенціалом.

Тіньова економіка та відмивання коштів

Наслідком соціально-економічного розбалансування в суспільстві, крім соціального розшарування, стало великомасштабне поширення тіньової економіки, яка є основним виробником та споживачем "брудних" капіталів. На початковому етапі ринкової трансформації революційні зміни в системі управління і господарських зв'язків, процес розподілу засобів виробництва не могли не викликати зростання фіктивного сегмента тіньової економіки. І хоча таке зростання істотно пом'якшувало падіння офіційного ВВП, проте чим вищим був цей спад, тим більша його частина переходила в "тінь".

Розуміння поняття "тіньова економіка" є базовою умовою розуміння місця, ролі й значення інституту антилегалізаційного фінансового моніторингу в системі макро- і мікрорівневих заходів стримування окремих деструктивних проявів, які неминуче виникають у різних соціально-економічних системах з огляду на опортуністичні чинники в поведінці одиниць соціуму.

Тіньова економіка є феноменом, який в Україні залишається на сьогодні невизначеним нормативно. І серед її дослідників немає єдності в розкритті змісту відповідного поняття. Зі зведеного переліку підходів до вивчення тіньової економіки доцільно виокремити наступні: за рівнем узагальнення: теоретичний і прикладний; за дисциплінарною ознакою: правовий, економічний, соціологічний, кібернетичний (системно-структурний), міждисциплінарний; за критерієм зарахування економічних відносин до сфери тіньової економіки: обліково-статистичний, формально-правовий, економіко-правобий, кримінологічний, комплексний; за цілями дослідження: фундаментальний теоретичний аналіз, статистична оцінка, оптимізація соціально-економічної політики, удосконалення правоохоронної діяльності, забезпечений економічної безпеки.

У рамках економічного підходу об'єктом вивчення є вплив тіньової економіки на економічну політику держави, на розподіл і використання економічних ресурсів, а також методи оцінки й вимірювання тіньової економіки. Важливою складовою економічного підходу є дослідження тіньової економіки в інституційному контексті.

Економічний підхід до аналізу тіньової економіки дає змогу виокремити щонайменше чотири базових її компоненти: неформальну економіку (економіка домогосподарств); невраховану економіку (відсутню в системі національних рахунків); приховану (ухилення від сплати податків) і нелегальну (кримінальну) економічну діяльність.

При узагальненні існуючих підходів до вивчення тіньової економіки доцільно підкреслити наявність у цьому системному утворенні двох протилежних начал – конструктивного і деструктивного.

Конструктивним началом у тіньовій економіці є її виробничий сектор (неврахована, неофіційна, неформальна економічна діяльність, яка забезпечує приріст доданої вартості), у той час як деструктивним началом у ній є сектор нелегальний (кримінально-карані види нелегальної економічної діяльності – наркобізнес, нелегальна торгівля зброєю, проституція, а також корупція, рейдерство, рекет, розкрадання, фіктивне підприємництво, фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, нецільове використання бюджетних коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупційні і посадові злочини, які не створюють доданої вартості, однак суттєво впливають на перерозподіл створеної в легальному секторі доданої вартості на користь нелегальних ділових одиниць соціуму). Вказане проілюстровано на рис. 1.1.^[1]

Принагідно зазначимо, що чинники конструктивної підсистеми тіньової економіки належать, насамперед, до прогалин у системі державного регулювання національної економіки (вказані чинники не є об'єктом антилегалізаційного стримування), тоді як чинники деструктивної (кримінальної) підсистеми тіньової економіки мають як внутрішні, так і зовнішні витоки, в основу яких може бути покладена інституційна неспроможність держави стримувати потоки доходів, одержаних злочинним шляхом від вливання їх у національну фінансову систему.

Рис. 1.1. Конструктивна й деструктивна підсистеми тіньової економіки

Відомий російський дослідник феномену тіньової економіки Ю.В. Латов пропонує подібний до окресленого вище підхід до типологізацїї тіньової діяльності, прийнявши за основний критерій її відношення до "білої" (офіційної) економіки, виділяючи при цьому три наступні її сектори (див. рис. 1.2.)^[2]

Рис. 1.2. Сектори тіньової економіки

З наведеного рисунку можна зробити узагальнення про те, що найсильнішими зв'язками з легальною ("білою") економікою пов'язана друга ("білокомірцева") економіка, мова про яку піде нижче, однак на даному етапі зазначимо, що саме друга економіка є інтелектуальним каталізатором "сірої" тіньової економіки (неофіційної, прихованої, нефіксованої в статистичній звітності). Разом з тим, найбільш небезпечними з точки зору соціальної деструктивності є зв'язки "білокомірцевої" економіки (професійної діяльності висококваліфікованих представників фінансових і правничих професій) з "чорною" (підпільно-кримінальною) економікою. Ще однією характерною рисою другої ("білокомірцевої") економіки, за Ю.В. Латовим, є те, що вона не виробляє жодних товарів, робіт чи послуг, а лише сприяє неофіційному (зокрема кримінальному) перерозподілу суспільних благ.

Чимало дослідників тіньової економіки вказують на неможливість і недоцільність її остаточного подолання, зважаючи на існуючий в економіці будь-якого суспільства взаємозв'язок двох протилежних сторін – офіційної та неофіційної, світлої і тіньової. Ключове питання, яке ставлять представники даної групи дослідників, полягає в тому, щоб дати відповідь на запитання: в якому співвідношенні повинні знаходитись між собою тіньова і легальна економіки? Суть постулатів, які наводить згадана група науковців, зводиться до того, що подолання тіньової економіки та її повне знищення неминуче приведуть до колапсу легальної, оскільки лише в їх діалектичній єдності й протилежності полягає механізм суспільного розвитку^[3][4][5][6].

Припускаючи справедливість указаного, слід ще раз наголосити на необхідності чіткого розмежування кримінального (деструктивного) і конструктивного компоненту тінізації економіки та зазначити, що основний акцент державних правоохоронних, наглядових, контролюючих, судових та інших органів влади має бути спрямований на нівелювання частки кримінальної економіки в структурі тіньової.

Розрізняючи впливи компонентів тіньової економіки на економічний розвиток держави, пропонуємо структурувати окреслене бачення тіньової економіки за низкою критеріїв у спосіб, наведений на рис. 1.3^[7].

Рис. 1.3. Структура тіньової економіки

Виходячи з окресленого вище, можна стверджувати про наявність особливого виду підприємництва у сфері тіньової економіки – тіньового підприємництва. Тіньове підприємництво є специфічним видом економічної діяльності, який, у свою чергу, можна класифікувати за такими ознаками:

• – по-перше, це діяльність у сфері неформального, неврахованого, прихованого й нелегального виробництва легальної продукції; виконання легальних робіт; надання легальних послуг. Іншими словами – це сукупність неформальних, неврахованих, прихованих і нелегальних відносин між покупцями і продавцями легальних товарів. робіт і послуг;
• – по-друге, це сукупність легальних, а також неформальних, неврахованих, прихованих і нелегальних відносин між покупцями і продавцями нелегальних товарів, робіт і послуг (виробництво і збут наркотичних засобів, нелегальне виробництво і збут зброї, викрадення і збут автотранспортних засобів, нелегальна торгівля культурними цінностями і антикваріатом, нелегальні операції на ринку фінансових послуг, нелегальна торгівля трансплантатами, торгівля людьми, організована проституція, нелегальний гральний бізнес, шахрайство, рекет, розкрадання майна з подальшою його реалізацією, нецільове використання бюджетних коштів, контрабанда псевдо-підприємництво, надання послуг із відмивання нелегальних доходів за винагороду тощо).

Виходячи із запропонованого аналізу структури тіньової економіки, нелегальне (кримінальне) підприємництво можна визначити як складову тіньового підприємництва, зміст якої зводиться до сукупності господарських операцій із виробництва та збуту нелегальних товарів, робіт і послуг.

При цьому основною ознакою нелегальності підприємництва є не спосіб здійснення господарських операцій (легальний чи нелегальний), а нелегальність предмету економічної діяльності суб'єкта господарювання (виробництво нелегальних товарів, виконання нелегальних робіт і надання нелегальних послуг). Разом з тим. вирішальною складовою сучасного нелегального підприємництва, з точки зору забезпечення його ефективності і максимізації загальної корисності для його суб'єктів, є надання послуг із відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.

З метою конкретизації поняття "нелегальне (кримінальне) підприємництво", пропонуємо структурувати економічну діяльність так, як це показано на рис. 1.4.

По-суті, як легальна, так і нелегальна економічна діяльність характеризуються наявністю виробничої та перерозподільної складової. З точки зору аналізу нелегального підприємництва, доцільно зазначити, що його фіскальна складова (надання послуг із відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом) відіграє вирішальну роль у контексті мотиваційної складової, реінвестиційних можливостей та фінансової спроможності організованих форм злочинно- орієнтованої діяльності.

Рис. 1.4. Структура економічної діяльності за ознакою легальності

Наявні результати досліджень тіньової економіки та її складової – кримінального підприємництва в інституційному контексті дозволяють стверджувати, що розвиток будь-якої економічної системи обумовлений рамками культури, яка є сукупністю стереотипів і цінностей, що впливають на поведінку господарюючих суб'єктів і, серед іншого, обумовлюють специфіку розвитку нелегального підприємництва як організованої форми протиправної економічної діяльності.

Підприємництво є джерелом важливих конституційних зобов'язань його суб'єктів перед суспільством і державою. У стат-

ті 13 Конституції України вказано, що власність зобов'язує. Суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний організовувати свою діяльність так, щоб виконувати вимоги статей 43, 44, 45, 54 Конституції України в контексті виконання своєї конституційної ролі – забезпечувати соціально-економічний розвиток держави. Разом з тим, нелегальне підприємництво, зважаючи на його відверто деструктивну (кримінальну) природу, самою своєю наявністю посягає на визначений конституційний лад у країні, оскільки за рахунок неконтрольованого потоку нелегальних доходів і відповідних корупційних механізмів прагне узурпувати державну владу, одержати вплив на фінансові установи, контролювати найбільш дохідні об'єкти реального сектору економіки, створюючи таким чином загрози національній, економічній та фінансовій безпеці держави. У свою чергу, держава зобов'язана вживати вичерпних заходів з метою забезпечення економічної безпеки, що статтею 17 Конституції України віднесено до однієї з найважливіших її функцій^[8].

Поширення тіньової економіки неможливе без органічно важливого в її обігу процесу легалізації злочинного походження доходів, оскільки вона виступає, по-перше, замовником неврахованих коштів, по-друге, найбільшим виробником нелегальних доходів^[9]. Вплив цього чинника стимулює процес легалізації злочинних доходів до розширення його масштабів. Незаконна діяльність, що приносить доходи, зокрема скоєння злочинів, випадає зі сфери, що регулюється економічними законами і принципами. А капітали, отримані подібним чином, витрачаються на придбання нових товарів і послуг, впроваджуються в легальний економічний обіг, відтак викликають порушення рівноваги (зростання цін, інфляцію тощо).

Таким чином, можна дійти висновку, що, виконуючи свою специфічну функцію, відмивання коштів стає механізмом, який забезпечує зв'язок легальної та нелегальної економіки. Основним аргументом є те, що офіційна і нелегальна економіки існують у симбіозі, сполучною ланкою між якими виступає процес відмивання коштів. Якби не існувало відмивання коштів, нелегальна економіка потерпала б від недостачі ресурсів. У зв'язку з чим, на думку автора, правильним є й зворотне твердження, у випадку поглинання нелегальної економіки офіційною не існувало б попиту на відмивання коштів.

Крім зазначеного, на наш погляд, відмивання коштів полегшує ранжирування економічної діяльності, що змінюється від майже нелегальної до винятково кримінальної. У чому полягає таке ранжирування? Обмежуючись предметом дослідження, доцільним є аналіз трьох тісно пов'язаних понять: "сірі кошти", "брудні кошти" та "гарячі кошти"^[10].

Як відзначають учені^[11], "сірі кошти" мають відношення до незаконної діяльності, яка не порушує норм кримінального закону, тоді як "брудні кошти" мають відношення до суто кримінальної діяльності. У поєднанні ці поняття створюють континуум незаконної діяльності. Класифікація цієї діяльності визначається ступенем і характером суспільної небезпеки певних видів незаконної діяльності, що знаходить відображення в заходах покарання з боку закону. Ідея полягає в тому, що ступінь суспільного осуду стосовно окремих видів зростає при просуванні вздовж континууму від "сірих" до "брудних" коштів. Наприклад, ухилення від сплати податків можна віднести до діяльності, що належить до "сірих" коштів, позаяк зазвичай це пов'язано з порушенням заплутаних фінансових нормативів, запобігання яким може навіть вітатися там, де податковий режим розглядається як занадто твердий чи тиранічний^[12]. На противагу цьому кошти, отримані від продажу наркотиків, належатимуть до діяльності, пов'язаної з "брудними" коштами, оскільки їх виробництво і поширення є кримінальним злочином, що передбачає суворі заходи покарання й категоричний моральний осуд з боку суспільства до цієї діяльності. Водночас "гарячі" кошти мають відношення до фінансових потоків, що стимулюються негативними змінами економічних, соціальних і політичних умов^[13], і можуть складатися з комбінації "чистих", "сірих" і "брудних" коштів. "Гарячі" кошти найчастіше пов'язують із втечею капіталу, що само по собі є комбінацією "чистих", "сірих" і "брудних" коштів залежно від обставин.

Натомість кошти, отримані від діяльності в легальній економіці, але переказані в офшор із порушенням певних вимог щодо контролю фінансових операцій чи інших адміністративних вимог, є майже "сірими" коштами^[14].

Підбиваючи підсумок, зосередимо увагу на відмінностях зазначених понять: "Не всі кошти, що вимагають відмивання в обов'язковому порядку, мають кримінальне джерело походження. "Брудні" кошти – це "гарячі" кошти, але не завжди правильним є зворотне. Існує суттєва відмінність між коштами, що є "брудними" через джерело їхнього походження, та коштами, що стали такими, коли їхні власники ухиляються від контролю з боку податкових і валютних органів. Це покладає важкий тягар на плечі фінансових інститутів, що не хочуть всенародного осуду і не бажають полегшувати відмивання "чорних" чи "брудних" коштів..."^[15].

Багатогранність процесу відмивання коштів як засіб зв'язку між двома типами економіки засвідчує, що відмивання коштів пов'язане з широким спектром видів незаконної діяльності: починаючи з ухилення від сплати податків, до порнографії, проституції й наркотиків. З цієї причини нами акцентується увага на тому, що феномен "відмивання коштів" об'єктивно не може бути обмежений у визначенні доходами лише кримінального походження. Логічним є застосування терміна "незаконний" на противагу слову "злочинний", аби підкреслити двоїсту моральну оцінку більшості видів економічної діяльності, яким сприяє процес відмивання коштів. У свою чергу, норма кримінального закону достатньо обгрунтовано обмежується переслідуванням лише діянь, пов'язаних із відмиванням доходів суто кримінального походження.

Як феномен, що пов'язує формальну й неформальну економіки, відмивання коштів є динамічним процесом. Новітні методи і технології можуть використовуватися для створення гармонійних, адаптивних і гнучких стратегій, що дозволяють ділкам переміщати власні ресурси між двома економіками в будь-якому напрямі й на постійній основі. Відмивання коштів у цьому процесі є ключовим моментом з огляду на три причини. По-перше, воно дозволяє кримінальним ділкам черпати ресурси з легальної економіки й використовувати їх як вкладення у свою кримінальну діяльність. По- друге, воно сприяє диверсифікації через інвестиції в інші формальні та неформальні підприємства. По-третє, воно дозволяє використовувати послуги, запропоновані в офіційному секторі фінансових послуг, для захисту незаконно отриманих засобів від інфляції. Отже, відбувається злиття неформальної і формальної економічної діяльності. Злочинні ділки мають доступ до фінансових ресурсів, отриманих у результаті незаконної діяльності для інвестування у формальну економіку, і навпаки, вони можуть використовувати власні доходи для інвестування подальшої незаконної діяльності.

З 1991 року до наших днів було напрацьовано чимало нормативно-правових актів, спрямованих метою здійснення ефективної регуляторної політики у вказаній сфері. Системний нормотворчий процес з широкого кола питань регулювання підприємництва розпочався в Україні в 1998 році. Саме з 1998 року в національну нормотворчу практику входить термін "дерегулювання підприємницької діяльності", який окреслює сукупність дій, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність шляхом усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод. Передбачалось, що дієві заходи з дерегулювання підприємницької діяльності стануть ефективним важелем процесу детінізації національної економіки, суттєво покращать інвестиційний клімат у державі, допоможуть подолати перешкоди, пов'язані з недосконалістю законодавчого й адміністративного регулювання підприємництва, покращать систему прийняття регуляторних рішень. Питання, пов'язані з удосконаленням державного регулювання підприємництва, не втрачають актуальності й у наш час.

Принагідно зазначимо, що провідною складовою регуляторної політики стримування нелегального (кримінального) підприємництва виступає фінансова політика декриміналізації економіки, під якою варто розуміти використання різноманітних інформаційних важелів антилегалізаційного інституту фінансового моніторингу з метою зниження кількості та обсягів нелегальних господарських операцій та відповідного їх відображення у сфері фінансово-розрахунковій.

В Україні значна увага приділена вдосконаленню державного регулювання легального підприємництва, з одного боку, донедавна поєднувалася з абсолютною безсистемністю уваги, яка приділяється іллегальній господарській діяльності. З огляду на вказане, на відміну від дерегулювання легального підприємництва, явище нелегального підприємництва породжує необхідність суттєвого посилення регуляторної спроможності держави в його стримуванні.

Закони і підзаконні нормативні акти, за допомогою яких держава регламентує поведінку господарюючих суб'єктів, відіграють велику роль. Саме законодавча база дозволяє згладжувати чимало негативних наслідків сучасного ринку. Проте недосконала, неповна, неефективна, неактуальна інституційна база державного регулювання економіки є головною причиною розвитку деструктивної складової ринку з усіма її негативними наслідками.

• [1] Глущенко О.О. Нелегальне підприємництво та фінансова система України в умовах глобалізації: монографія / О М. Підхомиий, О.О. Глущенко. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2011. – 348 с.
• [2] Латов Ю.В. Экономика вне закона / Юрий Валерьевич Латов. – М.: Московский общественный научный фонд, 2001. – С. 284.
• [3] Голованов Н.М. Теневая экономика и легализация преступных доходов / Н.М. Голованов. В.Е. Перекислов. В.А. Фадеев – СПб.: Питер, 2003. – 303 с.
• [4] Мандевиль Б. Басня о пчелах. – М.: Мысль, 1974. – 273 с.
• [5] Косолапов Н.А. Круговорот "света" и "тени" как механизм общественного развития / Н.А. Косолапов // Восток. – 2000. – № 1 – С. 103–113.
• [6] Сафин Ф. М. Теневая экономика современной России: сущность, причины, факторы / Ф.М. Сафин. – Казань: ТИСБИ, 2001. – С. 4-5.
• [7] Глущенко О.О. Регуляторна політика стримування нелегального підприєм- ництва в Україні / О.О. Глущенко // Науково-практичний журнал "Регіональна економіка". – 2009. – Лютий. – № 1. – С. 191-200.
• [8] Конституція України: за станом на 08.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 2. – С. 44.
• [9] Долан Э.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. с англ. В. Лукашевича. – М., 1991. – С. 259.
• [10] Hinterseer К. Criminal Finance. The Political Economy of Money Laundering in a Comparative Legal Context // Kluvver Law International, 1995. – C. 12.
• [11] Там само – с. 15.
• [12] Hinterseer К- Criminal Finance. The Political Economy of Money Laundering in a Comparative Legal Context // Kluvver Law International, 1995. – C. 13.
• [13] Jeffrey Robinson. The laundrymen: Inside the World's Third Largest Business. – London. England: Pocket Books, 1995. – C. 269.
• [14] Financial Stability Forum. Report of the Working Group on Capital Flows (April 5. 2000).: Ел. pecyp.: <fsforum.org>.
• [15] Rowan Bosworth-Davies. Global Ungovernability: Influence of the Futures and Derivatives Markets in the Creation of Financial Instability, a Criminal Threat Assessment Jesus College. University of Cambridge England: 1992. – P. 34.