Фінансування тероризму (ст. 258-5 КК України)

Установлення відповідальності за фінансування тероризму в кримінальному законодавстві України зумовлено прийнятими нашою державою зобов'язаннями перед міжнародним співтовариством щодо створення національного антитерористичного законодавства. Вступаючи в третє тисячоліття, світова спільнота зіткнулася з проявами міжнародного тероризму в усіх його формах. Події 11 вересня 2001 року в США показали світу небезпеку, яку являє тероризм. Міжнародне співтовариство звернуло увагу на зв'язок терористичної діяльності з відмиванням "брудних" капіталів. Після нападів терористичних організацій на США міжнародні організації прийняли документи, спрямовані на протидію поширенню цього явища у світі. Так, Рада Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року на 4385-му засіданні засудила терористичні акти на міста США. У прийнятій нею резолюції № 1373 було особливо вказано на необхідність міжнародного співробітництва країн, ужиття додаткових заходів для попередження на своїх територіях фінансування актів тероризму. Рада Безпеки ООН у своєму документі також зробила акцент на необхідності державам криміналізувати "умисне надання чи збір коштів, будь-якими методами, прямо чи опосередковано, їх громадянами або на їх території з наміром, щоб такі кошти використовувалися – або при усвідомленні того, що вони будуть використані – для вчинення терористичних актів"^[1].

Крім того, Рада Безпеки ООН заснувала Контртерористичний комітет для контролю за виконанням цієї резолюції.

Крім Організації Об'єднаних Націй, на події в США відреагували й інші міжнародні організації. Так, 29-30 жовтня 2001 року ФАТФ на надзвичайному пленарному засіданні, визнаючи виняткову необхідність протидії фінансуванню тероризму, на додаток до 40 рекомендацій щодо боротьби з відмиванням грошей прийняла 8 спеціальних, у яких запропонувала державам законодавчо встановити злочинний характер фінансування тероризму. У жовтні 2004 року ФАТФ приймає ще дев'яту спеціальну рекомендацію, яка також спрямована на протидію фінансуванню тероризму. У дев'яти спеціальних рекомендаціях ФАТФ указувалося на необхідність ратифікації Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, яка прийнята резолюцією 54/109 Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1999 року (далі – Міжнародна конвенція 1999 р.); установлення кримінальної відповідальності за фінансування тероризму; установлення обов'язку для кредитно- фінансових установ інформувати правоохоронні органи про підозрілі операції або дії клієнтів, які свідчать про можливий зв'язок із терористичними організаціями, а також дотримуватися вимог про збирання необхідної інформації про клієнтів, що здійснюють грошові перекази та інше; пропонувалося використовувати конкретні механізми заморожування, арешту та конфіскації активів^[2]. ФАТФ у 2012 році оновила свої рекомендації. Положення, які стосуються протидії фінансування тероризму, було закріплено в розділі С рекомендацій ФАТФ. Відповідно до рекомендації 5 (злочин фінансування тероризму) ФАТФ рекомендує країнам на основі Міжнародної конвенції 1999 р. визнати злочином фінансування тероризму, тобто визнати кримінальним злочином не тільки фінансування терористичних актів, а також фінансування терористичних організацій та окремих терористів навіть за відсутності зв'язку їх дій з конкретним терористичним актом або актами^[3]. Ще треба відзначити, що ФАТФ у 2012 році висловилася про необхідність посилення в країнах боротьби із фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення тощо^[3].

У частині 1 ст. 2 Міжнародної конвенції 1999 року державам пропонується визнати кримінальними злочинами випадки, коли суб'єкт "будь-якими методами, прямо чи опосередковано, незаконно та умисно надає кошти або здійснює їх збирання з наміром, щоб вони використовувались, або при усвідомленні того, що вони будуть використані, повністю чи частково, для вчинення: а) будь-якого діяння, що являє собою злочин згідно зі сферою застосування одного з договорів, перелічених у Додатку, і визначенням, що міститься в ньому; b) будь-якого іншого діяння, спрямованого на те, щоб викликати смерть будь-якої цивільної особи або іншої особи, яка не бере активної участі у військових діях у ситуації збройного конфлікту, або заподіяти їй тяжке тілесне ушкодження, коли мета такого діяння внаслідок його характеру або контексту полягає в тому, щоб залякати населення або змусити уряд чи міжнародну організацію вчинити будь-яку дію або утриматися від її вчинення..."^[5].

У Міжнародній конвенції 1999 р. зазначається, що фінансування тероризму є предметом серйозної стурбованості міжнародного співтовариства загалом, кількість і тяжкість актів міжнародного тероризму залежать від фінансування, до якого терористи можуть отримати доступ. У документі говориться про необхідність зміцнення міжнародного співробітництва з розроблення та вжиття ефективних заходів для недопущення фінансування тероризму, а також боротьби з ним шляхом переслідування й покарання осіб, які це здійснюють^[6].

Слід відзначити, що учасники 6390-го засідання Ради Безпеки ООН "Загрози міжнародному світу та безпеки, створювані терористичними актами", яке проходило 27 вересня 2010 року в Нью- Йорку, указували на зв'язок терористичних формувань із транснаціональними злочинними організаціями, які спеціалізуються на наркобізнесі, відмиванні злочинних доходів, торгівлі зброєю та інших видах злочинного промислу і фінансово чи матеріально забезпечують діяльність терористичних угруповань та організацій. Зазначалося, що в окремих регіонах існує небезпека злиття терористичної діяльності этакими формами міжнародної злочинної діяльності, як відмивання грошей, торгівля людьми та обіг наркотиків. Представник Росії наголошував, що гостро стоять питання припинення фінансових потоків та іншого підживлення терористів, розриву зв'язків за лінією "тероризм, організована злочинність"^[7], включаючи наркозлочинність. Було звернуто увагу на Афганістан, де тероризм і виробництво наркотиків підживлюють одне одного, а також на деякі регіони світу, де піратські угруповання ділять свій фінансовий прибуток із терористичними угрупованнями^[8].

Слід пам'ятати, що з 2001 до 2004 року Україна входила до "чорного" списку країн, які не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням злочинних доходів. Ужитих заходів було явно недостатньо для створення дієвої системи боротьби з відмиванням "брудних" грошей, і в грудні 2002 року ФАТФ рекомендувала застосовувати санкції до нашої країни. Це знижувало авторитет України на міжнародній арені та стимулювало подальшу роботу з формування правової основи боротьби не тільки з легалізацією злочинних доходів, але й із фінансуванням тероризму.

В Україні триває процес удосконалення законодавства у сфері протидії фінансуванню тероризму. Так, 12 вересня 2002 року Верховна Рада України ратифікувала Міжнародну конвенцію 1999 р.^[9], підтвердивши свої наміри щодо боротьби з цим небезпечним явищем.

У преамбулі до Закону України від 28 листопада 2002 року "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" у ред. 2002 року вказано, що закон регулює відносини у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та у сфері боротьби з фінансуванням тероризму^[10].

Законом України від 14 жовтня 2014 року "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" було підтверджено напрями державної кримінально-правової політики щодо протидії фінансуванню тероризму. У преамбулі до цього закону зазначено, що він спрямований на забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення^[11].

Раціональність такого підходу не викликає сумнівів, оскільки з метою фінансування тероризму використовується економіка держав, у яких неефективно ведеться боротьба з відмиванням "брудних" коштів.

Як слушно зазначено в Типовому законодавстві про відмивання грошей та фінансування тероризму, підготовленому Управлінням Організації Об'єднаних Націй з наркотиків і злочинності спільно з Міжнародним валютним фондом (2003 р.), ті, хто займається фінансуванням тероризму, зловживають можливостями фінансової системи, як і особи, які займаються відмиванням грошей. Щоб досягти своєї мети, їм необхідно отримати й направити кошти для подальшого використання таким чином, який є законним^[12].

Тому можна дійти висновку, що між відмиванням "брудних" грошей і фінансуванням тероризму є певна схожість. У зв'язку з цим не випадково в Україні прийнято урядові програми, які визначають стратегію держави у сфері протидії не тільки відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, але й фінансуванню тероризму.

Так, у Концепції розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 роки, затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року №315-р, зверталась увага на те, що протидія відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму є невід'ємною складовою боротьби зі злочинністю^[13].

У Стратегії розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 року № 190-р, відзначається, що у зв'язку з активізацією міжнародного тероризму виникають нові проблеми у сфері боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, що потребує вжиття жорстких заходів для здійснення контролю за функціонуванням "тіньових" фінансових потоків. Одним із напрямів антитерористичної стратегії держави повинне бути виявлення та ефективне блокування каналів фінансової підтримки терористичних організацій^[14].

Створення в Україні нормативної бази щодо протидії фінансуванню тероризму є одним із пріоритетних напрямів національної кримінально-правової політики. Це відповідає зобов'язанням, які взяла на себе Україна перед міжнародною спільнотою. У рамках реалізації положень Міжнародної конвенції 1999 р. та інших міжнародних документів Україна створила дієву систему протидії фінансуванню тероризму.

Між тим слід пам'ятати, що діяльність, спрямована на перешкоджання фінансуванню тероризму, пов'язана з протидією відмиванню злочинних доходів. Успіху в боротьбі з міжнародним тероризмом можна досягти лише за наявності дієвої системи заходів, що сприяє зруйнуванню фінансової основи угруповань терористичної спрямованості. Тому перешкоджання проникненню "брудного" капіталу в легальну економічну систему – важливий фактор, що сприяє зниженню активності терористичних організацій.

Підхід законодавця України цілком обгрунтований, оскільки суб'єкти з метою фінансування терористичних актів використовують економіку держав, де неефективно ведеться боротьба з відмиванням "брудних" коштів. Національна система заходів з протидії легалізації злочинних доходів для правоохоронних органів є добрим засобом для усунення умов, які сприяють проявам тероризму.

Аналіз судово-слідчої практики застосування норм, які передбачають відповідальність за фінансування терористичних формувань, показав, що правозастосовні органи стикаються з труднощами відмежування ознак фінансування тероризму від ознак відмивання злочинних доходів та з інших злочинів. Особливий науковий і прикладний інтерес викликає визначення місця фінансування тероризму в системі кримінального законодавства, дослідження юридичної природи цього злочину та співвідношення його із суміжними складами злочинів.

Законом України від 18 травня 2010 року № 2258-VI "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом"" було внесено зміни до Кримінального кодексу України^[15]. Цим законом до кримінального законодавства було включено спеціальну норму, яка передбачала відповідальність за фінансування тероризму, – ст. 258-5 (фінансування тероризму) КК України.

Відповідно до ст. 258-5 КК України відповідальність за фінансування тероризму наставала в разі вчинення дії з метою фінансового або матеріального забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, готування або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації).

Основним безпосереднім об'єктом фінансування тероризму є суспільні відносини у сфері охорони громадської безпеки.

Додатковим безпосереднім об'єктом фінансування тероризму є суспільні відносини з приводу нормального функціонування системи правосуддя, державного апарату, легального господарського обороту майна, охорони права власності, громадського порядку, життя, здоров'я та ін.

У частині 1 ст. 258-5 КК України вказується, що "фінансування тероризму, тобто дії, вчинені з метою фінансового або матеріального забезпечення..." Фінансове забезпечення може здійснюватися за рахунок коштів у національній або іноземній валюті, цінних паперів (акції, облігації, чеки тощо) та інших фінансових коштів, а матеріальне забезпечення – за рахунок майна.

Отже, під предметом фінансування тероризму слід розуміти кошти в національній або іноземній валюті, цінні папери (акції, облігації, чеки тощо) або інше майно. У разі коли використовуються кошти для забезпечення діяльності терористів, діяння суб'єкта підпадають під ознаки фінансового забезпечення, а у випадку використання рухомого чи нерухомого майна – під ознаки матеріального забезпечення.

Кошти, які йдуть на фінансування терористичної діяльності, можуть бути отримані як із законних, так і з незаконних джерел. Поняттям "кошти" фактично охоплюються: національна валюта України – грошові знаки у вигляді випущених Національним Банком України грошових знаків (банкнот) і розмінної металевої монети, що перебуває в обігу та є законним платіжним засобом на території України; іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої монети, що є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави.

Фінансова підтримка з законних джерел може виходити від організацій, а також приватних осіб, які спрямовують кошти для підтримання інфраструктури терористичних формувань. Як уважають представники ФАТФ, громадські пожертвування й збирання грошей на благодійність – один з ефективних способів накопичення коштів для підтримання тероризму. Часто таке збирання грошей здійснюється від імені організацій, що мають статус благодійних^[16].

Незаконні джерела доходів можуть походити від будь-якої злочинної діяльності, що має на меті наживу. Слід зазначити, що члени терористичних об'єднань у ряді держав контролюють торгівлю зброєю, людьми, наркоіндустрію, контрабанду й інші види злочинного бізнесу (Афганістан, Колумбія та ін.). На думку експертів ФАТФ, терористи й ті, хто підтримує їх організації, використовують ті ж методи, що й злочинні групи для відмивання грошей. Деякі з методів включають контрабанду готівки (і кур'єрами, і великими партіями); структурування, внесення або зняття коштів із банківських рахунків, придбання різних типів грошово-кредитних інструментів (дорожні чеки, банківські чеки, грошові перекази); використання кредитних або дебетових карт, телеграфних (поштових) переказів^[17]. Учасники терористичних формувань використовують, як правило, кредитно-фінансові системи зарубіжних країн, щоб ускладнити правоохоронним органам установлення джерел походження використовуваних ресурсів.

У разі використання при фінансуванні тероризму майна, здобутого злочинним шляхом, виникає питання: чи можна розглядати видозмінене майно як предмет фінансового або матеріального забезпечення терористичної діяльності? Треба зазначити, що схоже питання виникало щодо розуміння предмета відмивання злочинних доходів. Для цього необхідно звернутися до міжнародного та національного антитерористичного законодавства.

У підпункті "е" п. З Резолюції 1591 (2005 р.), прийнятої Радою Безпеки на її 5153-му засіданні 29 березня 2005 року, указується, що "всі держави повинні заморозити всі кошти, фінансові активи та економічні ресурси, що перебувають на їх території на дату прийняття цієї резолюції або в будь-який інший час згодом, які прямо або непрямо (курсив наш. – А.Б.) перебувають у власності або під контролем фізичних осіб, визначених Комітетом..."^[18] Аналогічні положення закріплено в пункті 11 Резолюції 1572 (2004 р.), прийнятої Радою Безпеки на її 5078-му засіданні 15 листопада 2004 року, а також у п. 15 Резолюції 1596 (2005 р.), прийнятої Радою Безпеки на її 5163-му засіданні 18 квітня 2005 року.

Україна внесла зміни до антитерористичного законодавства на виконання резолюцій Ради Безпеки. Так, в абз. 4 ст. 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" (далі – Закон від 20 березня 2003 року) було визначено поняття активів, які пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН. Під цими активами законодавець розуміє кошти, майно, майнові та немай нові права, що повністю або частково, прямо чи опосередковано належать або перебувають під контролем осіб, що пов'язані з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції, та активи, які отримані або походять від таких коштів, майна, майнових і немайнових прав, а також інші активи зазначених осіб^[19].

Відповідно до положень зазначених резолюцій Ради Безпеки ООН, а також Закону від 20 березня 2003 року предметом фінансування тероризму може бути майно, яке було отримано опосередкованим (непрямим) шляхом, тобто було змінено його первинний вигляд.

Законодавець не визначив нижню межу розміру коштів або іншого майна, яке використовується при фінансуванні тероризму. Тому при вирішенні цього питання слід керуватися положеннями ч. 2 ст. 11 КК України. У частині 2 та ч. З ст. 258-5 КК України розмір предмету злочину є кваліфікуючою та особливо кваліфікуючою ознаками. У частині 2 визначено, що злочин вважається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А в частині 3 передбачене притягнення до відповідальності, якщо цей розмір перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об'єктивна сторона фінансування тероризму полягає у вчиненні дій з метою фінансового або матеріального забезпечення 1) окремого терориста чи 2) терористичної групи (організації);

3) організації; 4) готування або 5) вчинення терористичного акту, 6) втягнення у вчинення терористичного акту; 7) публічних закликів до вчинення терористичного акту; 8) сприяння вчиненню терористичного акту; 9) створення терористичної групи (організації).

Конструюючи ст. 258-5 КК України, законодавець використовував положення антилегалізаційного та антитерористичного законодавства України. Так, наприклад, поняття "фінансування тероризму" дається в ст. 1 Закону від 20 березня 2003 року "Про боротьбу з тероризмом" в ред. 2014 р., а також у п. 50 ч. 1 ст. 1 Закону від 14 жовтня 2014 року, під яким законодавець розуміє надання чи збір будь-яких активів з усвідомленням того, що їх буде використано повністю або частково: для будь-яких цілей окремим терористом, терористичною групою або терористичною організацією; для організації, підготовки і вчинення окремим терористом, терористичною групою або терористичною організацією визначеного Кримінальним кодексом України терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту, провадження будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби вчинення таких дій.

Фінансування тероризму є різновидом терористичної діяльності, на що вказується в абз. 6 ст. 1 Закону від 20 березня 2003 року. У цій правовій нормі йдеться про те, що терористична діяльність – це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, готування та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду й поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.

Способи фінансування терористичної діяльності можуть бути різними й на кваліфікацію не впливають. Фінансування може здійснюватися, наприклад, у вигляді переказування активів на банківський рахунок терориста, членів терористичної групи або організації, безпосереднього передавання таких активів або іншим шляхом.

У статті 25 (відповідальність за сприяння терористичній діяльності) Закону від 20 березня 2003 року перелічено діяння, які є ознаками фінансування тероризму. Так, згідно з пп. 1-4 ст. 25 цього закону керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які сприяли терористичній діяльності, несуть відповідальність за:

1) фінансування терористів, терористичних груп (терористичних організацій);
2) надання або збирання коштів безпосередньо чи опосередковано з наміром використати їх для вчинення терористичних актів чи злочинів терористичної спрямованості;
3) проведення операцій з коштами та іншими фінансовими активами:
- – фізичних осіб, які вчиняли (намагалися вчинити) терористичні акти чи злочини терористичної спрямованості або брали участь у їх вчиненні чи сприяли вчиненню;
- – юридичних осіб, майно яких безпосередньо чи опосередковано перебуває у власності чи під контролем терористів або осіб, які сприяють тероризму;
- – юридичних і фізичних осіб, які діють від імені чи за вказівкою терористів або осіб, що сприяють тероризму, включаючи кошти, одержані або придбані з використанням об'єктів власності, що безпосередньо чи опосередковано перебувають у власності чи під контролем осіб, які сприяють тероризму, або пов'язаних з ними юридичних і фізичних осіб;
4) надання коштів, інших фінансових активів чи економічних ресурсів, відповідних послуг безпосередньо чи опосередковано для використання в інтересах фізичних осіб, які вчиняють терористичні акти або сприяють чи беруть участь у їх вчиненні, або в інтересах юридичних осіб, майно яких безпосередньо чи опосередковано перебуває у власності чи під контролем терористів або осіб, які сприяють тероризму, а також юридичних і фізичних осіб, які діють від імені чи за вказівкою зазначених осіб^[20].

Відповідно до диспозиції ст. 258-5 КК України фінансування тероризму спрямоване на: 1) безпосередню участь у скоєнні терористичного акту, 2) попередню злочинну діяльність щодо скоєння терористичного акту, 3) функціонування терориста або терористичної групи чи організації.

Економічний зміст терміну "фінансування" полягає в забезпеченні необхідними фінансовими ресурсами всього господарства країни, регіонів, підприємств, підприємців, громадян, а також різних економічних програм і видів економічної діяльності^[21]. Під фінансовими ресурсами розуміються грошові накопичення^[22]. У коментарі до ст. 447 (найманство) КК України термін "фінансування" тлумачиться як "забезпечення як окремих чи кожного з найманців, так і створених за їх участю груп, загонів тощо коштами в національній валюті України чи в іноземній валюті"^[23]. Враховуючи викладене, можна стверджувати, що фінансування тлумачиться як надання коштів на певні визначені цілі.

До фінансування безпосередньо терористичного акту слід віднести дії щодо фінансування чи матеріального забезпечення вчинення терористичного акту, скоєного терористом, терористичною групою або організацією.

Вчинення терористичного акту – це дії особи, яка самостійно або у співучасті з іншим суб'єктом злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила терористичний акт.

Зміст терористичного акту розкривається в Законі від 20 березня 2003 року, а також у статті 258 КК України. Відповідно до абз. З ст. 1 Закону від 20 березня 2003 року терористичний акт – це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачено ст. 258 КК України. У статті 258 КК України визначено, що терористичний акт – це такі дії, як: застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії було вчинено з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

В абзаці 3 ст. 1 Закону від 20 березня 2003 року визначено правило кваліфікації, коли терористичний акт супроводжується діями або наслідками, зазначеними в ст. 258 ЮС України. Так, у разі коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258–260, 443, 444, а також іншими статтями КК України, то дії винної особи мають кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів.

До фінансування попередньої злочинної діяльності щодо скоєння терористичного акту слід віднести дії щодо фінансування чи матеріального забезпечення: 1) готування або 2) організації терористичного акту, 3) втягнення у вчинення терористичного акту, 4) публічних закликів до його вчинення, 5) сприяння вчиненню терористичного акту, 6) створення терористичної групи або 7) терористичної організації.

До фінансування діяльності, спрямованої на функціонування терориста або терористичної групи чи організації, слід віднести дії щодо фінансування чи матеріального забезпечення: 1) окремого терориста чи 2) терористичної групи (організації).

Говорячи про фінансування окремого терориста, терористичних груп чи терористичних організацій, необхідно виділити їх ознаки. У статті 1 (визначення термінів) Законом від 20 березня 2003 року дається визначення терориста, терористичної групи та організації. Так, під терористом слід розуміти особу, яка бере участь у терористичній діяльності, а під терористичною групою – групу з двох і більше осіб, які об'єдналися з метою здійснення терористичних актів^[24]. Терористична група повинна мати ознаки групи за попередньою змовою (проста форма співучасті) або організованої групи, які визначені в частинах 2 та 3 ст. 28 КК України.

Отже, терористичну групу слід розглядати як формування, в якому беруть участь декілька осіб (дві або більше), які попередньо об'єдналися для вчинення одного або кількох терористичних актів, об'єднаних з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів членів терористичної групи, з розподілом функцій її учасників, спрямованих на досягнення поставленої мети, відомої всім учасникам групи.

Терористична організація, відповідно до абз. 17 ст. 1 Закону від 20 березня 2003 року, – це стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, установлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час готування та вчинення терористичних актів. Слід відзначити, що ознаки організації, яка є терористичною, збігаються з ознаками, характерними для злочинної організації, що закріплені в ч. 4 ст. 28 КК України.

Таким чином, під терористичною організацією слід розуміти стійке, ієрархічне об'єднання декількох осіб (трьох і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цього угруповання, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів членів терористичної організації.

Як випливає зі змісту абз. 13 ст. 1 Закону від 20 березня 2003 року, фінансування тероризму – це дії, спрямовані на фінансове або матеріальне забезпечення терористичної діяльності. Слід відзначити, що відповідно до абз. 12 ст. 1 розглядуваного закону фінансування та інше сприяння тероризму є однією з ознак терористичної діяльності.

Надання коштів для фінансування тероризму може бути здійснено будь-яким способом. При цьому, яким власне способом це відбулося, на кваліфікацію не впливає. Найбільш розповсюдженими способами надання коштів є:

– переказ за допомогою банків та інших установ (при цьому операції часто оформляються на підставних осіб, релігійні та політичні організації);
– переказ через так звані ісламські банки, що діють на підставі мусульманського права і з 70-х pp. минулого століття широко поширені по всій Азії та на Близькому Сході, а в теперішній час й по всьому світі;
– використання розвинених небанківських (альтернативних) систем міжнародних переказів грошових коштів;
– перевезення готівкових коштів спеціальними кур'єрами^[25].

Безготівкові перекази – найпоширеніший спосіб переміщення грошових коштів у терористичних цілях. Переважно безготівкові перекази використовуються терористичними організаціями для фінансування своєї терористичної діяльності за кордоном або як частина кампанії по збору коштів. Наприклад, виявлено випадок, коли терористичною організацією були здійснені перекази грошових коштів на загальну суму 250 тисяч доларів із суданського банку "Аш-Шамаль Ісламік бенк" у філії двох великих американських банків і в подальшому отримані представниками "Аль-Каїди" в штаті Техас. Після того як гроші були отримані в місці призначення, власники рахунків або залишали їх на депозиті, або інвестували в пайові інвестиційні фонди, в яких вони зберігалися й залишалися доступними для подальшого використання членами терористичної організації, або отримані гроші переводилися на інші банківські рахунки, звідки списувалися для сплати за оренду автотранспортних засобів і придбання електронних компонентів для вибухових пристроїв^[26].

Існують і більш складні схеми безготівкових переказів, які використовуються для навмисного приховування джерела і місця призначення коштів, передбачених для фінансування тероризму, коли безготівкові перекази структуруються в суми, нижче тих, які підлягають обов'язковому контролю банками. Так, структура фінансової підтримки, яка була розкрита в ході розслідування терактів 11 вересня 2001 р. у США, показала суттєву роль, яку відіграли безготівкові перекази в забезпеченні терористів фінансовими засобами, необхідними для організації та подальшого здійснення вибухів. За інформацією, перед учиненням нападу 11 вересня 2001 р. усі терористи відкривали рахунки на своє ім'я, використовуючи при цьому паспорт або інший документ, що засвідчує особу (у заявках на відкриття рахунків було вказано, що власниками є студенти). На ці рахунки грошові кошти надходили кілька разів на день з банків, розташованих на території Об'єднаних Арабських Еміратів та Саудівської Аравії. При цьому суми таких переказів у кожному випадку не перевищували три тисячі доларів (тобто менш граничної суми операцій, що підлягає обов'язковому контролю). У готівку грошові кошти переводилися терористами через банкомати також незначними сумами, тому відстежити банкам подібні трансакції в загальному обсязі грошових потоків з усього світу було практично неможливо^[27].

Ще один спосіб надання коштів терористам за допомогою альтернативних систем переказів коштів. Функціонування зазначених систем побудовано на довірі між операторами. Неформальний переказ коштів відбувається без їх фізичного переміщення та за межами банківської системи. До таких систем належать Хавала (Південна Азія), Фей-чиен (Китай), Ханди (Пакістан), Хуку-ан (Гонконг), Ксавилаад (Сомалі), Фейкван (Таїланд), Падала (Філіппіни)^[28]. Зазначені системи будуються на етнічних, родинних, ділових стосунках операторів системи. Клієнт вносить грошові кошти одному з операторів і називає особу, яка повинна отримати кошти.

Оператор повідомляє координати іншого оператора на місці отримання коштів, а також зв'язується з оператором і повідомляє йому, кому та на підставі якого обумовленого позначення повинні бути видані кошти. Відношення між операторами засновані на довірі. Використання неформальних систем переказу коштів дозволяє уникати контролю з боку кредитних організацій і державних органів. Слід зазначити, що для фінансування тероризму, який здійснюється за допомогою систем альтернативних переказів, використовуються не тільки кошти, але й золото та алмази.

Якщо встановлено, що кошти з метою фінансового або матеріального забезпечення були надані з використанням саме системи альтернативних переказів або кур'єру, то виникає питання, хто в такому разі підлягає притягненню до кримінальної відповідальності? Справа в тому, що об'єктивно діяння в цьому випадку фактично виконує або оператор системи грошових переказів, або кур'єр, тобто є співвиконавцями цього злочину. Однак для притягнення оператора або кур'єра до кримінальної відповідальності за фінансування тероризму необхідно встановити, що вони усвідомлювали, що здійснюють передачу грошових коштів, призначених для фінансування злочинів терористичного характеру. Якщо ж особі, яка виконує функцію передачі коштів терористам, не були відомі всі фактичні обставини справи, і вона не усвідомлювала характер злочину, то її дії не можна кваліфікувати за ст. 258-5 КК України. У цьому разі до кримінальної відповідальності за фінансування тероризму необхідно притягати особу, яка ініціювала переказ або передачу коштів, дії оператора нелегальної системи грошових переказів за наявності до того підстав можуть бути кваліфіковані як адміністративне правопорушення за ст. 166-8 (порушення порядку зайняття діяльністю з надання фінансових послуг) КУпАП. Що стосується кур'єра, який перевозить готівкові кошти, то в чинному законодавстві спостерігається певна прогалина – відповідно до ст. 201 (контрабанда) КК України особа підлягала притягненню до відповідальності за переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Згідно зі ст. 1 пунктами 1, 39 Митного кодексу України товаром є будь-яке рухоме майно (зокрема валютні цінності – валюта України та іноземна валюта). Тобто можна припустити, що кур'єр підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за переміщення коштів через митний кордон з порушенням установлених правил. Але в редакції ст. 201 КК України, яка набула чинності з 17 січня 2012 р. на підставі Закону України від 15 листопада 2011 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності", слово "товар" вилучено з диспозиції. Тобто особа-кур'єр не буде підлягати притягненню до відповідальності за зазначені дії. На нашу думку, зазначеними змінами законодавець певним чином створив сприятливі умови для надання коштів з метою фінансування тероризму за допомогою кур'єрів та альтернативних систем грошових переказів.

Ще однією формою зовнішнього прояву фінансування тероризму є збирання коштів – будь-які випадки здобуття цінностей та акумулювання їх у певному місці. Під збиранням, як способом фінансування тероризму, слід розуміти дії суб'єкта щодо підшукування, отримання, накопичення чи заощадження коштів, призначених для фінансового або матеріального забезпечення терористичної діяльності, терористичної групи або окремого терориста.

Досить ефективним джерелом збирання коштів для фінансування тероризму є громадські пожертвування і збирання грошей на благодійність. Непоодинокі випадки, коли таке збирання грошей здійснюється від імені великих некомерційних організацій, які мають статус благодійних та чиї кошти були заморожені на підставі Резолюції Ради Безпеки ООН № 1373. Деякі з цих організацій використовують агресивні методи збору коштів, намагаючись отримати грошові пожертвування від широких верств населення, а в інших випадках вони націлені на певні цільові групи всередині конкретних етнічних або релігійних общин^[29].

Крім цього, виявлені випадки збирання коштів для підтримки терористичної діяльності під виглядом гуманітарної та благодійної допомоги через спеціально створені в установленому законом порядку й активно діючі мусульманські релігійні організації, а також через представництва іноземних громадських організацій і фондів. Некомерційні організації, на думку дослідників, є зручним інструментом на всіх стадіях фінансування тероризму^[30]. Вони можуть використовуватися на стадії залучення коштів від спонсорів терористичних організацій, які як знають про подальше спрямування коштів на фінансування терористичної діяльності, так і не знають про це; на стадії переміщення коштів до кінцевих одержувачів з метою маскування, у певних випадках відбувається значна кількість транзакцій, зокрема між некомерційними організаціями; на стадії передачі грошових коштів кінцевим одержувачам.

Крім того, що некомерційні організації можуть спеціально засновуватися особами, які сприяють терористичній діяльності, з метою подальшого здійснення від їх імені збирання коштів, призначених для фінансування тероризму, збирання коштів може здійснюватися шляхом зловживання найменуванням уже існуючої некомерційної організації (як правило, відомої широкому колу осіб) під виглядом її основної діяльності. У першому випадку дії особи слід розглядати як одну зі стадій учинення фінансування тероризму. Тому заснування особою некомерційної організації для збирання від її імені цією ж особою коштів, призначених для фінансування тероризму, слід кваліфікувати як готування до злочину, передбаченому ст. 258-5 КК України. Якщо особа використовувала засновану нею організацію для збору коштів, призначених для фінансування тероризму, але за незалежних від неї обставин кошти не вдалося зібрати, вчинене слід кваліфікувати як замах на фінансування тероризму. Якщо збір коштів, призначених для фінансування тероризму, здійснюється особою шляхом використання найменування вже діючої некомерційної організації, наприклад під виглядом благодійних внесків без наміру їх використовувати за цільовим призначенням, дії особи, залежно від обставин конкретної справи, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 258-5 та ст. 190 КК України.

Вирішуючи питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за фінансування тероризму шляхом збирання коштів від імені некомерційної організації, також необхідно встановити ступінь її фактичної участі у вчиненні злочину. Якщо особа лише брала участь у заснуванні такої некомерційної організації (наприклад, передала майно як членський внесок), але не брала участі в збиранні коштів, її дії залежно від ролі в скоєному, згідно з ч. 1 ст. 29 КК України, слід кваліфікувати як дії організатора, підбурювача чи пособника у фінансуванні тероризму з посиланням на ч. З ст. 27 КК України. Особа, яка безпосередньо вчинила збирання коштів від імені некомерційної організації, відповідно до ч. 2 ст. 29 КК України несе кримінальну відповідальність як виконавець вчиненого.

Також некомерційні організації можуть бути використані терористами для переміщення грошових коштів. У цій ситуації терористи використовують той факт, що фінансові трансакції, за допомогою яких ефективно переказуються грошові кошти з одного географічного місця в інше, часто через національні кордони, розглядаються як звичайна діяльність певних некомерційних організацій^[31].

Ще однією формою об'єктивної сторони фінансування тероризму є провадження операцій з фінансовими активами – тобто надання фінансових послуг.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб. До таких послуг як зовнішнього прояву фінансування тероризму належать банківські послуги, страхові послуги, послуги на ринку цінних паперів, послуга, яка надасться фінансовою організацією та пов'язана із залученням і розміщенням грошових коштів юридичних та фізичних осіб.

Злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 258-5 КК України, за своєю конструкцією є формальним, тобто він вважається закінченим з моменту вчинення умисних дій, спрямованих на фінансування тероризму, незалежно від того, дійшли кошти або інші матеріальні ресурси до одержувача та чи були вони фактично використані. Це підтверджується також Міжнародною Конвенцією, в якій у п. 3 ст. 2 зазначено: "Для того, щоб будь- яке діяння становило злочин, зазначений в пункті 1, необов'язково, щоб кошти фактично використовувались для скоєння злочину, згаданого в підпунктах (а) або (Ь) пункту 1". Отже, момент закінчення злочину перенесений на момент початку збору фінансових коштів при усвідомленні того, що вони призначені для забезпечення терористичної організації. Висловлюється думка, що в такому разі порушується такий принцип криміналізації, як можливість здійснення процесуального переслідування особи, оскільки довести "усвідомлення призначення майна" на етапі його збору практично неможливо. Це можна довести лише тоді, коли особа сама оголошує про збір коштів чи іншого майна для потреб терористичної організації. Але й у такому разі це ще не означає, що кошти будуть спрямовані для потреб цієї організації. Особа може збирати це майно з метою обернути його на свою користь^[32].

Проте, на наш погляд, момент закінчення цього злочину залежить від способу фінансування тероризму і для правильного вирішення питання про наявність у діях особи закінченого злочину підтягає встановленню в кожному конкретному випадку окремо. Тому необхідно визначити, з якого саме моменту дії щодо надання або збирання коштів вважаються закінченим злочином, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 258-5 КК України.

При визначенні моменту закінчення фінансування тероризму у вигляді збирання коштів, необхідно враховувати етимологічне значення поняття "збирання", яке означає безпосередньо процес. Тому воно вважається закінченим у момент початку збирання матеріальних цінностей, маючи на меті забезпечення суб'єктів терористичної діяльності, незалежно від результатів такого збирання. Така позиція повністю відповідає міжнародним вимогам у сфері протидії фінансуванню тероризму, згідно з якими для притягнення особи до відповідальності за фінансування тероризму необов'язково, щоб кошти фактично використовувались для вчинення злочину терористичного характеру (п. З ст. 2 Міжнародної Конвенції, п. 6 Спеціальної рекомендації II ФАТФ).

При визначенні моменту закінчення фінансування тероризму у вигляді надання коштів слід розглядати два варіанти: 1) прийняття коштів іншою особою; 2) надання коштів (початок надання) незалежно від їх отримання іншою особою.

Семантика слова "надання", як уже було зазначено вище, позначає дію – "надавати", яка відбувається саме в процесі, а не якийсь її кінцевий результат. Але на думку декого з науковців, для притягнення особи до кримінальної відповідальності за надання коштів необхідно, щоб не тільки вона вчинила зазначені дії з фінансування тероризму, а саме передала гроші, цінні папери тощо, а й суб'єкт терористичної діяльності їх обов'язково прийняв. Якщо суб'єкт з тих чи інших причин не отримає або відмовиться від отримання грошових коштів, винний повинен відповідати лише за замах на фінансування тероризму^[33]. Але погодитись із зазначеною точкою зору достатньо складно. Справа в тому, що у випадку, коли надання коштів однією особою та отриманням їх іншою збігаються в часі, то така позиція цілком справедлива. Але коли матеріальні цінності, призначені для фінансування тероризму, безпосередньо вручаються не особі, яка фінансується, а передаються за допомогою інших осіб, організацій або іншим шляхом (кур'єри, поштові перекази, виставлення в банку платіжного доручення, використання тварин і птахів тощо), тоді злочин може вважатися закінченим у момент передавання коштів для подальшого вручення їх зацікавленій особі (особам). Це логічно випливає з того положення, що збирання коштів вважається закінченим вже з моменту початку збирання, тим більше злочин повинен вважатися закінченим, коли кошти вже зібрані та в особи є намір їх надати адресату^[34]. У випадках, коли особа зібрала кошти та мала намір передати їх адресату (безпосередньо або іншим шляхом), однак результат не настав з обставин, що не залежали від неї, вчинене діяння також слід розцінювати як закінчений злочин, тому що кошти були зібрані, тобто дії з метою матеріального або фінансового забезпечення терористичної діяльності або терористів, були вчинені.

Якщо поглянути на момент закінчення фінансування тероризму у вигляді провадження операцій з фінансовим активами, то висловлюється думка, що не зовсім вдалим є визнання злочину завершеним з початку вчинення умисних дій, спрямованих на фінансування тероризму (створення спеціальних рахунків, надання коштів або фінансових гарантій, організація фіктивних юридичних осіб з метою отримання доходів для фінансування терористичної діяльності тощо), незалежно від того, чи дійшли кошти або інші матеріальні цінності до адресата, чи вдалося ними скористатися^[35].

Така позиція обгрунтовується тим, що такі дії, як створення спеціальних рахунків, організація фіктивних юридичних осіб з метою отримання доходів для фінансування терористичної діяльності тощо, є діями щодо створення умов для його здійснення, тобто приготуванням до фінансування тероризму, а не утворюють закінченого складу фінансування тероризму. Але, на нашу думку, саме з початку вчинення перерахованих вище дій злочин є завершеним, тому що в диспозиції зазначені дії, учинені з метою фінансового або матеріального забезпечення такої злочинної діяльності. Якщо особа відкриває банківський рахунок з тим, щоб у подальшому через цей рахунок переказати кошти терористичній організації, то об'єктивна сторона повністю виконана, у зв'язку з тим, що особа виконувала дії, спрямовані на досягнення певної злочинної мети.

Враховуючи викладене, фінансування тероризму буде вважатися закінченим з моменту початку виконання хоча б однієї частини з описаних вище дій. Якщо злочинна дія полягає в збиранні коштів, призначених для фінансування організації, підготовки та скоєння злочинів терористичного характеру або для забезпечення терориста чи терористичної групи, то фінансування тероризму слід визнати закінченим з моменту початку їх збирання, незалежно від того, в якій сумі кошти вже було зібрано. У випадку, коли особа надає кошти, злочин буде закінченим або в момент безпосереднього передавання їх суб'єктові терористичної діяльності, або особі, яка має передати їх такому суб'єктові. Якщо йдеться про здійснення операцій з фінансовими активами, то в такому разі злочин слід вважати закінченим у момент початку такої операції (наприклад, надання кредиту особі для здійснення актів терористичної спрямованості, відкриття для цього спеціальних рахунків тощо).

Суб'єктом фінансування тероризму може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16 років. Такою особою може бути як громадянин України, так і іноземний громадянин або особа без громадянства. У тих випадках, коли фінансування тероризму здійснюється шляхом надання фінансових послуг, суб'єкт злочину повинен володіти спеціальною правоздатністю або мати ліцензію на здійснення тих видів діяльності, які входять до складу фінансових послуг (наприклад банківської, страхової тощо).

Суб'єктивна сторона фінансування тероризму характеризується умисною формою вини. Вид умислу тільки прямий.

Інтелектуальний момент умислу винного визначається тим, що він усвідомлює суспільно-небезпечний характер своєї дії, передбачає можливість настання шкідливих наслідків і розвитку причинного зв'язку між ними. Учиняючи злочин умисно, особа передбачає суспільно небезпечні наслідки свого діяння. Вчиняючи певні дії, спрямовані на забезпечення, наприклад, терориста чи терористичного акта, особа не може не передбачати, що результатом цього буде або діяльність терориста, або ж учинення такого акта, що в будь-якому разі призведе до деформації охоронюваних законом суспільних відносин. Це підтверджує також і Міжнародна Конвенція ООН, в якій у п. 1 ст. 2 вказується, що надання коштів або їх збирання може бути з наміром подальшого використання, або з усвідомленням того, що вони будуть використані повністю чи частково для вчинення злочинів терористичної спрямованості. Таким чином, щодо наслідків вольова ознака умислу виражається в тому, що особа бажає, аби були вчинені злочини терористичної спрямованості, які викликають у суспільстві заляканість, у результаті чого терористи можуть досягти мети впливу на прийняття вигідного для них рішення, або свідомо припускає настання цих наслідків^[36].

Винна особа усвідомлює фактичні обставини вчиненого нею особисто (що вона забезпечує, наприклад, коштами терориста) та, головне, усвідомлює суспільну небезпеку та соціальну сутність майбутньої діяльності терориста з використанням наданих йому коштів. Отже, винний свідомо вчиняє дії, зазначені в диспозиції ст. 258-5 КК України, розуміючи, що вони ставлять у реальну небезпеку безліч об'єктів, що охороняються іншими статтями КК (життя, здоров'я, майнові інтереси, екологічну безпеку тощо). Отже, розумінням можливого спричинення шкоди оточуючим є усвідомлення створюваної діями власне особи загрози громадській безпеці. Розуміння цієї загрози може містити як загальне уявлення про шкідливість для безпеки суспільства та його спокою діяльності осіб, які займаються терористичною діяльністю, та терористичних діянь, на вчинення яких надаються матеріальні цінності, так і відображати розуміння факультативного безпосереднього об'єкту злочину – загроза життю і здоров'ю громадян, їх майновим інтересам, нормальному функціонуванню органів влади тощо.

Вольова ознака умислу визначається не ставленням особи до наслідків, а його ставленням до самого діяння. Це зумовлено тим, що в таких злочинах наслідки невід'ємні від самого діяння, внутрішньо їм притаманні. При цьому вони, як правило, не піддаються точному врахуванню^[37]. Тому визначення вольового ставлення суб'єкта до дії, а не до її наслідків, більш чітко відображає психологічний зміст злочинної поведінки в цих випадках. Вольове ставлення до дії при фінансуванні тероризму полягає в бажанні вчинити цю дію, але вчинити її не як самоціль, а в розрахунку на певний результат, досягнення якого прагне суб'єкт. Отже, вольова ознака умислу при вчиненні фінансування тероризму по відношенню до самого діяння полягає в тому, що особа бажає надавати кошти або інші матеріальні цінності, або ж вчинювати інші дії, які є зовнішнім проявом фінансування, саме для того, щоб забезпечити терористів або вчинення хоча б одного терористичного акту. І це також не суперечить положенням Конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму, з яких випливає, що особа свідомо ставиться не лише до самого факту надання коштів або їх збирання, а й до їх використання з метою здійснення злочинів терористичної спрямованості.

Прямим умислом щодо фінансування тероризму є усвідомлення винним того факту, що кошти або інші матеріальні цінності, які надаються або збираються ним, призначені для забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації). Крім того, що він усвідомлює характер своїх дій, він також бажає їх вчинити.

Предметний зміст суб'єктивної сторони фінансування тероризму характеризується усвідомленням особою суспільної небезпечності фінансового або матеріального забезпечення діяльності терористичного формування або учасника терористичного акту й бажанням учинити ці діяння.

Мета є обов'язковою ознакою фінансування тероризму. Такою метою є фінансове або матеріальне забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, готування або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акіу, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації).

Мотиви фінансування тероризму можуть бути різними й на кваліфікацію не впливають, однак можуть бути враховані судом при призначенні покарання.

Фінансування чи матеріальне забезпечення терориста або терористичного формування – це, по суті, діяльність, яку в кримінально-правовій теорії прийнято йменувати пособництвом у злочині, а якщо такі дії були заздалегідь не обіцяні – розглядати їх як причетність до злочину. Через підвищену суспільну небезпечність фінансування тероризму законодавець виокремив цей злочин у самостійну кримінально-правову норму. Такий підхід відповідає міжнародно-правовим документам, які Україна ратифікувала та підписала.

Якщо фінансова чи матеріальна допомога була адресна, тобто на вчинення, готування або організацію терористичного акту, підшукування співучасників для його вчинення, створення терористичної групи (організації), то дії винної особи необхідно кваліфікувати за правилами ідеальної сукупності злочинів за ст. 258-5 та ст. 258, ст. 258-1, ст. 258-2, ст. 258-3 або ст. 258-4 КК України.

Фінансування тероризму має такі кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, як вчинення фінансування тероризму за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 258-5 КК України) та організованою групою (ч. З ст. 258-5 КК України).

[1] Резолюция 1373 (2001), принятая Советом Безопасности на его 4383-м заседании, 28 сентября 2001 года [Електронний ресурс] // Сайт: "Организация Объединенных Наций". – Режим доступу до документа: un.org/russian/documen/scresol/res2001/resl373.htm. – Дата доступу: 10.05.2014.
[2] Див.: Специальные рекомендации ФАТФ по предотвращению финансирования терроризма [Електронний ресурс] // Сайт: "EAG”. – Режим доступу до документа: eurasiangroup.org/ffles/FATF_docs/9_special_reconiendations_rus.pdf. – Дата доступу: 10.05. 2014.
[3] Див.: Рекомендации ФАТФ. Международные стандарты по противодействию отмыванию денег, финансированию терроризма и финансированию распространения оружия массового уничтожения / [пер. с англ.]. – М.: Вече, 2012. – С. 15.
[4] Див.: Рекомендации ФАТФ. Международные стандарты по противодействию отмыванию денег, финансированию терроризма и финансированию распространения оружия массового уничтожения / [пер. с англ.]. – М.: Вече, 2012. – С. 15.
[5] Международная конвенция о борьбе с финансированием терроризма (1999г.) [Електронний ресурс] //Сайт: "Организация Объединенных Наций". – Режим доступу до документа: im.org/mssian/documen/convents/terfin.htm. – Дата доступу: 10.05. 2014.
[6] Див. там само.
[7] Положение в Афганистане (Нью-Йорк, 21 ноября 2011 года) [Електроиний ресурс] // Сайг: "Посольства Российской Федерации в Исламской Республике Афганистан”. – Режим доступу до документа: afghanistanmid.ru/speeches_10.html. – Дата доступу: 10.05.2014.
[8] Див.: Положение в Афганистане (Нью-Йорк, 21 ноября 2011 года) [Електронний ресурс] // Сайт: "Посольства Российской Федерации в Исламской Республике Афганистан". – Режим доступу до документа: http: //afghanistanmid.ru/speeches_10.html. – Дата доступу: 10.05.2014.
[9] Див.: Заков України від 12 вересня 2002 року № 149-IV "Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму" // Відомості Верховної Ради України. -2002.– 25 жовтня, – № 43. – Ст. 316.
[10] Див.: Закон України від 28 листопада 2002 року № 249-IV "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – 3 січня. – № 1. – Ст. 2.
[11] Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1702-18. – Дата доступу: 07.11.2014.
[12] Див.: Типовое законодательство об отмывании денег и финансировании терроризма, подготовленное Управлением Организации Объединенных Наций по наркотикам и преступности совместно с Международным валютным фондом (2003 г.) // Сайг: "Организация Объединенных Наций". – Режим доступу до документа: imolin.org/pdf/imolin/MLawRussian_1MoLIN.pdf. – Дата доступу: 10.05.2014.
[13] Див.: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року № 315- р "Про схвалення Концепції розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 роки" // Офіційний вісник України. – 2005. – 26 серпня. – № 32. – С. 354. – Ст. 1951.
[14] Див.: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 року № 190-р "Про схвалення Стратеги розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року" //Офіційний вісник України. – 2011. – 21 березня. – № 19. – С. 36. – Ст. 803, код акта 55268/2011.
[15] Див.: Закон України від 18 травня 2010 року № 2238-VI "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) дохо• дів, одержаних злочинним шляхом"" // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – 23 липня. – № 29. – С. 1000. – Ст. 392.
[16] Див.: Рекомендации ФАТФ для финансовых учреждений по определению операций, связанных с финансированием терроризма // Международно-правовые основы борьбы с коррупцией и отмыванием преступных доходов: Сб. документов / [сост. В. С. Овчинский]. – М.: ИНФРА-М, 2004. – С. 514–523.
[17] Див.: Рекомендации ФАТФ для финансовых учреждений по определению операций, связанных с финансированием терроризма // Международно-правовые основы борьбы с коррупцией и отмыванием преступных доходов: Сб. документов / [сост. В. С. Овчинский]. – М.: ИНФРА-М, 2004. – С. 514-523.
[18] Резолюція 1591 (2005 р.). прийнята Радою Безпеки на н 5153-му засіданні 29 березня 2005 року [Електронний ресурс] // Сайт "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakon2.rada.gov.ua/laws/sliow/995_d 29. – Дата доступу: 10.05.2014.
[19] Див.: Закон України від 20 березня 2003 року № 638-1V "Про боротьбу з тероризмом" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/638-15. – Дата доступу: 10.05.2014.
[20] Див.: Закон України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/638-15. – Дата доступу: 10.05.2014.
[21] Куценко Т. Ф. Бюджетно-податкова політика: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 256 с. – С. 131.
[22] Гуменюк І.М. Фінансові ресурси підприємства: сутність та аналіз забезпеченості сільськогосподарських підприємств // Науковий вісник Національного університету' біоресурсів і природокористування України. Серія: Економіка, аграрний менеджмент, бізнес: Збірник наукових праць – 2010. – Віт. 154. Ч. 2. – С. 37.
[23] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / [за ред. Μ. І. Мельника, Μ. І. Хавронюка]. – К.: Канон, А.С.К., 2001. – 1104 с. – С. 1093.
[24] Див.: Закон України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада У країни". – Режим доступу до документу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/638-15. – Дата доступу: 10.05.2014.
[25] Електронний ресурс: [mvd.ru/].
[26] Васильєв А. Деньги для террористов // Азия и Африка сегодня. – 2003. – № 8. – С. 2-6.
[27] Realuyo С. Building a Counterterrorist Finance Regime // Economic perspectives. – 2004. September. – № 3. – P. 10-13.
[28] Зимин O.B. Финансирование терроризма с использованием неформальных систем переводов денежных средств и последующее отмывание преступных доходов как угроза глобальной безопасности // Труды Академии управления МВД России. – 2007. – № 2. – С. 23-27.
[29] Дикаев С. У. Терроризм: феномен, обусловленность и меры противодействия: уголовно-правовое и криминологическое исследование: дис. ... доктора юрид. Наук: 12.00.08 / С. У. Дикаев: Санкт-Петербургский университет МВД России. – СПб., 2004. – С. 345.
[30] Хаминский Я.М. Международная практика борьбы с отмыванием денег и финансированием терроризма с использованием некоммерческих организации // Вестник Академии экономической безопасности. Сборник научных трудов. – М.: Изд-во Акад, эконом, безопасности МВД России. – 2005. – Вып. 1. – С. 169– 176.
[31] Магомедов Д.Д. Противодействие финансированию терроризма: значение зарубежного опыта для российского законотворчества: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Д. Д. Магомедов. – СПб., 2006. – 230 с.
[32] Данилевський А.О. Кримінальна відповідальність за матеріальне, організацінне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації: монографія / МВС України, Луган. держав, ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідодернка, [Наук. ред. д-р юрид. наук, доц. Є.В. Фесенко]. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2009. – С. 66.
[33] Камынин И. Формирование уголовного законодательства о борьбе с терроризмом / И. Камынин // Законность. – 2004. – № 8. – С. 2–4.
[34] Новікова Л.В. Кримінальна відповідальність за фінансування терроризму: дис. ... канд. юрид. наук. – X., 2006. – 200с. – С. 130.
[35] Колотова Е.Г. Совершенствование правового механизма противодействия легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, и финансированию терроризма / Е. Г. Колотова // Сибирская финансовая школа – 2004. – № 3. – С. 101-105.
[36] Новікова Л.В. Кримінальна відповідальність за фінансування тероризму: дис. ... канд. юрид. наук. – X., 2006. – 200 с. – С. 145.
[37] Михлин А.С. Последствия преступления. – Μ.: Юрид, лит., 1969. – С. 31.