Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК України)

Протидія організованим злочинним формуванням є одним із напрямів міжнародної кримінально-правової політики, що неодноразово підкреслюється в міжнародних і національних правових документах.

Основним міжнародним документом, спрямованим на протиді. злочинним організаціям, є Палермська конвенція 2000 р. До цієї конвенції було прийнято декілька протоколів: Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї (2000 р.); Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю (2000 р.); Протокол проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до нього (2001 р.). Метою прийняття цих документів є мобілізація зусиль міжнародного співтовариства у справі ефективної боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.

Як справедливо зазначають експерти ООН, у результаті відмивання грошей наркоторговці, організовані злочинні групи, торговці зброєю та інші злочинці отримують кошти на організацію та розвиток своєї діяльності^[1]. Щорічний прибуток транснаціональних злочинних організацій, як інформують представники ООН, складає близько 870 млрд дол. США, тому діяльність злочинних організацій являє загрозу для миру та безпеки людей, веде до порушення прав людини й підриває економічний, соціальний, культурний, політичний і соціальний розвиток суспільства у всьому світі^[2]. Крім того, ООН звертає увагу на те, що транснаціональна організована злочинність призводить не тільки до величезних фінансових втрат, а й до втрати людських життів, оскільки мільйони людей гинуть у результаті вживання наркотиків, застосування насильства, вогнепальної зброї, у зв'язку з контрабандою та торгівлею людьми тощо^[3].

У рамках Стратегії УНП ООН на 2012-2015 роки визначено ряд програм, які спрямовані на протидію передусім транснаціональним злочинним організаціям і злочинам, які забезпечують їх функціонування, таким як контрабанда й незаконний обіг наркотиків, торгівля людьми, корупція, відмивання злочинних доходів та ін.^[4].

Організація Об'єднаних Націй, Рада Європи, Європейський Союз та інші міжнародні організації наполягають на необхідності вдосконалення національного законодавства щодо запобігання діяльності злочинних угруповань, особливо тих, що мають транснаціональний характер, та приведення його у відповідність до міжнародних норм.

Україна звертає підвищену увагу на загрози, які несе діяльність злочинних організацій. Так, наприклад, у Стратегії національної безпеки України "Україна у світі, що змінюється", затвердженій указом Президента України від 12 лютого 2007 року № 105 (у редакції указу Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012), реалізацію якої заплановано на декілька років, зазначається, що в зовнішньому просторі навколо України спостерігаються тенденції, що є потенційними джерелами загроз національній безпеці. Серед чинників, що загрожують глобальній міжнародній стабільності та негативно позначаються на безпековому середовищі України, визначено поширення тероризму, піратства, наркоторгівлі, незаконної торгівлі зброєю і ядерними матеріалами, транснаціональної організованої злочинності, злочинів, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, поширення нелегальної міграції, торгівлі людьми, кіберзлочинності^[5].

У кримінальному законодавстві України 2001 року було встановлено спеціальну кримінальна-правову норму, яка передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК України).

Цікаво відзначити, що в правових пам'ятках держав, які застосовувалися на землях сучасної України, завжди виокремлювалася категорія злочинців, які надавали допомогу учасникам організованим злочинним формувань. У правових документах Речі Посполитої та Московської держави таких осіб іменували "становщиками", "пристаноутримувачами", "причинными людьми" та ін. Уряди Московської держави та Речі Посполитої ставилися до осіб, які надавали притулок розбійним групам, так само, як і до учасників таких злочинних формувань. Якщо це були утримувачі "пристаней" розбійних загонів, то до них застосовувалося те ж покарання, що й до головних "призвідників", – смертна кара. Так, наприклад, у Московській державі в окружній царській грамоті в місто Перм від 10 лютого 1637 р. містилося положення про відповідальність за надання сховища фальшивомонетникам: "...кто учнет таким вором у себя пристань чинить, или кто воровскими деньгами учнет торговать, ... или кто воров ведая не известит,... и тем всем без милости быть кажненым смертью"^[6].

Пристаноутримування на землях Московської держави (Російської імперії) та Речі Посполитої було для деяких осіб, а іноді для окремих сільських громад своєрідним ремеслом, яке приносило прибуток. У населених пунктах утримувалися "пристані", де укривалися злочинці, а також зберігалася "розбойна" або "татина рухлядь". Утримувачі цих "пристаней" за свої послуги одержували певну плату або частку від злочинної здобичі. З часу утворення Російської імперії ставлення до пристаноутримувачів та становщиків було таким самим, як і в Московській державі. До них застосовувалися найсуворіші види покарання. Винні в пристаноутримуванні прирівнювалися до небезпечних злочинців. Так, наприклад. в іменному указі Катерини II від 10 лютого 1763 року звертається увага на небезпеку, яка виходить від осіб, котрі сприяють функціонуванню злочинній діяльності розбійників, грабіжників, лихоїмців та інших злочинців: "... ибо таковые злодеи, становщики вреднее самых злейших разбойников, тем, что когда б всех становщиков и пристанодержателей искоренить, то б и разбойники сами по себе истребились, не имея нигде прибежища своего"^[7]. Відповідно до положень ст. 929 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року (у редакції 1885 року) відповідальність була за пристаноутримування двох видів: за заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Пристаноутримування фактично прирівнювалося до діяльності головних призвідників зграї. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 929 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року (у редакції 1885 року) пристаноутримувачеві призначалося покарання, рівне як для самих засновників зграї. В Особливій частині Кримінального уложення 1903 р. було передбачено відповідальність за сприяння злочинним угрупованням. Так, за ч. 1 ст. 279 Кримінального уложення 1903 р. покаранню піддавалися винні в наданні пристановища завідомо учасникові зграї незалежно від того, було воно заздалегідь обіцяним чи ні.

У перші десятиліття радянської влади відповідальність за сприяння учасникам злочинних організацій прирівнювалася до участі в таких формуваннях незалежно від того, було воно заздалегідь обіцяним чи ні. За прийнятим у 1960 р. новим радянським кримінальним законодавством заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій визнавалось як приховування злочину – ст. 186 КК УРСР 1960 р.

Суспільна небезпечність заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності полягає в тому, що винна особа своїми діями утруднює діяльність органів правосуддя з розкриття злочинів і викриття осіб, які їх вчинили, діючи в складі злочинної організації.

Основним безпосереднім об'єктом заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності є суспільні відносини у сфері охорони громадської безпеки.

Додатковим безпосереднім об'єктом заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності є суспільні відносини з приводу нормального функціонування системи правосуддя, охорони життя та здоров'я особи, охорони права власності та ін.

Для розуміння ознак заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності необхідно встановити, що є злочинною організацією і за якими критеріями її треба відмежовувати від інших форм співучасті в злочині.

Злочинна організація – найбільш небезпечна форма співучасті. Основні ознаки, які характеризують злочинну організацію, наведено в Загальній частині кримінального законодавства України. Як визначено в ч. 4 ст. 28 КК України, злочинна організація – це стійке ієрархічне об'єднання декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Відповідно, ч. 4 ст. 28 КК України містить низку нормативних ознак, що характеризують злочинну організацію: 1) кількісний склад злочинної організації, 2) стійкість, 3) ієрархічність, 4) зорганізованість, 5) попередня змова, 6) мета спільної діяльності щодо вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, 7) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, 8) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Кількісний склад злочинної організації передбачає, що в ній беруть участь як мінімум п'ять суб'єктів злочину. Таку кількість осіб визначено Законом України №270 від 15 квітня 2008 року "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально- процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності"^[8]. Раніше, згідно з прийнятим у 2001 р. новим кримінальним законодавством України, утворити злочинну організацію могли три суб'єкти злочину.

Привертає увагу вживаний законодавцем в ч. 4 ст. 28 КК України термін "структурні частини". Очевидно, законодавець

України вказує на специфічні риси злочинної організації як особливого роду організованої форми злочинної діяльності. Під структурними частинами розуміються організовані злочинні групи, які утворюють злочинну організацію. Діяльність таких груп підпорядкована єдиному центру, очолюваному одним або кількома особами, які є одночасно керівниками злочинної організації.

Ознака стійкості характерна для організованих форм злочинної діяльності, тому законодавець України вказує на цю ознаку, характеризуючи як організовану групу, так і злочинну організацію. На ознаки стійкості, характерні для злочинної організації, звертається увага в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року. Так, зазначається, що стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в здатності перелічених злочинних об'єднань забезпечувати стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти дезорганізуючим чинникам, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказу керівника, спроба окремих членів об'єднання відділитись або вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки стосовно дій правоохоронних органів, діяльності конкурентів по злочинному середовищу тощо). Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обмін)' інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів і визначення порядку їх наповнення й використання тощо. Крім того, Пленум Верховного Суду України звертає увагу на те, що набуття організованою групою разом з ознаками внутрішніми ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови й мети вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів) зазвичай свідчить про те, що ця група трансформувалася в злочинну організацію^[9].

Злочинна організація повинна мати ієрархічну структуру об'єднання. Діяльність усієї організованої групи залежить від керівного центру й зосереджується на ньому. За відсутності такої ланки злочинне об'єднання припиняє своє функціонування. Вирішальна роль у злочинній організації належить особі або групі осіб, які забезпечують зв'язок усіх учасників злочинного об'єднання, а також узгодження їх злочинної діяльності. Таке розуміння ієрархічної структури відповідає усталеній практиці правозастосування в Україні. Так, у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року сказано, що структура злочинного об'єднання – це його внутрішня побудова, яка визначається відповідною конфігурацією і змістом стійких зв'язків учасників об'єднання та забезпечує його психологічну єдність і стабільність. Ієрархічність злочинної організації полягає в підпорядкованості її учасників організатору й забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків і принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності

^[10].

Злочинна організація є різновидом співучасті за попередньою змовою. Як слушно зазначає С.Д. Шапченко, поняття "вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою", "вчинення злочину організованою групою", "вчинення злочину злочинною організацією" співвідносяться між собою таким чином, що зміст кожного наступного поняття включає всі ознаки попереднього, а також має свої специфічні ознаки^[11]. Тому, кваліфікуючи діяльність особи, яка вчинила, наприклад, терористичний акт у складі терористичної організації, слід ураховувати кваліфікуючу ознаку "вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб", передбачену ч. 2 ст. 258 КК України. Відповідно, якщо учасник терористичної організації вчинив терористичний акт, то скоєне треба кваліфікувати за сукупністю ч. 2 ст. 258 (за ознакою вчинення терористичного акту за попередньою змовою групою осіб) і ч. 1 ст. 258-3 (за ознакою участі в терористичній організації) КК України за умови, що такий злочин був бажаним для всіх учасників терористичного об'єднання. Змова на участь у злочинному співтоваристві повинна відбутися до моменту його утворення. Члени злочинної організації або учасники організованих формувань, які є структурними частинами організації, мають усвідомлювати загальну мету спільної діяльності, а також свою належність до злочинного об'єднання.

Зорганізованість діяльності учасників злочинної організації виражається в жорсткій дисципліні, яка грунтується на суворому підпорядкуванні учасників організації єдиному центру, усталеній субкультур! всередині організації, певних правилах поведінки, конспірації діяльності, ретельно розробленому плані спільної злочинної діяльності, у чіткому виконанні її учасниками своїх ролей тощо.

Метою здійснення діяльності злочинної організації є безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками організації. Поняття тяжких та особливо тяжких злочинів розкривається в частинах 4 та 5 статті 12 КК України.

Керівництво злочинною діяльністю полягає в управлінні вже утвореною злочинною організацією, доборі й розміщенні кадрів, розподілі й перерозподілі функціональних обов'язків між її учасниками, установленні правил поведінки всередині організації, розробленні планів проведения спільних злочинних операцій, керуванні їх здійсненням, організації контролю над діяльністю учасників організації та над процесом учинення злочинів тощо. Керівництво може здійснюватися учасниками злочинної організації або декількома структурними підрозділами, що входять до неї. Керівництво злочинною організацією охоплює діяльність щодо керівництва організованою групою, яка входить до складу злочинної організації. Ознаки керівництва злочинною організацією та організованою групою наводить Пленум Верховного Суду України у пункті 5 своєї постанови від 23 грудня 2005 р., де під керуванням організованою групою або злочинною організацією розуміється вчинення сукупності дій, спрямованих на управління їх функціонуванням як стійких об'єднань осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов'язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності загалом; організація заходів щодо прикриття останньої; удосконалення структури об'єднання) і здійсненням ними злочинної діяльності (визначення її мети й напрямів, конкретних завдань об'єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо). Здійснення дій організаційного характеру може набувати форми віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об'єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки^[12].

Координація злочинної діяльності полягає в прояві ініціативи суб'єкта, спрямованої на втягнення в злочинну організацію нових учасників, узгодженні з ними цілей і майбутніх спільних дій щодо вчинення злочинів, здійсненні взаємодії між структурними підрозділами організованих формувань, а також у забезпеченні злагодженості дій її учасників у реалізації поставленої мети, установленні особисто або через посередників тісних контактів із керівниками організованих злочинних груп, які є структурними частинами злочинного співтовариства, забезпеченні інформацією учасників об'єднання тощо.

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп полягає в підтриманні матеріально- фінансової частини діяльності організації та її структурних підрозділів шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, коштів, цінних паперів, приховання доходів, здобутих злочинним шляхом, а також здійснення інших діянь зі створення умов, що сприяють здійсненню діяльності злочинної організації та її структурних підрозділів^[13].

Злочинну організацію необхідно відрізняти від організованої групи. Відповідно до ч. З ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

У разі заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинної організації та укриття їх злочинної організації дії винного не утворюють умов для вчинення основного злочину. Діяльність такої особи перебуває не в безпосередньому причинному зв'язку з основним злочином, а в так званому зовнішньому зв'язку з ним і не детермінує волю безпосереднього виконавця. Тому поведінка суб'єкта розглядається не як співучасть, а як причетність до злочину.

Об'єктивна сторона злочину, установленого ст. 256 КК України, полягає в заздалегідь не обіцяному: 1) сприянні учасникам злочинних організацій; 2) укритті злочинної діяльності учасників злочинних організацій шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів; 3) здійсненні інших дій зі створення умов, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинних організацій.

Сприяння учасникам злочинної організації – це діяльність особи, спрямована на надання допомоги членам злочинної організації, а також організованих груп, які є частиною організації, в їх функціонуванні. Така допомога може бути виражена в заздалегідь не обіцяному придбанні, отриманні, зберіганні чи збуті майна, одержаного в результаті вчинення злочинів учасниками злочинних організацій. Крім того, сприяння охоплює дії особи, яка, заздалегідь не обіцяючи, потурає учасникам злочинної організації у вчиненні злочинів.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинної організації полягає в діяльності, спрямованій на переховування учасників злочинної організації, знарядь або засобів учинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, з метою уникнення викриття учасників злочинної організації та ухилення їх від кримінальної відповідальності.

У частині 1 ст. 256 КК України зазначено перелік способів укриття. Такий злочин учиняється шляхом надання: 1) приміщень, 2) сховищ, 3) транспортних засобів, 4) інформації, 5) документів, 6) технічних пристроїв, 7) грошей та 8) цінних паперів.

На думку В.О. Тюніна, ст. 256 КК України не охоплює діяння, спрямовані на сприяння діяльності стійких злочинних об'єднань, такі як заздалегідь не обіцяне сприяння або укриття злочинної діяльності осіб, які не будучи членами стійких злочинних об'єднань, брали участь у злочинах, учинюваних злочинною організацією^[14]. Тому, як уважає автор, необхідно внести відповідні зміни до редакції ст. 256 КК України, щоби криміналізувати зазначені діяння. Але з таким висновком автора слід не погодитися. У випадку, коли особа, заздалегідь не обіцяючи, сприяє діяльності або укриває діяльність осіб, які, не будучи членами злочинної організації, брали участь у злочинах такої організації, то дії причетної особи слід кваліфікувати за ст. 256 КК України. Винний у сприянні діяльності зазначених осіб або в її приховуванні своїми діями допомагає членам злочинної організації, що дає їй змогу в подальшому функціонувати та продовжувати свою діяльність.

Іншими діями зі створення умов, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинних організацій, можуть бути: заздалегідь не обіцяне усунення перешкод для вчинення злочинів учасниками злочинної організації, підшукування або пристосування засобів чи знарядь його вчинення, фінансування діяльності злочинної організації, втягнення нових учасників у злочинну організацію тощо.

Усунення перешкод для вчинення злочинів учасниками злочинної організації – це дії, які описані в пункті п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року. До них належать, наприклад, розроблення заходів для нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу працівників цих органів, застосування насильства до них або їхніх близьких, усунення з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити реалізації злочинних намірів)^[15].

Підшукування засобів чи знарядь учинення злочинів – це будь- який спосіб придбання або отримання засобів чи знарядь учинення злочинів (купівля, викрадення або отримання на деякий час засобів чи знарядь для скоєння злочину тощо).

Пристосування засобів чи знарядь учинення злочинів – це будь-які дії з предметами, спрямовані на їх видозміну, з метою приведення їх до стану придатності для використання як засобів чи знарядь скоєння злочину. Наприклад, виготовлення відмички для проникнення у квартиру, виготовлення кліше для підроблення грошей або офіційних документів тощо.

Фінансова допомога може полягати, наприклад, в оплаті зусиль суб'єкта з підшукування співучасників учинення злочину, їх навчання, оренди приміщення, купівлі транспорту тощо. Фінансування може бути спрямоване на вчинення одного або кількох злочинів злочинної організації, а також на забезпечення функціонування діяльності формувань, які входять до структури злочинної організації. Фінансування злочинної організації може здійснюватись у вигляді переказування коштів на рахунок членів злочинних організацій, безпосереднього передання таких коштів або іншим шляхом.

Втягненая нових учасників у злочинну організацію – це діяльність суб'єкта зі схилення або примушування особи брати участь у злочинній організації чи в скоєнні одного або кількох злочинів такої організації як виконавець, підбурювач, пособник або організатор.

Як видається, законодавець України мав намір установити підвищену відповідальність за діяння, які мають ознаки причетності до злочинів, що вчиняють учасники злочинної організації. Тому було передбачено ст. 256 КК України, яка містила перелік діянь, що мають ознаки причетності до злочину.

Проте склад злочинів, передбачених ст. 256 КК України, було сформульовано не зовсім вдало. Як видається, терміном "укриття" повинні охоплюватися діяння, спрямовані на заздалегідь не обіцяне приховування злочину.

Терміном "сприяти" охоплюються такі види причетності до злочину, як заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного в результаті вчинення злочинів учасниками злочинних організацій, а також заздалегідь не обіцяне потурання вчиненню злочинів учасниками злочинної організації.

У правозастосовників можуть виникати питання щодо тлумачення терміна "сприяти". Це зумовлено тим, що дії, спрямовані на заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій, фактично можна розглядати як пособництво в злочинній діяльності учасників злочинної організації. Адже особа, яка надає допомогу учасникам злочинної організації у функціонуванні їхньої організації, наприклад, шляхом надання засобів зв'язку, транспорту або іншим способом, фактично стає учасником злочинної організації.

У випадку, коли винна особа, заздалегідь не обіцяючи, надала допомогу учасникам злочинної організації, які планують учинення нового злочину, її діяння необхідно кваліфікувати як співучасть з учасниками злочинної організації в готуванні до вчинення злочинів: ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 або чч. 2 чи 3 ст. 15 та відповідної кримінально-правової норми Особливої частини КК України. Крім того, діяльність особи, яка, заздалегідь не обіцяючи, сприяє учасникам злочинних організацій у плануванні їх майбутньої злочинної діяльності, додатково слід кваліфікувати як участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, за ст. 255 КК України, оскільки особа, яка сприяє її учасникам у готуванні до вчинення злочинів, автоматично стає її учасником.

Як видається, термін "сприяти" треба тлумачити обмежено, розуміючи під ним тільки діяння, які спрямовані на заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання, збут чи використання майна, одержаного в результаті вчинення злочинів учасниками злочинних організацій, а також заздалегідь не обіцяне потурання вчиненню злочинів учасниками злочинної організації.

Привертає увагу позиція А.В. Єсенкова, який уважає сприяння злочинній організації особливим видом причетності. У своїй роботі він пропонує виключити зі змісту диспозиції ст. 256 КК України формулювання "заздалегідь не обіцяне" та передбачити в ст. 256 КК України відповідальність за "сприяння створенню, стійкості або діяльності організації, яка планує, вчиняє чи вчиняла тяжкі злочини, шляхом надання учасникам такої організації приміщень, транспортних засобів, технічних пристроїв, інформації, документів, грошей, цінних паперів або переваг в отриманні послуг та укриття фактів діяльності зазначеної організації, а також здійснення інших дій зі створення умов, які сприяють діяльності зазначеної організації за умов відсутності ознак участі в такій організації або вчинюваних нею злочинах"^[16].

Однак така позиція викликає нерозуміння, оскільки автор розмиває межі між причетністю та співучастю. У новій редакції ст. 256 КК України, яку він пропонує, передбачено норму, яка містить ознаки співучасті у створенні злочинної організації. Між тим зазначені діяння повністю охоплюються складом створення злочинної організації, передбаченого ст. 255 КК України. Місця причетності до злочину тут уже немає.

Склад злочину, передбачений ст. 256 КК України, є формальним, тому вважається закінченим з моменту скоєння одного з альтернативних діянь, установлених цієї нормою, незалежно від настання будь-яких наслідків. Законодавець України переніс момент закінчення розгляданого злочину на стадію попередньої злочинної діяльності. Напевно, такий підхід законодавця зумовлений тим, що можливість притягнення суб'єкта до кримінальної відповідальності без посилання на ст. 14 та ст. 15 КК України є найкращим засобом попередження заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності. Для суб'єкта цього злочину відповідальність за ст. 256 КК України настає навіть у тому разі, коли учасники злочинної організації не скористалися наданими винною особою приміщенням, сховищем, транспортним засобом, інформацією, документами, технічними пристроями, грошима, цінними паперами або іншими предметами для укриття своєї злочинної діяльності.

Суб'єктом злочину є особа, яка заздалегідь не обіцяла сприяти учасникам злочинних організацій та укрити їх злочинну діяльність, тобто причетна до злочину особа. Суб'єкт злочину не повинен бути учасником злочинної організації або організованих груп, які є структурними частинами такої організації.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Вид умислу прямий.

Для притягнення до відповідальності суб'єкта, який, заздалегідь не обіцяючи, сприяв учасникам злочинних організацій, укривав їх злочинну діяльність або створював відповідні умови, які сприяють діяльності такої організації, необхідно, щоб він завідомо знав про предикатний злочин. У статті 256 КК України зазначено формулювання "заздалегідь не обіцяне". Предикатним злочином у цьому разі є саме існування злочинної організації, яка була заздалегідь утворена іншою або іншими особами.

Тому винна особа повинна усвідомлювала, що вона сприяє учасникам злочинної організації, або укриває їх злочинну діяльність, або створює умови, які сприяють діяльності такої організації. Суб'єкт не обов'язково повинен знати про злочини, які вчиняли учасники злочинної організації. Важливо те, що винна особа обізнана щодо існування злочинної організації.

Якщо особа не усвідомлювала, що сприяє учасникам злочинної організації або укриває їх злочинну діяльність, то ознаки злочину, передбачені ст. 256 КК України, відсутні. Схожий підхід застосовувався за радянських часів щодо кваліфікації осіб, які сприяли діяльності членів злочинних організацій. Так, на думку А.Н. Трайніна, В.Д. Меньшагіна та П.С. Ромашкіна, притягувати до відповідальності за участь у контрреволюційній організації не можна було осіб, які, будучи не обізнані щодо її існування, надавали їй або її членам певне сприяння, наприклад займалися приховуванням, забезпечували членів організації харчуванням або одягом тощо^[17].

Зміст інтелектуального моменту суб'єктивної сторони винної особи охоплює знання про діяльність злочинної організації, усвідомлення її суспільної небезпечності та протиправності сприяння учасникам такої організації, укриття їх злочинної діяльності або створення умов, які сприяють діяльності злочинної організації.

Вольовий момент умислу виражається в бажанні особи сприяти учасникам злочинної організації, укривати їх злочинну діяльність або створювати відповідні умови, які сприяють діяльності злочинної організації.

У зв'язку з цим навряд чи можливо погодитися з позицією окремих авторів, які вважають, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 256 КК України, характеризується умислом, як прямим, так і непрямим^[18].

При скоєнні розгляданого злочину неминучим результатом дій винної особи є ускладнення або унеможливлення розкриття чи розслідування діяльності учасників злочинної організації. Особа може не ставити безпосередньо такої мети, як перешкоджання здійсненню правосудця. Однак маючи на меті, наприклад, укриття діяльності учасників злочинної організації, винна особа фактично перешкоджає органам правосудця виявити злочинну організацію, установити об'єктивну істину в справі, оскільки своїми діяннями вона створює умови для продовження існування такої організації та злочинної діяльності її членів.

Мотив скоєння злочину може бути різним і на кваліфікацію не впливає.

[1] Див.: Типовое законодательство об отмывании денег и финансировании терроризма //Управление Организации Объединенных Наций по наркотикам и преступности. – Нью-Йорк, 2005. – 1 декабря. – С. 1.
[2] Див.: Транснациональная организованная преступность [Електронний ресурс] // Сайт: "Организация Объединенных Наций". – Режим доступу до документа: unodc.org/toc. – Дата доступу: 10.05.2014.
[3] Див.: Центр новостей ООН [Електронний ресурс] // Сайт: "Организация Объединенных Наций". – Режим доступу до документа: un.org/russian/news/lext_ news /story. asp?newsID= 17865. – Дата доступу: 10.05.2014.
[4] Див.: Стратегия Управления Организации Объединенных Наций по наркотикам и преступности на период 2012–2015 годов // E/RES/2012/12. Economic and Social Council. Distr.: General. 10 August 2012.
[5] Див.: Указ Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року "Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України"" // Офіційний вісник України. – 2012. – 22червня. – №45. – С. 104.-Ст. 1749. – Код акта 62014/2012.
[6] Акты, собранные в библиотеках и архивах Российской империи Археографической экспедицией императорской Академии наук: дополнены и изданы Высочайше учрежденной Комиссией. В 4-х томах. Т. Ш. (1615–1645 гг.). – СПб.: В тип. 2-го отделения Собств. Е. И. В. Канцелярии, 1836. – С. 406–407.
[7] Полное собрание законов Российской Империи. Собрание 1-е. 1 марта 1649- 1825 гг.: В 45 т. Том XVI. 28 июня 1762–1764. – СПб.: Тип. II Отд-ния Собств. Е. И. В. Канцелярии, 1830. – № 11750. – С. 155-156.
[8] Див.: Закон України від 15 квітня 2008 року №270 "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності" // Відомості Верховної Ради України• – 2008. – № 24. – С. 640. – Ст. 236.
[9] Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу' до документа: zakonl.rada.gov.ua /laws/show / vOO 13700-05. – Дата доступу: 10.11.2013.
[10] Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року
№ 13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakonl.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-05. – Дата доступу: 10.05.2014.
[11] Див.: Шапченко С. Д. Співучасть у злочині: постатейний коментар до розділу VI Загальної частини Кримінального кодексу України / С. Д. Шапченко // Законодавство України.-2003. – №9. – С. 86.
[12] Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: hltp://zakonl.rada.gov.ua /laws/show/ v0013700-05. – Дата доступу: 10.05.2014.
[13] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / [За ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Дудорова, Б. Г. Розовського]. – К.: Істина, 2011. – С. 511.
[14] Див.: Тюнін В. О. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 256 Кримінального кодексу України / В. О. Тюнін // Часопис Київського університету права – 2011. – №l. – C. 301.
[15] Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v001 3700-05. – Дата доступу: 10.05.2014.
[16] Див.: Єсенков А. В. Кримінально-правове забезпечення протидії сприянню учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності: автореф. дне. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Єсенков Артем Валентинович: Академія адвокатури України. – К., 2012. – С. 15-16.
[17] Див.: Советское уголовное право. Часть Особенная / [под общ. ред. проф. В. Д. Меньшагина, проф. П. С. Ромашкина, чл.-кор. АН СССР А. Н. Трайнина]. – М.: Изд-во Моск, ун-та, 1957. – С. 81.
[18] Див.: Єсенков А. В. Кримінально-правове забезпечення протидії сприянню учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Єсенков Артем Валентинович; Академія адвокатури України. – К., 2012. – С. 10–11.