Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму (ст. 209-1 КК України)

Наприкінці минулого століття у відповідь на загальносвітову тенденцію зростання активності організованих злочинних угруповань міжнародними інституціями було запропоновано принципово новий підхід до організаційно-правових форм боротьби з організованою злочинністю. Він грунтується на необхідності позбавлення злочинців матеріальної бази їх діяльності, визнанні провідної ролі фінансових установ у виявленні фінансових операцій, пов'язаних з відмиванням злочинних доходів або фінансуванням тероризму, і передбачає вжиття на національному рівні відповідних дієвих заходів з урахуванням міжнародних стандартів у цій сфері. Із запровадженням в Україні 2002 року системи моніторингу фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з відмиванням доходів кримінального походження або фінансуванням тероризму, нагальною стала проблема забезпечення виконання вимог, що висуваються до здійснення цих заходів.

Відповідальність за порушення положень законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачено в адміністративному та кримінальному законодавстві України. Порушення законодавства щодо здійснення інформаційного обміну з питань фінансового моніторингу характеризуються підвищеною суспільною небезпечністю, оскільки в рамках відносин інформаційного обміну забезпечується взаємодія між суб'єктами системи фінансового моніторингу різного рівня, а також взаємодія цих суб'єктів з іншими органами, підприємствами, установами й організаціями, які володіють інформацією, необхідною для здійснення фінансового моніторингу.

Міжнародно-правовою підставою встановлення кримінальної відповідальності за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, насамперед є рекомендація 17 Сорока рекомендацій FATF. Відповідно до неї країни повинні забезпечити застосування ефективних, адекватних і дієвих санкцій (кримінальних, цивільних чи адміністративних) до фізичних або юридичних осіб, які не виконують вимог щодо боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму.

Положення про необхідність запровадження кримінально- правової заборони певних порушень антилегалізаційного законодавства містяться й у модельних документах цієї сфери. Так, відповідно до ст. 3.5.2 "Типового законодавства про відмивання грошей та фінансування тероризму", розробленого Управлінням по наркотикам та злочинності ООН і МВФ, де наводиться перелік правопорушень, пов'язаних із відмиванням грошей, до осіб, які умисно або через грубу недбалість не повідомляють підрозділу фінансової розвідки про свої підозри, що певні кошти або майно є злочинними доходами чи пов'язані з фінансуванням тероризму, або розголошують клієнтові чи третій стороні інформацію про надання певних відомостей службі фінансової розвідки, про те, що повідомлення стосовно підозр у відмиванні грошей чи фінансуванні тероризму надіслано службі фінансової розвідки, або про те, що проводиться чи проводилося розслідування стосовно відмивання грошей чи фінансування тероризму, має застосовуватися покарання у вигляді штрафу або позбавлення волі, або обидва ці заходи впливу одночасно. Крім того, винним особам може бути заборонено постійно або на певний термін займатися діяльністю чи професією, які забезпечили можливість учинення правопорушення.

Виходячи з ч. 1 ст. 17 Модельного закону про протидію легалізації ("відмиванню") доходів, одержаних незаконним шляхом, прийнятого Міжпарламентською асамблеєю держав-учасниць СНД 8 грудня 1998 року, особи, винні, зокрема, у незаконній відмові від надання відомостей про фінансові операції та розголошенні відомостей про заходи протидії легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом, повинні нести кримінальну відповідальність згідно з національним законодавством.

Кримінально-правова протидія порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг має здійснюватися за допомогою норм, що містяться в ст. 209-1 КК України.

Кожна з частин ст. 209-1 КК України передбачає ознаки двох самостійних складів злочинів, що порушують певні вимоги антилегалізаційного законодавства України, що стосуються обігу інформації про фінансові операції, які стали об'єктом фінансового моніторингу.

Криміналізація таких порушень зумовлена, насамперед, їх підвищеною суспільною небезпечністю, яка виявляється в тому, що, по-перше, у результаті вчинення таких діянь порушуються відносини інформаційного обміну між суб'єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом (ч. 1 ст. 209-1 КК України), порушується режим обмеженого доступу до інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу, що створює плідне підгрунтя для всякого роду перешкод виявленню фінансових операцій, пов'язаних з легалізацією злочинних доходів чи фінансуванням тероризму (ч. 2 ст. 209-1 КК України). По-друге, зазначені злочинні порушення призводять до заподіяння шкоди охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Родовим об'єктом складів розглядуваних злочинів є відносини у сфері господарської діяльності в частині забезпечення її нормального здійснення шляхом захисту фінансової системи країни від вливання капіталів кримінального походження.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, є відносини із забезпечення інформаційного обміну між суб'єктами первинного фінансового моніторингу й спеціально уповноваженим органом виконавчої влади зі спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу (далі – уповноважений орган), у частині подання останньому інформації про фінансові операції відповідно до антилегалізаційного законодавства України.

Додатковим обов'язковим об'єктом складу розглядуваного злочину є відносини у сфері службової діяльності, а додатковим факультативним – інтереси правосуддя.

Предметом складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, є інформація про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, і щодо якої існує обов'язок інформування спеціально уповноваженого органу. Із зазначеною інформацією пов'язується вчинення злочину в будь-якій із форм об'єктивної сторони, передбачених цією кримінально- правовою нормою.

Згідно з п. 48 ч. 1 ст. 1 Закону від 14 жовтня 2014 р. під фінансовим моніторингом розуміється сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу^[1].

Виходячи з пунктів 11, 29 та 31 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, складовою державного та первинного фінансового моніторингу є інформаційний обмін між спеціально уповноваженим органом, з одного боку, та іншими суб'єктами державного фінансового моніторингу й суб'єктами первинного фінансового моніторингу, з іншого. При цьому відповідно до Закону України від 14 жовтня 2014 р. інформація про фінансові операції надходить до спеціально уповноваженого органу лише від суб'єктів первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. б Закону від 14 жовтня 2014 р. суб'єкти первинного фінансового моніторингу зобов'язані повідомляти спеціально уповноваженому органу про: а) фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу; б) фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, а також інформацію про свої підозри щодо діяльності осіб або їх активи, якщо є підстави вважати, що вони пов'язані зі злочином, визначеним Кримінальним кодексом України; в) фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення^[2]. Саме ці відомості про фінансові операції утворюють предмет злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України.

Основним безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК України, є відносини із забезпечення режиму обмеженого доступу до інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу, у частині виконання обов'язку не розголошувати таку інформацію.

Додатковим обов'язковим об'єктом складу цього злочину є відносини у сфері службової діяльності, а додатковими факультативними – відносини у сфері використання комп'ютерів, систем і комп'ютерних мереж, а також відносини, у рамках яких забезпечуються інтереси правосуддя.

Оскільки в диспозиції ч. 2 ст. 209-1 КК України характер інформації, що має надаватися, не уточнюється, то предметом цього злочину є будь-яка інформація, яка відповідно до законодавства України про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, має надсилатися спеціально уповноваженому органові. Предмет цього складу злочину не обмежується лише відомостями про фінансові операції, а охоплює й інші види інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу.

Так, наприклад, згідно з пунктами 7, 9-10, ч. 2 ст. 6 Закону України від 14 жовтня 2014 р. суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний надавати на запит спеціально уповноваженого органу додаткову інформацію, що може бути пов'язана з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, а також інформацію, яка може бути пов'язана із зупиненням фінансової операції (фінансових операцій) відповідно до цього Закону – протягом одного робочого дня з дня надходження запиту (підп. "а" п. 9 ч. 2 ст. 6); іншу, не зазначену в підпункті "а" цього пункту додаткову інформацію, – протягом п'яти робочих днів з дня надходження запиту або в інший строк, погоджений у встановленому порядку зі спеціально уповноваженим органом (підп. "б" п. 9 ч. 2 ст. 6); подавати на запит спеціально уповноваженого органу додаткову інформацію, необхідну для виконання ним запиту, що надійшов від уповноваженого органу іноземної держави, зокрема інформацію з обмеженим доступом, протягом п'яти робочих днів з дня надходження запиту або в інший строк, погоджений у встановленому порядку зі спеціально уповноваженим органом (п. 10 ч. 2 ст. 6); у разі надходження від спеціально уповноваженого органу повідомлення: про помилку в опрацюванні додаткової інформації (інформації на виконання запиту уповноваженого органу іноземної держави) подати протягом двох робочих днів з дня надходження такого повідомлення належним чином оформлену додаткову інформацію (п. 7 ч. 2 ст. 6)^[3].

Заборона розголошувати зазначену інформацію тісно пов'язана зі встановленням режиму обмеженого доступу до неї, що є ще однією ознакою предмету складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК України.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про інформацію" під режимом доступу до інформації розуміють передбачений правовими нормами порядок отримання, використання, розповсюдження та зберігання інформації. Залежно від режиму доступу інформація може бути відкритою або мати обмежений доступ. Згідно зі ст. ЗО указаного Закону остання поділяється на конфіденційну й таємну. При цьому конфіденційною інформацією є відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Згідно з п. 11 ст. 12 (подання інформації з питань фінансового моніторингу) Закону від 14 жовтня 2014 р. працівникам суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які подали спеціально уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію та її учасників, забороняється повідомляти про це особам, які брали (беруть) участь у її здійсненні, та будь-яким третім особам^[4].

Об'єктивною стороною складів злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України, є:

• 1) неподання інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу;
• 2) несвоєчасне подання такої інформації зазначеному органу;
• 3) подання спеціально уповноваженому органу недостовірної інформації про фінансові операції (ч. 1);
• 4) розголошення в будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається спеціально уповноваженому органу (ч. 2).

Неподання інформації про фінансові операції виявляється в злочинній бездіяльності, яка характеризується: наявністю обов'язку повідомляти уповноважений орган у передбачених законодавством випадках про фінансові операції, здійсненні за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу; невиконанням цього обов'язку; наявністю реальної можливості його виконати.

Таким чином, під неподанням інформації про фінансові операції в контексті відповідальності за ч. 1 ст. 209-1 КК України необхідно розуміти невиконання працівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу покладеного на нього обов'язку з надання в установлений законом і підзаконними нормативно-правовими актами строк спеціально уповноваженому органу інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу; інформації про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, а також інформації про свої підозри щодо діяльності осіб або їх активи, якщо є підстави вважати, що вони пов'язані зі злочином, визначеним Кримінальним кодексом України; інформації про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також інформувати про такі фінансові операції та їх учасників визначені законом правоохоронні органи.

Несвоєчасне подання спеціально уповноваженому органу інформації про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу, утворюють випадки подання такої інформації після закінчення законодавчо встановленого строку.

Так, згідно з п. 6 ч. 2 ст. 6 Закону від 14 жовтня 2014 р. інформування спеціально уповноваженого органу про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, має здійснюватися протягом трьох робочих днів з дня їх реєстрації або спроби їх проведення; про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, а також інформування про свої підозри щодо діяльності осіб або їх активи, якщо є підстави вважати, що вони пов'язані зі злочином, визначеним Кримінальним кодексом України, – у день виникнення підозри або достатніх підстав для підозри, або спроби проведення фінансових операцій, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій; про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, – у день їх виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій^[5].

Під поданням недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу, слід розуміти передачу відповідальним працівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу спеціально уповноваженому органу повідомлення про певну фінансову операцію, унаслідок чого зазначений орган отримує відомості, які повністю або частково не відповідають дійсності, або неповну інформацію про відповідну фінансову операцію.

Розголошенням інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу, є таке діяння особи, яке полягає в невиконанні чи неналежному виконанні покладеного на неї службового чи професійного обов'язку утримуватися від розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу, яке призвело до того, що хоча б одна стороння особа отримала доступ до такої інформації.

У разі, коли стороння особа не ознайомилася з незаконно наданими їй конфіденційними відомостями, дії винного мають розцінюватись як замах на незаконне розголошення інформації, яка надається уповноваженому органу.

За законодавчою конструкцією склади злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України, є матеріальними, адже суспільно небезпечні наслідки у виді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складів розглядуваних злочинів.

Разом з тим, питання про те, що саме слід розуміти під істотною шкодою в контексті частин 1 та 2 ст. 209-1 КК України, законодавчо не врегульовано. Це поняття є оціночним, й істотність спричиненої шкоди має встановлюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. Зокрема, як видається, такими наслідками може охоплюватися легалізація злочинних доходів, перешкоджання виявленню особи, винної в легалізації злочинних доходів або фінансуванні тероризму тощо.

Зауважимо, що саме злочинні наслідки є єдиним критерієм, за яким можна провести відмежування злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК України, від адміністративного проступку (неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації, пов'язаної з аналізом фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, довідок та копій документів (також тих, що містять інформацію з обмеженим доступом) на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення), передбаченого ч. 2 ст. 166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зважаючи на таку важливість цієї ознаки, її критерії визначення істотної шкоди мають бути законодавчо врегульовані.

Суб'єкти злочинних порушень вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму є спеціальними.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, є працівник суб'єкта первинного фінансового моніторингу, відповідальний за проведення фінансового моніторингу, або інша особа, яка тимчасово виконує обов'язки відповідального працівника в разі його відсутності, оскільки саме на таку службову особу Законом України від 14 жовтня 2014 р. та підзаконними нормативно-правовими актами у сфері здійснення фінансового моніторингу покладено обов'язок здійснювати відповідні повідомлення.

Суб'єктом злочину, відповідальність за який встановлена в ч. 2 ст. 209-1 КК України, визнається особа, якій інформація про фінансову операцію стала відома у зв'язку з її професійною або службовою діяльністю.

Зокрема ним можуть бути: працівники суб'єктів первинного фінансового моніторингу, працівники спеціально уповноваженого органу, органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, а також підприємств, установ чи організацій, що відповідно до закону надають спеціально уповноваженому органу інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Суб'єктивна сторона злочинних діянь, передбачених ст. 209-1 КК України, характеризується: а) прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що її дія або бездіяльність є порушенням або неналежним виконанням покладеного на неї обов'язку з надання інформації про фінансові операції спеціально уповноваженому органу (ч. 1) або зі збереження конфіденційності інформації, наданої зазначеному органу (ч. 2); передбачає суспільно небезпечні наслідки у виді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб; бажає заподіяння таких наслідків; б) змішаною формою вини – прямим умислом стосовно діяння й необережністю стосовно суспільно небезпечних наслідків^[6].

• [1] Заков України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VIJ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1702-18. – Дата доступу: 07.11.2014.
• [2] Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" [Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1702-18. – Дата доступу: 07.11.2014.
• [3] Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" [Електронний ресурс) // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakon2.rada.gov.ua /laws /show/1702-18. – Дата доступу: 07.11.2014.
• [4] Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" [Електронний ресурс] // Сайт: “Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakon2.rada.gov.ua/laws /show/1702-18. – Дата доступу: 07.11.2014.
• [5] Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" {Електронний ресурс] // Сайт: "Верховна Рада України". – Режим доступу до документа: zakon2.rada.gov.ua /laws /show/1702-18. – Дата доступу: 07.11.2014.
• [6] Старовойтова Ю.Г. Кримінально-правова протидія порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг: [монографія] /МВС України, Лугап. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка; [Наук. ред. канд. юрид. наук, доц. А.С. Бенщький]. -Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. 2009. – С. 197.