Особливості проведення окремих слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та експертиз

Розслідування будь-якого злочину передбачає необхідність його планування. У криміналістичній літературі зазначається, що планування розслідування є основним методом організаційно- управлінської діяльності в кримінальних провадженнях. За своїм змістом і функціями планування – це складний процес по визначенню шляхів, способів, засобів, сил і строків успішного досягнення заздалегідь поставленої мети.

У криміналістичній літературі звертається увага на те, що із самого початку розслідування певних категорій злочинів повинно доручатися спеціально утвореним слідчо-оперативним групам. Участь у слідчо-оперативній групі є формою взаємодії правоохоронних органів. Формування слідчо-оперативної групи для розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, є безперечною необхідністю^[1]

До слідчо-оперативної групи (далі – СОГ) можуть бути включені представники-фахівці: представники служби банківського нагляду НБУ; представники ДФС; представники ДФІ.

Слідчо-оперативну групу слід формувати з перевіряючих (ревізорів, інспекторів) фахівців, які володіють:

• методами перевірки касового залу, операційної (оборотної) каси, сховища грошей і цінностей;
• методами перевірки операційного залу;
• методами перевірки бухгалтерії (також і внутрішньої);
• методами перевірки пунктів обміну валют;
• методами перевірки: активних операцій; пасивних операцій; послуг;
• методами перевірки автоматизованої системи обробки інформації;
• методами перевірки кредитних та депозитних операцій;
• методами перевірки здійснення операцій із цінними паперами та формування статутного фонду;
• методами перевірки здійснення валютних операцій;
• методами перевірки кадрової роботи;
• методами перевірки юридичної служби;
• методами перевірки внутрішньої аудиторської служби;
• методикою з оцінки та аналізу:
- а) фінансових звітів банку за допомогою фінансових показників;
- б) стратегії управління активами і пасивами;
- в) політики управління ліквідністю і резервами.

Ефективність розслідування легалізації (відмивання) злочинних доходів залежить від того, наскільки успішно будуть реалізовані наступні задачі:

– виявлення фінансових операцій та інших угод, направлених на легалізацію (відмивання) злочинних доходів;
– доказування конкретних фактів легалізації (відмивання) злочинних доходів;
– доказування злочинного джерела походження грошових коштів;
– розшук, арешт, конфіскація злочинних доходів;
– виявлення і доведення раніше невідомих фактів та епізодів злочинної діяльності по легалізації (відмиванню) доходів;
– розширення доказової бази за рахунок організації та здійснення оперативного супроводу всього процесу розслідування^[2].

Що стосується розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, то воно, як і розслідування будь- яких злочинів, що вчиняється злочинними організаціями, передбачає необхідність проведення відповідних слідчих (розшукових) дій чи тактичних операцій, як засобів впливу на ситуації, що виникають. Йдеться насамперед про такі слідчі (розшукові) дії, як обшук, тимчасовий доступ до речей і документів, втручання в приватне спілкування, допит підозрюваних, допит свідків, ревізії, судові експертизи. При цьому своєрідність тактики проведення зазначених слідчих (розшукових) дій полягає в тому, що переважно процес розслідування легалізації відбувається паралельно з розслідуванням предикатного злочину. Такий стан речей вимагає від слідчого застосування комплексного підходу як до організації розслідування загалом, так і тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій.

Першочерговими слідчими (розшуковими) діями при розслідуванні кримінального провадження цієї категорії мають бути перевірки (обшуки приміщень) банку та "конвертаційного" центру, накладення арешту на рахунки "буферних" і "фіктивних" підприємств, допити свідків, перевірки (обшуки приміщень) підприємств-клієнтів (контрагентів) тощо. Головною метою проведення цих слідчих (розшукових) дій має бути здобуття документального підтвердження кожної фінансової чи господарської операції, пов'язаної з відмиванням злочинно здобутих коштів та проведеної від імені або за участю "буферного" чи "фіктивного" підприємства, а також блокування грошових коштів як на поточних рахунках цих підприємств, так і готівкових коштів, що мають бути знайдені та вилучені в приміщенні "конвертаційного" центру.

Слід зазначити, що перед проведенням указаних слідчих (розшукових) дій необхідно скласти детальний план їх проведення, в якому передбачити одночасне проведення перевірок (обшуків) як в установі банку, так і в "конвертаційному" центрі без зазначення конкретних дати, часу та місця їх проведення.

Обшук та тимчасовий доступ до речей і документів по цій категорії злочинів віднесені до першочергових слідчих (розшукових) дій, оскільки своєчасно проведені обшук та тимчасовий доступ до речей і документів, а також якісна робота з документами є найважливішою особливістю розслідування легалізації (відмивання) злочинних доходів.

Головною задачею проведення обшуку як на початковому, так і на наступних етапах розслідування легалізації (відмивання) грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, є виявлення та вилучення предметів і документів, які мають значення для кримінального провадження.

Для досягнення поставлених задач велике значення має підготовка до проведення обшуку. У процесі підготовки учасники цієї слідчої (розшукової) дії мають бути ознайомлені з цілями обшуку, зовнішнім виглядом розшукуваних предметів, якщо це документи, то знати їх орієнтовний зміст.

Об'єктами обшуку в провадженнях про легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, виступають^[3]:

– місця роботи і проживання підозрюваних осіб та їх співучасників;
– інші приналежні вказаним особам приміщення, транспортні засоби.

Необхідною умовою ефективного обшуку є якісна оперативна інформація, в якій можуть бути дані:

• про час появи в приміщенні розшукуваних об'єктів;
• про місце їх знаходження;
• про їх прикмети, упаковку;
• про час переміщення.

Під час обшуку підлягають виявленню та вилученню:

– документи, які відображають законодавчі, нормативно- розпорядчі положення, що регламентують діяльність організацій державної та недержавної форм власності;
– установчі документи (статут, установчий договір, протоколи зборів вкладників, реєстраційне свідоцтво, ліцензія на заняття певним видом діяльності);
– бухгалтерсько-облікові документи (первинні облікові документи, головна книга чи обліковий баланс, журнали, ордери, відомості, реєстр, інвентаризаційні описи);
– страхові документи: страховий поліс, страховий сертифікат, рахунок страховика;
– документи органів державного контролю, на які покладено обов'язок по забезпеченню законністю діяльності контролюючих організацій;
– грошові кошти та інше майно, здобуте злочинним шляхом;
– документи, що підтверджують право власності на майно;
– предмети і документи, що можуть містити сліди легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або мають інше значення для провадження (наприклад, банківські пластикові картки, платіжні квитанції);
– комп'ютери, периферійні пристрої до них, електронні носії інформації.

Подальший перелік розшукуваних документів і предметів визначається:

по-перше, специфікою діяльності ділового підприємства;

по-друге, способами легалізації злочинних доходів, які використовувались;

по-третє, обраними слідчим направленнями пошуку підозрілих фінансових операцій та угод, а саме:

– виявлення поточних фінансових операцій по легалізації (відмиванню);
– виявлення та відновлення завершених фінансових операцій по легалізації;
– установлення факту отримання та витрачання тією чи іншою особою фінансових надходжень від злочинної діяльності.

Майже по кожному кримінальному провадженню вказаної категорії злочинів вилучаються електронні носії інформації. Вилучення таких доказів для виявлення інформації та запобігання її автоматичному знищенню необхідно здійснювати за обов'язкової участі спеціаліста. Так, інформація, що зберігається на жорсткому диску ЕОМ, може бути знищена автоматично при розкритті кожуха комп'ютера, відкритті кімнати, в якій знаходиться комп'ютер, та й за інших обставин. Після вилучення комп'ютерної техніки, огляду інформації на електронних носіях доцільно доручити спеціалісту обстежити стан файлів або призначити судову комп'ютерно-технічну експертизу.

Тимчасовий доступ до речей і документів проводиться у відповідних установах, організаціях, підприємствах з метою вилучення насамперед документів – носіїв слідів легалізації.

Об'єктами проведення тимчасового доступу до речей і документів та в рамках його проведення виїмки є:

• банківські установи, в яких відкриті рахунки юридичних і фізичних осіб, які залучались до легалізаційних схем і через які "проходили" грошові кошти, що відмивалися. Йдеться про особові справи клієнтів, квитанції на внесення готівки, документи, що відображають рух коштів по рахунку, наприклад, документи щодо перерахування з відділення Державного казначейства грошових коштів на рахунок суб'єкта підприємницької діяльності в разі відшкодування із бюджету податку на додану вартість або документи, які свідчать про перерахування грошових коштів на адресу фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності;
• державні органи, які здійснювали реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, видавали відповідні ліцензії, дозволи, зокрема на участь у приватизаційних аукціонах, тендерах. Це копії паспортів для засновників фізичних осіб і свідоцтв про державну реєстрацію для засновників юридичних осіб, заявки з необхідними додатками до них;
• органи та особи, які провели реєстрацію відповідних операцій з майном, що легалізується (нотаріуси, бюро технічної інвентаризації, підрозділи державної автомобільної інспекції);
• фіскальні (податкові) органи відповідного регіону з метою вилучення звітних документів та документів на отримання певних пільг, відшкодувань;
• регіональні митниці з метою вилучення документів, що підтверджують факт здійснення експортно-імпортних операцій конкретного товару (продукції) суб'єктом господарської діяльності;
• біржі, інвестиційні компанії, благодійні фонди, інші комерційні структури, що були задіяні в легалізації злочинних доходів з метою вилучення документів, які відображають характер і зміст здійснених фінансово-господарських операцій.

З тим, щоб вилучення було найбільш ефективним, цілеспрямованим і не було пов'язане із суцільним вилученням усіх документів, наприклад, за якийсь період, що значно ускладнює подальше призначення й проведення судово-бухгалтерської експертизи, слідчому необхідно вивчити документообіг підприємства, тобто визначитись стосовно характеру й місцезнаходження документів, що фіксують сумнівну фінансову операцію. Для цього, готуючись, він може запросити фахівців і скласти за їх допомогою схему руху фінансових документів, що відображають конкретну операцію або призначити документальну перевірку (ревізію) правильності ведення бухгалтерського обліку даним суб'єктом господарської діяльності.

Крім того, треба врахувати, що документи (фінансові, цивільно-правові), які підлягають вилученню, зовні можуть складати враження цілком законних. Проте укладання одних правочинів (дарування, позики, позички, купівлі-продажу) може маскувати інші, а їх зміст свідчить про приховування справжнього наміру сторін, наприклад, коли в договорах містяться відкладені або скасовані умови. Ось чому необхідно вилучати повний пакет документів, що стосуються правочину, і окремо допитувати не тільки його учасників, а й усіх осіб, які брали участь в його оформленні.

Допит, як найбільш інформативна слідча (розшукова) дія початкового етапу розслідування легалізації, проводиться з метою отримання свідчень від підозрюваних, тобто осіб, які безпосередньо здійснили легалізацію, а також широкого кола свідків:

– осіб, які брали участь у вчиненні предикатного злочину, але не є співучасниками легалізації злочинних доходів;
– осіб, які хоча й виконували операції з легалізації, але не усвідомлювали злочинну природу походження майна чи коштів, з якими здійснювались фінансові операції або укладались цивільно- правові правочини;
– осіб, яким відома будь-яка інформація щодо обставин легалізації та суб'єкта легалізації.

Тактика допиту підозрюваного і насамперед його предмет видозмінюється залежно від того, до якої категорії належить допитуваний. Як відзначалося раніше, до першої категорії входять особи, які здійснюють легалізацію "своїх" злочинно здобутих доходів. Другу категорію утворюють особи, які здійснюють легалізацію "чужих" злочинних доходів, тобто надають "допомогу" власникам цих злочинних доходів у перериванні безпосереднього зв'язку між цими доходами і злочином, у результаті вчинення якого вони утворились, маскуванні слідів цього злочину та подальшому введенні злочинних доходів у легальний цивільно-правовий обіг з метою остаточного надання їм видимості законно отриманих. У підозрюваних осіб другої категорії в додаток до встановлення обставин безпосереднього здійснення легалізації з'ясовуються питання стосовно каналів надходження злочинних капіталів, характеру стосунків із власником цих капіталів, умов, за яких здійснюються операції з легалізації (час, місце, юридичні та фізичні особи, що задіяні в легалізації, сума винагороди за проведені операції), наявність корумпованих зв'язків з працівниками правоохоронних органів, органів державної влади та управління, депутатським корпусом тощо.

Зважаючи, що, як правило, у провадженнях про легалізацію особи підозрюються у вчиненні кількох, щонайменше двох кримінальних правопорушень (пов'язаного з легалізацією та предикатного), підхід до допиту має бути комплексним.

Крім цього, треба мати на увазі, що підозрювані здебільшого мають спеціальну освіту (фінансову, економічну, юридичну, технічну тощо) і досвід роботи в комерційних і фінансових установах, знають усі особливості і вади нормативного регулювання бухгалтерського обліку, податкової звітності, банківської справи, технологій здійснення фінансово-господарської діяльності, документообігу, порядку обліку і контролю. У зв'язку з цим ще на стадії досудового розслідування слідчий, прокурор, виконуючи свої повноваження, повинен володіти відповідними знаннями, специфічною термінологією, бути обізнаним про конкретну схему здійснення легалізації, а за потреби – отримати рекомендації фахівців з питань, які залишаються для нього незрозумілими.

Зважаючи на той факт, що вказаний вид злочину вчиняється переважно в складі злочинної організації, то в організації допиту підозрюваного має значення вивчення особистості допитуваного. Правильне вирішення тактичних задач при проведенні допиту підозрюваного організатора злочинного формування, активних та менш активних учасників організованої злочинної діяльності передує багатостороннє з'ясування характеризуючих особистість ознак: вік, освіта, займана посада, на якій ланці перебуває в злочинній організації, доля із загального злочинного прибутку. Необхідно враховувати, що керівне ядро, організатор злочинного формування – це особи, які користуються авторитетом у суспільстві у зв'язку зі службовим становищем, удаваним спонсорством та в колі співучасників кримінального колективу^[4].

Варто відзначити, що слідчі не завжди виявляють усіх учасників організованої групи, нерідко притягуються другочергові особи, а не організатори злочинної діяльності. Розслідування вказаної

групи злочинів варто проводити слідчо-оперативною групою, в якій кожний слідчий закріплюється за конкретним підозрюваним – членом злочинної організації.

Під час проведення допиту підозрюваного необхідно з'ясувати обставини, пов'язані зі вчиненням легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, із формуванням злочинної спільноти; із кількістю учасників та функціями, які виконує кожний із них. У ході проведення допиту слідчий має встановити наступні обставини:

– склад злочинної організації, її функціональні ролі; хто є ініціатором створення злочинної організації та її керівником; хто з учасників входить до керівного складу злочинної організації;
– протягом якого часу функціонувала злочинна організація; коли кожен член формування увійшов у склад кримінального колективу і скільки часу перебував у його складі; як між собою були пов'язані члени злочинного формування; чи було розроблено спеціальний план захисту від викриття і хто його розробляв, у чому конкретно цей план виражався; чи існував зв'язок з корумпованими працівниками органів влади та управління та в чому він конкретно виражався;
– хто розробляв кримінальну технологію вчинення легалізації (відмивання) доходів; хто обирав об'єкт злочинного посягання, хто розробляв план учинення злочину та здійснював підготовчі заходи, зокрема розподіляв ролі, навчав прийомам учинення злочину та способам їх приховування; хто розробив загальну лінію поведінки на слідстві, у разі розкриття противоправної діяльності, кому та які саме давались поради; хто розподіляв злочинні доходи та як вони легалізовувались (відмивались);
– у чому саме полягав план підготовки вчинення злочину та його спосіб; як та ким вивчалась обстановка вчинення злочину; чи використовувалась існуюча обстановка або корумповані чиновники створювали сприятливі умови для проведення злочинної акції; які перепони були виявлені при підготовці до злочину та як вони були подолані;
– які взаємовідносини в злочинній організації, чи мають місце конфлікти між членами формування.

Застосування тактичних прийомів при допиті підозрюваних, залежить від займаної ними позиції. Як показує практика, на початковому етапі розслідування підозрювані – члени злочинного формування – зазвичай відмовляються давати будь-які свідчення чи дають неправдиві свідчення. При допитах членів організованого формування доречно застосовувати відеозапис, як доказовий засіб фіксації ходу та результатів допиту.

Коло осіб, які можуть бути свідками в указаній категорії кримінальних проваджень, залежить від конкретних обставин, зокрема від виду вчинення фінансової операції чи укладеної угоди, пов'язаної з легалізацією незаконно отриманих коштів або майна.

Для зазначеної категорії проваджень важливе значення має порядок допиту свідків. Процесуальний статус свідків можуть мати особи, які фактично виконували операції з легалізації, але не усвідомлювали, що їх використовують у злочинній діяльності. Такими свідками можуть бути працівники банківських та інших фінансових установ, через які здійснювалися операції з коштами, походженню яких надавався вигляд законного. Вони можуть пояснити обставини та особливості відкриття рахунків і руху коштів на них.

Нотаріуси, державні реєстратори, ріелтори, адвокати, представники юридичних фірм, аудитори – особи, які брали участь у підготовці, укладанні та реєстрації правочинів з майном незаконного походження або надавали клієнтам допомогу в плануванні чи проведенні операцій із цим майном, можуть пояснити про обставини здійснення вказаних операцій та їх учасників (за виключенням тієї інформації, розголошення якої заборонено відповідним законом).

Працівників державних органів необхідно допитати про дотримання вимог чинного законодавства й порядок реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності; підставних осіб, зареєстрованих як засновників або керівників підприємств – про осіб, з чиєї ініцативи вони погодилися обійняти посади, умови укладання цих угод і їх участь у діяльності суб'єкта господарювання.

Працівники митних органів можуть надати пояснення про обставини оформлення митних декларацій щодо здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Працівники ДФС можуть повідомити про обставини оформлення звітних документів та документів на одержання певних пільг, відшкодувань тощо.

Працівникам контролюючих органів необхідно поставити питання щодо обставин виявлення сумнівних фінансових операцій чи укладених правочинів, поведінки осіб, які мали до них відношення.

Крім указаних осіб, як свідки можуть бути допитані родичі, знайомі, друзі підозрюваних. Свідки із числа родичів, близьких, знайомих підозрюваних на запитання прокурора можуть повідомити про наявність у останніх нерухомого та рухомого майна, предметів розкоші, де і коли вони придбані, на які кошти.

Специфіка допиту свідків залежить від сфери легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом^[5]:

1. Особливості допиту свідків при легалізації у сфері банківської діяльності.

Якщо легалізацію злочинних доходів учинено у сфері банківської діяльності, необхідно з'ясувати:

– реквізити клієнта – юридичної чи фізичної особи, з яким спілкувалися працівники банку;
– хто в банку здійснював операції з його коштами, які саме операції проходили по рахунку, їх обгрунтування;
– які документи оформлялись і де вони знаходяться;
– чи допускалися порушення порядку банківських операцій.

У ході допиту працівників організації, рахунки якої використовувались для переміщення коштів, отриманих у результаті злочинної діяльності, з'ясовується:

– час заснування організації, види її діяльності;
– особи директора і головного бухгалтера, чи вони фактично займалися цією діяльністю;
– який банк обслуговує організацію;
– від кого, скільки й у зв'язку з чим на рахунок організації надходили кошти, на які рахунки вони перераховувались;
– чи отримувались гроші готівкою, хто її перевозив або забирав тощо.

В осіб, які виконують технічні функції (секретарі, водії, кур'єри), з'ясовуються:

– взаємовідносини між керівниками організації з представниками інших фірм і установ, їх коло;
– які документи технічні працівники оформляли, доставляли, чи мали місце відмінності при роботі з окремими документами.

Особи, зареєстровані як засновники чи керівники підприємств (підставні особи), мають пояснити:

– хто запропонував їм провести ту чи іншу операцію;
– на яку суму оформлялися документи, хто в цьому брав участь, кому передавались кошти і за яких обставин.

Співучасники (виконавці, співвиконавці) предикатного правопорушення можуть свідчити:

– про походження і розмір легальних доходів, причини розбіжностей між ними (розмірами) і вартістю придбаного майна;
– які доходи отримані в результаті злочинної діяльності й кому вони передані;
– обставини вчинення фінансових операцій і угод з такими доходами;
– які особи брали участь у вчиненні цих угод;
– які документи при цьому складалися;
– кому належить суб'єкт господарювання, рахунки якого використовувалися для перерахування отриманих коштів, склад його засновників;
– які кредитні установи використовувалися для перерахування коштів по рахунках фірм;
– яке майно чи цінні папери були придбані підозрюваними, чи відкриті рахунки, коли, що було джерелами утворення доходів.

Якщо учасником легалізації був працівник банку (який безпосередньо здійснював фінансову операцію, акцептував її або проводив моніторинг конкретного виду операції, топ-менеджер, який надавав указівки безпосереднім виконавцям на проведення операцій по легалізації доходів, керівник банку, який згідно зі службовими обов'язками має контролювати правомірність здійснення фінансових операцій та інші), у нього додатково з'ясовується:

– з яких причин він, оформляючи банківську операцію, допустив порушення;
– хто з керівників банку знав про них;
– яку винагороду він за це отримав;
– чи характерні ці порушення для його роботи загалом тощо.
2. Особливості допиту свідків при легалізації з використанням фіктивного підприємництва.

За наявності ознак фіктивності підприємства його працівники допитуються:

– з питань діяльності керівництва,
– ким установлювався порядок здачі та прийому грошових коштів,
– в яких банківських установах були розрахункові рахунки,
– хто мав право підпису на банківських та інших документах.

Працівники бухгалтерії фіктивної організації можуть повідомити про:

– джерела надходження грошових коштів,
– порядок їх оприбуткування,
– місцезнаходження документів, які відображають рух коштів,
– відповідність виробничої або торгівельної діяльності підприємства обороту фінансових активів по рахунках,
– суми оплати за перерахування легалізованих доходів через рахунки підприємства, які кошти і під яким приводом отримував підозрюваний.

Інкасатори допитуються про порядок отримання грошей для здачі в банк.

По вказаній категорії кримінальних проваджень виникає необхідність проведення певного роду негласних слідчих (розшукових) дій, як втручання в приватне спілкування, а саме:

• аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України);
• арешт, огляд, виїмка кореспонденції (ст.ст. 261,262 КПК України);
• знаття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України);
• зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264);

а також таких негласних слідчих (розшукових) дій, як:

• обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України);
• спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України).

Загальна мета проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій полягає в тому, щоб установити суб'єкт злочину, тобто простежити всіх співучасників кримінального правопорушення, що розслідується.

Для проведення аудіо-, відеоконтролю особи згідно з п. 5 частини 1 статті 267 КПК України можливо здійснити обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, причетної до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, застосовуючи таємне проникнення до них, після чого встановити технічні засоби аудіо- та відеоконтролю особи.

Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи здійснюється на підставі клопотання слідчого, узгодженого з прокурором, або клопотання прокурора до слідчого судді про дозвіл на проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи та клопотання слідчого, узгодженого з прокурором, або клопотання прокурора до слідчого судді про дозвіл на проведення аудіо-, відеоконтролю особи в зазначених місцях.

Зазначені негласні слідчі (розшукові) дії можуть здійснюватись у:

– публічно недоступних місцях, до яких неможливо увійти або в яких неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб (ч. 2 ст. 267 КПК України);
– житлі особи, тобто приміщенні, яке знаходиться в постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також усі складові частини такого приміщення (ч. 2 ст. 233 КПК України);
– іншому володінні особи, тобто транспортному засобі, земельній ділянці, гаражі, інших будівлях чи приміщеннях побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення, які знаходяться у володінні особи (ч. 2 ст. 233 КПК України)

Згідно зі змістом ч. З статті 267 КПК України неможливо проведення обстеження приміщень, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання).

Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи може здійснювати слідчий або оперативний підрозділ за його письмовим дорученням у порядку ст.ст. 41, 246 КПК України. За результатами її проведення відповідно до вимог ст.ст. 104, 106, 252 КПК України складається протокол, який з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення цієї дії передається прокурору для подальшого збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планується використовувати в кримінальному провадженні (ст. 252 КПК України).

Накладення арешту на кореспонденцію фактично полягає в затриманні установою зв'язку відправлення кореспонденції особи, причетної до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (листів усіх видів, бандеролей, посилок, поштових контейнерів, переказів, телеграм, інших матеріальних носіїв передання інформації між особами), без її відома.

Підставою для накладення арешту на кореспонденцію можливо вважати отримання достовірної інформації про те, що поштово- телеграфна кореспонденція певної особи іншим особам або інших осіб їй може містити відомості про обставини, які мають значення для досудового розслідування, або речі і документи, що мають істотне значення для досудового розслідування.

При здійсненні зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії слідчий може зобов'язати керівника відповідної установи здійснювати контроль і затримувати кореспонденцію особи, а також у разі затримання кореспонденції, що містить відомості, які мають значення для досудового розслідування, провести її огляд та виїмку на підставі ст. 262 КПК України, а за потреби зняти з неї копії та отримати зразки з відповідних відправлень.

Результати накладення арешту на конкретну кореспонденцію фіксуються у відповідному протоколі з обов'язковим описанням кореспонденції та способу її збереження.

Після закінчення строку, визначеного в ухвалі слідчого судді, накладений на кореспонденцію арешт вважається скасованим, а затримана кореспонденція, яка не була вилучена слідчим, підлягає відправленню адресатові.

Огляд затриманої в результаті накладення арешту кореспонденції (згідно зі ст. 261 КПК України) проводиться слідчим в установі зв'язку, якій доручено здійснювати контроль і затримувати цю кореспонденцію. В огляді беруть участь представник цієї установи, а за потреби – спеціаліст.

У присутності зазначених осіб слідчий може прийняти такі рішення:

- відкрити та оглянути затриману кореспонденцію, а при виявленні в кореспонденції речей (також речовин), документів, що мають значення для певного досудового розслідування, слідчий у межах, визначених ухвалою слідчого судді, здійснює виїмку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій чи отриманням зразків з відповідних відправлень з метою збереження конфіденційності накладення арешту на кореспонденцію;
– нанести на виявлені речі і документи спеціальні позначки, обладнати їх технічними засобами контролю;
– замінити речі і речовини, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонені у вільному обігу, на їх безпечні аналоги.

У разі відсутності речей чи документів, які мають значення для досудового розслідування, слідчий дає керівнику або працівникам відповідної установи вказівку про вручення оглянутої кореспонденції адресату. При цьому керівники та працівники установ зв'язку зобов'язані сприяти проведенню негласної слідчої (розшукової) дії й не розголошувати факт її проведення чи отриману інформацію.

За результатами проведення огляду, вилучення або затримання кореспонденції слідчим складається протокол згідно з вимогами ст.ст. 104-107, 252, 262 КПК України. У протоколі обов'язково зазначається:

– оглянута кореспонденція,
– вилучена, доставлена адресату або тимчасово затримана кореспонденція,
– кореспонденція, з якої знято копії чи отримано зразки,
– результати проведення інших дій, передбачених ч. 2 ст. 262 КПК України.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є різновидом втручання в приватне спілкування, яке здійснюється за допомогою уповноважених оперативно-технічних підрозділів органів внутрішніх справ та органів безпеки на підставі ухвали слідчого судді й полягає в проведенні спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні й фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв'язку із застосуванням відповідних технічних засобів.

Поняття та особливості транспортної телекомунікаційної мережі визначено в Законі України "Про телекомунікації". Згідно із зазначеним Законом транспортна телекомунікаційна мережа – це мережа, що забезпечує передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуків або повідомлень будь-якого роду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу; телекомунікаційною мережею доступу є частина телекомунікаційної мережі між пунктом закінчення телекомунікаційної мережі та найближчим вузлом (центром) комутації виключно; пунктом закінчення телекомунікаційної мережі є місце стику (з'єднання) мережі телекомунікацій і кінцевого обладнання; кінцеве обладнання – це обладнання, призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг (телефон, мобільний телефон, модем тощо).

Транспортна телекомунікаційна мережа – основна частина інфраструктури будь-якого оператора телекомунікації, чи то оператор традиційної телефонії, сотовий оператор, провайдер бездротового або дротового доступу до Інтернету.

В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання в приватне спілкування в цьому разі повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, транспортну телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання, на якому може здійснюватися втручання в приватне спілкування.

Отримавши ухвалу слідчого судді про дозвіл на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, слідчий, у порядку п. 2 ч. 2 ст. 40, ст. 41, ч. 6 ст. 246, ч. 4 ст. 263 КПК України, письмово доручає оперативно-технічному підрозділу проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

За результатами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж уповноважений оперативно-технічного підрозділу, який здійснював зазначену негласну слідчу (розшукову) дію, складає протокол згідно з вимогами ст.ст. 104 – 107, 252 та 265 КПК України та протягом двадцяти чотирьох годин з моменту припинення негласної слідчої (розшукової) дії повинен направити його прокурору.

Керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв'язку зобов'язані сприяти виконанню дій зі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, уживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді (згідно з ч. 4 ст. 39 Закону України "Про телекомунікації" та ч. 4 ст. 263 КПК України).

Зняття інформації з електронних інформаційних систем полягає в пошуку, виявленні й фіксації відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі, або їх частин, доступу до електронної інформаційної системи або її частини, а також отриманні таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача, причетного до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Зазначена негласна слідча (розшукова) дія здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, якщо є відомості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування та доступ до яких обмежується її власником, володільцем або утримувачем, або пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. При цьому можливе попереднє обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з дотриманням вимог ст. 267 КПК України.

Не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. У цій ситуації складається тільки протокол про зняття інформації з електронних інформаційних систем з відповідними додатками до нього та дотриманням вимог ст.ст. 104-107, 252 та 265 КПК.

У клопотанні слідчого, узгодженому з прокурором, про дозвіл на зняття інформації з електронних інформаційних систем поряд із зазначенням відомостей, перелічених у ч. 2 ст. 248 КПК, додатково повинні бути вказані ідентифікаційні ознаки електронної інформаційної системи.

На підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на зняття інформації з електронних інформаційних систем, слідчий, у порядку п. 2 ч. 2 ст. 40, ст. 41, ч. 6 ст. 246, ч. 4 ст. 263 КПК України, письмово доручає оперативно-технічному підрозділу проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем.

За результатами проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем уповноважений оперативно-технічного підрозділу, який здійснював зазначену негласну слідчу (розшукову) дію, складає протокол згідно з вимогами ст.ст. 104-107,252 та 265 КПК України та протягом двадцяти чотирьох годин з моменту припинення негласної слідчої (розшукової) дії повинен направити його прокурору.

Спостереження як негласна слідча (розшукова) дія полягає в негласному (замаскованому) візуальному стеженні за діями особи (або групи осіб), з метою пошуку, фіксації й перевірки під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу (осіб) та її (їх) поведінку або тих, з ким ця особа (особи) контактує, або певної речі чи місця в публічно доступних місцях з використанням або без використання відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження.

Як свідчить аналіз оперативно-розшукової та слідчої практики, для отримання необхідних результатів від зазначеної дії необхідно володіти певними професійними здібностями, які десятиріччями накопичувались у підрозділах, обслуговуючих оперативні підрозділи суб'єктів оперативно-розшукової діяльності, забезпечуючи їх необхідною інформацією, яка має не тільки доказове, але й орієнтовне значення.

Специфіка (підвищений рівень конфіденційності) існування та застосування зазначених підрозділів також виправдовується умовами протидії злочинній діяльності.

Запропоновані особливості оформлення дозволу та результатів застосування спостереження (ч. 2 та ч. З ст. 269 КПК України) мають відношення до оперативних підрозділів, які є суб'єктами оперативно-розшукової діяльності. Саме вони можуть приймати рішення щодо застосування можливостей інших, таких, що забезпечують, оперативних підрозділів. Зазначені взаємовідносини повинні бути врегульовані вже існуючими відомчими нормативними актами.

Одним із першочергових завдань при розслідуванні злочинів указаної категорії є визначення необхідності проведення різнобічних експертиз, до яких передусім відносять судово-економічну та криміналістичну (технічну експертизу документів, почеркознавчу, комп'ютерно-технічну та ін.). Ураховуючи, що для проведення зазначених експертних досліджень потрібен певний час, їх доцільно призначати на початку розслідування. Використовуючи висновки експертів, слідчий буде спроможний підтвердити версії слідства щодо обставин легалізації доходів.

Найбільш поширеною слід вважати судово-економічну експертизу, яка на сьогодні формується в самостійний клас експертиз, що зумовлено потребами слідчої і судової практики. Основними різновидами судово-економічних експертиз є^[6]:

– судово-бухгалтерська (80 % від загальної кількості проведених експертиз);
– фінансово-економічна (15 % від загальної кількості проведених експертиз);
– кредитно-грошова (1 % від загальної кількості проведених експертиз);
– податкова та фінансово-аналітична (4 % від загальної кількості проведених експертиз).

Об'єктами дослідження всіх різновидів судово-економічної експертизи можуть бути ті ж самі документи. Водночас кожна з них досліджує дані, що містяться в цих документах, під своїм кутом зору.

Г.А. Матусовський зазначав, що предметом судово- економічної експертизи є стан і результати економічної діяльності суб'єктів економічних відносин, а об'єктом – показники, що характеризують указану діяльність^[7]. На практиці в провадженнях про легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, найчастіше проводяться судово-бухгалтерська, почеркознавча експертизи, техніко-криміналістична експертиза документів. Рідше – судово-економічна, судово-товарознавча, комп'ютерно-технічна.

Питання, які ставляться на вирішення експертиз, мають бути сформульовані з урахуванням конкретних фактичних обставин провадження, залежати від способу вчинення кримінального правопорушення та обставин, які підлягають доказуванню в кожному конкретному випадку. Залежно від предмета доказування формулювати питання, які потребують експертного вирішення, доцільно після попередньої консультації з фахівцями експертних установ.

Зокрема, потреба в проведенні судово-бухгалтерської експертизи виникає стосовно значного кола проваджень про кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, коли повнота дослідження обставин, що підлягають установленню, неможлива без застосування спеціальних знань експерта в галузі бухгалтерського обліку.

Предметом цієї експертизи в провадженнях про легалізацію є фінансово-господарська діяльність, відображена в документах бухгалтерського обліку, бухгалтерських реєстрах і податковій звітності, яка може свідчити про легалізацію доходів. На підставі дослідження документів експерт робить висновок щодо законності господарських операцій і правильності їх відображення в бухгалтерському обліку.

Фінансово-економічна експертиза може встановити:

– факт того, що сумнівна фінансова операція має ознаки легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом;
– суб'єкта господарювання, де проводилися операції з легалізації доходів;
– економічне обґрунтування цих угод, чи не були вони завідомо збитковими для однієї зі сторін;
– стан та інтенсивність використання оборотних активів суб'єкта господарювання та джерела їх формування;
– безпідставність і неправомірність перерахування коштів за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги;
– невідповідність угоди чинному законодавству;
– джерела створення тіньових доходів, методи і способи їх легалізації, документи, на підставі яких здійснювалася легалізація, тощо.

За допомогою фінансово-економічної експертизи можна з'ясувати:

– предмет і мету діяльності фірми (статутні та фактичні);
– вид діяльності та його відповідність вимогам статуту;
– якими основними та оборотними засобами володіє фірма, джерела їх придбання, а також джерела фінансування її діяльності;
– наявність у фірмі працівників (персоналу) для виконання передбачених статутом видів діяльності;
– чи забезпечували наявні у фірмі основні та оборотні засоби можливість здійснювати статутну діяльність.

Судово-економічна експертиза надає можливість визначити^[8]:

– факт того, що "сумнівна фінансова операція" являє собою легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом;
– суб'єкта господарювання, де проводились операції з легалізації цих доходів;
– джерела створення "тіньових" доходів;
– методи і способи їх легалізації;
– документи, на підставі яких здійснювалась легалізація.

Головним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. У результаті дослідження можна встановити конкретного виконавця рукопису або підпису, який безпосередньо склав документи, що підтверджують факт легалізації незаконно отриманих коштів або майна. Оскільки підпис є ідентифікуючим знаком певної особи, насамперед необхідно встановити, чи самостійно певною особою виконаний спірний підпис. Методика експертизи підпису передбачає обов'язкове проведення дослідження у два етапи^[9]:

– вирішення питання про оригінальність підпису, тобто встановлення, чи виконано спірний підпис особою, від імені якої він значиться;
– установлення виконавця підробленого підпису (у разі надання відповідних зразків підпису та почерку осіб, яких перевіряють).

Цією експертизою вирішуються й деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

При поставленні питань, які потребують вирішення під час проведення почеркознавчого дослідження підпису, необхідно в обов'язковому порядку вказати:

– прізвище, ім'я, по-батькові особи, від імені якої значиться підпис, що досліджується;
– прізвище, ім'я, по-батькові можливого виконавця;
– факт дослідження підпису від імені фіктивної особи;
– найменування та реквізити документів, на яких розміщений підпис, що досліджується;
– точне місце розташування підпису на документі, що досліджується (найменування розділу, графи, рядка).

Ідентифікуючі питання можуть бути поставлені в такій редакції: "Ким виповнено підпис від імені Сидорова Петра Івановича, що розташований на касовому ордері № 25 від 2 березня 2013 року в графі "Головний бухгалтер", самим Сидоровим Петром Івановичем чи іншою особою?"

Для проведення почеркознавчого дослідження необхідні не тільки зразки підпису, але й зразки почерку можливого виконавця. Зразки почерку дозволяють експерту судити про загальні та часткові ознаки почерку виконавця, що не завжди можливо зробити лише за підписом, який має обмежений графічний матеріал.

Техніко-криміналістична експертиза може ідентифікувати технічні пристрої та прилади, матеріали, які використовувались при виготовленні й підробленні документів, на підставі яких незаконно отримані кошти чи майно набули статусу законно отриманих; установити відносну давність виготовлення документа або виконання окремих його реквізитів.

Досліджуючи електронні документи, можливо вирішити питання про:

– вид операційної системи та програмних засобів, які використовувались у роботі комп'ютера;
– установити, яку інформацію містять фізичні носії, які тестові та графічні документи виявлені, на яких дисках, дискетах;
– назви файлів, їх розмір, дату створення, зміни та видалення;
– чи міститься на носіях інформація, що стосується певного факту відмивання доходів, тощо.

Головним завданням експертизи комп 'ютерної техніки і програмних продуктів е:

– установлення технічного стану комп'ютерно-технічних засобів, обставин, пов'язаних з їх використанням, інформації та програмного забезпечення для легалізації незаконно отриманих доходів;
– виявлення інформації та програмного забезпечення, що містяться на комп'ютерних носіях і можуть свідчити про вчинення фінансових операцій;
– установлення відповідності програмних продуктів певним параметрам.

Рішення про необхідність проведення інших видів судових експертиз має бути прийнято в кожному конкретному випадку залежно від особливостей способу вчинення кримінального правопорушення.

[1] Варцаба В.М. Особливості планування розслідування злочинів, учинених організованою злочинною групою / В.М. Варцаба // Південноукраїнський правничий часопис. – X., 2011. – № 2. – С. 197-201.
[2] Александрова И.Л. Особенности производства обыска (выемки) при расследовании легализации (отмывания) преступных доходов / И.Л. Александрова // Российский следователь. – 2005. – № 4. – С. 3-6.
[3] Журавель В.А. Розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: Наук.-практ. посібник / В.А. Журавель. – X.: Одіссей, 200. – 312 с. – С. 100.
[4] Корж В.П. Теоретические основы методики расследования преступлений, совершаемых организованными преступными образованиями в сфере экономической деятельности: монографія / В.П. Корд. – X.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. – С. 280-283.
[5] Журавель В.А. Розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: Наук.-практ. посібник / В.А. Журавель. –X.: Одіссей. 2005. – 312 с. – С. 101.
[6] Клуднук Л.В. Использование специальных экономических познаний при расследовании преступлений в сфере экономики / Л.В. Клуднук // Отчет о научно- исследовательской работе // 2003. – 17 с.
[7] Матусовський Г.А. Экономические преступления: криминалистический аналіз/Г.А. Матусовський. – X.: Консум, 1999. – С. 463.
[8] Капустник К.В., та ін.. Проблемы проведения судебной экономической экс- пертизы в процессе расследования преступлений, связанных с легализацией (отмыванием) доходов, полученных преступным путем / К.В. Капустник, В.И. Карюгин, А.В. Ковкин // Теория и практика судебной экспертизы и криминалистики. Выпуск 2. Сборник матер, междунар. науч.-практ, конф. // X.: Право, 2002. – С. 483.
[9] Девятериков Т.Ю. та ін. Особенности и проблемы назначения экспертизы по исследованию фактов легализации (отмывания) преступных доходов / Т.Ю. Девятериков, О.В. Зимин // Российский следователь. – 2006. – № 1. – С. 2-6.