КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВІДМИВАННЯМ КОШТІВ В УКРАЇНІ

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК України)

Протидія використанню майна, одержаного злочинним шляхом, є кримінально-правовим заходом, який не дає можливості виконавцеві предикатного злочину реалізувати злочинно здобуте. На необхідність удосконалювання національного законодавства, спрямованого на перешкоджання вільному використанню кримінального майна в легальному або тіньовому обігу постійно звертають увагу міжнародні організації. Наприклад, у Сальвадорській декларації про комплексні стратегії для відповіді на глобальні виклики: системи попередження злочинності та кримінального правосуддя та їх розвиток у змінюваному світі (прийнята резолюцією 65/230 Генеральної Асамблеї від 21 грудня 2010 року) указувалося на необхідність позбавлення злочинців і злочинних організацій можливості користуватися доходами від своїх злочинів^[1].

Особа, вчиняючи корисливий злочин, зазвичай має за основну мету збагачення, і обсяги цього збагачення залежать від обсягів викраденого. Хтось заволодіває мішком вугілля, набравши його з вагону, який стояв у тупику залізничної станції, хтось викрадає цей самий вагон, наповнений "чорним золотом", а дехто – і цілі потяги, в яких десятки вагонів із вугіллям. Проте перед усіма цими злочинцями постає проблема збуту викраденого. Одні вирішують це питання власними силами, другі залучають інших осіб – тих, хто заздалегідь обіцяв придбати або збути таке майно; або тих, хто робить це, заздалегідь не обіцяючи, тобто причетних осіб^[2].

Основним безпосереднім об'єктом придбання, отримання, зберігання чи збуту майна, одержаного злочинним шляхом, є суспільні відносини у сфері законного порядку розподілу та перерозподілу майна.

Додатковим безпосереднім об'єктом придбання, отримання, зберігання чи збуту майна, одержаного злочинним шляхом, є суспільні відносини у сфері правосуддя, громадського порядку та безпеки.

Здійснюючи придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом, особа створює умови, за яких утруднюється, а іноді зводиться нанівець діяльність правоохоронних органів з виявлення осіб, які вчинили предикатний злочин, притягнення їх до юридичної відповідальності, а також з пошуку майна – предмета цього самого предикатного злочину; ускладнюється (або знову-таки робиться неможливим) його повернення законному власнику чи звернення в дохід держави. Якби не було осіб, які бажають придбати майно, здобуте злочинним шляхом, то в злочинців не було б ринку збуту такого майна.

У статті 198 КК України наводиться формулювання "майно". Таким чином, предметом злочину є майно, яке було здобуте в результаті скоєння будь-якого злочину. Термін "одержаний злочинним шляхом" означає, що джерелом походження предмета розгляданого злочину є будь-який злочин, передбачений кримінальним законодавством України, унаслідок учинення якого здобувається майно.

Предмет злочину чітко визначений у диспозиції ст. 198 КК України. Ним може бути рухоме та нерухоме майно, кошти, цінні папери та інші фінансові засоби, які отримані внаслідок скоєння злочину. Під таким майном у контексті розглядуваної правової норми варто розуміти майно, отримане безпосередньо від учинення будь-якого предикатного злочину.

Окремі автори висловлюють думку, що оскільки в диспозиції ст. 198 КК України вживається термін "майно", то, наприклад, кошти вважати предметом цього злочину буде вже неможливо. Так, С.В. Купрієнко стверджує, що однією з відмінностей ст. 198 від ст. 209 КК України, є те, що "кошти, як предмет злочину, закріплені лише в диспозиції ст. 209 КК України, що виключає можливість застосування ст. 198 КК України"^[3]. Виходячи із цієї тези, у випадку заздалегідь не обіцяного придбання, зберігання або збуту коштів, одержаних злочинним шляхом, діяння винної особи завжди необхідно кваліфікувати за ст. 209 КК України. Однак із таким підходом навряд чи можна погодитися, оскільки майно охоплює гроші в національній та іноземній валюті, а також акції, державні облігації та інші фінансові засоби.

Предметом злочину, передбаченого ст. 198 КК України, може бути майно незалежно від того, перебувало воно в цивільно- правовому обороті чи було обмежено або заборонено в легальному обігу (наприклад кошти, здобуті в результаті одержання хабара або іншої незаконної винагороди). Предметом злочину є майно, тому інші предмети, які не мають властивості майна, не можуть розглядатись у такій якості. Так, не можуть бути предметами зазначеного злочину штампи, офіційні документи, паспорти громадянина України та інші особисті документи особи.

Проте суди припускаються помилок щодо визначення предмета ст. 198 КК України. Так, наприклад, суд Кам'янець- Подільського району визнав винним Ш. у тому, що він, заздалегідь не обіцяючи, зберігав у своєму житлі паспорти громадян А. та Б. Суд установив, що Ш. отримав на зберігання зазначенні паспорти від Г. та М., заздалегідь знаючи, що вони заволоділи ними незаконно. Суд у своєму рішенні кваліфікував дії Ш. як зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, за ст. 198 КК України, а також як приховування злочину за ст. 396 КК України^[4].

Із такою кваліфікацією суду слід не погодитися. По-перше, паспорти громадян України не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 198 КК України. По-друге, незаконне заволодіння паспортами громадян України – це злочин, відповідальність за який передбачено ч. З ст. 357 КК України. Згідно із ч. 2 ст. 12 КК України він є злочином невеликої тяжкості, тому не належить до кола предикатних злочинів, за приховування яких може наставати відповідальність за ст. 396 КК України. Тому в діях Ш. немає складу злочинів, передбачених ст. 198 та ст. 396 КК України. Крім того, слід зазначити, що в ч. 1 ст. 357 КК України передбачено відповідальність за умисне приховування офіційних документів. До таких документів належать паспорти громадян України. Тому суд мав кваліфікувати діяння Ш. за ч. 1 ст. 357 КК України.

В юридичній літературі є суперечки з приводу того, чи є предметом придбання або збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, майно, яке було видозмінено. Ряд авторів уважають, що предметом придбання або збуту майна, здобутого злочинним шляхом, є майно, яке було отримано взамін на майно, здобуте злочинним шляхом, або було видозмінено^[5].

Н.П. Іваник пропонував розширено тлумачити термін "здобутих злочинним шляхом". На його думку, предметом придбання або збуту майна, здобутого злочинним шляхом, могло бути майно, одержане внаслідок обміну на викрадені речі, або, наприклад, прийняття в дар коштовностей, свідомо придбаних на викрадені гроші^[6]. Схожу позицію займають деякі сучасні дослідники^[7]. Так, на думку

А.В. Зарубіна, придбання дорогоцінних каменів на викрадені кошти слід кваліфікувати за нормою, яка передбачає відповідальність за придбання майна, здобутого злочинним шляхом^[8]. О.М. Крапивіна вважає, що до предмета придбання або збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 175 КК РФ), належить будь-яке майно, оскільки, з її точки зору, отримане в обмін на злочинно здобуте, тобто майно з порочною підставою отримання, немовби передає свої ''властивості" на еквівалент при обміні^[9].

Між тим навряд чи можна погодитись із цими висновками. Особа, яка придбаває майно, що було обміняне на майно, здобуте злочинним шляхом, отримує зовсім інше майно. Як справедливо зазначав О. Лохвицький, річ, яка отримала іншу форму, – це інша річ, а справжня, що була здобиччю злочину, знищена в її індивідуальності^[10]. Схожу думку висловлюють і інші вчені^[11].

В юридичній літературі висловлюється думка про те, що предметом придбання майна, одержаного злочинним шляхом, є речі та предмети, виготовлені злочинним шляхом (порнографічні матеріали або предмети, кіно- та відеопродукція, комп'ютерні програми порнографічного характеру)^[12]. Але з таким розумінням предмета розгляданого злочину слід не погодитись, оскільки термін "одержане злочинним шляхом" охоплює тільки майно, отримане в разі вчинення злочину. Тому, коли особа набуває майно, одержане злочинним шляхом, не у співучасників предикатного злочину, а в особи, яка раніше придбала в них майно, то в діях цього нового набувача містяться ознаки злочину, передбаченого ст. 198 КК України. Це зумовлено тим, що злочинне майно не було видозмінено, помінявся лише фактичний власник такого майна.

Для кваліфікації за ст. 198 КК України не має значення вартість майна, здобутого злочинним шляхом, а також вид предикатного злочину. У кожному випадку органам досудового розслідування, а також суддям необхідно приймати рішення при застосуванні ст. 198 КК України з урахуванням того, чи були діяння винної особи малозначними (ч. 2 ст. 11 КК України). Так, наприклад, Шевченківський районний суд м. Чернівці визнав Г. винним у тому, що він, достовірно знаючи про вчинений А. злочин, заздалегідь не обіцяючи, отримав від нього сім-картку вартістю 130 грн. з мобільного телефону "Nokia 06510", який той напередодні викрав. Протягом десяти днів Г. зберігав сім-карту в себе вдома, а потім подарував її своєму знайомому В. Суд кваліфікував зазначені дії Г. як придбання, зберігання та збут майна, отриманого злочинним шляхом^[13]. Між тим викликає сумнів те, що придбання, зберігання та збут сім- картки вартістю 130 грн. має суспільну небезпечність. Наприклад, таємне викрадення сім-картки вартістю 130 грн. без кваліфікуючих ознак, передбачених частинами 2-5 ст. 185 КК України, буде кваліфіковано як малозначне діяння.

Об'єктивна сторона злочину полягає в заздалегідь не обіцяному 1) придбанні, 2) отриманні, 3) зберіганні або 4) збуті майна, одержаного злочинним шляхом.

Словосполучення "заздалегідь не обіцяне", яке використане в диспозиції кримінально-правової норми, має велике значення, оскільки вказує на те, що цей злочин є видом причетності до злочину. Коли придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом, було заздалегідь обіцяним, то має місце співучасть у предикатному злочині у виді інтелектуального пособництва. 1

Придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, являє собою діяльність особи щодо вчинення будь-яких діянь майнового характеру (купівля, обмін, дарування та ін.), унаслідок яких особа стає володарем майна, яке було здобуте злочинним шляхом. Придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, у контексті розглядуваної норми, є оплатним отриманням майна на свою користь. Придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, може бути у виконавця або іншого співучасника вчинення злочину. Крім того, ознаки придбання будуть і тоді, коли особа, наприклад, купує майно в причетної до злочину особи, яка напередодні придбала або отримала таке майно в співучасників предикатного злочину.

Отримання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, слід розуміти як діяння, спрямовані на безкоштовне придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Придбаваючи або отримуючи майно, здобуте злочинним шляхом, суб'єкт може розпорядитися ним як власним, однак мати право володіння, користування й розпоряджання таким майном він не може, оскільки є недобросовісним володільцем.

В юридичній літературі є думка про те, що заздалегідь не обіцяне взяття майна, здобутого злочинним шляхом, на якийсь час, з умовою повернення, не містить ознак придбання майна, здобутого злочинним шляхом, оскільки необхідно, щоб винний у результаті придбання отримав майно у власність, тобто мав можливість у повному обсязі цим майном розпоряджатися^[14]. Але з такою думкою слід не погодитися, оскільки для кваліфікації придбання (отримання) майна, здобутого злочинним шляхом, не важливо, чи отримала особа у фактичну власність злочинно добуте майно.

Майно, завідомо здобуте злочинним шляхом, може бути "придбане як у самого здобувана, так і в інших осіб"^[15]. Кількість придбань майна, здобутого злочинним шляхом, не має значення. Для кримінально-правової кваліфікації за ст. 198 КК важливо, щоб таке майно не було видозмінено.

Зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, – це діяння, спрямовані на тимчасове володіння майном, здобутим злочинним шляхом. Відповідно до ст. 198 КК України добросовісний набувач, який дізнався про злочинне походження майна, яке він використовує, буде нести відповідальність за зберігання злочинно здобутого незалежно від того, коли він дізнався про джерело походження майна. Може виникнути ситуація, коли особа, яка збула майно, здобуте злочинним шляхом, уже після збуту дізнається про його злочинне походження. У такій ситуації кримінальна відповідальність за ст. 198 КК України виключається, оскільки така особа завідомо не знала про походження майна, яке вона збувала. Положенням нинішнього законодавства на таку особу не покладено обов'язку повідомляти органи влади про достовірно відомий їй предикатний злочин.

У кримінальному законодавстві 1960 року відповідальність за зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, наставала лише за наявності у винної особи спеціальної мети – збути зазначено майно (ч. 2 ст. 213 ККУРСР у ред. 1985 р.). Якщо такої мети у винного не було, то наставала відповідальність за приховування майна, здобутого злочинним шляхом, за ст. 186 КК УРСР 1960 року. Тому, коли особа зберігала майно, здобуте злочинним шляхом, кваліфікація її діяння залежала від того, яку мету вона мала, приймаючи таке майно на зберігання від основного злочинця. Якщо винний мав на меті надалі це майно придбати або збути, то його діяння треба було кваліфікувати як готування до придбання або збуту майна, здобутого злочинним шляхом, за ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 213 КК УРСР у ред. 1985 р. Якщо ж зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, здійснювалося з метою приховати злочин, то діяння винного містили ознаки складу злочину, передбаченого ст. 186 КК УРСР 1960 року або ст. 80-2 КК УРСР у ред. 1962 р.

Особа може придбати або отримати майно, здобуте злочинним шляхом, але про джерело походження такого майна їй може стати відомо вже після того, як вона стала ним користуватись або зберігати. У такому разі в діяннях особи містяться ознаки зберігання майна, здобутого злочинним шляхом. Ознаки придбання або отримання цього майна в її діях відсутні, оскільки на момент придбання або отримання така особа не знала про злочинне джерело їх походження.

У радянській літературі із цього приводу виникали дискусії. Так, наприклад, В.О. Кузнецов уважав, що в разі, якщо сумлінний набувач дізнається про злочинне походження використовуваного ним майна, але все одно продовжуватиме ним володіти й користуватися, то це спричиняє моральне, а не кримінальне засудження^[16]. Таке розуміння розгляданого злочину зумовлювалось аналізом ст. 213 ККУРСР 1960 р., в якій передбачалася відповідальність за придбання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом. Такого складу, як зберігання майна, одержаного злочинним шляхом, у ст. 213 КК УРСР 1960 р. не було передбачено.

Між тим із позицією В.О. Кузнецова слід було не погодитись. Якщо сумлінний набувач дізнався про злочинне походження отриманого майна і не повідомив про це органи влади, а продовжує його зберігати, то своїми діями він приховує предикатний злочин. Якщо основний злочин входив до переліку злочинів, передбачених ст. 186 КК УРСР 1960 р., то для такої особи повинна була наставати кримінальна відповідальність за приховування предметів, здобутих злочинним шляхом. Своїми діяннями добросовісний набувач посягає на суспільні відносини у сфері захисту інтересів правосуддя.

Законодавець України в Кримінальному кодексі 2001 року передбачив відповідальність за зберігання майна, одержаного злочинним шляхом, незалежно від того, яку мету має вітаний, котрий незаконно зберігає майно. Такий підхід є цілком правильним, оскільки у випадках, коли особа зберігала майно, здобуте злочинним шляхом без мети збуту, а також без мети приховати основний злочин, відповідно до кримінального законодавства України, яке діяло до введення 1 вересня 200 1 року нового Кримінального кодексу, вона не могла бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст.ст. 186 та 213 КК України в редакції 1996 р. Таку особу, за відповідних обставин, можна було притягнути лише за неповідомлення про злочин згідно зі ст. 187 КК України в редакції 1996 р.

В юридичній літературі висловлюються погляди про недоцільність установлення відповідальності за зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом. На думку російського дослідника С.О. Дробота, зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, є елементом приховування результатів чужої злочинної діяльності, але ніяк не використання. Тому, як уважає цей автор, у законодавстві обґрунтовано декриміналізовано відповідальність за зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, з метою збуту^[17].

Білоруський дослідник Д.В. Черемісов визнає за необхідне виключити з кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за придбання, зберігання чи збут матеріальних цінностей, здобутих злочинним шляхом (ст. 236 ЮС Республіки Білорусь), відповідальність за зберігання, оскільки, на думку автора, наявність цієї ознаки ускладнює розмежування зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, і приховування злочину (ст. 405 ЮС Республіки Білорусь)^[18].

Однак із такими підходами дослідників слід не погодитися. Зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, за ступенем суспільної небезпечності не вище, ніж приховування злочину, оскільки посягає не лише на суспільні відносини у сфері нормального здійснення правосуддя. Особа, яка здійснює зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, зазіхає передусім на відносини у сфері легального розподілу й перерозподілу майна. При зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом, винна особа може не ставити перед собою мету – приховати основний злочин, а прагнути до незаконного збагачення за рахунок майна, яке було прийняте на зберігання, та використовувати його для отримання вигоди.

Між тим правозастосовники інколи помилково кваліфікують зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, як приховування злочину за ч. 1 ст. 396 КК України. Так, наприклад, органи досудового слідства Центрально-міського районного відділу Горловського ГУ ГУМВС України в Донецькій області встановили, що 111., заздалегідь не обіцяючи, прийняв від 3. на зберігання гроші в розмірі 14900 грн., які були здобуті 3. в результаті вчинення тяжкого злочину. Органи досудового слідства в обвинувальному висновку зазначили, що Ш. достовірно знав про вчинений 3. тяжкий злочин і, заздалегідь не обіцяючи йому сприяти, отримав від нього викрадені гроші. Дії Ш. було кваліфіковано за ч. 1 ст. 396 КК України^[19]. З такою кваліфікацією органів досудового слідства слід не погодитися, оскільки вони не врахували, що ст. 198 КК України передбачено відповідальність за зберігання майна одержаного злочинним шляхом. Тому дії Ш. необхідно було кваліфікувати за ст. 198 КК України.

Збут майна, завідомо отриманого злочинним шляхом, є вчинення будь-яких діянь майнового характеру (обмін, дарування, передання в рахунок застави та ін.), унаслідок чого набувач може розпоряджатися таким майном як своїм власним. Збут майна отриманого злочинним шляхом, означає передання його іншій особі у фактичне володіння, використання або розпоряджання. Передання майна, здобутого злочинним шляхом, іншій особі може здійснюватися будь-яким способом. Наприклад, шляхом укладення угоди (обміну, купівлі, дарування тощо).

Деякі автори вважають, що збут – це реалізація майна Однак, як слушно зазначає В.В. Скосарев, реалізувати майно – значить обернути його в кошти або інші цінності^[20]. Тому правильніше використовувати термін "передання" для характеристики збуту майна отриманого злочинним шляхом.

Як збут майна отриманого злочинним шляхом, можуть бути кваліфіковані діяння особи, яка, заздалегідь не обіцяючи, надає допомогу учаснику предикатного злочину реалізувати, наприклад, викрадене майно. У цьому разі дії учасника предикатного злочину з реалізації викраденого ним майна охоплюються ознаками злочину, у результаті якого було отримано майно, що збувається. Дії особи, яка заздалегідь не обіцяючи, допомагає збути викрадене майно, містять ознаки лише злочину, передбаченого ст. 198 КК України.

В юридичній літературі точиться дискусія навколо відповідальності за користування плодами злочинної діяльності. Відповідальність за користування плодами злочинної діяльності була відома ще з часів Російської імперії. Так, російський учений XIX століття

В.В. Єсилов уважав, що придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, – де користування плодами злочинної діяльності^[21]. У правозастосовних органів виникають питання щодо кваліфікації дій особи, яка вживає продукти харчування, які були викрадені іншою особою. Так, наприклад, А.В. Зарубин стверджує, що вживання продуктів харчування, здобутих злочинним шляхом, не утворює складу придбання майна, здобутого злочинним шляхом^[22]. Але з такою думкою автора слід не погодитись, оскільки в діях особи, котра вжила в їжу продукти харчування, які здобула інша особа злочинним шляхом, міститься склад злочину, передбаченого ст. 198 КК України. Перед тим як ужити зазначені продукти, така особа їх придбаває або отримує. Між тим складу розгляданого злочину не буде, якщо вартість продуктів харчування була незначна. Зберігаючи злочинне майно, винна особа може використовувати його властивості, але на правовій кваліфікації це не позначиться.

Придбання, отримання, зберігання та збут є альтернативними діяннями складного одиничного злочину, учинення будь-якого з них уже містить ознаки злочину, передбаченого ст. 198 КК України. Якщо особа, наприклад, заздалегідь не обіцяючи, придбала майно, здобуте злочинним шляхом, а потім його збула, то правозастосовні органи повинні поставити у вину особі як придбання, так і збут майна. Тому навряд чи можна погодитися з дослідниками, які вважають, що відповідальність за придбання виключається, якщо воно є етапом збуту, а подальша дія (збут) поглинає собою попереднє (придбання)

Дослідники не беруть до уваги те, що придбання та збут є альтернативними діяннями розгляданого злочину. Усі альтернативні діяння, які зазначені в кримінально-правовій нормі, повинні ставитись у провину злочинцеві. Злочин буде закінченим при вчиненні хоча б одного з альтернативних діянь, передбачених ст. 198 КК України. Між тим суди України не завжди правильно визначають момент закінчення цього злочину. Так, наприклад, Бородянський районний суд Київської області визнав А. винним у замаху на збут майна, отриманого злочинним шляхом, а також у приховуванні майна. Суд установив, що А., заздалегідь не обіцяючи, отримав від Б. на зберігання мобільний телефон, який Б. викрав. Через декілька днів А. спробував продати викрадений Б. телефон. У момент збуту телефону А. затримали працівники міліції Суд кваліфікував дії А. за ч. 2 ст. 15, ст. 198 та ч. 1 ст. 396 КК Україні^[25].

У розгляденому випадку суд не взяв до уваги те, що А. у виконавця предикатного злочину придбав мобільний телефон, який протягом декількох днів зберігав у себе. Зазначені дії суд повинен був кваліфікувати як закінчений склад злочину, передбаченого ст. 198 КК України. Крім того, судом помилково було поставлено в провину дії щодо приховування тяжкого злочину, оскільки ст. 198 КК України є спеціальною відносно ст. 396 КК України.

Склади злочинів, передбачених ст. 198 КК України, відносяться до формальних, тому злочин уважається закінченим з моменту вчинення одного з діянь, включених до цієї статті.

Придбання, отримання або зберігання буде закінченим із моменту, кож особа мала фактичну можливість розпоряджатись, користуватись або володіти майном, здобутим злочинним шляхом. Збут майна, отриманого злочинним шляхом, необхідно вважати закінченим злочином із моменту передання іншій особі зазначеного майна. Отримання винагороди за збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, на кваліфікацію ніж не впливає. Тому на момент закінчення збуту не має значення час отримання особою винагороди за передання зазначеного майна.

Слід зазначити, що суди України не завжди встановлюють початковий момент скоєння злочину, передбаченого ст. 198 КК України. Так, наприклад, Оболонський районний суд м. Києва встановив, що А., будучи охоронцем у магазині "Ельдорадо", таємно викрав з магазину декілька цифрових фотоапаратів. Про це викрадення він розповів своєму знайомому Б., який у цей час перебував у приміщенні магазину. Крім того, А. подарував Б. один із викрадених ним фотоапаратів вартістю близько 2000 грн. Б., завідомо знаючи, що фотоапарат є викраденим, покинув приміщення магазину. Згодом працівники міліції затримали Б. та вилучили фотоапарат. Суд кваліфікував дії Б. як заздалегідь не обіцяне придбання майна, здобутого злочинним шляхом^[26].

Однак із такою кваліфікацією Оболонського районного суду м. Києва слід не погодитися, оскільки не було враховано те, що А. передав Б. фотоапарат у приміщенні магазину. Після отримання фотоапарату Б. усвідомлював, що фотоапарат є майном, же належить іншій особі. Перебуваючи в приміщенні магазину, він ще не мав змоги розпорядитися фотоапаратом на свій розсуд. Для того щоб мати таку можливість, Б. необхідно було б вийти з магазину. Тому в діях Б. вбачаються ознаки таємного викрадення майна. Після того як Б. вийшов із приміщення магазину, викрадання майна було закінчено, оскільки з цього моменту Б. міг розпоряджатися фотоапаратом. У зв'язку з цим діяння Б. суду необхідно було кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК України. Таких кваліфікуючих ознак крадіжки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та поєднання її з проникненням у приміщення, немає, оскільки Б. заздалегідь не домовлявся з А. про вчинення разом крадіжки, а умисел на привласнення чужого майна в нього виник в охоронюваному приміщенні магазину. Отже, ознак злочину, передбаченого ст. 198 КК України, дії Б. не містять, оскільки він є виконавцем викрадення майна.

На кваліфікацію не впливає та обставина, що придбання, отримання або передання іншій особі майна, здобутого злочинним шляхом, було здійснено на певний час, а потім таке майно було повернуто. Майно, здобуте злочинним шляхом, може перебувати в причетної особи у володінні, розпоряджанні або користуванні будь-який час. Якщо таке майно було в причетної особи у володінні, розпоряджанні або користуванні лише кілька хвилин або годин, то питання кваліфікації за ст. 198 КК України може бути вирішено судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи були діяння винної особи малозначні (ч. 2 ст. 11 КК України).

Слід не погодитися з думкою М.И. Коржанського, А.Є. Міліна та інших учених, які вважають, що придбання, а потім збут майна, отриманого злочинним шляхом, завжди кваліфікуються як єдиний злочин^[27]. А.ЄМілін указує, що презюмується можливість набувача вільно розпоряджатися придбаним майном (збувати, перетворювати, знищувати його й т. ін.), тобто поводитися з ним на свій розсуд

Придбання, отримання та збут майна, одержаного злочинним шляхом, будуть утворювати єдиний злочин лише тоді, коли винна особа мала намір придбати чи отримати таке майно, а потім його збути. Такі дії містять ознаки єдиного складного злочину й кваліфікуються за ст. 198 КК України. Якщо ж причетна особа набуває чи отримує майно, здобуте злочинним шляхом, а потім у неї виникає намір його збути, який вона й реалізовує, то в її діях є ознаки повторності як різновиду множинності злочину. Такі дії необхідно кваліфікувати за правилами реальної сукупності злочинів – за ст. 198 та ст. 198 КК України.

Крім ст. 198 КК України, використання майна, одержаного злочинним шляхом, у деяких інших правових нормах КК також розглядається як основний склад злочину. Наприклад, ст. 306 КК України передбачає відповідальність за використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів. Діяльність із заздалегідь не обіцяним використанням майна, одержаного злочинним шляхом, є таким самим різновидом причетності до злочину, як і придбання, отримання, зберігання та збут майна, одержаного злочинним шляхом.

• [1] Див.: Сальвадорская декларация о комплексных стратегиях для ответа на глобальные вызовы: системы предупреждения преступности и уголовного право• судия и их развитие в изменяющемся мире [Электронный ресурс] // Сайт: "Организация Объединенных Наций". – Режим доступа к документу: unodc.org/documents/crime-congress/12th-Crime-Congress/Documenls/SaIvadorJ3eclaration/Salvador_Declara-tion_R.pdf. – Дата доступа: 10.05.2014.
• [2] Див.: Беницкий А. С. Ответственность за легализацию преступно приобретенных доходов в уголовном законодательстве Украины и Российской Федерации: [монограф.]: / А. С. Беницкий, Б. Г. Розовский, О. Ю. Якимов; МВД Украины, Ин-т экон.-пр. иссл. НАН Украины, Дуган, гос. ун-т внутр. дел им. Э. А. Дидоренко, Восточноукр. нац. ун-т им. В. Даля. – Луганск: РИО ЛГУВД им. Э. А. Дидоренко, 2008. – С. 244-245.
• [3] Купрієнко С. В. Проблеми кримінально-правової кваліфікації легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом [Електронний ресурс] //Сайт: "Legalactivity". – Режим доступу до документа: legalactivity.com.ua/index.php?option=oom_content&view“article&id=356%3A091012-21&catid=51%3A5-1012&ltemid=63&lang=ru. – Дата доступу: 10.05.2014.
• [4] Архів Кам'янець-Подільського районного суду. Постанова Кам'янець-Подільського районного суду від 1 грудня 2008 р.
• [5] Див.: Зарубин А. В. Уголовно-правовое регулирование прикосновенности к преступлению: дне. ... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Зарубин Андрей Викторович; Тюмен. юрид. ин-т МВД России. – Красноярск, 2004. – С. 126-127; Милин А. Е. Уголовная ответственность за приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Милин Андрей Евгеньевич; Московский университет МВД РФ. – М., 2004. – С. 93.
• [6] Див.: Иваник Н. Ответственность за приобретение или сбыт имущества, добытого преступным путем /Н. Иваник // Социалистическая законность. – М: Известия, 1965. – С. 59.
• [7] Див.: Милин А. Е. Уголовная ответственность за приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Милин Андрей Евгеньевич; Московский университет МВД РФ. – М.. 2004. – С. 93; Зарубин А. В. Уголовно-правовое регулирование прикосновенности к преступлению: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Зарубин Андрей Викторович; Тюмен. юрид.ин-т МВД России. – Красноярск, 2004. – С. 126-127.
• [8] Див.: Зарубив А. В. Уголовно-правовое регулирование прикосновенности к преступлению: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Зарубин Андрей Викторович; Тюмен. юрид, ин-т МВД России. – Красноярск, 2004. – С. 126.
• [9] Див.: Крапивина О. Н. Приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: сравнительно-правовое, уголовно-правовое, уголовно-политическое и криминологическое исследование: дис.... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Крапивина Ольга Николаевна; Моск. гос. лингвист, ун-т. – Саранск, 2008. – С. 67.
• [10] Див.: Лохвицкий А. Курс русского уголовного права / А. Лохвицкий, д-р прав. – Г2-е изд., испр, и доп. Сведенное с кассацией, решениями]. – С.-Пб.: Скоропечатня Ю. О. Шрейера, 1871. – С. 164.
• [11] Див.: Кузнецов В. А. Борьба с преступным приобретением и сбытом имущества / В. А. Кузнецов. – К.: Наук, думка, 1970. – С. 27-28, 42–43; Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Особенная / М. И. Бажанов. И. П. Лановенко. П. С. Матышевский. А. Я. Светлов и др.; [отв. ред. А. Я. Светлов. – К.: Наук, думка, 1985. – С. 404-405.
• [12] Див.: Милин А. Н. Уголовная ответственность за приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Милин Андрей Евгеньевич; Московский университет МВД РФ. – М., 2004. – С. 94; Архипова И. А. Приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: учеб. пособ.: / И. А. Архипова, А. Е. Милин; [под ред. д-ра юрид, наук. проф. Н. Г. Кадникова и засл. деят. науки РФ, д-ра юрид. наук, проф. В. П. Лаврова]. – М.: Юрлитинформ, 2009. – С. 30; Мурадов А. Н. Уголовная ответственность за приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Мурадов Аслан Нусрат оглы. – М., 1985. – С. 5-6,14.
• [13] Архів Шевченківського районного суду міста Чернівці. Вирок від 30 червня 2004 року по кримінальній справі № 1-330/2004.
• [14] Див.: Российское уголовное право. Особенная часть. В 2-х томах. Т. 2 / Э. Н. Жевлакова, Н. Г. Иванова, В. С. Комиссарова и др.; [под ред. проф. А. И. Рарога]. – М.: Профобразование. 2001. – С. 254.
• [15] Дурманов Н. Д. Уголовная ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения / Н. Д. Дурманов; [отв. ред. В. Д. Менынагин]. – М., 1962. – С. 24.
• [16] Див.: Кузнецов В. А. Борьба с преступным приобретением и сбытом имущества / В. А. Кузнецов. – К.: Наукова думка, 1970. – С. 71.
• [17] Див.: Дробот С. А. Уголовно-правовая и криминологическая характеристика приобретения или сбыта имущества, заведомо добытого преступным путем: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Дробот Сергей Александрович; Московская академия МВД РФ. – М., 2000. – С. 16-17.
• [18] Див.: Черемисов Д. В. Прикосновенность к преступлению: новые формы / Д. В. Черемисов // Сацыяльна-зканамічныя і прававыя даследаванні. – Мінск: БШ, 2006. – № 1. – С. 241.
• [19] Архів Центрально-міського районного відділу Горловського ГУ ГУМВС України в Донецькій області. Обвинувальний висновок від 23 червня 2003 р. з кримінальної справи № 14-33304.
• [20] Див.: Скосарев В. В. Уголовный закон в борьбе с приобретением и сбытом имущества, заведомо добытого преступным путем / В. В. Скосарев // Российский следователь. – 2002. – № 7. – С. 28–32.
• [21] Див.: Есипов В. В. Очерк русского уголовного права: Часть общая: Преступление и преступники. Наказание и наказуемые / В. В. Есипов, проф. Имп. Варш. Ун-та. – [2-е изд., пересмотр.]. – С.-Пб.: Тип. Н. В. Васильева. 1898. – С. 172.
• [22] Див.: Зарубин А. В. Уголовно-правовое регулирование прикосновенности к преступлению: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Зарубин Андрей Викторович; Тюмен. юрид. ин-т МВД России. – Красноярск, 2004. – С. 128.
• [23] Див.: Милин А. Е. Уголовная ответственность за приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: дис. ... канд. Юрид/ наук:
  • 12.00.08 / Милин Андрей Евгеньевич; Московский университет МВД РФ. – М.. 2004. – С. 114; Крапивина О. Н. Приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: сравнительно-правовое, уголовно-правовое, уголовно-политическое и криминологическое исследование: дис. ... канд. юрид. наук:
  • 12.00.08 / Крапивина Ольга Николаевна: Моск. гос. лингвист. ун-т. – Саранск, 2008. – С. 116.
• [24] Див.: Архипова И. А. Приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: [учебное пособие]: / И. А. Архипова, А. Е. Милин; [под ред. д-ра юрид, наук, проф. Н. Г. Кадникова и заел. деят. науки РФ, д-ра юрид, наук, проф. В. П. Лаврова]. – М.: Юрлитинформ, 2009. – С. 42.
• [25] Архів Бородінського районного суду Київської області. Вирок від 13 липня 2010 р. по кримінальній справі № 1-210/2010.
• [26] Архів Оболонського районного суду м. Києва. Вирок від 16 березня 2010 р. по кримінальній справі.
• [27] Див.: Коржанский Н. И. Ответственность за приобретение, хранение и сбыт имущества, добытого преступным путем / Н. И. Коржанский. – Волгоград: Научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел Высшей следственной школы МВД СССР, 1971. – С. 52-53; Милин А. Е. Уголовная ответственность за приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Милин Андрей Евгеньевич; Московский университет МВД РФ. – М., 2004. – С. 114; Дробот С. А. Уголовно-правовая и криминологическая характеристика приобретения или сбыта имущества, заведомо добытого преступным путем: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.08 / Дробот Сергей Александрович; Московская академия МВД РФ. – М.. 2000. – С. 17.
• [28] Див.: Милин А. Е. Уголовная ответственность за приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: дис. ... канд. юрид. наук:

  12.00.08 / Милин Андрей Евгеньевич; Московский университет МВД РФ. – М, 2004. – С. 114.

• [29] Див.: Коржанский Н. И. Ответственность за приобретение, хранение и сбыт имущества, добытого преступным путем / Н. И. Коржанский. – Волгоград: Научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел Высшей следственной школы МВД СССР, 1971. – С. 52-53.