Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК України)

У сучасних умовах розбудови української правової держави гостро постає проблема забезпечення захисту інтересів у сфері правосуддя від незаконних дій осіб, на яких покладено обов'язки зі збереження арештованого майна, заставленого майна або майна, що описане чи підлягає конфіскації. Незаконні дії з майном, що вчиняються особами, які через свій процесуальний статус мають сприяти правосуддю, дискредитують насамперед судову владу України, а також демонструють неспроможність органів Державної виконавчої служби виконувати обов'язки, покладені на них державою. У новітніх економічних умовах постає проблема дієвості способів забезпечення виконання зобов'язань, таких як арешт, опис, застава майна, оскільки часто кошти на рахунках на момент розгляду справи в суді, як правило, просто відсутні. Не завжди можна накласти арешт і на майно, тому що особа, котра вчинила злочин, здійснює дії щодо його відчуження (продає, передає іншим особам на зберігання без повідомлення зацікавленим особам, ховає тощо). Поширення випадків невиконання рішень уповноважених державних органів щодо арешту, опису чи конфіскації майна завдає значної шкоди суспільству, підриває авторитет судової влади взагалі.

Серед усіх злочинів проти правосуддя питання, пов'язані із застосуванням кримінально-правової норми, що встановлює відповідальність за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описане чи підлягає конфіскації, залишаються одними з найбільш складних. Це пов'язано з тим, що диспозиція ст. 388 ЮС України має бланкетний характер, і тому для правильного розуміння вказаних у ст. 388 ЮС України дій (арешт, застава, опис, конфіскація) необхідно звернутися до інших галузей права: цивільного, адміністративного, господарського, кримінального та кримінально-процесуального, податкового, митного. Також дія кримінально-правової норми взагалі й норми, передбаченої ст. 388 ЮС України, зумовлена єдністю з іншогалузевими термінами та приписами.

Суспільна небезпечність діянь, ознаки яких закріплено в ч. 1 ст. 388 ЮС України, полягає в тому, що вони протидіють нормальній діяльності судів та інших державних органів чи посадових осіб, що виносять рішення щодо збереження арештованого, описаного чи конфіскованого майна. Незаконними діями щодо майна, на яке накладено арешт чи опис, порушується нормальна діяльність уповноважених органів, наділених правом прийняття рішення про застосування цих процедур і встановлення обмеження користування таким майном.

Безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, у частині незаконних дій з арештованим чи описаним майном, є нормальна діяльність тих уповноважених органів (осіб), які наділені правом прийняття рішення про накладання арешту чи опису майна, установлення обмеження права користування таким майном.

Безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, у частині незаконних дій із заставленим майном, є встановлений порядок виконання цивільно-правових і майново-господарських, податкових зобов'язань.

Злочини, передбачені ч. 2 ст. 388 КК України, порушують установлений порядок виконання судових рішень у частині конфіскації майна. Крім того, названі злочини порушують майнові інтереси фізичних і юридичних осіб, чиї права на відшкодування збитків були безпосередньо порушені яким-небудь з діянь, передбачених ст. 388 КК України.

Безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388 КК України, виступає впорядкованість суспільних зв'язків у сфері виконання судових актів, покликаних забезпечити конфіскацію майна. Додатковим безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388 КК України, виступає право власності держави на майно, що підлягає конфіскації за рішенням суду.

Майно, на яке накладено арешт, як предмет складу досліджуваного складу злочину повинно мати такі загальні ознаки:

• 1) це рухоме майно (транспортні засоби, ювелірні вироби, дорогоцінні метали, твори мистецтва, цінні папери) і об'єкти нерухомості (земельні ділянки, будинки, заводи, спорудження);
• 2) кошти можуть виступати як у готівковій, так і в безготівковій формі, бути як національною (гривня), так і іноземною валютою;
• 3) грошові суми або цінні папери, унесені фізичними чи юридичними особами для зберігання в кредитно-фінансових установах на певних умовах;
• 4) майно, на яке накладено арешт, описується у відповідному документі, що приймається уповноваженим на це органом (акт опису та арешту державним виконавцем, протоколу арешту та опису органом дізнання чи слідчим), із зазначенням повного переліку описаних предметів і точної назви кожного з них, їх кількості й індивідуально-визначених ознак. Таке майно офіційно передається на відповідальне зберігання власникові або іншим особам у порядку та в спосіб, передбачений законодавством (розписка в акті опису й арешту майна, складена державним виконавцем; підпис в акті опису переданого на зберігання майна та підпис у протоколі арешту майна та передачі його на зберігання, що складаються органом дізнання та слідчим);
• 5) власник майна або особа, яка здійснює володіння майном, обмежуються у свободі вільного розпорядження арештованим майном, а за потреби обмежується свобода користування таким майном;
• 6) накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках у банку або інших фінансових установах, полягає в тому, що банк на виконання рішення уповноваженого органу чи особи припиняє операції за цим рахунком повністю або частково в межах коштів та інших цінностей, на які накладено арешт. Якщо на рахунку клієнта відсутні кошти для забезпечення виконання документа про арешт коштів, то банк не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє орган, який надіслав документ про арешт коштів, про відсутність коштів для цього;
• 7) накладення арешту на майно скасовується на підставі рішення суду, постанови особи або органу, у провадженні якого перебуває кримінальна справа;
• 8) ЦПК України встановлений перелік майна, на яке не може бути накладено арешт. Перелік майна є вичерпним і поширюється на будь-який випадок накладення арешту. Зазначені в частинах 4, 5 ст. 152 ЦПК України види майна, відповідно, не можуть входити до предмета складу злочинів, відповідальність за які передбачена ст. 388 КК України.

Арештоване майно, яке виступає запобіжним заходом у господарському судочинстві, – це майно будь-якої особи, якій належить це майно та знаходиться в неї або в інших осіб.

Арештоване майно в процесі виконавчого провадження – це майно, яке належить боржникові. Слід зазначити, що цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню й не пізніше наступного робочого дня передаються на зберігання установам НБУ, які зобов'язані прийняти їх на безоплатній основі. Порядок і умови їх зберігання визначаються Положенням про порядок і умови зберігання ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лому й окремих частин таких виробів, на які накладено арешт.

У межах провадження процедури санації до майна, що має особливий статус, слід віднести: майно боржника, арештоване з метою забезпечення вимог кредиторів, грошові кошти й інші цінності боржника, відповідно до абз. З ч. 4 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Майном, яке арештоване господарським судом на стадії порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця, виступає все майно цього суб'єкта господарської діяльності, за винятком майна, на яке згідно із цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майна, що перебуває в заставі з підстав, не пов'язаних зі здійсненням такою особою підприємницької діяльності (ст. 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Відповідно до ст. 183-4 КАС України до майна, що має особливий статус, слід віднести активи (кошти, майно, майнові та немайнові права), пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН.

Стаття 94 ПК України передбачає підстави застосування адміністративного арешту як засобу забезпечення вимог можливості сплати боргу платником податків. Арештоване відповідно до ст. 94.2 ПК України майно юридичних чи фізичних осіб також слід віднести до матеріалізованих благ, що охороняються ч. 1 ст. 388 КК України. У такому випадку це будуть арештовані з метою забезпечення можливості сплати податкового боргу кошти, матеріальні й нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

На підставі ст. 44 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст. 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до майна, що має особливий статус, слід віднести: будь-які речі, документи або інші носії інформації, арештовані за рішенням голів відповідних територіальних органів АЬСУ з метою вирішення питання про речові докази у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Якщо речові докази в такій категорії справ знаходяться в місцях проживання та інших володіннях осіб, арешт чи вилучення такого майна здійснюється тільки на підставі рішення господарського суду.

У кримінально-процесуальному законодавстві арешт майна передбачений для забезпечення виконання заявленого в справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову чи можливої конфіскації майна.

Майно, а також кошти (вклади), на які накладено арешт, – це майно, щодо якого було ухвалене, уповноваженими органами держави відповідне рішення, згідно з яким власник майна або його довірена особа обмежується у свободі вільного розпорядження чи користування таким майном.

Заставлене майно – це будь-яке майно, що може бути відчужене боржником і на яке може бути звернене стягнення (ст. 576 ЦК України), же не вибуває з господарського обороту та використовується власником відповідно до його цільового призначення. Майно, що передається в заставу, повинно відповідати таким умовам: можливість перебування майна в обігу; компенсаційний характер майна, тобто на майно може бути звернене стягнення в установленому законодавством порядку; набуття права власності на заставлене майно заставодавцем.

До видів заставленого майна, що може бути предметом складів злочинів, передбачених ст. 388 КК України, відносять нерухоме майно (сукупність землі й майна, окремі земельні ділянки, повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти), же перебуває в іпотеці, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, установленому Законом України "Про іпотеку"^[1].

Предметом складів злочинів, передбачених ст. 388 КК України, виступає рухоме майно, же перебуває в закладі та передається заставодавцем у володіння заставодержателя. За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет застави може бути залишено й у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Також індивідуально визначена річ може бути залишена в заставодавця з накладанням знаків, що засвідчують заставу.

Заставлені цінні папери – це індосовані цінні папери (на таких цінних паперах є передавальний надпис – індосамент), що знаходяться, як правило, у заставодержателя і є гарантом забезпечення основного договірного зобов'язання. Щодо заставлених цінних паперів, які не передаються шляхом індосаменту, то такі цінні папери передаються в заставу за угодою заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір.

Предметом складів злочинів, передбачених ст. 388 КК України, може виступати майно, що перебуває в податковій заставі, – це ліквідне майно, яке внесене до зареєстрованого акту опису та яке можна використати як джерело сплати податкового боргу.

Заставлене майно, у контексті ст 388 КК України, – це визначене за індивідуальними чи родовими ознаками майно (рухоме чи нерухоме), яке має особливі споживчі можливості та на підставі рішення суду чи іншого уповноваженого органу держави, або посадової особи, умов договору, на нього накладені певні обмеження обігу.

Опис майна – це процедура фіксування майнового стану особи, який полягає у внесенні майна до певного акту опису у випадках, передбачених законодавством України. Відповідно до ст. 1283 ЦК України предмет цього складу злочину повинен визначатися як описане з метою збереження, на підставі ст. 1283 ЦК України, спадкове майно, що вчиняється нотаріусом й передане за договором на зберігання спадкоємцю. Керуючись правилами, установленими ЦПК України, до майна, що має особливий статус, у цьому разі може відноситися майно, що є речовим доказом у цивільній справі. На підставі статей 93 (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом) ЦПК України та 139 (зберігання речових доказів) ЦПК України до зазначеного в ч. 1 ст. 388 КК України предмета складу злочину належить майно, описане відповідно до положень статей 93 та 139 ЦПК України та передане на зберігання майно, яке є речовим доказом, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення цивільної справи.

Згідно зі ст. 89.3 ПК України, майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису, і такий засіб забезпечення сплати податкового боргу не пов'язаний з подальшим арештом ліквідного майна боржника. Тому предметом злочину, установленого ч. 1 ст. 388 КК України, є також майно платника податків, описане у зв'язку з виникненням права податкової застави на підставі ст. 89 ПК України, та яке можливо використати як джерело сплати податкового боргу. Також до майна, що має особливий статус, слід віднести речі матеріального світу, що підлягають опису на підставі ст. 78 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з виселенням боржника й передачі його майна на тимчасове зберігання державному виконавцеві.

Під майном, яке описано, слід розуміти майно, що внесене до відповідного акту опису. Останній повинен містити перелік індивідуальних (товарний знак, дата випуску тощо) чи родових ознак (число, вага, міра), що дозволяє ідентифікувати конкретні описані предмети (речі) із загальної майнової маси.

Предметом складу злочину за ч. 2 ст. 388 КК України виступає майно, яке підлягає конфіскації за рішенням суду в адміністративно- правовому, кримінально-правовому, кримінально-процесуальному, цивільно-правовому та господарсько-правовому порядках.

Головною особливістю ч. 2 ст. 388 КК України є те, що стосовно майна, яке підлягає конфіскації, є рішення суду, що повинно набути чинності та яке підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби. Якщо особа приховує арештоване майно, довірене їй для зберігання, відповідальність наступає за ч. 1 ст. 388 КК України. Коли ж особа, інформована про набуття чинності винесеного рішення суду про конфіскацію арештованого майна, незаконно приховує таке майно, то відповідальність для неї повинна наступати за ч. 2 ст. 388 КК України.

Слід погодитися з думкою МЛ. Омельяненко, яка вважає, що вказівка в ч. 2 ст. 388 КК України на те, що йдеться про незаконні дії щодо майна, яке "підлягає" конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, означає, що таке діяння не може бути вчинене вже після здійснення процедури конфіскації майна в порядку, передбаченому ст. 64 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктами 7.6.2–7.6.15 Інструкції про проведення виконавчих дій^[2].

Під майном, що підлягає конфіскації за рішенням суду, яке набрало законної сили, слід розуміти майно, яке примусово та безоплатно вилучається у власність держави, у разі: а) призначення додаткового покарання за вироком суду (ст. 59 КК); б) застосування конфіскації як заходу стягнення за адміністративні та митні правопорушення (п. З ст. 322 та ст. 326 МК України, статей 24, 25, 29 КУпАП); в) вирішення питання про зберігання речових доказів у кримінальному провадженні (ст. 100 КПК); г) застосування спеціальної конфіскації майна, що прямо передбачено статтями 176, 177, 209, 229, 240, 246, 248, 249, 306, 332, 334, 361-362 та 363-1 КК України.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, утворює наступні самостійні діяння: 1) розтрата, 2) відчуження, 3) приховування, 4) пошкодження, 5) знищення, 6) інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описане, 7) порушення обмеження права користування таким майном, здійснене особою, котрій це майно було ввірене; 8) здійснення операцій із коштами (вкладами), на які було накладено арешт, представником банківської чи іншої фінансової установи. Частина 2 ст. 388 КК України передбачає діяння, описані в частині 1 статті, але вже здійснені щодо майна, що підлягає конфіскації за рішенням суду, яке набуло чинності.

Під незаконними діями, передбаченими ст. 388 КК України, необхідно розуміти активні дії по розтраті, відчуженню, приховуванню, підміні, пошкодженню, знищенню майна або інших незаконних дій з майном, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описане, чи порушення обмеження права користуватися таким майном, або здійснення банківських операцій із коштами (вкладами), на які накладено арешт.

Розтрата майна – це незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатна передача, обмін, передача за рахунок сплати боргу тощо) винним чужого майна, що ввірене йому чи перебувало в його віданні^[3].

Найчастіше розтрата характеризується протиправним витрачанням ввіреного майна з особливим процесуальним статусом. Для такої форми незаконних дій з майном, що описане, на яке накладено арешт або яке підлягає конфіскації, характерна відсутність проміжку часу, протягом якого особа володіє майном незаконно. Тобто найчастіше знайти таке майно неможливо: гроші витрачені, матеріальні цінності відчужені тощо. Наприклад, голова СФГ "Красносілля" отримав під розписку від державного виконавця Козельщинського району на відповідальне зберігання оприскувач вартістю 18144 грн. та два плуги навісні ПЛН 3-35 оцінною вартістю 1148 грн. кожний. У подальшому це описане й арештоване майно голова СФГ "Красносілля" розтратив шляхом безоплатної передачі в користування ТОВ "Маг-інвест" і продажу невстановленим особам^[4].

Відчуження майна – це будь-яка передача майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описане, іншим особам у постійне користування як на визначених умовах (продаж або інша оплата передача майна), так і без таких, наприклад дарування, обмін^[5]. О.О. Дудоров справедливо підкреслює, що при відчуженні як формі об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 388 КК України, майно на оплатній чи безоплатній основі передається у володіння іншим особам, до яких переходить право власності на це майно (продаж, міна, дарування, позика, рента, передача учасником господарського товариства майна як внеску до статутного фонду тощо)^[6].

Приховування майна характеризується вчиненням фізичних дій з метою утаювання майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано, чим позбавляють або істотно ускладнюють будь-які дії з ним (його вилучення, передачу в спадщину тощо) уповноваженими органами. Такі діяння можуть учинятися шляхом надання приміщення, схову в тайнику майна транспортування його в інше місце, зміни його первісного вигляду або знищення тощо. Тобто способи приховування можуть бути різними й на кваліфікацію не впливають.

Знищення майна – це приведення майна в повну непридатність для використання за цільовим призначенням. Унаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Пошкодження майна – це погіршення якості майна зменшення його цінності або приведення його на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням.

У контексті ст. 388 КК України незаконні дії з майном, що має особливий статус, також можуть здійснюватися шляхом підміни такого майна. Підміна здійснюється суб'єктом злочину з метою приховування майна Що має більшу економічну цінність, і видати майно, як правило, з меншим грошовим еквівалентом за описане, заставлене чи заарештоване.

Підміна є дією, спрямованою на те, щоб державні органи, що несуть відповідальність за збереження майна виконання рішення суду, а також зацікавлені особи, не мали можливості виконувати передбачені чинним законодавством функції. Крім цього, суб'єкт злочину отримує змогу мати фінансовий прибуток від реалізації майна зі спеціальним статусом.

Зазначені в диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, характеризується двома моментами: по-перше, учинення дій, що порушують умови зберігання арештованого, заставленого чи описаного майна; по-друге, протиправністю таких дій. З огляду на ці обставини, інші незаконні дії з майном, що арештоване чи описане, становлять будь-які дії, які порушують установлений порядок зберігання такого майна, учинені без згоди органів досудового розслідування, суду й інших уповноважених органів.

Слід наголосити, що не утворюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, дії з невиконання рішень суду, які спрямовані на збереження майна та виявлення майнового стану певної особи, однак не пов'язані з арештом чи описом майна. Наприклад, невиконання рішення суду, прийнятого на підставі ст. 152 ЦПК України, про заборону іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві, не утворюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК.

Порушення обмеження (обтяження) права користування майном, на яке накладено арешт, заставленого майна та майна, що описане чи підлягає конфіскації, здійснене особою, котрій це майно було ввірене. Державний виконавець, згідно із ч. 5 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", може обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його в боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Вид, обсяг і термін обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника, необхідності використання та інших обставин^[7]. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігана майна, передбачену законом (ч. 6 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження"). Згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обтяження – це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів^[8].

За загальним правилом, під обмеженням права розпоряджатися своїми грошовими коштами на рахунках у банках розуміють їх арешт компетентними органами в передбачених законодавством випадках, а також інше обмеження права розпоряджатися такими коштами.

Здійснення фінансовою організацією банківських операцій з грошовими коштами (вкладами), на які накладено арешт, виявляється в переводі цих коштів на рахунки в інші фінансові установи, видачі позик, кредитів, придбанні нерухомості та іншого майна, а також в інвестиціях.

У частині 2 ст. 388 КК України передбачена відповідальність за діяння, описані в ч. 1 ст. 388 КК України, але вже здійснені щодо майна, що підлягає конфіскації за рішенням суду, яке набуло чинності. Таким чином, фактично здійснюється ухилення від виконання рішення суду.

Приховування майна, що підлягає конфіскації, становить утаювання його від вилучення. Інше ухилення від виконання рішення суду означає невиконання судовим виконавцем вироку суду, передача майна іншим особам, відмова під різними приводами передати майно, яке підлягає конфіскації за рішенням суду тощо.

У диспозиції ст. 388 КК України є вказівка на незаконність дій із заарештованим майном, заставленим майном або майном, що описане чи підлягає конфіскації. При правозастосуванні норми виникає питання: які дії є законними стосовно майна, що має особливий статус, і, відповідно, не утворюють складу злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст. 388 КК України? Законні дії з майном, що має особливий правовий статус, – це встановлений законом та іншими нормативними актами порядок здійснення реалізації, безоплатної передачі, утилізації, знищення чи переробки арештованого, заставленого чи описаного майна, або майна, що підлягає конфіскації за рішенням суду.

Склади злочинів, передбачених ст. 388 КК України, є формальними, оскільки вважаються закінченими з моменту вчинення одного з альтернативних діянь, передбачених цією статтею. При цьому під час учинення дій з майном, що арештоване, заставлене, описане, злочин слід уважати закінченим з моменту порушення обов'язків про їх збереження, установлених за рішенням суду чи за рішенням іншого уповноваженого державного органу чи посадової особи. При вчиненні фінансовою установою вказаних дій з грошовими коштами, на які накладено арешт, а також щодо майна, що підлягає конфіскації, злочин є закінчений після прийняття судового акту, якими суд може призначити арешт чи конфіскацію майна, коли такий судовий акт було порушене.

Суб'єкт злочину, відповідальність за який передбачено в ч. 1 ст. 388 КК України, є спеціальним, яким може бути: особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, якій арештоване майно, заставлене чи описане майно офіційно (під розписку) було ввірене (передане на зберігання), для чого був складений відповідний документ, та особа була офіційно попереджена про неприпустимість учинення певних дій з таким майном; представник банківської або іншої фінансової установи, який має право здійснювати фінансові операції, який обізнаний про заборону здійснення згаданих операцій із коштами (вкладами), на які накладено арешт.

Суб'єктом злочину, відповідальність за який передбачено в ч. 2 ст. 388 КК України, може бути: осудна особа, що досягла шістнадцятирічного віку, яка вчинила незаконні дії щодо майна, яке було конфісковане за рішенням суду.

За підбурювання та пособництво у вчиненні злочинів, передбачених ст. 388 КК України, несуть відповідальність поінформовані про арешт, заставу чи опис майна особи, які сприяють учиненню зазначеного злочину. Коло суб'єктів, які підлягають кримінальній відповідальності за ст. 388 КК України, є обмеженим і потребує розширення, тобто необхідно виключити з диспозиції ч. 1 ст. 388 ознаки, які вказують на те, що суб'єктом цього злочину може бути лише спеціальний суб'єкт. Таким чином суб'єкт цього протиправного діяння буде загальним.

Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених ст. 388 КК України. Незважаючи на те, що в частинах 1 й 2 ст. 388 КК України не міститься жодних вказівок на форму вини, злочинами за ст. 388 КК України мають визнаватися лише умисні діяння, ознаки яких закришено в нормах цієї статті. Із суб'єктивного боку, усі злочини, які пов'язані з незаконними діями щодо майна, на яке було накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описане чи підлягає конфіскації, можуть учинятися тільки з прямим умислом.

Для складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, інтелектуальний момент прямого умислу складається з усвідомлення суспільно небезпечного характеру та протиправності розтрати, відчуження, підміни, пошкодження, знищення або інших незаконних дій з арештованим майном, із заставленим майном або майном, же описане, що йому ввірене для зберігання, та передбачення неминучості настання шкоди. Для представника банківської або іншої фінансової установи інтелектуальний момент прямого умислу характеризується усвідомленням особою небезпеки переводу або іншого руху грошових коштів, на які накладено арешт.

Для складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388 КК України, інтелектуальний момент прямого умислу складається з усвідомленням суспільно небезпечного характеру незаконних дій з майном, що підлягає конфіскації за рішенням суду, яке набрало законної сили, передбаченням неминучості або можливості настання майнової шкоди.

Вольовий момент прямого умислу при вчиненні дій, передбачених ст. 388 КК України, характеризується бажанням, що представляє собою прагнення до визначених наслідків, які можуть означати для винного: 1) кінцеву мету (приховати майно, запобігти конфіскації); 2) проміжний етап до досягнення кінцевої мети (здійснення фінансових операцій з рахунками, на які накладений арешт з метою приховання коштів та ухилення від подальшої їх конфіскації); 3) засіб досягання кінцевої мети (здійснення незаконних дій з метою запобігти конфіскації майна або відшкодування громадянського позову); 4) неминучий супроводжуючий елемент діяння (приховування майна, що підлягає конфіскації за рішенням суду та, разом з тим, ухилення від виконання судового рішення)^[9].

Мотиви та мета злочинів, передбачених ст. 388 КК України, можуть мати різний характер, наприклад користь, жалість, хибно зрозумілі інтереси служби, і при кваліфікації злочину значення не мають.

• [1] Закон України від S червня 2003 року "Про іпотеку" //Відомості Верховної Ради Україна -2003. – № 38. – Ст. 331.
• [2] Омельяненко Μ. І. Кримінально-правова охорона порядку поводження з майном, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 /Омельяненко Маріуца Іванівна. – Запоріжжя, 2011. – С. 100.
• [3] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін.]; за ред. Μ. І. Мельника. Μ. І. Хавронюка. – [7-ме вид., переробл. і допов.]. – К.: Юридична думка, 2010. – С. 508.
• [4] Вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 лютого 2009 року Справа № 1-6/ 2009 [Електронний ресурс] // Єдиний реєстр судових рішень: офіційний веб-портал судової влади – Режим доступу до документу: reyestr.court.gov.ua. – Дата доступу: 10.07.2014.
• [5] Уголовное право УССР. Особенная часть / [под. ред. М. И. Бажанова, П. С. Матышевского, В. В. Сташиса]. – Київ: "Вища школа", 1989. – С. 465.
• [6] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін.]; за ред. Μ. I. Мельника, Μ. 1. Хавроиюка. – [7-ме вид., переробл. і допов.]. – К.: Юридична думка, 2010. – С. 1104.
• [7] Закон України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження". В редакції Закону №2677-VI від 4 листопада 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: president gov.ua. – Дата доступу: 10.07.2014.
• [8] Закон України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 51. – Ст. 553.
• [9] Соболева О. О. Кримінальна відповідальність за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описане чи підлягає конфіскації: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Соболева Ольга Олександрівна: Академія адвокатури України. – К., 2012. – С. 128-130.