Співвідношення придбання, отримання, зберігання чи збуту майна, одержаного злочинним шляхом, із суміжними складами злочинів

В юридичній літературі триває дискусія навколо співвідношення заздалегідь не обіцяного придбання чи збуту майна, завідомо отриманого злочинним шляхом, і заздалегідь не обіцяного приховування злочину. Злочин, передбачений ст. 198 КК України, має схожі ознаки із заздалегідь не обіцяним приховуванням злочину (ст. 396 КК України) у таких його різновидах, як приховування слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом.

Якщо заздалегідь не обіцяне приховування злочину є конститутивною ознакою об'єктивної чи суб'єктивної сторони складу іншого злочину, то за правилами конкуренції частини та цілого повинна застосовуватися норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Заздалегідь не обіцяне придбання або збут майна, завідомо отриманого злочинним шляхом, за наявності спеціальної мети – приховати злочин, може виступати як спеціальний вид приховування злочину. Таке положення випливає з аналізу ч. 5 та 6 ст. 27 КК України. Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК України пособником є особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Виходячи з такого формулювання, придбання чи збут предметів, здобутих злочинним шляхом, законодавець розглядає як пособництво – приховування.

Згідно з положенням ч. 6 ст. 27 КК України не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів учинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Відповідно до такого формулювання законодавець окремо розглядає не обіцяне заздалегідь приховування злочину та не обіцяне заздалегідь придбання чи збут предметів, отриманих злочинним шляхом. У цій же нормі зазначено: "Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу". Законодавець не уточнює, які дії підпадають під санкції ст. 198, а які – під санкції ст. 396 КК України. Між тим, виходячи з аналізу ст.ст. 198 та 396, за такі дії, як не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів учинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, настає відповідальність за ст. 396 КК України, а за придбання чи збут предметів, одержаних злочинним шляхом, – за ст. 198 КК України.

Слід зазначити, що особа буде нести відповідальність за придбання або отримання майна, здобутого злочинним шляхом, не тільки в особи, яка вчинила предикатний злочин та ще не була за нього засуджена, але й у тому разі, коли вона була засуджена чи відбула покарання за основний злочин. Для приховування злочину характерно те, що приховувач здійснює свою діяльність стосовно особи, яка ще не була засуджена судом за вчинений предикатний злочин.

В юридичній літературі викладається позиція, що можливо кваліфікувати придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом, і приховування злочинів за правилами ідеальної сукупності злочинів^[1]. Так, на думку О.О. Чувакова, коли винний придбав майно, здобуте злочинним шляхом, і тим самим мав на меті приховати злочин, то його дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 198 та 396 КК України^[2]. Б.Т. Разгільдієв, наприклад, уважає, що коли особа придбаває або збуває майно, здобуте злочинним шляхом, і має на меті усунути можливість притягнення учасника основного злочину до відповідальності, тобто приховує злочин, то її дії слід кваліфікувати лише за нормою, яка передбачає відповідальність за приховування злочину^[3]. Якщо особа, зазначає далі автор, яка придбаває, зберігає або збуває майно, отримане злочинним шляхом, не тільки перешкоджає притягненню учасника основного злочину до кримінальної відповідальності, але й задовольняє свої корисливі або інші низькі спонукання, то її діяння треба кваліфікувати за сукупністю норм, які передбачають відповідальність за приховування злочину та придбання, зберігання або збут майна, отриманого злочинним шляхом^[4].

Навряд чи можна погодитися з думками авторів, котрі вважають, що в разі, якщо при придбанні, отриманні або збуті майна, отриманого злочинним шляхом, особа має на меті приховати злочин, то її дії утворюють сукупність злочинів: приховування злочину та придбання, отримання, зберігання або збут майна, завідомо отриманого злочинним шляхом. Норми, які встановлюють відповідальність за приховування злочину (ст. 396 КК) та за придбання, отримання, зберігання або збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК), перебувають у конкуренції між собою. Повинна застосовуватися ст. 198 КК України, оскільки вона має перевагу перед ст. 396 КК України, тому що остання передбачає лише частину того, що скоїла особа, яка придбала, отримала, зберігала чи збувала майно, одержане злочинним шляхом. Ідеальна сукупність норм – ст.ст. 396 та 198 КК України – виключається.

Аналіз судової практики застосування ст.ст. 198 та 396 КК України показує, що правозастосовні органи по-різному кваліфікують діяння, які мають ознаки заздалегідь не обіцяного придбання, отримання, зберігання та збуту майна, одержаного злочинним шляхом, і приховування злочину. Так, наприклад, Центральний районний суд м. Миколаєва звернув увагу на ту обставину, що органи досудового слідства неправильно кваліфікували діяння К. за правилом ідеальної сукупності норм – ст. 198 та ст. 396 КК України – за те, що він, заздалегідь не обіцяючи, придбав майно, яке було викрадено X. з магазину, і надалі придбане майно приховував^[5]. Суд у своєму вироку слушно зазначив, що "кваліфікація дій К. за ч. 1 ст. 396 КК України як заздалегідь не обіцяне приховування злочину зайва, скоєне ним охоплюється диспозицією ст. 198 КК України. Частина 1 ст. 396 КК України підлягає виключенню з обвинувачення"^[6].

Між тим деякі суди допускають можливість кваліфікації діянь, відповідальність за які передбачено ст.ст. 198 та 396 КК України, за правилами ідеальної сукупності злочинів. Так, викликає інтерес кримінальна справа, яку розглядав Керченський міський суд Автономної Республіки Крим. Так, К. разом з Б. придбали в С. викрадене останнім із крамниці майно, яке в той же день вони реалізували. їх дії було кваліфіковано як заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого злочину за ст. 198 та ст. 396 КК України. Незважаючи на те. що у К. та Б. умисел на зберігання та збут викраденого С. майна виник у момент його придбання. Керченський міський суд АРК усе ж тики визнав К. і Б. винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. І ст. 396 та ст. 198 КК України, та призначив їм покарання за правилами сукупності злочинів^[7]. Таке рішення викликає сумніви, оскільки суд не врахував, що ст. 396 КК України є загальною відносно спеціальної – ст. 198 КК України. Відповідно до правил кваліфікації злочинів при конкуренції загальної та спеціальної норм застосовується остання. У розглянутому випадку діяння винних осіб необхідно кваліфікувати лише за ст. 198 КК України.

У правозастосовників виникають питання щодо кваліфікації дій особи, яка, заздалегідь не обіцяючи, придбала та зберігала майно, здобуте злочинним шляхом, а також, заздалегідь не обіцяючи, переховувала виконавців злочину, які здобули таке майно. Так, наприклад, Заводський районний суд м. Миколаєва визнав винним Я. у вчиненні приховування тяжкого почину та засудив його за ч. І ст. 396 КК України. Суд установив, що Я., заздалегідь не обіцяючи, отримав на зберігання від 1. майно, яке було останнім здобуте в результаті вчинення розбійного нападу. Я. знав від 1. про злочин, у результаті якого було отримано майно, що його Я отримав на зберігання. Крім того, Я. надав І. приміщення для переховування від працівників міліції^[8]. У наведеному випадку суд не взяв до уваги те, що Я. вчинив дії. які містять ознаки злочину, передбаченого ст. 198 КК України, оскільки він отримав на зберігання майно, здобуте від вчинення І. злочину. Оскільки Я. вчинив дії, які охоплюються ознаками злочину, передбаченого ст. 198 КК України, то додаткової кваліфікації за ст. 396 КК України не потрібно. Дії, спрямовані на переховування учасників предикатного злочину, приховування слідів, зброї або знарядь такого злочину, повинні поглинатися спеціальною нормою – ст. 198 КК України.

Крім того, сукупності ст.ст. 198 та 396 КК України не буде й у тому випадку, коли особа приховує вчинення нею одного з діянь, передбачених ст. 198 КК України. У такому разі придбання, отримання, зберігання або збут майна отриманого злочинним шляхом, виступає як основний злочин відносно вторинного – приховування злочину'.

Проте суди припускаються помилок щодо кваліфікації. Так. наприклад, Волочанський районний суд Хмільницької області засудив Б. за ст. 198 та ч. І ст. 396 КК України. Суд установив, що Б. достовірно знаючи про вчинення Я. разом із С. викрадення аудіокасет. автомагнітоли та іншого майна з автомобіля, який належав К. заздалегідь не обіцяючи, придбав у крадіїв частину майна, здобутого злочинним шляхом. Після цього Б., перебуваючи у своему власному транспортному засобі та усвідомлюючи, що його можуть затримати працівники міліції із майном, яке він придбав у Я. та С . з мстою приховування своєї причетності до почину, яке вчинили Я та С, викинув злочинне майно зі свого автомобіля Суд кваліфікував дії Б. як придбання майна, здобутого злочинним шляхам, а також приховування злочину^[9]. Однак така кваліфікація дій Б. є помилковою, оскільки особа не може бути винною в приховуванні свого власного злочину. Крім того. Волочанський районний суд Хмельницької області не врахував те, що злочин, передбачений ст. 198 КК України, не відноситься до категорії тяжких або особливо тяжких.

Коли особа придбаває, отримує, зберігає або збуває, наприклад. сильнодіючі речовини, наркотики, холодну й вогнепальну зброю, вибухові речовини, боєприпаси, здобуті злочинним шляхом, то її дії містять ознаки придбання, зберігання або збуту майна, здобутого злочинним шляхом, і злочинів, відповідальність за яких передбачено в спеціальній нормі. У таких випадках є конкуренції кримінально-правових норм – ст. 198 зі ст.ст. 263, 265, 307 та 309 КК України. Необхідно застосовувати спеціальні норми, які передбачають відповідальність за незаконний обіг предметів, виключених із цивільного обігу, тобто ст.ст. 263, 265, 307 та 309 КК України. Разом із тим, якщо особа отримує або збуває сильнодіючі речовини, наркотики, холодну й вогнепальну зброю, вибухові речовини, боєприпаси, які були знаряддям або засобом учинення злочину або вони містять на собі сліди злочину, з метою приховування злочину, то її дії необхідно кваліфікувати не тільки за ст.ст. 263, 265, 307 або 309 КК України, але й ще за ст. 396 КК України.

Між тим виникає питання: як треба кваліфікувати дії особи, котра придбала, отримала або зберігала, наприклад, предмети порнографічного характеру, якщо вони були здобуті в результаті скоєння злочину? Наприклад, коли картини, скульптурні зображення, кіно- та відеопродукція, комп'ютерні програми порнографічного характеру спочатку були викрадені однією особою, а потім передані на зберігання іншій особі, котра заздалегідь не обіцяла їх зберігати. Згідно зі ст. 301 КК України відповідальність настає за такі дії, як ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні. Так, у випадку збуту предметів порнографічного характеру, які здобуті злочинним шляхом, винна особа буде нести відповідальність за ст. 301 КК України. Коли одна особа здобула предмети порнографічного характеру злочинним шляхом, а потім інша особа, заздалегідь не обіцяючи, їх придбала, отримала або зберігала, необхідно застосовувати ст. 198 КК України.

Постає питання: як треба кваліфікувати заздалегідь не обіцяне особою придбання, отримання, зберігання або збут транспортного засобу, який було викрадено іншим суб'єктом?

Якщо транспортний засіб був предметом заздалегідь не обіцяного придбання, отримання, зберігання або збуту майна, одержаного злочинним шляхом, то дії винної особи треба кваліфікувати за ст. 198 КК України. Слід зазначити, якщо причетна особа, отримавши можливість керувати незаконно набутим автомобілем, починає рухатися на ньому, то своїми діями вона створює небезпеку дорожнього руху, оскільки використовує чужий автомобіль. Між тим у діях такої особи відсутні ознаки злочину, передбаченого ст. 289 КК України, оскільки згідно з приміткою 1 до цієї статті суб'єктом зазначеного злочину може бути лише особа, яка протиправно вилучила транспортний засіб у власника чи користувача всупереч їх волі.

Таку ж позицію займає судова практика України щодо кваліфікації заздалегідь не обіцяного придбання транспортного засобу, який був предметом предикатного злочину, передбаченого ст. 289 КК України. Так, наприклад, Томашпільський районний суд Вінницької області визнав Р. винним у заздалегідь не обіцяному придбанні та зберіганні транспортного засобу, який було викрадено С. Суд установив, що Р., достовірно знаючи про те, що С. незаконно заволодів автомобілем ВАЗ-21010, заздалегідь не обіцяючи, придбав зазначений автомобіль у виконавця злочину. Після чого Р. перегнав придбаний ним автомобіль у свій гараж, де зберігав доти, доки працівники міліції не арештували транспортний засіб. Зазначені діяння Р. суд кваліфікував за ст. 198 КК України^[10].

[1] Див.: Криволапов Г. Отграничение приобретения или сбыта имущества, заведомо добытого преступным путем, от соучастия и укрывательства преступлений / Г. Криволапов //Советская юстиция. – 1968. – №9. – С. 17; Владимиров В. А. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения / В. А. Владимиров, Π. Ф. Гришанин. – М.: Изд-во ВШ МООП РСФСР, 1962. – С. 23–24; Кузнецов В. А, Борьба с преступным приобретением и сбытом имущества / В. А. Кузнецов. – К.: Наукова думка, 1970. – С. 92-93, 95-97; Крапивина О. Н. Приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем: сравнительно-правовое, уголовно-правовое, уголовно-политическое и криминологическое исследование: дис. ... канд юрид. наук: 12.00.08 / Крапивина Ольга Николаевна; Моск. гос. лингв. ун-т. – Саранск, 2008. – С. 114; Макаров А. Д. Уголовная ответственность за прикосновенность к преступлению: дне. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Макаров Анатолий Дмитриевич; Российская правовая академия Министерства юстиции Российской Федерации. – М., 2004. – С. 93.
[2] Див.: Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий /E. H. Алиева, А. П. Бабий, Л. К. Гаврильченко и др.; [отв. ред. Е. Л. Стрельцов]. – [Издание четвертое, перераб. и доп.]. – X.: ООО "Одиссей", 2007. – С. 759.
[3] Див.: Разгильдиев Б. Т. Уголовно-правовые проблемы прикосновенности к преступлению / Б. Т. Разгильдиев; [под ред. А. П. Горшенева]. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1981. – С. 72.
[4] Див: Разгильдиев Б. Т. Уголовно-правовые проблемы прикосновенности к преступлению / Б. Т. Разгильдиев; [под ред. А. П. Горшенева]. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1981. – С. 72.
[5] Архів Центрального районного суду м. Миколаєва. Вирок від 17 січня 2008 року по кримінальній справі № 1-1-102/08.
[6] Архів Центрального районною суду м. Миколаєва. Вирок від 17 січня 2008 року по кримінальній справі № 1-1-102/08.
[7] Архів Керченського міського суду Автономної Республіки Крим. Справа № 1-153/2003.
[8] Архів Заводського районного суду міста Миколаєва. Вирок від 2 листопада 2004 року ло кримінальній справі № 1-361/2004.
[9] Архів Волочанського районного суду Хмельницької області. Вирок від 15 липня 2004 р. по кримінальній справі № 1-170/2004.
[10] Архів Томашпільського районного суду Вінницької області. Вирок від 13 серпня 2008 року по кримінальній справі № 1-48/2008.