Колисанки

Колисанка – народна пісня, яка супроводжує колисання дитини. Найчастіше виконують жінки (мами, годувальниці), часто з рефреном, наприклад: люлі, люляй, бай. Відома у фольклорах різних народів; у класичній музиці, особливо з XIX ст., – стилізована пісня або інструментальна мініатюра.

Колисанки співають над колискою чи колишучи дитину на руках. Традиційно в народній практиці родинного виховання дітей колишуть і колисковою піснею присипляють, тому в колискових піснях досить часто фігурує чарівний образ сну, дрімоти. Заспокоєнню й навіюванню сну дитини значно сприяє сама манера виконання колискових пісень – спокійна, лагідна, монотонна з ритмікою та звуковим оформленням, що нагадує гойдання та скрип колиски. За традиціями народної педагогіки немовлят колишуть, щоб вони заспокоювались і засинали, добре росли й розвивалися. Колискові пісні належать до поезії пестування. Вони виробляють слух, будять чуття мови та стимулюють мовний розвиток дитини, пробуджують позитивні емоції.

Народні колискові пісні глибокі за змістом. Вони вчать любити рідну землю, батьків і працю, захищати правду, поважати старших. Мова колискових барвиста, соковита, приваблива, а сюжети прості та зрозумілі, насичені яскравими образами рідних і близьких для дитини людей – матері, батька, братиків і сестричок. У цих піснях з великою ніжністю, теплотою й ласкою виражається щира та вічна любов до дитини, незгасне піклування про неї:

Колискові пісні глибоко гуманні та зворушливі. Вони звернені до дітей, а тому щедро насичені пестливими словами: "колисонька", "квіточка", "віченьки", "рученьки".

Колисанки

Е-е, е-е, люлі,

Налетіли гулі

Та сіли на люлі,

Цитьте, гулі, не гудіть,

Спить дитина (або ім'я), не збудіть.

А-а-а, котино,

Будь щаслива, дитино,

Здоровим, дужим

Та добрим мужем.

А-а-а.

Ой-ну, люлі-люлі,

Налетіли сірі гулі,

Стали думать ще й гадать,

Чим (ім'я) годувать:

Чи кашкою, чи медком,

Чи солодким пиріжком.

А-а-а!

Щоб зростало маленятко,

Наше любе пташенятко,

Наша квітонька маленька,

Наша зіронька ясненька.

Повішу, повішу колиску на дуба,

Буде вітер повівати,

Колисочку колисати.

Колишся, колиско,

Понад землю низько,

У ній ся колише

Маленький хлопчисько.

Колисочка нова

З жовтого явора,

Я в тобі колишу

Малого сокола.

Ой люлю та й люлю,

Дай ти, боже, долю,

Дай щасливеньку,

Дитина маленька.

Ой колиш, колиш,

Колиско новенька,

У тобі колишеться

Рибонька маленька.

Ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота,

Питається сон дрімоти:

- А де будемо ночувати?
- Де хатинонька теплесенька,

Де дитина малесенька,

Там ми будем ночувати,

Дитиночку (можна ім'я) колихати.

Забавлянки (утішки, потішки, чукикалки)

Забавлянки (утішки, потішки, чукикалки) – жанр дитячого фольклору, коротесенькі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту, ігрової спрямованості. Вони активізують (стимулюють) єдність слова й моторики дитини, супроводжуються не тільки відповідними рухами, а й розвивають її мовні здібності; залучають маленьку дитину до співучасті, привчаючи її до певних навичок і викликаючи увагу до ручок, ніжок, деяких речей. Незважаючи на простоту, забавлянки позначені евфонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям (форма – діалог), привчають до чуття прекрасного (їх співають або проказують речитативом).

Диби, диби...

Ішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько.

Печу, печу хлібчик,

Меншому – менший,

Старшому – більший,

Шусть у піч, шусть у піч...

– Зайчику, зайчику,

Де ти бував?

– У млині, у млині.
– Що ти видав?
– Там були кравчики,

Перебили пальчики –

Ледве я втік

Через бабин тік,

Та через колоду,

Та хвостиком у воду,

Шубовсть – і нема!

Ладоньки, ладусі,

Де були? – В бабусі.

Що ви їли? – Кашку.

А що пили? – Бражку.

А що на закуску?

- Хліб та капустку.

Гай, гай на бабину хату,

Калачі їсти!

Ладки, ладки,

Побилися бабки.

А за що? – За кисіль.

Щоб наївся Василь,

Шуги, шуги, шуги...

Сорока, ворона

На припічку сиділа,

Діткам кашку варила,

Ополоником мішала

І хвостиком накривала,

Малих діток годувала:

- Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам, цьому дам;

А цьому не дам,

Бо цей буцман

Круп не драв,

Дров не рубав,

Води не носив,

Діжі не місив –

Справжній лежень...

Жили-були дід та баба,

Була в них вівця...

Почнемо з кінця:

Жили-були дід та баба,

Була в них вівця...

Почнемо з кінця... і т. д.

Був собі чоловік Сажка,

На поясі мідяна пряжка,

Свиточка-семиряжечка,

А на спині синя латочка.

Гарна моя казочка?

Ти кажеш "гарна",

1 я кажу "гарна".

Був собі чоловік Сажка.

Маленький Ярчику, не плач.

Спечу калач,

Медом помажу, усім покажу,

А тобі дам.

Куєм, куєм ніжку,

Поїдем у доріжку.

Треба коня підкувати,

Будем в баби ночувати.

Товчу, товчу мак, мак,

За ступою рак, рак...

Цить, не плач,

Спечемо калач,

Медом помажем,

Тобі покажем,

А самі з'їмо!

Ой гоп, чук, чук,

Наловив дід щук.

Баба наварила –

Діда накормила...

їхав пан, пан,

На конику сам, сам

Хиті, хиті,

Коники в житі,

Та нікому вигнати -

Тільки Микиті...

А-та-та, а-та-та,

Сіла баба на кота,

Поїхала в гості,

Розсипала кості...

Кую-кую чобіток,

Подай, бабо, молоток,

Як не даси молотка, не підкую чобітка.

Кую-кую ніжку,

Поїду в доріжку,

Куплю черевички

(Ім'я) на ніжку.

Ладки, ладки!

Де були? – У бабки!

Що пили? Що їли?

Гай-гай полетіли,

На головці сіли.

Іде, їде пан, пан На конику сам, сам.

А за паном хлоп, хлоп,

На конику гоп, гоп.

А за хлопом Гриць, Гриць На конику гиць, гиць.