Заснування першого дитячого садка в Києві

1 вересня 1871 р. у Києві було засновано перший приватний дитячий садок – будинок "Розумової ласки". Його відкрили сестри Софія та Марія Ліндфорс, виклопотавши дозвіл у попечителя шкільної округи. Розташований він був у центрі міста (нині вул. Б. Хмельницького, 21). У ньому панували рідне слово (на перервах Маня Старицька розповідала українські народні казки), рідна пісня (дружина Миколи Віталійовича Лисенка – Ольга Олександрівна Лисенко, виконувала українські пісні), мудра педагогіка. Відвідували заклад 20 вихованців, які перебували там до 14 год. Це були діти здебільшого з родин інтелігенції. Ходили сюди також двоє діток із сім'ї Старицьких.

У 1882 р. у Києві К. Д. Безменова також відкрила приватний садок. Приймалися діти з п'яти років. Свій садок засновниця вважала елементарною школою.

Заклади набували популярності й поширювалися в інших містах. Зокрема, були відкриті в Миколаїві, Одесі, Харкові.

Підготовка педагогічних кадрів

Розширення мережі початкових шкіл різних типів, яке мало місце в другій половині XIX ст., вимагало забезпечення їх учителями. У 60-70-ті pp. того ж століття поступово формувалася система підготовки вчителів. Створювалися вчительські семінарії – навчальні заклади переважно закритого типу. Семінаристи жили в інтернатах. Навчання було безкоштовне, вихованці навіть одержували стипендію, за яку, щоправда, по закінченні закладу мали відробити. Термін навчання становив три роки (з 1905 р. – чотири).

У семінаріях вивчали Закон Божий, російську й церковнослов'янську мови, елементарну математику, фізику, природознавство, географію, історію, малювання, співи, елементарний курс психології, педагогіку та її історію, методику початкового навчання. У кращих викладались основи землемірної справи, ручна праця та основи сільського господарства. Приймалися юнаки після закінчення двокласного училища за умови успішно складених вступних іспитів. Жіночих учительських семінарій було дуже мало. Серед перших учительських семінарій – Коростишевська (1869), Херсонська (1871), Аккерманська (1872), Переяславська (1878). На західноукраїнських землях учителів для народних шкіл готували вчительські семінарії – Львівська, Чернівецька, Мукачівська, Ужгородська та інші.

Учителів для церковно-приходських шкіл, вищих початкових і міських училищ готували вчительські інститути. Вони були три- або чотирирічні. На навчання приймали чоловіків, які закінчили вчительські семінарії, міські училища й педагогічні курси при них, а також осіб, які мали стаж педагогічної роботи в початкових школах і успішно склали вступні іспити. Учительські інститути були переважно закритими навчальними закладами. Студенти отримували стипендію, за яку повинні були відробляти кілька років у школах. Випускників учительських інститутів до вищих навчальних закладів не приймали. Перший учительський інститут був створений у Глухові (1874).

Учителів, які в майбутньому працювали в середніх школах, готували університети. Особлива увага приділялася прищепленню студентам навичок викладання. Професори й викладачі університетів розвивали в студентів красномовство, формували вміння чітко та правильно висловлювати свої думки, матеріал викладати як усно, так і письмово.

У 1909 р. у Києві був відкритий Учительський інститут (навчалося 52 слухачі), у 1911 – учительську семінарію імені К. Д. Ушинського. До 1914 р. в Україні нараховувалося 26 учительських семінарій і 6 учительських інститутів.