Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

Новий статут середньої загальноосвітньої школи, прийнятий у 1970 р., визначив шляхи розв'язання проблеми набуття повної середньої освіти в поєднанні з професійною підготовкою молоді до праці, окреслив можливості випускників восьмирічних шкіл щодо продовження освіти: вони могли отримувати подальшу освіту в загальноосвітніх повних середніх (десятирічних) школах (дев'яті – десяті класи), середніх спеціальних навчальних закладах – технікумах (три – чотири роки навчання), школах робітничої й селянської молоді (дев'яті – одинадцяті класи). Усі названі заклади без винятку давали повну середню освіту й атестат зрілості.

Постановою "Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та подальший розвиток загальноосвітньої школи" (20. 06. 1972) були визначені конкретні завдання, а саме: завершити до 1975 р. здійснення середнього всеобучу, перехід на нові навчальні плани та програми. Органи освіти мали вжити заходів щодо повнішого охоплення молоді середньою освітою; школи орієнтувалися на створення спеціалізованих кабінетів і навчання за кабінетною системою, ефективне використання технічних засобів навчання (ТЗН), кіно, радіо і телебачення. Запроваджувалася атестація вчителів, вводилися звання "старший учитель", "учитель-методист".

У постанові "Про подальше покращення навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до праці" (22.12.1977) зазначалася важливість єдності навчання й виховання, тісного взаємозв'язку розумового, трудового та морального виховання, поєднання навчання з участю у виробничій діяльності, удосконалення змісту й методів навчання, усього навчального- виховного процесу. Допомога учням оволодівати глибокими знаннями основ наук і трудовими навичками визначалася як обов'язок школи. Однак у навчальних закладах усе ж надто рідко застосовувалися технічні засоби, украй не вистачало наочних матеріалів.

У 70-ті pp. почали найбільше виявлятися командно-адміністративні методи управління школою. Наслідки парадності та урочистості керування успішністю не зумовили позитивного результату. У 70-ті pp. практично було завершено перехід до загальної освіти. У цей період почали розвиватися нові форми організації трудової підготовки, зокрема утворювалися міжшкільні навчально-виробничі комбінати трудового навчання та профорієнтації для учнів дев'ятих – десятих класів.

• 80-ті pp. стали новим етапом реорганізації освіти. У 1984 р. розпочалася реформа загальноосвітньої та професійної школи, метою якої було подолання недоліків у системі освіти, змісті й методах навчання та виховання. Реформа була спрямована на:
  • • підвищення якості освіти та виховання;
  • • забезпечення вищого рівня викладання дисциплін, міцне оволодіння основами наук;
  • • покращення ідейно-політичного, трудового та морального виховання, естетичного й фізичного розвитку;
  • • удосконалення навчальних планів і програм, підручників і посібників, методів навчання;
  • • усунення перевантаження учнів, надмірної ускладненості навчального матеріалу;
  • • поліпшення трудового виховання, навчання та професійної орієнтації в загальноосвітній школі;
  • • посилення політехнічної, практичної спрямованості викладання;
  • • збільшення відповідальності учнів за якість навчання, дотримання ними навчальної та трудової дисципліни, підвищення їхньої громадської активності на основі розвитку самоврядування в учнівських колективах;
  • • підйом громадського престижу та авторитету вчителя, повне забезпечення потреб країни в педагогічних кадрах, підвищення заробітної плати вчителям і майстрам виробничого навчання, поліпшення їхніх житлово-побутових умов;
  • • зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів;
  • • удосконалення структури загальноосвітньої та професійної школи та управління народною освітою;
  • • здійснення переходу дітей на навчання з шестирічного віку;
  • • уведення одинадцятирічного терміну навчання;
  • • формування нової структури загальноосвітньої школи: початкова (перший – четвертий), неповна середня (перший – дев'ятий), середня школа (перший – одинадцятий класи);
  • • запровадження вивчення основ електронно-обчислювальної техніки, комп'ютеризація навчального процесу;
  • • зменшення наповнюваності 1-9 класів до 30, 10-11 – до 25 учнів;
  • • збільшення навчального часу на трудове навчання, суспільно- корисну працю, покращення роботи з професійної орієнтації молоді.

Курс, узятий документом "Про реформу загальноосвітньої та професійної школи" на формування особистості, фактично був відірваний від життя. Усі ті зміни, що мали місце в освіті, не викликали докорінного поліпшення стану справ, оскільки країна досить швидкими темпами рухалась у напрямку економічної кризи.

Духовний вакуум, що утворювався, загрожував народу як нації. Політика тоталітарної держави була спрямована на знищення всього національного й насамперед мови, виховання, освіти. Спустошувалась особистість. Практично всі заклади освіти були русифікованими (особливо середньоспеціальні, середньотехнічні, вищі, передусім у Південній і Східній Україні). Штучно створювалися численні перешкоди у справі національного навчання й виховання дітей і молоді, що призвело до глибокої кризи в розвитку педагогіки та школи, запроваджувалися ідеологічні штампи. Залишковий принцип фінансування освіти все більше позначався на матеріально-технічній базі навчальних закладів різного рівня.