СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

Мета: розглянути основні етапи становлення й розвитку освіти, ознайомитися з педагогічними концепціями видатних вітчизняних просвітителів.

План:

1. Освітня діяльність єзуїтів в Україні.
2. Просвітницька діяльність І. Федорова, його перший буквар 1574 р.
3. Острозька слов'яно-греко-латинська академія.
4. Діяльність братських шкіл.
5. Заснування школи при Києво-Печерській лаврі.
6. Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії.
7. Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України.
8. Діяльність Глухівської музично-співацької та спеціальної адміністративно-старшинської шкіл.
9. Функціонування Харківського, Чернігівського й Переяславського колегіумів.
10. Діяльність українських просвітителів і педагогів.
11. Заснування головних і малих народних училищ.
12. Педагогічна література.

Освітня діяльність єзуїтів в Україні

У XVI ст. на території України широку освітню діяльність розгорнули єзуїти. З 1560 р. вони почали засновувати школи на Київщині, Волині, Поділлі та в Галичині. Зокрема, школи були засновані в Ярославлі (1574, учився Б. Хмельницький), Львові (1608), Кам'янці на Поділлі (1610), Луцьку (1614), Фастові (1625), Києві (1647), Вінниці та інших містах; колегія була відкрита у Вільні у 1570 р. (згодом набула права академії). Відповідність цих закладів до тогочасних вимог шляхетської суспільності привертала значну кількість учнів українського походження.

В єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку й польську мови, риторику та діалектику, а у Віденській колегії – філософію та богослов'я. Велика увага приділялася вивченню схоластичної діалектики, яка базувалася на законах формальної логіки й у ті часи була символом єзуїтської науки. Її положення єзуїти використовували для виправдання своїх огидних вчинків, терору, нехтування найелементарнішими моральними нормами. Єзуїтські школи виховували молодь із зовнішнім культурним блиском, умінням вільно спілкуватися латинською мовою й писати легкі вірші.

Навколо єзуїтських шкіл згуртувалися вчені-богослови, які всіма силами захищали унію та католицизм, виступали проти православ'я, вітчизняних традицій виховання. Використання молитов і щоденне відвідування служби Божої, щотижнева, а згодом щомісячна сповідь учнів у студентських Марійських братствах, а також уся шкільна система, що базувалася на засадах сміливої самостійної думки та покорі авторитетам допомагали виконати головне завдання єзуїтів – виховати в учнів релігійний фанатизм і безоглядний послух церкві. Унаслідок такої системи виховання, що панувала в єзуїтських школах, православні переважно відрікалися від своєї віри та нації.

Українські прогресивні діячі розуміли, що насильницька полонізація загрожує самому існуванню народу, що польсько- католицькій експансії необхідно протиставити вітчизняну духовну культуру, свою систему духовних цінностей, які б зміцнювали національну самосвідомість і патріотизм народу.

Просвітницька діяльність І. Федорова, його перший буквар (1574)

Іван Федоров (р. н. невідомий – 1583) – просвітитель, першодрукар. Про рік народження та перші роки життя Івана Федорова майже нічого невідомо крім того, що служив він дияконом в одній із кремлівських церков у Москві.

Тогочасний уряд і церкву непокоїло те, що в рукописних богослужбових книгах зустрічалися помилки й неточності. Щоб уникнути цього та друкувати тексти церковних книг під єдиною редакцією під урядовою цензурою, вирішено було створити друкарню. Невідомим залишається той факт, де Іван Федоров навчився складній справі друкування. 19 квітня 1563 р. Іван Федоров та Петро Мстиславець почали роботу над друкуванням книги "Апостол". Лише в післямові до "Апостола" (1564) можна дізнатися про обставини відкриття друкарні, оскільки інших документів про історію створення та організацію роботи друкарні Івана Федорова не вдалося виявити. Отже, саме "Апостол" була першою книгою, що вийшла зі згаданої друкарні. Дві відомі книги – "Євангелія" та "Псалтир" – були надруковані трохи раніше в "Ананомній друкарні".

Наступними двома виданнями Московської друкарні (вересень – жовтень 1565) були два "Часовника" ("Часовник" – невелика за обсягом книга, що використовувалась при церковній службі, одночасно служила для навчання грамоти). На сьогодні є відомості про існування лише трьох примірників цієї книги (Бельгія, Данія, Санкт-Петербург).

Трохи згодом склалися тяжкі умови, які підштовхнули Івана Федорова та Петра Мстиславця виїхати з Москви до іншої країни. Про це сам Іван Федоров докладно писав у післямові до "Апостола", що був надрукований уже у Львові. Причини переїзду до Литви також описані в тій самій післямові. Верховний гетьман князівства Литовського Г. О. Ходкевич добре забезпечив друкарів матеріально, а Івану Федорову подарував село (на знак подяки за його благородну працю).

У Заблудові була влаштована друкарня. З 8 липня 1568 р. по 17 березня 1569 р. тут друкували "Євангелію учительну". Це була остання робота, над якою працювали разом Іван Федоров і П. Мстиславець. "Псалтир з Часословцем" (23 березня 1570 р.) – останнє видання заблудовської друкарні, яке виконував уже лише Іван Федоров. Ця книга призначалася для церковного служіння, а також використовувалася для домашнього читання.

Укладання Люблінської унії в 1569 р., що з'єднала Польсько- литовську державу, негативно відобразилося на стані українського народу. Видання книг для православної церкви було небажаним для нового уряду, а для видавців стало навіть небезпечною справою. Усе це послужило причиною закриття заблудовської друкарні.

У 1572 р. Іван Федоров переїхав до Львова. Через кілька місяців (у 1573 р.) він налагодив виробництво у львівській друкарні (перша друкарня в Україні; після смерті Івана Федорова перейшла у власність Львівського братства). Першою книгою, надрукованою в цій друкарні, став "Апостол" (1574), у передмові до якого Іван Федоров описав своє життя.

У 1574 р. у Львові побачив світ і "Буквар", який вважається першою книгою світського призначення для початкового засвоєння особливостей грамоти як дітьми, так і дорослими. Львівський "Буквар" 1574 р. не мав заголовного аркуша й узагалі назви, складався з двох частин.

На першій сторінці подавалась тодішня азбука – кирилиця. Азбука наводилася в прямому та зворотному порядку (для кращого засвоєння). Далі Іван Федоров розмістив поєднання приголосних із різними голосними, дво- і трилітерні сполучення). Далі йшли три невеличкі розділи з підготовки дітей до вивчення систематичної граматики.

Перший містив зразки відмінювання дієслів у теперішньому часі, які починалися на кожну літеру алфавіту. Для глибшого засвоєння азбуки тут друкувалися назви літер.

Другий розділ допомагав оволодівати складною системою наголосів і придихів слов'янського й давньоруського правопису.

Третій знайомив учнів з іменниками, прикметниками та правописом широко розповсюджених слів.

Другу частину книжки складали релігійні тексти для читання й заучування напам'ять.

У післямові до "Букваря" Іван Федоров надрукував звернення до народу, для чого складена й надрукована ця книжка, з яких джерел брав тексти, а також висловив бажання працювати над потрібними для народу книгами. У кінці післямови розташовані поруч герб м. Львова та видавницький знак Івана Федорова.

Створення підручника грамоти винятково для педагогічних цілей було великою подією в культурному житті. У той час, коли в Україні переслідували й закривали православні церкви, піднімали гоніння на мову, створення "Букваря" для рідної мови мало велике значення в боротьбі за національну самосвідомість. Як відомо, залишився лише один оригінал. Зберігається він у колекції українських стародрукарів бібліотеки Гарвардського університету.

У 1575 р. Іван Федоров зустрівся з князем Костянтином Острозьким, і шостого березня того самого року князь призначив Федорова управителем Дерманського монастиря. У 1577 р. Іван Федоров їздив до Туреччини, у 1579 р. остаточно переселився до м. Острог. Друкарня ж у Львові була викуплена (за гроші князя Острозького) і ще довго продовжувала служити справі просвітительства в Україні. В Острозі Іван Федоров надрукував понад 20 найменувань книг.

Друкування великих книг і видані ним букварі, що мали навчальний характер – неоцінений внесок Івана Федорова в розвиток педагогічної справи в Україні.