Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

У 30-ті pp. XX ст. на діяльності освітніх установ усе більш позначався вплив загальної ситуації, що мала місце в країні, відбувалися зміни в Наркомосі УРСР. Замість головних комітетів соцвиху, просвіти й політосвіти було створено кілька відділів і секторів, серед яких і шкільний відділ.

У 1931–1934 pp. розпочалася повна реорганізація шкільництва, повне підпорядкування його центральній московській системі. Виявилося це в ліквідації багатьох українських шкіл і шкіл національних меншин в Україні та розбудові мережі російських шкіл. Мала місце уніфікація освітньої галузі (приймалися однакові навчальні програми, не враховувалися національні особливості різних регіонів країни). В українських школах різко посилювалося вивчення російської мови (стверджувалося, що це не чужа мова, а друга). Зі школи було усунуто національну духовність, історію народу, розгорнуто атеїстичне виховання. У шкільних підручниках і програмах перекручувалося минуле України, замовчувалася праця передових діячів української культури або їх зображували як слуг капіталізму, фашизму, націоналізму. Послідовно здійснювалася русифікація вищої школи, куди поступово запрошували на роботу російських викладачів, а від українських вимагали переходити на викладання російською мовою.

В організації навчального процесу набувала сили тенденція словесного навчання. Постановою ЦК ВКП(б) "Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі" (25. 08.1932) регламентувалася організаційна форма навчання – універсальний комбінований урок і методи книжного навчання. У практику повернувся найгірший тип навчального процесу традиційної школи навчання та її негативні риси: догматизм, академізм, формалізм знань, неуспішність, другорічництво. Було засуджено комплексну систему навчання, бригадно-лабораторний метод, метод цілих слів у навчанні грамоти, недооцінку класно-урочної системи, керівної ролі вчителя в навчальному процесі.

У 1932/1933 навчальному році почали відкриватися восьмі, а згодом дев'яті та десяті класи середньої школи. У 1934 р. була запроваджена нова система шкільної освіти: початкова школа (перший – четвертий класи), неповна середня (перший – сьомий), середня школа (перший – десятий класи). У 1935 р. відбувся перший випуск десятого класу. З цього ж року діяльність піонерської та комсомольської організації підпорядковувалася директору школи, націлювалася на боротьбу за успішність і дисципліну. Педагогічний процес стали поділяти на навчальну (визначалася як домінуюча) і виховну роботу. Педагогічна наука все більш адаптувалася до офіційної ідеології та політики. Радянська школа перестала займатися вихованням особистостей. Головною стала проблема виховання осіб, відданих комуністичній партії, не здатних самостійно мислити, сліпих виконавців її волі та проповідників її ідеології. Була відкинута та почала переслідуватися ідея національної школи.

Постанова ЦК ВКП(б) (04. 07. 1936) "Про педологічні перекручення в системі Наркомосу" засуджувала педологію та діяльність педологів як шкідливу, затверджувала наукову однодумність. Разом зі знищенням педології припинилося вивчення вікових та індивідуальних особливостей дітей. Педологів звинувачували у використанні бухаринської теорії рівноваги, недостатній увазі до ленінської спадщини, недооцінці геніальних праць Сталіна, некритичному використанні буржуазних ідей на шкоду розвитку марксистської науки про дітей, політичному дворушництві, саботажі керівних директив. Педологи були на

звані відвертими ворогами народу, шкідниками, такими, хто погано ставився до найдорожчого – дітей. Наука перетворювалася на служницю політики.

Масові репресії зачепили й учительство. У 1937 р. у Києві було заарештовано наркома освіти В. П. Затонського (1888– 1938). Для багатьох педагогів були створені умови, що перешкоджали їхній плідній діяльності.