Діяльність братських шкіл

З кінця XVI ст. в Україні почали створюватися братські школи. їх організовували братства (національно-релігійні та громадські організації). Зазвичай братства створювалися при церквах або монастирях і часто мали їхні назви, інколи – назви міст. Братства об'єднували ремісників, селян, запорозьких козаків, купців і навіть українських магнатів. Поступово братська організація набула всестанового характеру. Маючи у своєму складі родовитих і заможних людей, братства набували політичної ваги.

Братства створювалися для боротьби проти польської шляхти та уніатів, а також необмеженої влади церковних феодалів. Братства, як усецерковний громадський голос, виступали перед судами й навіть королем на захист Православної церкви, складали протести щодо протиправних дій уніатів та їх прихильників до судових актових книг, петиції до сеймів, судилися за церковне майно. Стаючи на захист Православної церкви, братства взаємодіяли між собою та поширювали зі своїх друкарень протиуніатську літературу, захищали права своїх членів, виконували благодійні завдання, дбали про храми, сприяли розвиткові освіти, культури, допомагали хворим і бідним братчикам.

Перше українське братство було створене в 1439 р. у Львові при Успенській церкві на зразок чеського (богемського) братства, що виникло в 30-ті pp. XV ст. для об'єднання пригнобленого чеського народу на боротьбу проти німецького дворянства й католицької церкви. Дії ж українського братства були спрямовані проти засилля польських панів і насильницького окатоличення українців-християн. Особливо активною та плідною була діяльність Львівського, Кам'янець-Подільського, Рогатинського, Берестейського, Городецького, Перемишлянського братств. У 1615 р. виникло Київське братство, у 1617 р. – Луцьке. Діяльність братств регламентувалася статутом. Збори братчиків раз на рік обирали братську старшину. Поточні справи вирішували щомісячні збори. Зазвичай діяльність братств вкладалася в таку схему: спочатку братство будувало свою церкву чи монастир, потім шпиталь, школу і, нарешті, друкарню. Проте друкарню вдавалося заснувати не всім братствам.

У своїй боротьбі братства широко використовували школи, друкарні й молодіжні організації – "младенческие братства". Особлива увага приділялася створенню шкіл як одному із засобів боротьби проти соціального й релігійного пригнічення. Братські школи – це українські національні навчальні заклади XVI-XV1II ст. Вони почали створюватися у 80-ті pp. XVI ст. Досвід роботи братських шкіл України високо оцінював великий чеський педагог Я. А. Коменський.

Історичні свідчення про перші навчальні заклади, що організовувалися братствами, обмежені. Відомо, що вони відрізнялися від існуючих у той час протестантських, католицьких, монастирських шкіл. Братські школи були двох типів: елементарні та підвищені, вони мали чітку внутрішню організацію. Вступник передусім мав з'явитися до ректора та з його дозволу вивчати протягом трьох днів існуючу в школі систему навчання й утримування. Усе це робилося з певною метою, а саме для того, щоб учень був готовим до необхідності дотримуватися певних порядків, які панують у закладі, згодом не розкаявся у своєму виборі й не залишив школу. Віддаючи дітей до школи, батьки підписували з ректором договір, яким визначалися обов'язки школи й батьків чи опікунів – сприяти навчанню та вихованню своєї дитини. Угода підписувалась у присутності двох свідків, найчастіше це були сусіди. Обов'язком батьків була перевірка домашнього завдання.

Вступ до школи був платним. Після ознайомлення з умовами навчання в школі вступник повинен був внести у шкільну касу чотири гроші, після чого його заносили до шкільного списку.

Безкоштовно навчалися лише діти членів братства та сироти. Зібрані кошти також використовувалися на оплату друкарень, де друкувалися книги для церковної служби й навчання учнів (друкарня Львівського братства за час існування випустила 300 тис. друкованих видань церковних і навчальних книг). Братства багато уваги приділяли налагодженню зв'язків з батьками учнів, який грунтувався на довір'ї, можливості вибору батьками для своєї дитини форм і методів навчання, оскільки школа ділилася на три групи. У першій групі учні вчилися розпізнавати та складати літери у склади, зі складів будувати слова та розуміти їх значення, а також рахувати, малювати, вивчали катехізис, особливе місце займали співи. У другій групі – читати та заучувати напам'ять завдання вчителя. У третій – пояснювати прочитане, розуміти його зміст і висловлювати власну думку щодо прочитаного. Дитина поступово переходила від виконання найпростіших завдань до найскладніших, залежно від терміну навчання та засвоєння програми. Читати й писали вчилися слов'янською мовою. Учнів навіть знайомили зі слов'янською нумерацією.

Щойно прийнятого учня старший учитель (просвітер) прикріплював до керівника з вимогою бути слухняним. Кожен учень міг вибирати для вивчення науку, яка йому більше подобалась, або просити поради в начальника школи, за яку йому краще взятися. Останній, ураховуючи вік, нахили та здібності учня, давав слушну пораду. Обов'язком кожного учня було навчання грамоти та церковних наук, інші науки вивчалися за вибором. У класі заборонялося розмовляти, ходити під час уроку між партами, заважати сусідові. До класу не дозволялося приносити сторонні речі, єретичні книги. У школах був добре налагоджений облік відвідування та успішності дітей. Учитель суворо слідкував за своєчасною явкою учня на заняття та підготовкою домашніх завдань. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань також стежили виділені на кожний тиждень чергові учні. Критерієм ставлення вчителя до учня була не знатність походження, а успіхи в навчанні. В організації навчальних занять зароджувалася класно-урочна система. Це знайшло відображення у "Великій дидактиці" та "Законах добре організованої школи" Я. А. Коменського. У школах застосовували різні методи навчання, зокрема пояснення, бесіду, самостійну роботу, диспут, взаємне навчання. Для закріплення вивченого матеріалу використовували повторення. Дисципліни викладалися рідною мовою, вивчалися антична література, філософія, розвивалися розумові здібності учнів, певною мірою – демократизація.

Шкільна кімната розміщувалась у братському будинку. Учителя, який виконував обов'язки дяка та писаря, обирали на загальних зборах братства. Платню він отримував із прибутків церкви, а також з коштів, що платили батьки за навчання дітей. За добру роботу вчитель міг отримати "святкові" – 5,5 гроша.

При братських школах існували "младенческие братства", основною метою яких було моральне виховання юнацтва. Усі учні братської школи входили до таких молодіжних братств.

Випускники братських шкіл ставали письменниками або проповідниками, перекладачами з європейських мов, ораторами, учителями-наставниками, літераторами, працювали в братських друкарнях. Серед вихованців братських шкіл були Іов Борецький, Леонтій Карпович, Ісая Косинський, Лаврентій Зизаній, Петро Могила, Кирило Транквіпіан, Мелетій Смотрицький, Єпіфаній Славинецький і багато інших відомий людей того часу.

Братські школи були створені людьми, які усвідомлювали їхню необхідність, а тому користувалися великим визнанням народу. Вони посіли важливе місце в історії вітчизняної освіти, стали своєрідними осередками боротьби українського народу проти єзуїтсько-католицької експансії, підняли рівень освіти на вищий ступінь, підпорядкували її прогресивним цілям. Помітною була їх роль у закріпленні зв'язків української громадської думки з гуманістичними ідеалами Заходу. В умовах іноземного панування вони пробуджували в народі любов до своєї історії, мови, культури, сприяли розвитку національної самосвідомості й національно-визвольній боротьбі.

Найбільшою серед братських шкіл і зразком для них була школа Львівського Успенського братства, відкрита у 1586 р. Як відомо зі статуту, навчання в братській школі мало суспільно- громадський характер, а керівниками школи були не духовні особи, а спеціально обрані братством провізори. До їхніх обов'язків входило контролювати не лише роботу вчителів і успіхи учнів, а й забезпечувати школу всім потрібним для праці, організовувати навчальний процес. Статут передбачав дотримання таких прогресивних принципів, як рівність усіх учнів, тісний зв'язок з батьками, високі моральні й педагогічні якості вчителів.

Улітку заняття розпочиналися о дев'ятій годині ранку, а взимку учитель сам визначав час початку навчання. Учень займав місце в класі, яке визначалося результатами його успіхів. Якщо хтось із учнів не з'являвся на урок – учитель посилав когось із вихованців з'ясувати причину. Навчальний день починався з молитви, потім учні відповідали домашнє завдання й перевірялися виконані вдома письмові роботи. Після цього вчитель пояснював новий матеріал, який удома треба було переписати. Іноді урок перебігав у формі бесіди чи диспуту. Після цього учні відпочивали, обідали й знову поверталися до школи, щоб виконувати домашні завдання й перевіряти їх один в одного. У Львівській школі вивчали читання, рахунок, грецьку та слов'янську мови, обов'язковими були "сім вільних наук", вивчали Псалтир, Часослов, Катехізис, Євангеліє. Філософія хоч і значилася у програмі, проте, очевидно, як окрема дисципліна не розглядалася, за винятком, можливо, логіки. Метою школи було підготувати вчителів і священників, зразково поставленою справою протидіяти антиукраїнським єзуїтським школам. Дітей виховували в покорі Богові, пошані до батьків і старших.

Першим ректором Львівської братської школи був грек Арсеній, архієпископ Елассонський, який склав граматику "Адельфостер" і викладав грецьку мову. Викладачами були Стефан Зизаній (грецька), Лаврентій Зизаній (слов'янська), Кирило Транквіліон Ставроведький (автор релігійно-моральних міркувань), Іов Борецький (грецька та латинська), Памва Беринда (лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника-словника енциклопедичного типу).

У Києві братство утворилося, як зазначалося вище, у 1615 р. Цим самим роком прийнято датувати й утворення Київської братської школи (на Подолі при Братському монастирі). Через рік почали діяти друкарня та паперова фабрика. У період становлення Київська братська школа отримала велику матеріальну підтримку. У першу чергу від киянки Гальшки Гулевичівни (Лозки Єлизавети) (1575–1642; походила з волинської шляхти, молодша донька підстарости Володимирського Василя Федоровича Гулевича; освічена жінка, патріотка; була одружена із сином уніатського єпископа Іпатія Пацея-Христофора, від якого мала доньку Катерину; після його смерті одружилася зі Стефаном Лозкою, від другого шлюбу мала сина Михайла; 14 жовтня 1615 р. подарувала власну садибу в Києві на Подолі для заснування Богоявленського монастиря та школи при ньому, шпиталю та готелю для прочан; останні роки провела в Луцьку, де брала участь у діяльності місцевого братства; там і похована). Існують думки, що свою фундацію меценатка вирішила зробити під впливом справжнього ініціатора заснування школи та братства в Києві І. Борецького, колишнього вчителя й ректора Львівської братської школи.

Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного (бл. 1577– 1578 – 1622; талановитий полководець, мудрий політик, добре розумів значення національної освіти та виховання). У 1621 р. він вступив до Київського братства разом "зі всім Військом", і зрозуміло, що братство й школа отримали могутній захист, а козацтво, у свою чергу, стало силою, що підтримувала загальнонародні інтереси та дала братчикам змогу розгорнути широку культурно-освітню діяльність, домогтися високого рівня викладання.

Традицію, започатковану Петром Конашевичем-Сагайдачним, підтримувати Київську братську школу, продовжили й наступні гетьмани Війська Запорозького, зокрема Іван Петражицкий (р. нар. нев. – 1632, гетьман реєстрових козаків), Богдан Хмельницький (1595-1657; гетьман України), Іван Самойлович (р. нар. нев. – 1690; гетьман Лівобережної України), Іван Мазепа (1639-1709; гетьман України).

Школу відкрили для православних дітей з метою вивчення слов'янсько-руської, грецької мов та інших дисциплін. Від самого початку в Київській братській школі були класи інфіми, граматики й синтаксими. Отже, і ця школа була побудована на засадах, що прийшли в Україну із Західної та Центральної Європи. Головне завдання школи – виховання відданих своєму народові людей, які були б стійкі в переконаннях, непримиренні до національно-релігійного зрадництва, до якого часто доводило навчання в католицьких школах.

Ректорами Київської братської школи були визначні люди того часу.

Іов Борецький (1615-1618). Народився в с. Вірча, Галичина, навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замойській академіях, викладав у Львівській братській школі, був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період у просвітницькому русі України. Був гарячим прихильником поширення освіти серед народу. Вважав, що саме від освіти залежить суспільний прогрес. Свою педагогічну, просвітницьку, письменницьку діяльність підпорядкував розв'язанню найголовнішої тогочасної проблеми – пробудження національної свідомості українців, захисту православної церкви й визволення вітчизни від іноземного гніту. З 1619 р. Борецький – настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря, у 1620 р. обраний митрополитом Київським.

Мелетій Смотрщький (1619-1620), у миру Максим Смотрицький. Родом із с. Смотрич (Поділля), син першого ректора Острозької школи (академії) Герасима Смотрицького. Навчався в Острозі й Волинській академії. Слухав лекції в Лейпцизькому, Вітгенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Мав ступінь доктора філософії та медицини. Письменник-полеміст, автор знаменитого "Треноса" (1610) та інших творів, один із засновників філологічної науки в Україні, автор "Граматики словенської•" (1619), що була відома у всьому вченому (насамперед слов'янському) світі.

Касіян Сакович (1620-1624), у миру Калліст Сакович. Походив із с. Потеличі на Галичині. Навчався в Краківській та Замойській академіях. Знав багато мов, володів поетичною майстерністю. Відомий Сакович і як автор підручників з філософії для братських шкіл.

Пізніше ректором був, імовірно, білорус із Могильова Спиридон Соболь (1626-1628), потім Хома Євлевич (1628-1632), теж з Могильова, і Тарасій Земка (1632). За основу був узятий статут Львівської братської школи.

Аналіз соціального походження учнів дає можливість зробити висновок, що із самого початку братська школа була загальностановим навчальним закладом. Тут навчалися діти військової старшини, значна кількість дітей малоземельних козаків, діти київських міщан.

Викладали як духовні, так і світські вчителі. З викладачів школи відомі вчителя: інфіми – Яків Мемлевич, граматики – Сава Андрієвич із Могильова, синтаксими – Василь Березецький, "руської школи" (початкового класу) – уставник Федір, родом з Росії.

До програми навчання входили "сім вільних наук", слов'янська, грецька, латинська та польська мови.

Загалом наприкінці XVI й на початку XVII ст. в Україні діяло близько ЗО братських шкіл: у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янець- Подільську, Дрогобичі, Рогатині та інших містах.