< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

Мета: простежити основні етапи розвитку родини, сімейного виховання, писемності в дохристиянську добу.

План:

  • 1. Стан освіти та виховання в дохристиянський період.
  • 2. Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців.
  • 3. Писемність "неписемних" першоукраїнців.
  • 4. Докирилівська абетка на стінах Софії Київської (IX ст.).
  • 5. Договори київських князів (X ст.).

Стан освіти та виховання в дохристиянський період

Історія українського народу налічує кілька тисячоліть, оскільки, як стверджують дослідники, зокрема О. О. Любар та Д. Т. Федоренко, на території сучасної України з давніх давен жили люди, а починаючи з III тисячоліття вже існувала писемність. Однією з абеток, якою користувалися в той час, була абетка праукраїнців трипільської культури. Відомо також, що на ранніх стадіях розвитку предки слов'ян користувалися займенниками, числівниками загальноєвропейської десяткової системи. Вони створили піктографічне письмо (одна з найдавніших форм писемності, передавалася через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками), з часом – ідеографічне письмо (один з типів письма, знаки якого (ідеограми) передавали цілі поняття). У 855 р. Кирил і Мефодій, комбінуючи грецькі літери, створили азбуку-кирилицю, старослов'янську абетку. На жаль, у літописах не збереглося даних про існування шкіл у східних слов'ян до введення християнства як офіційної державної релігії. Хоча вони мали бути, оскільки в ті часи на Русі були письменні люди. Варто пригадати, що угоди з греками були складені грецькою мовою, проте одночасно були перекладені й записані слов'янською. У договорі Ігоря з греками також згадується про грамоти, які князь повинен був давати кораблям, що вирушали до Греції. Відомості про існування східнослов'янської писемності є й у творах окремих арабських авторів. Тож археологічні знахідки, відкриття вчених дають підстави вважати, що на теренах сучасної країни писемність була відома до введення нової віри.

Як виховувалися діти в стародавніх слов'ян, відомо лише в загальних рисах і тільки в контексті усвідомлення життя людей того часу в цілому. Виховання мало безкласовий, загальнонародний характер. Дорослі навчали дітей тих навичок і вмінь, якими володіли самі. Змістом виховання й навчання був реальний процес повсякденного, побутового та трудового життя людей, засобами – спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій. У практиці виховання та навчання можна виявити збереження традицій первіснообщинної епохи, зокрема включення дітей у різні види діяльності досить у ранньому віці, різницю у вихованні хлопчиків і дівчаток, обряди ініціації (система випробувань на фізичну зрілість і готовність підлітка стати в ранг дорослих людей).

Розвиток економічних процесів поступово зумовив виокремлення сім'ї як самостійної господарської одиниці та різних соціальних верств – хліборобів, ремісників, общинної знаті, жерців. Виховання й навчання в кожному з прошарків населення стало набувати своїх специфічних рис, орієнтуватися на свій ідеал (взірець досконалості).

Виховання дітей здійснювалося насамперед у сім'ї. Роль сім'ї в той час значно зросла, особливо матері. Мала місце певна вікова періодизація, а саме: "дитя" – дитина, яка годувалася молоком матері, "молодий" – дитина до 3-6 років, яка виховувалася матір'ю, "чадо" – дитина до 7-12 років, яка почала навчатися, "отрок" – підліток 12–15 років, який проходив спеціальне навчання перед посвятою в дорослого члена роду чи общини.

Оскільки в цей період економічно общини вже могли утримувати дружини (професійних воїнів), то у вихованні й навчанні великого значення надавалося військовій підготовці.

Послідовно розвивався також процес розподілу видів праці, відокремлення ремесел та їх ускладнення. Це, у свою чергу, вимагало зростання тривалості підготовки до професійної діяльності й породило в VI–IX ст. учнівство. Ремісники у східних слов'ян вважалися чародіями. Майстер повинен був не тільки навчати учня спеціальних умінь і навичок, але й знайомити його з різними культовими знаннями.

Виховання здійснювалося відповідно до язичницького світогляду стародавніх слов'ян (поклонялися різноманітним богам і богиням). Усе життя їх було пов'язане з добрими та злими силами природи. Слов'яни вважали, що кожен будинок перебуває під заступництвом домового, якого ототожнювали з духом свого пращура; що в лісі мешкає лісовик, а в полі та у води живуть мавки. Саме під впливом язичницького світогляду формувалися всі побутові обряди – день народження, весілля, похорон, свята року.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >