Оман високий (Inula helenium L.)

Багаторічна трав'яниста медоносна рослина з родини Складноцвіті (Compositae) з товстим м'ясистим кореневищем, додатковими коренями і прямостоячими стеблами, у верхній частині вкритими густим, м'яким, повстистим опушенням, висотою до 2 м. Нижні листки утворюють прикореневу розетку. Зверху вони шорстко волосисті, знизу – з м'яким повстистим опушенням, довгастоеліптичні, поступово звужуються у черешок. Стеблові листки довгастояйцеподібні, короткочерешкові, верхівкові з серцеподібною основою. Золотисто-жовті квітки зібрані в окремі кошики, які утворюють на верхівці стебла щиткоподібне суцвіття. Крайові квітки несправжньоязичкові, жіночі; внутрішні – трубчасті, двостатеві. Цвіте наприкінці липня-вересня. Плід – 4-гранна сім'янка з чубчиком.

Поширення. Росте на вологих луках, лісових галявинах, серед чагарників, по канавах, берегах річок, струмків і озер, в долинах річок у лісовій і лісостеповій зонах Європейської частини, Західного Сибіру, Середньої Азії, на Кавказі. Розводять з декоративною метою.

Заготівля. Збирають з коренями восени або навесні й сушать.

Хімічний склад. У сировині містяться ефірна олія (1-3 %), до складу якої входять сесквітерпенові лактони (алантолактон, ізолантолактон, дигідроалантолактон), алантонова кислота, алантол, проазулен, а також інулін (до 44 %), псевдоінулін, інуленін, геліатенін, бензойна та оцтова кислоти, вітамін Е, пектини, віск, смоли, слиз, сапоніни, алкалоїди. У надземній частині рослини є ефірна олія (до 3 %), у листі – вітамін С (31,6 мг%), гіркі речовини, полієнові лактони, караброн та івалін.

Застосування. Препарати кореневищ мають протизапальну, загальнозміцнювальну, тонізуючу, відхаркувальну, жовчо- і сечогінну дію, збуджують секрецію шлунково-кишкового тракту, мають бактерицидні та протиглисні властивості, гальмують секреторну функцію слизових залоз, поліпшують відтік крові та лімфи. Застосовують при хворобах дихальних шляхів (бронхіті, трахеїті, туберкульозі легенів з густим харкотинням), пропасниці, бронхіальній астмі, коклюші, геморої, запаленнях шлунково-кишкового тракту, гастроентеритах, проносах неінфекційного походження, неприємному та частому відригуванні, здутті кишечнику та кольках, жовтяниці, для збудження апетиту та поліпшення травлення, при білях, нерегулярних та болісних менструаціях. Вони сприятливо діють при захворюваннях печінки, жовчного міхура та нирок, зокрема, при гострому та хронічному калькульозному пієлонефритах, при захворюваннях суглобів, цинзі, гіпертонічній хворобі, недокрів'ї, тромбофлебіті. Готують відвар кореневищ у співвідношенні 20:200 і приймають по 1 ст. л. з медом 3-5 разів на день, або беруть два брикети вагою по 30 г (їх випускає промисловість), заливають 0,5 склянки води, кип'ятять 30 хв. і приймають по 1 ст. л. 3 рази на день. Відваром полощуть ротову порожнину при запаленні ясен.

При захворюваннях легенів вживають 10 % настоянку на 40 % спирті по 1 ст. л. до їди 3 рази на день. При інвазії, свинячим і бичачим солітерами готують відвар кореневищ і дають (у грамах сировини): дітям до 2 років – 10 г, віком 3-4 роки -13-20 г, від 7 до 9 років – 30-35 г, від 10 до 16 років – 40-50 г, від 17 років і старше – 60-70 г.

Застосовують при висипах на шкірі, не мокнучих ранах, частіше у формі мазі. Змішують 10 г порошку кореневищ із свинячим жиром, вазеліном та риб'ячим жиром, або беруть 20 чи 50 г сировини, заливають 100 мл води, кип'ятять 20 хв., проціджують і змішують з 25 г свинячого жиру і 25 г ланоліну.

Препарат алантон рекомендують застосовувати при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки.

У народній медицині препарати оману застосовують при коклюші, ядусі, запамороченні, головному болю, епілепсії, серцебитті, скрофульозі, цукровому діабеті, водянці, для запобігання передчасних пологів, як кровоспинний засіб. Беруть 20-30 г сировини, заливають 1 л окропу і після настоювання приймають по 1 склянці 3-5 разів на день. При зниженій кислотності шлункового соку й гастритах готують настій 10-15 г кореневищ на 0,5 л червоного вина й приймають по 50 мл до їди 3 рази на день, а для реабілітації після тяжких захворювань такий настій готують на портвейні.

При відкладенні солей беруть 300 г кореневищ, висипають у емальовану каструлю з 3 л води, кип'ятять на невеликому вогні 3 год., томлять із закритою кришкою 2 год. в духовці або на млявому вогні, проціджують, добре віджимаючи залишок кореневищ. У що ж каструлю переливають фільтрат, додають 1 кг меду, 100 г дріжджів і 250 мл 40 % горілки і тримають при кімнатній температурі 3-4 дні. Потім фільтрують через два шари марлі, рідину розливають у пляшки з темного скла і зберігають у прохолодному, затемненому місці. Приймають до 0,25 склянки за півгодини до їди 3 рази на день впродовж 30-40 днів.

Застосовують при корості, екземі, нейродерміті, лишаях, паршах, скрофульозі, гнійних ранах – приймають ванни з міцним відваром кореневищ або миють тіло. Відваром промивають рани. Розвареним кореневищем роблять припарки при захворюваннях суглобів. При корості застосовують мазь, яку готують так: 50 г подрібненої сировини змішують з 100 г свинячого жиру, варять 15 хв. і проціджують. Ще краще до неї додати до 15 г березового дьогтю й сірки. Цією маззю натирають уражені ділянки шкіри впродовж кількох днів, а потім обмивають відваром кореневищ.

Порошок кореневищ використовують як інсектицидний засіб – його кидають на розжарене вугілля, щоб димом знищити бліх, комарів, мух та інших комах.

Застосовують у гомеопатії при гінекологічних захворюваннях.