Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.)
Вічнозелене хвойне дерево з родини Соснові (Ріпасеае) із стовбуром висотою до 50 м і кулястою кроною. Гілки вкриті сизо- або ясно-зеленими листками (хвоя), зібрані по 2-5 на вкорочених пагонах. Чоловічі шишечки зібрані колосовидно при основі пагонів. Жіночі шишечки розташовані у верхній частиш пагонів. Цвіте у травні-червні. Насіння – горішки з крилатками, які містяться у шишечках і випадають з них рано навесні.
Поширення. Росте по всьому СНД, крім степової зони і Середньої Азії.
Заготівля. Збирають і сушать бруньки до початку розпускання, у стадії набубнявіння (лютий-березень).
Хімічний склад. Бруньки містять ефірну олію (0,36 %), до складу якої входать борнілацетат, саптен, пінен, камфен, фелландрен, лімонен, камфора, борнеол, кадінен, а також вітаміни С, групи В і К, каротин, пініпікрин, крохмаль, болеретин, флавоноїди, мінеральні речовини (солі заліза, марганцю, міді, алюмінію, хрому), дубильні та інші речовини.
Хвоя містить влітку близько 120-150 мг% вітаміну С, а взимку до 300 мг% і більше. Крім того, у хвої містяться вітаміни В1, В2, Р, К і Е, каротин, ефірна олія, у складі якої є пінен, лімонен, кадінен, борнілацетат, а також алкалоїди, антоціанові, гіркі, дубильні, смолисті й мінеральні речовини (сполуки заліза, мангану, міді, алюмінію).
Застосування. Бруньки застосовують як відхаркувальний, антисептичний і сечогінний засіб при застудних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, хронічній пневмонії і бронхіті, нирковокам'яній хворобі, водянці, застарілих висипах на шкірі, ревматизмі, невралгіях, подагрі та ін. Готують відвар у співвідношенні 10-20:200 і приймають по 1 ст. л. 3-6 разів на день, або беруть 50 г бруньок, заливають 2 склянками окропу, настоюють 2 год. в духовці, додають 50-100 г цукру або меду, нагрівають, щоб рідина закипіла, і приймають по 1 ст. л. 5-6 разів на день, або 50 г сировини заливають 0,5 л молока, кип'ятять 20 хв. і випивають ковтками дорослі впродовж одпого, а діти – двох днів. При бронхітах і запаленнях верхніх дихальних шляхів роблять інгаляції настоєм бруньок у пропорції 10:200, застосовують бруньки й для ванн – при нервових хворобах, подагрі, ревматизмі, захворюваннях шкіри. Приймають ванни тричі на тиждень. Замість бруньок можна брати хвою, шишки або молоді пагони.
З хвої виготовляють вітамінні та лікувальні препарати. Для приготування вітамінного напою хвою промивають у холодній воді, подрібнюють, заливають п'ятикратною кількістю гарячої води (70-80 °С), настоюють 2-2,5 год., проціджують, підсолоджують цукром і вживають по 1 склянці на день. Можна напій приготувати за наступною схемою: хвою відділяють від гілочок, миють, ріжуть ножем з нержавіючої сталі, беруть 4 ст. л. сировини заливають 0,5 л холодної води, підкисленої лимонною кислотою, настоюють у темному місці 3 дні, проціджують, і в разі необхідності підсолоджують. Можна ще брати 30 г хвої, заливати 1 склянкою окропу, кип'ятити 20-40 хв. в закритій емальованій посудині і після проціджуваная підсолоджувати, або таку ж кількість посіченої хвої розтирають у фарфоровій або дерев'яній ступці, заливають 2-3 склянками окропу, підкисленого на смак лимонною кислотою, або капустяним розсолом, настоюють 1-2 год. Також подрібнену хвою можна заливати підкисленою водою кімнатної температури і настоювати 2-3 дні. Ці настої готують щоденно, бо вони пліснявіють і швидко втрачають вітамін С. Приймають з профілактичною і лікувальною метою по 1 склянці на день.
Перегонкою з водяною парою одержують ялинову ефірну олію, яку застосовують у вигляді інгаляцій при захворюваннях органів дихання і для розтирань при ревматичних й невралгічних болях.
З молодих хвойних пагонів виробляють хлорофіло-каротинову пасту, що застосовують при колітах, вульвовагінітах, тривалих ерозіях, білях. У вапну щоденно впродовж 10-12 днів вводять тампони, змочені у пасті або її водному розчині у співвідношенні 1:2-3. Для спринцювання піхви беруть 1-2 ст. л. препарату на кварту Есмарха, наповнену водою. Застосовують також при екземах, фурункулах, лишаях, опіках, обмороженнях і грибкових захворюваннях шкіри, для ванн – при нервових хворобах. Використовують при виготовленні туалетного мила, зубної пасти та ін.
Ефірна олія завдяки приємного запаху застосовується у вигляді спиртового розчину ("лісова вода") для пульверизації в палатах лікарень для дезинфекції та освіження повітря.
З хвої одержують рідкий екстракт і хвойно-соляний екстракт у брикетах для ванн. Розчиняють з розрахунку 50 г екстракту на 100 мл води. Застосовують при функціональних розладах центральної нервової системи. Екстракт і молочна кислота входить до складу дезодоранту "Букет".
Якщо кору ялини поранити, то починає витікати живиця у вигляді густої рідини, яка з часом застигає. Для її добування на стовбурах роблять стріловидні надрізи з вертикальним жолобком (карру), у нижній частині яких укріплюють лійковидні приймачі. Збір проводиться все літо і до пізньої осені.
Живиця містить ефірну олію (до 35 %), до складу якої входять пінен, карен, лімонен, дипентен, ментанол, мирцен, терпінеол, ацетон, а також смолисті кислоти – декстрапімарова (до 18 %), левопімарова (до 36 %), памостролова, абієтинова.
Живицю застосовують зовнішньо по 0,1-1,0 г 1-2 рази на добу у вигляді 20-50 % мазей, яку виготовляють па кип'яченій соняшниковій олії або вазеліні, свічок і глобул, розчиняючи живицю в кип'ячій олії какао.
При перегонці живиці з водяною парою одержують скипидар (терпентинова олія). Проникаючи через епідерміс і подразнюючи рецептори шкіри, він викликає рефлекторні зміни, у тому числі звільнення з шкіри гістаміну, що веде до подразнення і відволікаючого ефекту. Особливо сильно подразнює слизові оболонки. Після прийняття всередину викликає гастроентерит з болями, нудотою і блюванням. При втиранні попадає у кров, збуджує центральну нервову систему, викликає занепокоєння, безсоння, підвищення артеріального тиску. Виділяючись нирками, проявляє антисептичну дію, а також через дихальні шляхи, посилюючи виділення і розрідження мокротиння. Використовують як зовнішній відволікаючий засіб при ревматизмі, артриті, ексудативному плевриті, невралгіях, міозитах, ішіасі, радикуліті, подагрі, люмбоішіасі у вигляді лініментів і мазей. Застосовують при гнильних бронхітах, бронхоектазах. гнильних та гангренозних процесах в органах дихання у вигляді інгаляцій. Позитивний ефект спостерігають при бронхіті з виділенням великої кількості мокротиння. На 1 склянку гарячої води беруть по 10-15 крапель скипидару.
Застосовують і для ванн у двох формах: біла емульсія і жовтий розчин. Білу емульсію готують так: 30 г мильного порошку і 0,8 г саліцилової кислоти змішують з 1 л окропу, додають 0,5 л скипидару, а потім 100 мл спирту. Для одержання жовтого розчину в емальований посуд вливають 300 г рицинової олії, підігрітої до 80-90 °С, додають розчин 40 г гідрооксиду натрію у 200 мл води, ставлять на киплячу водяну башо і нагрівають (щоб температура була до 95-96 °С) 45-50 хв. при помішуванні до омилення рицинової олії і випарування води. Потім додають 180 г олеїнової кислоти і продовжують нагрівати, щоб вона розчинилася. Після цього посудину виймають з водяної бані, при помішуванні додають 750 г скипидару.
Скипидарні ванни призначають при багатьох захворюваннях, бо вони діють не тільки відволікаючи, але й викликають розсмоктування відкладень, підвищують температуру, потовиділення, мають анелгезуючі властивості. Протипоказані при хворобах нирок і печінки.
Хворим на гіпертонію ниркової етіології призначають по одній ванні по 15-20 хв. впродовж 3 днів з 60 мл жовтого розчину з поступовим підвищенням температури від 37 до 39 °С, а починаючи з 4-ї ванни – до 40 °С, з 6-ї – до 41 °С і з 12-ї – до 42 °С. Тривалість приймання ванни хворим з температурою води 41-42 °С не довше 4 хв. Ці ванни допомагають і при гіпертрофічному деформуючому ревматизмі, відкладеннях солей кальцію у сухожиллях, наслідках крововиливів у мозок, міслопатіях, стенокардії та артеріїтах з підвищеним кров'яним тиском, тромбозах скроневих артерій. При спондильозі роблять ванни з білою емульсією через день, поступово підвищуючи температуру з 37 до 42 °С. Хворого після ванн укутують у теплі ковдри і дають гарячі напої, щоб він добре пропотів. При залишкових явищах дитячого церебрального паралічу застосовують ванни, беручи 20-100 мл білої емульсії з температурою води 38 °С (перша), 38,5 °С (друга) і 39 °С (третя й наступні). Ванни такого типу допомагають також при артеріоатритах без підвищення тиску крові, деформуючому артриті, стенокардії без підвищення кров'яного тиску та інших захворюваннях.
При хронічних міслопатіях з атрофією м'язів і підвищенням кров'яного тиску починають лікування ваннами з жовтим розчином, а коли тиск знизиться, переходять до ванн комбінованих – додають 60 мл жовтого розчину і 15 мл білої емульсії, а далі дозу останньої збільшують навіть до 60 мл. Після інфаркту міокарда, через 6 тижнів приймають спочатку 10 змішаних ванн, потім переходять до ванн з білою емульсією, далі роблять 1 ванну з жовтим розчином після кожного курсу лікування, що складається з 2 білих або змішаних ванн (якщо артеріальний тиск понад 170-180 мм. рт. ст.). При ішіасі і шийно-плечевому невриті приймають почергово щоденні ванни 2 дні з білою емульсією і 1 день з жовтим розчином. При пораненнях, травматичних анкілозах (якщо тиск крові близько 150-180 мм. рт. ст.) роблять змішані ванни, а якщо він нижчий – починають з ванн з білою емульсією. При аднекситах приймають 6-8 змішаних ванн з температурою води 39 °С тривалістю 15-17 хв., а потім переходять на короткочасні гіпертермічні ванни з жовтим розчином (37-42 °С).
Скипидар (терпентинова олія) входить до складу оліметину (скипидар – 0,0341 г, олія м'яти – 0,017 г, олія аїру – 0,025 г, олія оливкова – 0,9205 г, сірка очищена – 0,034 г), який випускають у капсулах по 0,5 г. Виявляє спазмолітичну, жовчогінну і деякою мірою, сечогінну дію, сприяє відходженню дрібних конкрементів. Застосовують при нирковокам'яній хворобі, при наявності конкрементів приймають по 2 капсули після їди 3-5 разів на день. Після відходження конкрементів з профілактичною метою приймають по 1 капсулі на день впродовж тривалого часу. Вживають також при захворюваннях печінки й жовчного міхура, жовчнокам'яній хворобі. Він сприяє більшому виділенню жовчі, усуває судомні стани та печінкові кольки, активізує обмін речовин, полегшує перебіг тих захворювань, що супроводжують жовчнокам'яну хворобу. Протипоказаний при гострих та хронічних гломерулонефритах, порушеннях сечовиділення, гепатиті, виразковій хворобі шлунку й 12-палої кишки.
Оліметин подібний до енанту і ровахолу та роватинексу, які виготовляють у Німеччині. До складу снатину входять: скипидар 0,0342, олія м'яти 0,017 г, олія ялівцю 0,051 г, сірка 0,003 г, олія оливкова 0,587 г.
Ровахол – суміш ментолу, ментону, борнеолу, пінену, камфену, реохризину, пінеолу в оливковій олії. Роватинекс складається з анетолу, борнеолу, камфену, а, β-пинену, фенхону, цинеолу, оливкової олії та ін. Випускають роватинекс форте – у нього кількість речовин збільшена на одну третину; складний роватинекс містить додатково протисудомні речовини; роватинекс у свічках з анестезуючими та протисудомними речовинами, ровахол і роватинекс застосовуються у тих випадках, що і оліметин. Приймають по 3-4 краплі на шматочку цукру 3-4 рази на день за 15-20 хв. до їди, а при підвищеній кислотності шлункового соку – після їди. При сильній нирковій кольці рекомендують прийняти 20-25 крапель, а якщо через 20 хв. не настане поліпшенім ще 10-25 крапель. Особам, схильним до запалень сечовивідних шляхів, рекомендують приймати з профілактичною метою по 3-5 крапель.
Із скипидару виготовляють терпінгідрат, який вживають як відхаркувальний засіб по 0,25-0,3 г 3 рази на день, а також комбіновано з іншими препаратами.
Терпентинову олію розпиляють у приміщеннях, щоб освіжити повітря, бо в його присутності утворюється озон. Препарат панабіл – 50 % розчин важкої фракції ефірної олії ялини, до якої входять терпени і сексвітерпени, терпенові спирти та їх ефіри у персиковій олії. Препарат діє спазмолітично, бактерицидно на патогенні грампозитивні мікроорганізми. Призначають при нирковокам'яній хворобі, особливо ниркових кольках, фосфатурії і фосфатуричних циститах, краще разом з сечогінними засобами рослинного походження, а також при жовчнокам'яній хворобі по 5 крапель на цукрі за 15-20 хв. до їди 3 рази на день 4-6 тижнів. При ниркових кольках одноразово приймають 20 крапель. Протипоказаний при нефритах і нефрозах.
Після виділення з живиці скипидару залишається каніфоль, яку використовують при виготовленні пластирних мас, креолу – липкої маси проти мух (каніфоль 60 частин і рицинова олія 40 частин).
У Сибіру з натеків сосни й інших хвойних дерев виготовляють так звану соснову сірку. Живицею заповнюють латку – глиняну посудину, розділену на 2 частини решіткою: верхню для сировини і нижню для стікання соснової сірки, вміщають на 2 год. у піч. Живиця розтоплюється, фільтрується крізь решітку, попадаючи вниз, дещо охолоджується. Потім латку витягують з печі і її вміст виливають у ківш з холодною водою, одержують соснову сірку, якій надають бажаної форми. Містить полісахариди та інші вуглеводи, терпеноїди, тощо. У Сибіру жують живицю для зміцнення зубів та вгамовування спраги.
З деревини одержують дьоготь та інше.
У народній медицині відвар шишок застосовують при захворюваннях крові, шкіри, хронічних бронхітах, ревматизмі, водянці. При туберкульозі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки застосовують настоянку шишок -пляшку на 1/3 наповнюють шишками, заливають 40 % спиртом, настоюють в темному місці 7 діб і приймають по 1 ст. л. до їди 3 рази на день впродовж 1-2 місяців. Відвар з недозрілих шишок п'ють при туберкульозі, радикуліті, хворобах серця, гастриті, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, надмірних менструаціях.
Живицю приймають всередину при захворюваннях органів дихання як відхаркувальний і зміцнювальний засіб. Скипидаром при радикуліті роблять компреси разом з кислим житнім тістом та наступним щільним укутуванням хворого (1 раз на день – всього 3 сеанси). При хронічному алкоголізмі приймають скипидар, починаючи з 5 – і доводять до 30 крапель на день, а потім дозу поступово зменшують, від 30 до 5 крапель на день.
По 1-2 г (0,25-0,5 ч. л.) до їди 2-3 рази на день приймають пилок, зібраний під час цвітіння. Вважають, що він тонізує весь організм і є засобом для досягнення довголіття. Настій пилку на молоці, змішаний з медом та маслом, вживають при туберкульозі легенів.
Сосновий ліс насичений фітонцидами, тому хворим, особливо на туберкульоз, показане перебування в ньому.
