< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Педагогічне наставництво студентської групи у вищій професійній школі

Розбудова освіти в Україні, сучасний рівень розвитку науки і техніки вимагає якісно нового підходу до виховання й навчання молоді, її фахової підготовки, що, у свою чергу, ставить завдання перед викладацьким складом пошуку нових підходів до вивчення, дослідження та усвідомлення педагогічного процесу у вищій школі.

Стратегічними завданнями модернізації вищої освіти є відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян нової держави, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного й морального здоров'я.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно ґрунтується на народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки. Особлива увага приділяється організації виховної роботи в закладах освіти в Концепції національної системи виховання. Національна система виховання є умовою цілісного формування особистості; це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій та професійної діяльності, що має на меті формування світоглядної позиції та ціннісних орієнтацій молоді, передачу їй соціального досвіду, надбань попередніх поколінь.

Виховання студентства - це процес творчий, зорієнтований на проблеми, пов'язані зі специфікою вищого закладу освіти, особливостями регіону. В ідеальній перспективі вищі заклади освіти повинні стати школою саморозвитку, самоуправління, самодисципліни, свідомої відповідальності, співробітництва й творчості викладача й студента.

Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку свідомої національної інтелігенції, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через:

  • - виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної, світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, фізичної та екологічної культури;
  • - створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, громадської, оздоровчо-спортивної, правоохоронної та ін.);
  • - збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу, розвиток художніх здібностей студентів;
  • - формування "Я-концепції" людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;
  • - пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Допомогти у вирішенні зазначених завдань під час навчання у вищій професійній школі повинен наставник.

Наставник - викладач вищого навчального закладу, який є організатором, вихователем і консультантом для студентів, що будує свої стосунки на підставі діалогічного рівня управління педагогічним процесом за умов природності, відкритості, емпатійного розуміння і сприйняття студентів як партнерів. Метою діяльності є особистісний і професійний розвиток майбутніх фахівців.

Діяльність педагогічного наставника - це складна система, що розглядає організацію діяльності з погляду синергетики і спрямована на самоорганізацію суб'єктів педагогічного простору за умов зовнішнього цілеспрямованого впливу.

Педагогічний простір розуміють як спеціально створений цілісний педагогічний процес, який ґрунтується на організації діалогічного управління формуванням особистості майбутніх фахівців, що спрямовано на особистісний і професійний розвиток, формування позитивного ставлення до майбутньої професії, й передбачає цілеспрямований підбір форм, методів та засобів організації навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Основними напрямками та змістом діяльності наставника студентської групи вищої школи є:

  • 1) вивчення особистості студентів, визначення початкового рівня за різними критеріями професійної спрямованості майбутнього спеціаліста;
  • 2) формування професійної спрямованості особистості, виховання покликання, любові до майбутньої професії, загальної культури;
  • 3) виховання активної громадянської позиції, почуття громадянина Батьківщини, відповідальність за її долю, молоде покоління, професійну гідність;
  • 4) виховання інтелектуальної культури, формування вмінь і навичок культури розумової праці, інтересу до різних наукових цінностей, літератури, мистецтва як до особливо важливих цінностей духовного порядку, виховання потреби до самоосвіти;
  • 5) моральне виховання, формування духовної культури, цивілізованого, гуманного ставлення до людей, гуманітарний розвиток, формування екологічної та економічної культури;
  • 6) виховання національної самосвідомості, почуття гордості та поваги до національної історії, культури, традицій та звичаїв українського народу, повага і терпиме ставлення до людей інших національностей, які живуть в Україні, їхніх національних почуттів, культури та звичаїв, виховання майбутніх спеціалістів як носіїв гуманних взаємин між людьми різних національностей, етнічних груп, здатних передавати національну свідомість своїм учням;
  • 7) формування політичної та правової культури;
  • 8) виховання естетичної культури майбутнього фахівця в усіх формах її вияву;
  • 9) виховання фізичної культури, формування свідомої необхідності дбати про своє здоров'я, підтримувати його, готовність вести здоровий спосіб життя, дбати про етнічну та естетичну культуру у сфері сімейних стосунків, виховання своїх дітей;
  • 10) розвиток студентського самоврядування в організації виховної роботи у групах, студентському гуртожитку;
  • 11) організаційна робота щодо виконання плану виховної роботи ректорату, деканатів, комісії з виховної роботи в навчальному закладі.

Однією з нагальних проблем в умовах сьогодення, що вимагає термінового вирішення, є підвищення рівня свідомості людей і виховання моральності. Отже, проблема полягає у вихованні нових поколінь людей, здатних радикально змінити ситуацію. Проблема духовно-морального розвитку вирішується сьогодні на філософському (А.І. Комарова, I.A. Зязюн, В.Г. Табачківський, В.М. Князєв, В.Ф. Баранівський та ін.), психологічному (С.Д. Максименко, І.Д. Бех, Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, В.А. Семиченко, В.О. Моляко та ін.), педагогічному (М.Б. Євтух, В.І. Бондар, В.Г. Бутенко, Л.П. Вовк, О.Г. Мороз, Г.М. Падалка, Г.П. Шевченко та ін.) та інших рівнях. Моральність індивіда визначається його ставленням до навколишнього світу і самого себе, відносинами з людьми. Загальнолюдські норми моральності - це життєві правила взаємодії як між окремими особами, так і між особистістю та колективом, індивідом і суспільством. Аналізуючи і критично оцінюючи моральні якості особистості, юнаки й дівчата прагнуть до колективної діяльності, у поведінці, вчинках хочуть втілити свій моральний ідеал. Специфіка моральних відносин у студентській групі спрямована насамперед на формування норм такої організації педагогічної діяльності в колективі, яка дала б можливість вносити зміни у взаємовідносини, моральну діяльність вихованців, їхню моральну свідомість.

Однією з характерних рис студентського колективу є професійна спрямованість. Студентський колектив формується на основі добровільного, як правило, свідомого вибору студентами спеціальності. Він складається з представників усіх верств суспільства, осіб різного соціального і культурного середовища з різним життєвим досвідом, різного віку, який збагачується досвідом різних соціальних верств трудящих, різних вікових груп. За умови правильного керівництва колективом кожен студент у процесі такого різноманітного спілкування здебільшого духовно збагачується, набуває тих якостей, яких йому бракує.

Більшість студентського колективу становить молодь юнацького віку (17-23 років). Саме в цей час відбувається активне становлення особистості, формування її характеру. Цьому віку притаманний швидкий розвиток розумових здібностей, що є необхідною передумовою розвитку саморозуміння і пізнання свого "Я"; це період активної соціалізації, становлення ціннісних орієнтацій, підвищення значущості емоційних контактів, пошуку покликання, професійного самовизначення1.

Новий студентський колектив, новий характер навчання, зростання самостійності та активності вирішально впливає на формування та розвиток особистості порівняно зі шкільним віком, змінюються і мотиви діяльності студентства. Навчання набуває професійної спрямованості, конкретного змісту, тому що здобуття знань, умінь, розвиток здібностей стає важливою умовою професійної класифікації майбутнього спеціаліста. Пізнавальні інтереси стають вибірковими, спрямовуються на певний фах.

Перехід зі школи до вищого навчального закладу - складний етап. Набуття нових знань, умінь, інший режим, стиль та методи роботи, нове середовище, нові незвичні умови - все це сприяє становленню нових умовних рефлексів, нового динамічного стереотипу. Цей перехід відбувається індивідуально, іноді навіть з надзвичайним напруженням нервової системи. Студенту, який прийшов у вищий навчальний заклад одразу після школи, набагато легше зорієнтуватися в нових умовах, ніж людині, яка звикла на виробництві, в армії до іншого режиму, інших умов. Пояснити це можна значною схожістю режимів роботи школи та вищого навчального закладу порівняно з виробництвом, меншою зміною динамічного стереотипу. Переробка стереотипу необхідна, адже зумовлена новими для студента умовами. Проте за відповідної підготовки сім'єю, школою до нових методів навчання, режиму, умов, наукової організації праці студентів у вищому навчальному закладі цей перехід може відбуватися більш м'яко, без зайвого напруження, значно швидше та ефективніше.

Значна роль в адаптації студентської молоді до нових умов навчання й виховання покладається на кураторів як наставників студентів. Вони є первинними організаторами виховної роботи в академічних групах студентів. З урахуванням вимог Болонського процесу, не нехтуючи ідеєю колективного кураторства, варте уваги зміщення акцентів у виховній роботі з колективно-організаційної форми на індивідуальну роботу зі студентом. Згідно з вимогами ECTS (єдиної кредитно-трансферної системи) функції куратора-наставника набувають не стільки виховного змісту, скільки стають консультативними, координувальними.

Важливим у цьому аспекті є застосування наставниками особистісно орієнтованих педагогічних технологій, сутнісними ознаками яких стає виховання особистості майбутнього фахівця з максимально можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку й самовиховання, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей. Такий тип виховання ґрунтується на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільного обміну думками, авансуванні успіху. Особистісно орієнтований підхід в організації діяльності педагогічного наставника сприяє усвідомленню майбутніми фахівцями необхідності постійного саморозвитку й самовиховання.

У працях вітчизняних учених Г.О. Балла, І.Д. Беха, I.A. Зязюна, З.Н. Курлянд, О.М. Пєхоти, O.A. Савченко, Г.М. Сагач, О.В. Сухомлинської, О.Я. Чебикіна, C.O. Черепанова, В.В. Ягупова обґрунтовується необхідність та зазначаються основні напрями переходу від традиціоналістичного, раціоналістичного підходів до виховання, що орієнтує на засвоєння знань, умінь, навичок, до аксіологічної парадигми, спрямованої на особистісний розвиток і творчу самореалізацію особистості в соціумі, одним із шляхів якої є особистісно орієнтоване виховання. Так, О.В. Сухомлинська підкреслює актуальність особистісно орієнтованого навчання й виховання у національній системі освіти тому, що воно має своїм кінцевим результатом не знання, а формування аксіологічного світогляду, який оперує ціннісними категоріями. На думку І.Д. Беха, завдання допомогти студенту усвідомити себе як особистість має стати головним для педагога як наставника. Отже, тільки шляхом усвідомлення можливе опанування необхідними знаннями, вміннями, навичками, тобто формування особистості студента як суб'єкта власного морально-духовного розвитку.

Значну роль у вихованні майбутніх фахівців відіграють персоналістичні теорії розвитку. Філософські та психолого-педагогічні засади персоналізації у вищій професійній освіті розглядали М.М. Бахтін, М.О. Бердяєв, В.В. Давидов, Ю.В. Крупнов, В.І. Слободчиков, Б. Муньє, О.В. Петровський, A.B. Хуторський та ін. На сучасному етапі стан справ щодо організації та планування підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України досліджують такі провідні педагоги, як В.І. Бондар, М.Б. Євтух, З.Н. Курлянд, В.І. Лозова, П.І. Підкасистий та ін.

Персоналізований підхід в організації діяльності педагогічного наставника спрямований на формування персональності наставника, яка є сукупністю його особистісних і професійних характеристик, спрямованих на професійно-особистісний саморозвиток та вплив на розвиток майбутніх фахівців.

Персоналізоване навчання базується на визнанні права кожного з учасників освітнього процесу бути особистістю, здатною до самовизначення і саморозвитку. Персоналізація є процесом і результатом впливу особистості на інших людей. Отже, педагог-наставник повинен допомогти в організації такого навчально-виховного процесу, в якому створюються умови для повноцінного вияву і розвитку персональності майбутніх фахівців.

Ще одним із необхідних аспектів у підготовці наставника, на нашу думку, є його толерантність у взаємовідносинах з майбутніми фахівцями.

Організація діяльності педагогічного наставника на принципах толерантності передбачає організацію навчально-виховного процесу на підставі співтворчості викладача і студентів, сутність якої полягає в максимальному використанні діалогічних форм навчання й виховання майбутніх фахівців; створенні психологічного клімату в академічній групі; зміні орієнтації студента з "учнівства" на "партнерство"; створенні умов, спрямованих на оптимальну самореалізацію студентів; толерантний стиль спілкування та взаємодію викладачів-наставників і студентів.

О.В. Сухомлинська акцентує на тому, що головна місія виховання повинна полягати: 1) в передачі культурних цінностей; 2) підготовці молоді до інтеграції в суспільство; 3) нівелюванні, зменшенні соціальної нерівності. Особливої значущості в цьому контексті набувають міжособистісна комунікація, діалог, створення толерантного комунікативного середовища.

На думку деяких учених (Д.В. Зинов'єв, М.І. Дьяченко, Л.А. Кандибович, А.П. Петровський), періодом найбільш активного розвитку моральних почуттів, періодом, що характеризується підвищеним інтересом до моральних проблем, є час навчання у ВНЗ. Студентство - це мобільна група, основною метою існування якої є організована за певною програмою підготовка до виконання високих професійних і соціальних ролей у матеріальному та духовному виробництві.

Зміна психолого-педагогічної характеристики студентства має дві тенденції, які визначають цей віковий період: підвищений інтерес до власної особистості, самопізнання та самовиховання і прагнення до поширення соціальних зв'язків. З огляду на зазначене, виховання толерантності стає дуже важливим у процесі виховної роботи зі студентською молоддю, адже майбутні спеціалісти як представники найбільш освічених верств країни найчастіше ознайомлюються з культурою інших народів, а багатонаціональний склад населення України сприяє діалогу різноманітних культур.

У процесі навчання у вищому навчальному закладі доцільно застосовувати різноманітні засоби та способи, що сприяють вихованню толерантності через формування полікультурної когнітивної сфери:

  • - насичення змісту освіти протилежними, суперечливими відомостями про сторони, властивості, залежності в об'єктах, процесах і явищах, що вивчаються;
  • - приділення уваги типу мислення, зорієнтованому на пошук властивостей і відносин, що забезпечують цілісність, гармонію об'єкта чи процесу, який вивчається;
  • - представлення об'єкта чи процесу, що вивчається, у контексті різноманітних методів, засобів, які дають цілісне усвідомлення про явище, що вивчається, лише за умов їх комплексного застосування;
  • - відмова від ієрархічної картини світу: жодна людина не може мати привілеї та переваги перед іншими людьми;
  • - формування у свідомості особистості стійкої потреби до рівноправного, партнерського співіснування людей різних національностей, рівня освіти, соціальної належності тощо;
  • - дотримання етичних норм у взаємодії з представниками будь-яких рас, народів, національностей;
  • - максимальне врахування потреб і прав людей на національну своєрідність і самобутність;
  • - усвідомлення етнічного, національного "паритету", доцільна лише та діяльність, яка не порушує міжнародну, міжнаціональну рівновагу;
  • - визнання загального шляху розвитку людської цивілізації, розуміння єдності соціального світу і світу природи, передбачення невідворотності міжнародних і міжнаціональних конфліктів у плані екологічних катастроф.

Ступінь педагогічного впливу викладача на формування особистості студентів та їхню діяльність залежить від адекватності оцінки викладачем своїх реальних і потенційних можливостей. Оскільки неавторитетні викладачі свої актуальні та потенційні можливості переоцінюють, що призводить до зупинки у професійному розвитку і саморозвитку, то не можна очікувати значного педагогічного впливу на результати навчання та професійного виховання студентів. На формування у студентів професійної спрямованості, ставлення до навчання, оволодіння всім тим, що необхідно майбутньому фахівцю, значний вплив авторитетного наставника.

Чим вищий рівень розуміння викладачем-наставником студентів, тим ширший і різноманітніший репертуар педагогічних впливів, і нижча частота їх застосування. У наставників з великим рівнем розуміння особистості студентів домінують якісні прийоми педагогічного впливу. Викладачі з високим рівнем розуміння студентів надають їм ширшу можливості для виявлення ініціативи, самостійності і творчості в навчанні.

До тих факторів, що зумовлюють взаєморозуміння і співпрацю між викладачами-наставниками та студентами у спілкуванні й діяльності слід зарахувати й ті способи або прийоми, за допомогою яких досягається розуміння однією людиною іншої. Основними серед них є механізми ідентифікації, емпатії та рефлексії. Ідентифікація - це спосіб пізнання іншого, за якого припущення про внутрішній стан іншого будується на підставі спроби поставити себе на його місце.

Розвиток особистості значною мірою залежить від індивідуального досвіду, якого вона набуває у процесі взаємодії з природним та соціальним оточенням. При цьому роль активності як фактора розвитку поступово зростає у процесі становлення майбутніх фахівців, підштовхуючи їх до розуміння необхідності постійного саморозвитку та самовиховання. В.П. Зінченко зазначає, що освіта вводить людину в інші світи: у світ знання та незнання, у світ свідомості та самосвідомості, у світ діяльності та самодіяльності, у світ власної особистості.

Організація діяльності педагогічного наставника має ґрунтуватися на принципах активності і творчості, що передбачає організацію творчої діяльності, яка активізує розвиток творчих здібностей особистості майбутніх фахівців, стає гарантом формування потреби в постійному пошуку, накопиченні знань, розумінні їх смислу та значення, самостійному використанні, що необхідно для постійного особистісного і професійного самовдосконалення.

Вищий навчальний заклад відрізняється від школи не лише змістом навчання і виховання, модифікацією їх форм, що само по собі надзвичайно важливо, але й тим, що його основне завдання - формування особистості спеціаліста - зумовлює взаємодію педагогів і студентів. Тому система вузівського педагогічного спілкування в ланці "викладач - студент" якісно відрізняється від взаємин у ході шкільного навчання. У вищому навчальному закладі сам факт прилучення викладача і студента до загальної професії значною мірою сприяє усуненню вікового бар'єра, котрий заважає плідній спільній діяльності.

Найбільш плідний процес виховання і навчання у вищому навчальному закладі забезпечується саме надійно побудованою на вузівському рівні системою взаємин. Основні вимоги до неї: формування у студентів почуття професійної спільності з педагогами вищого навчального закладу; орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненою самосвідомістю, що допомагає подолати рецидиви авторитарного виховного впливу; використання як фактора управління вихованням і навчанням професійного інтересу студентів і здійснення на його підставі педагогічного спілкування та всієї системи виховної роботи; включення студентів у різноманітні форми початкової науково-дослідної роботи спільно з викладачами; участь з викладачами у наукових конференціях, спільні публікації; реалізація різноманітної системи неофіційних, нерегламентованих контактів викладачів і студентів; участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі (огляди, конкурси, вечори, КВК, спортивні заходи тощо).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >