< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Виробниче навчання, його зв'язок з теоретичними заняттями. Навчання в майстернях навчальних закладів і на виробництві

Виробниче навчання - це процес і навчальний предмет у системі професійної підготовки. Його можна розглядати як складник професійної освіти; підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників безпосередньо на виробництві; частину трудового навчання, виховання і професійної орієнтації в середніх загальноосвітніх школах. Для виробничого навчання, як складника навчального процесу, характерні специфічні цілі, завдання, зміст, форми, методи та засоби навчання.

Основу змісту предмета "Виробниче навчання" становлять головні елементи виробничого процесу (в умовах майстерень, цехів та відділів підприємств тощо). Вони пов'язані не тільки між собою, а й з педагогічними принципами і методами виховання особистості, а також психофізіологічними особливостями професії, віковими можливостями студентів/учнів.

Виробниче навчання включає теоретичну частину - знання з основ наук, техніки, технології, організації та економіки конкретної галузі й окремих виробництв; уміння застосовувати ці знання у професійній діяльності; практичну частину (метою якої є залучення студентів/учнів до виробничого процесу): вступ до спеціальності; навчально-виробничу роботу в майстернях, лабораторіях, на полігонах училищ, у навчальних та виробничих цехах і відділах підприємств; виробничу практику. Виробниче навчання охоплює від 20- 30 % (для середньої спеціальної освіти) до 50 % (для професійно-технічної освіти) навчального часу.

Виробниче навчання як навчальний процес здійснюється майстрами виробничого навчання. Важливе завдання професійної підготовки - наблизити виробниче навчання до реального виробництва. Мета - підготувати студентів/учнів до самостійного трудового життя, швидкої адаптації в. реальних виробничих умовах, жорсткої конкуренції на ринку праці. В умовах ринкових відносин система виробничого навчання, з одного боку, має швидко реагувати на зміни потреб виробництва в робітниках певної кваліфікації і спеціалізації, а з іншого - надати робітникам або студентам можливість навчатися залежно від їх інтересів. Розв'язати це завдання допомагають сучасні тренажери (комплексні, універсальні тощо), електронно-обчислювальна техніка" спеціальні майстерні, лабораторії, навчальні науково-виробничі комплекси, які дають змогу значною мірою імітувати виробничий процес. Доцільно створювати такі ситуації, щоб студенти/учні мали можливість творчо підходити до вирішення практичних завдань, самостійно знаходити їх оптимальні рішення.

До загальних закономірностей виробничого навчання належать: професійна зумовленість, пов'язана з наявністю багатьох професій та професійних груп; взаємозв'язок виробничого, навчального та виховного процесів; взаємодія між людиною і технікою; інтелектуалізація професійної діяльності кваліфікованих робітників; поєднання та раціональне чергування систем виробничого навчання на окремих етапах навчання; політехнічна і професійна спрямованість продуктивності праці; поєднання професій та оволодіння декількома спеціальностями; єдність соціальних, професійних та індивідуальних якостей особистості.

Виробниче навчання має характерні особливості. Його основу становлять загальноосвітні, загальнотехнічні та спеціальні знання, професійні вміння та навички. Фундаментальними принципами процесу виробничого навчання є інтеграція та диференціація загальноосвітніх і професійних знань, кооперація трудової діяльності, політехнізм, комплексність видів робіт, системність навчання тощо. Ефективність системи виробничого навчання забезпечується органічним зв'язком з підприємствами, якщо базові підприємства та установи надають необхідне устаткування, матеріали; забезпечують робочі місця та кваліфікованих спеціалістів для консультування.

Основні напрями виробничого навчання - створення умов для студентів/учнів для оволодіння виробничими процесами, соціально-економічними, науково-технічними та професійними знаннями, передовим досвідом; виховання конкурентоспроможного фахівця, підготовленого до різноманітної діяльності. Критерій професійної підготовленості майбутнього спеціаліста - кваліфікація, а головні її показники - професійна мобільність, володіння декількома професіями, здатність до зміни виду роботи.

Виробниче навчання може здійснюватися безпосередньо на підприємстві, у спеціальних навчальних центрах, а також у системі середньої та вищої спеціальної освіти.

На підприємстві виробниче навчання здійснюється власними силами. Тоді його можна розглядати як практичне і теоретичне навчання за обраним фахом у процесі виробничої діяльності. Якщо виробниче навчання здійснюється поза межами підприємства, то роль замовника фахівців полягає у визначенні не тільки кількості спеціалістів, але й напрямів навчання, що закріплюється у відповідних договорах на підготовку кадрів1.

Виробниче навчання в навчальних майстернях здійснюється через моделювання видів професійної діяльності. В умовах підприємств навчальний процес включається до виробничого. Основна форма виробничого навчання в навчальному закладі - урок, а на підприємстві - навчально-виробнича робота та виробнича практика. Проміжна організаційна форма - лабораторно-практичні заняття, що забезпечують взаємозв'язок теоретичного й виробничого навчання. У структурі занять домінують вправи, що включають інструктажі майстра виробничого навчання (ввідний; поточний, в основному індивідуальний; заключний).

Розроблено різноманітні типи систем виробничого навчання. Вони єдині для всіх спеціальностей, але застосовуються з урахуванням специфіки професії.

Предметна система виробничого навчання виникла водночас із розвитком ремісничого виробництва та ремісничого студентства й орієнтувалася на індивідуальну діяльність тих, хто навчається. Система була поширена у ремісних училищах (з XVII ст.). У процесі навчання студенти від виготовлення простих виробів переходили до виготовлення більш складних. Проте система мала значні недоліки, а саме: слабке закріплення трудових навичок; нерівномірність у вивченні елементів трудового процесу (одні засвоювалися ґрунтовно, інші поверхово); утруднення відбору виробів для ускладнених операцій.

Операційна система виробничого навчання з'явилася в період мануфактурного виробництва. В її основі лежить послідовне засвоєння учнями спочатку окремих операцій, а потім прийомів самостійної роботи з виготовлення простих виробів. Ця система давала змогу тим, хто навчається, підготуватися до виконання всіх робіт за професією та значно прискорювала процес навчання. Велику роль у вдосконаленні системи відіграв Д.К. Совєткін, який здійснив у 1868 р. аналіз змісту праці робітників верстатних професій. Ним розроблено навчальні програми виробничого навчання, що передбачають послідовне вивчення конкретних прийомів та операцій з обробки фрагмента деталі, а не кінцевого виробу. Система Д.К. Совєткіна з урахуванням місцевих умов використовувалась у професійно-технічній освіті низки країн Європи під назвою "російської" та стала стимулом для розробки інших засобів навчання. Ця система також не позбавлена недоліків. Підхід до процесу навчання як до простого поєднання окремих ізольованих операцій виявився помилковим, оскільки в результаті учні забували прийоми, що вивчали, при переході до виготовлення цільного виробу й не бачили результатів праці через значні перерви між вивченням елементів трудового процесу та подальшим їх використанням. Це призводило до дуже повільного формування усталених умінь.

Операційно-поточна система виробничого навчання пов'язана з розвитком поточної системи організації виробництва і базується на розділенні технологічного процесу на операції. Кожен учень виконував певний вид роботи, потім передавав деталь за постійним маршрутом для подальшої обробки. Система дозволяла оволодіти прийомами праці в умовах багатоверстатної системи та високомеханізованого виробництва. Але така організація виробничого навчання не давала тим, хто навчався, повного уявлення про виробничий процес, позбавляла можливості змінювати види праці, значно обмежувала розвиток особистості.

Операційно-предметна система виробничого навчання базується на вивченні трудових операцій при виготовленні виробів зі зростанням складності. Запропонована вона в 1887 р. директором Московського ремісничого училища С.О. Владимирським, який звернув увагу на можливість комбінування прийомів та операцій у порядку зростання складності їх виконання. Аналогічна система була розроблена майстром технічної школи Балтійського суднобудівного заводу П.І. Устиновим. Незважаючи на низку вдосконалень, порівняно з операційною, операційно-предметна система мала чимало суттєвих недоліків, зокрема: закріплювалися окремі навички, а не їх системи, тим самим виконання робіт при незначних змінах технологічного процесу значно утруднювалося.

Система виробничого навчання Центрального інституту праці (Москва) розроблена наприкінці 20-х років XX ст. Основним принципом цієї системи став розподіл трудового процесу на трудові прийоми, які виконувалися у системі вправ. На підставі аналізу змісту праці різних професій було визначено форми та методи трудового навчання. Кожному трудовому процесу відповідала спеціальна методика навчання (аналіз рухових навичок, письмові інструкції та тренажери). Отже, у студентів створювалися стійкі автоматизовані вміння та навички, що було значною перевагою системи. Проте невраховування у вправах реальних умов праці, механічне виконання робіт за суворо регламентованою інструкцією, що виключає творчий підхід, довготривале навчання одного виду діяльності та відсутність нових пізнавальних елементів були серйозними недоліками системи.

Операційно-комплексна система виробничого навчання виникла в середині 30-х років XX ст. у вітчизняних школах фабрично-заводського учнівства та передбачала засвоєння тими, хто навчається, основних операцій з чергуванням комплексних робіт, що постійно ускладнювались. Оволодіння учнями всіма прийомами роботи у комбінаціях, які виникають на виробництві, давало великі можливості для використання цієї системи виробничого навчання. Водночас поганий розвиток творчих здібностей у трудовій діяльності та недостатній взаємозв'язок окремих операцій уже тоді суперечили темпам розвитку виробництва та ускладнювали перехід до нових технологій.

Прийомно-комплексно видова система виробничого навчання розроблена К.Н. Катхановим (середина 70-х років XX ст.). Підґрунтям системи є виокремлення важливих елементів професії - прийомів праці, видів робіт; забезпечення стійкого оволодіння ними в межах кожного виду діяльності й подальшої комбінації прийомів у комплекси. У цій системі, на відміну від операційно-комплексної, основним елементом виробничого навчання є не операція, а прийом роботи, що дає змогу застосувати систему для підготовки більшості робочих професій. Основний метод формування вмінь і навичок - вправа. Всі елементи учні виконують під керівництвом майстра виробничого навчання до повного засвоєння й тільки після цього переходять до іншого виду робіт. На завершальній стадії підготовки за цією системою у студентів, виробляються автоматичні навички виробничої діяльності. Система має певні особливості. Вона побудована на підставі ретельного аналізу змісту праці робітників та узагальнення рівня професійної підготовки, якого було досягнуто; розкриває взаємозв'язки всіх елементів навчання. Система якнайкраще сприяє перенесенню технологічного і трудового процесів у навчально-виробничу діяльність студентів/учнів. Недоліками прийомно-комплексно-видової системи є труднощі у відборі окремих прийомів для кожного виду роботи, які, у свою чергу, включають декілька способів їх виконання, що часто порушує послідовність дій робітника; зміни прийомів роботи залежно від використовуваних, техніки, технології та організації праці, тим самим викликаючи нестабільність методики навчання.

Проблемно-аналітична система розроблена С.Я. Батишевим для виробничого навчання в умовах автоматизації виробництва та нових виробничих спеціальностей, у яких переважають інтелектуальні знання й навички. Цілі - формування в робітників розрахункових, управлінських, діагностичних, комунікативних навичок. Базується на розподілі змісту навчання на навчальні проблеми та елементи трудового процесу; визначенні відповідних функцій для регулювання технологічних процесів та обладнання; оволодінні вміннями і навичками у визначеній послідовності, зумовленій реальними умовами виробництва та характером участі в ньому робітника.

У проблемно-аналітичній системі кожна навчальна проблема є самостійним завданням. Виробниче навчання включає загальне ознайомлення з технологічним процесом, виокремлення проблем, встановлення зв'язку між ними, вивчення кожної проблеми окремо, аналіз навчальної ситуації. Система передбачає три періоди навчання: вивчення і тренування у виконанні окремих ситуацій, проблеми в цілому, засвоєння всього технологічного процесу, коли студенти/ учні самостійно виконують все завдання. В кожному періоді виокремлюються етапи розв'язування інтелектуальних завдань (одна з основних функцій системи) і самостійна робота під керівництвом інструктора. Студенти/учні оволодівають прийомами розумової діяльності (планування, спостереження, виокремлення ознак, диференціація, систематизація та узагальнення фактичного матеріалу тощо), набувають навичок контролю та самоконтролю, що свідчить про їх розвиток і готовність займатися більш складними проблемами. До недоліків системи слід віднести складність запам'ятовування послідовності виконання дій студентами/учнями розпізнання основних і вторинних ситуацій й перенесення здобутих навичок на нові види діяльності.

Процесуальна система виробничого навчання запропонована А.Є. Шильниковою (початок 70-х років XX ст.). Вона ґрунтується на вивченні характеру і змісту праці робітників хімічної промисловості, її сутність - оволодіння професією широкого профілю (на підставі класифікації навчального матеріалу за процесуальними ознаками) та засобами управління й обслуговування типових груп процесів. У практичному навчанні студенти/учні отримують загальновиробничі навички. Система базується на аналізі структурних компонентів виробництва та науковому пізнанні загальновиробничих закономірностей, на якісних змінах праці робітників високомеханізованих й автоматизованих виробництв. До змісту виробничого навчання входить засвоєння загальних засобів планування трудової діяльності, технологічних прийомів і послідовності їх виконання, формування вмінь та навичок аналізу виробничого завдання.

Процес виробничого навчання на підприємствах складається з ознайомлення з типовими групами технологічних процесів, виробничої спеціалізації і самостійної роботи. Виробниче навчання здійснюється за трьома етапами: підготовчим (заняття в майстернях, на тренажерах тощо), основним (спеціалізація студентів/учнів) та заключним (самостійне ведення технологічного процесу). Але, незважаючи на вагомі переваги, система має низку суттєвих недоліків, а саме: можливість використання переважно в умовах, які потребують високого рівня матеріально-технічного оснащення виробництва, використання окремих тренажерів, що не дає змоги сформувати цілісну систему професійних умінь, а отже, не забезпечує можливість виробничої діяльності на рівні професійної майстерності з перших днів самостійної трудової діяльності.

Інтегративно-модульна система розроблена А.П. Бєляєвою (80-ті роки XX ст.) на основі теорії професійно-педагогічної інтеграції, що поєднує основні сфери науки, освіти й виробництва. Інтеграція забезпечує високий рівень виробничого навчання робітників, стимулює їх до творчої праці.

Зміст виробничого навчання за групами професій формується на підставі аналізу видів виробництва та трудової діяльності кваліфікаційних робітників різноманітних профілів. Навчальні плани і програми включають розділи: загальний, інтегрований для групи професій (загальноосвітні, загальнотехнічні та загальнопрофесійні предмети) та диференційований (спеціальні навчальні предмети та факультативи). Поширена інтеграція змісту виробничого навчання для груп професій однієї галузі народного господарства або промислового комплексу.

Процес виробничого навчання за інтегративно-модульною системою складається з навчання всієї групи професій за загальною програмою, а потім окремих професій (або 2-3) на підставі модульної підготовки. Під модулями розуміють комплекси операцій, трудових та технологічних процесів, властивих професіям, які входять до групи. Модульне навчання здійснюється переважно в період систематизації навичок у визначеній частині технологічного процесу або під час засвоєння навичок роботи на новому обладнанні, а також з метою кращого оволодіння конкретними вміннями. Використовуються навчальні автоматизовані системи, моделювання виробництва, процесу на всіх стадіях виробничого навчання. Основні труднощі - відсутність інтеграції за деякими видами професій, погане комплексне забезпечення матеріально-технічної бази, недостатня кількість кваліфікованих педагогічних кадрів, недостатня розробленість інтегрованого змісту навчання.

Як свідчить проведений аналіз, системи виробничого навчання постійно ускладнювалися залежно від стану виробництва. Кожна з них мала певні переваги й недоліки, відповідала наявному рівню розвитку техніки, технології, системи організації праці, трудових ресурсів. З ускладненням виробництва, з'являлась потреба в нових знаннях, вміннях і навичках, у можливості робочої сили швидко перекваліфіковуватись та змінювати рід занять, тож кожна нова система вбирала досвід попередньої й ураховувала нові тенденції, що забезпечувало ефективну підготовку кваліфікованих спеціалістів для всіх сфер народного господарства.

Як було зазначено вище, виробниче навчання доцільно поділити на три періоди:

  • 1. Період вправ (демонструються, засвоюються і закріплюються типові прийоми та операції).
  • 2. Період виконання навчально-виробничих завдань (за допомогою типових прийомів і операцій виконується низка завдань і їх комбінацій з постійним ускладненням).
  • 3. Період самостійної роботи (студенти/учні самостійно виконують роботи на робочому місці, де вони будуть працювати після навчання). Цей період закінчується кваліфікаційним випробуванням і присвоєнням відповідного тарифно-кваліфікаційного розряду, класу, звання тощо.

Під час виробничого навчання інструктор передає свій досвід з використання ефективних механізмів тренінгу в умовах, наближених до реальних, а студент/учень сприймає цей досвід - вчиться працювати. Протягом навчання інструктор надає учневі все більшої самостійності, просуваючись від пояснень до поточних зауважень, нагадувань та порад.

Виробниче навчання супроводжується теоретичним навчанням, при якому вивчаються основи знань, необхідні для усвідомленого виконання виробничих робіт і стають у пригоді спеціалісту для подальшого кар'єрного зростання. Вони надають студенту/учню знання технології, розуміння сенсу і правил виконання робіт.

Для теоретичних занять організуються групи робітників (5- 30 осіб), що навчаються за однією або спорідненими спеціальностями.

Теоретичні заняття проводять кваліфіковані фахівці за програмою і певним розкладом, що забезпечує закінчення занять до початку третього періоду виробничого навчання. Студент виконує самостійну роботу з розумінням її теоретичних основ, використовує набуті теоретичні знання на практиці.

Практичну частину доцільно починати з вступного інструктажу майстра виробничого навчання, на якому інструктор намагається максимально підготувати студента/учня, до практичної роботи, велику увагу звертаючи на зв'язок теоретичних знань з практикою; показує прийоми та засоби виконання виробничого завдання в повному обсязі повільно; демонструє окремі прийоми; зупиняється на найбільш характерних моментах; розділяє один з прийомів на елементи та демонструє засоби їх виконання. У ході виконання навчальних вправ відбувається закріплення набутих студентами вмінь, формування професійних навичок зі зростаючими вимогами до темпу роботи, продуктивності, рівня самоконтролю.

Основним документом, що визначає зміст, обсяг та доцільну послідовність навчання, є навчальна програма. Вона передбачає систематичне, послідовне засвоєння техніки і технології, методів праці на основі достовірних теоретичних даних, тобто взаємозв'язок виробничого і теоретичного навчання.

Будь-який вид навчання відбувається за навчальними програмами. Право на затвердження навчальної програми належить головному інженеру або особі, яка виконує його обов'язки, якщо мова йде про навчання робітників, та керівнику навчального закладу за умови узгодження з Міністерством освіти і науки, якщо мова йде про студентів.

Навчальні програми можуть розроблятися як найбільш кваліфікованими спеціалістами, викладачами, так і сторонніми особами на договірній основі. Програма будується так, щоб усе нове базувалося на вже відомому та студент/учень поступово переходив від простого до складного. Кожна програма має містити: пояснювальну записку; виробничо-кваліфікаційну характеристику за фахом та кваліфікацією; тематичний план та програму теоретичного навчання; тематичний план і програму практичного навчання; список рекомендованої літератури й наочних посібників1.

Сама ідея виробничого навчання базується на концепції "навчання протягом всього життя", під якою розуміємо безперервний процес самоосвіти й організованого навчання у процесі виробничої діяльності. Кожний фахівець має розуміти, що опанувавши свою спеціальність, він не може зупинятись. Будь-яка перерва означає деградацію майстерності, втрату професійних навичок. І саме у цьому випадку виробниче навчання стає у пригоді як система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Перед системою управління персоналом на підприємстві постає низка завдань: вироблення стратегії формування кваліфікованих кадрів; визначення потреби у навчанні кадрів за окремими видами роботи; правильний вибір форм та методів підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; вибір програмно-методичного та матеріально-технічного забезпечення процесу навчання як важливої умови якісного навчання; виділення коштів для фінансування всіх видів навчання в необхідній кількості та з необхідною якістю. Порівняння завдань підготовки нових фахівців та підвищення кваліфікації робітників наведено у табл. 3.5.

Виробниче навчання базується на таких принципах:

- навчання на рівні потреб передової техніки виробництва, який передбачає ґрунтовне знання наукових основ виробництва; використання у процесі навчання найсучасніших машин і механізмів, передових технологічних процесів та засобів праці;

Таблиця 3.5. Завдання виробничого навчання

У ході підготовки нових фахівців

У ході підвищення кваліфікації

фахівців

Навчання професійних навичок студентів

Удосконалення професійних навичок

Вивчення найраціональніших прийомів праці на основі досвіду передових підприємств

Засвоєння нових, більш складних робіт та навичок

Засвоєння норм виробітку, досягнення якісних показників

Засвоєння нової техніки і технологій, вивчення передової організації виробництва

Засвоєння правил техніки безпеки

Засвоєння нових засобів і методів праці та її організація

  • - навчання на основі виробничої праці, що реалізується шляхом суворого дотримання програм виробничого навчання; виконання виробничих суспільнокорисних робіт у процесі навчання; поєднання навчання у навчальних майстернях з участю у виробництві;
  • - наочність навчання, що здійснюється шляхом проведення екскурсій, показу технологічних, трудових процесів та їх елементів, демонстрування фільмів тощо; постійного поповнення навчальних аудиторій наочними посібниками й удосконалення методів їх використання;
  • - систематичність та послідовність у навчанні, що досягається шляхом суворого дотримання системи навчання за програмою; постійного переходу від відомого до невідомого матеріалу, від простих до складних робіт; правильного відбору вправ та навчально-виробничих програм і завдань;
  • - доступність і посильність навчання, урахування вікових та індивідуальних особливостей студентів/учнів, що передбачає виважене дозування навчального матеріалу; використання різноманітних методів навчання залежно від характеру навчального матеріалу та своєчасне надання допомоги студентам/учням; встановлення норм часу для студентів/учнів залежно від періодів навчання;
  • - високий рівень засвоєння знань і навичок, яке відбувається шляхом яскравого пояснення та показу; систематичного повторення й ускладнення матеріалу, що вивчається, викладання його в різних поєднаннях; максимальної активності та самостійності студентів/ учнів під час виконання ними завдань.

Сьогодні виробниче навчання здійснюються за такою схемою: навчальні заклади та професійні установи є незалежними організаціями, між якими можуть (чи не можуть) бути встановлені прямі зв'язки, що мають допомагати роботі як навчального закладу, так і професійної установи (у формах проходження виробничої практики, цільової підготовки робітників навчального закладу на виробництві, підвищення кваліфікації робітників у навчальному закладі тощо). Позитивними рисами зазначеної схеми для підготовки та перепідготовки спеціалістів е фіксованість місць практики (в межах поновлення договорів з базовими підприємствами та установами); відповідність форм та змісту виробничого навчання стандартизованим навчальним планам (навчальних закладів і відділів підготовки професійних установ); наявність в обох сторін докладного методичного забезпечення.

У такому разі немає та й не може бути непередбачуваних проблем у процесі підготовки спеціалістів (у цьому випадку - виробничого навчання). Але за однієї умови - стабільності та безперервності співпраці навчального закладу та професійної установи.

Але статистика свідчить, що більшість виробництв не функціонує у зв'язку з кризами виробництва і, відповідно, скороченням фінансування навчальних програм, витрат на підготовку та перепідготовку кадрів. Інакше кажучи, сьогодні зв'язки навчального закладу й професійної установи деформуються, що призводить до руйнування виробничого навчання у вигляді традиційної виробничої практики. Виробниче навчання сьогодні має бути побудоване з урахування ситуації, що змінилася. Спеціалісту-випускнику необхідна програма професійного зростання та розвитку, що сприяє його професійній мобільності і конкурентоспроможності на ринку праці.

Отже, виробниче навчання має враховувати складні умови сьогодення, певний стан науки, техніки, технології, можливість навчання протягом усього життя, надання системи знань, яка може швидко адаптуватися до будь-яких змін виробництва, допомагати студентам/учням конкретизувати отримані знання та використовувати їх у ході виконання різних видів виробничих робіт, підготувати студентів/учнів до самостійного трудового життя та конкурування на ринку праці, що швидко змінюється.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >