Неперервна освіта як світова тенденція

Ідею про неперервність освіти деякі дослідники знаходять ще в Арістотеля, Сократа, Платона, Конфуція, Сенеки, джерелом якої є релігійно-філософські уявлення і вчення про постійне духовне вдосконалення людини. Попередником сучасних поглядів на неперервну освіту вважається Я.А. Коменський, який зазначав, що кожний вік підходить для навчання і в людини в житті взагалі немає іншої мети, крім навчання. Неперервна освіта розвивалася, з одного боку, як педагогічна концепція, а з іншого - як феномен практики. З промисловою революцією XIX ст. пов'язаний розвиток освіти для дорослих як наслідок динамічних змін у науці, техніці, соціально-економічних відносинах.

Неперервна освіта супроводжує процес зростання освітнього (загального і професійного) потенціалу особистості протягом життя, який організаційно забезпечений системою державних та суспільних інститутів і відповідає потребам особистості й суспільства.

Метою неперервної освіти є становлення й розвиток особистості як у періоди її фізичного і соціально-психологічного дозрівання, розквіту й стабілізації життєвих сил та здібностей, так і в періоди старіння організму, коли на перший план висувається завдання компенсації сил і можливостей, що втрачаються.

Системотвірним фактором неперервної освіти є суспільна потреба у постійному розвитку особистості кожної людини. Цим визначається впорядкування безлічі освітніх структур - основних і паралельних, базових і додаткових, державних і громадських (суспільних), формальних і неформальних. їхній взаємозв'язок та взаємозумовленість, взаємна субординація за рівнями, координація за спрямованістю і призначенням, забезпечення взаємодії між ними перетворюють всю сукупність таких структур в єдину систему.

Єдність цілей неперервної освіти і специфічних завдань кожної її ланки органічно поєднуються з її варіативністю, різноманітністю типів освітніх закладів, педагогічних технологій та форм державно-суспільного управління.

Неперервна освіта - це сукупність засобів, способів і форм здобуття, поглиблення й розширення загальної освіти, професійної компетентності, культури, виховання, громадянської і моральної зрілості. Для кожної людини неперервна освіта є процесом формування й задоволення її пізнавальних запитів та духовних потреб, розвитку задатків та здібностей у мережі державно-суспільних навчальних закладів і шляхом самоосвіти.

Для держави неперервна освіта є провідною сферою соціальної політики із забезпечення сприятливих умов загального й професійного розвитку кожної особистості. Для суспільства в цілому неперервна освіта є механізмом розширеного відтворення його професійного та культурного потенціалу, умовою розвитку суспільного виробництва, прискорення соціально-економічного прогресу країни.

Для світового товариства неперервна освіта є способом збереження, розвитку і взаємозбагачення національних культур та загальнолюдських цінностей, важливим фактором й умовою міжнародного співробітництва в галузі освіти та розв'язання глобальних завдань сучасності.

У світовій педагогіці поняття "неперервна освіта" виражається низкою термінів, серед яких "освіта, що продовжується", "перманентна освіта" та ін. З поняттям "неперервна освіта" тісно пов'язане поняття "освіта, що поновлюється". Це означає здобуття освіти "частинами" протягом усього життя, відхід від практики тривалого навчання в навчальному закладі, чергування освіти з іншими видами діяльності.

Іноді в літературі вживається ще поняття "освіта протягом усього життя" (англ. lifelong education), "продовжена освіта" (англ. continuing education). Деякі автори доцільною вважають "рекурентну (що повторюється час від часу) освіту" (англ. recurrent education). Коли, говорячи про освіту дорослих, хочуть підкреслити її відносну незалежність від структур формальної освіти, кажуть про "освіту поза школою" (англ. out-ofschool education) та "неформальну освіту" (англ. non-formal education). .

Н.Г. Ничкало зазначав, що в сучасних умовах набули розвитку різні підходи до визначення сутності поняття "неперервна освіта". Вона розглядається як:

- філософсько-педагогічна концепція, згідно з якою освіта трактується як процес, що охоплює все життя людини;
- важливий аспект освітньої практики на різних ступенях системи освіти, що представляє її як постійне цілеспрямоване освоєння людиною соціокультурного досвіду різних поколінь;
- принцип організації освіти на загальнодержавному та регіональному рівнях;
- принцип реалізації державної політики в галузі освіти;
- сучасна світова тенденція в галузі освіти;
- парадигма науково-педагогічного мислення1.

На думку М.В. Кларіна, в теорії і практиці неперервної освіти особливий акцент робиться на освіті дорослих поза межами базової освіти: оволодіння й підвищення професійної кваліфікації; перепідготовка у процесі зміни професії; освіта у процесі адаптації до соціальних і виробничих умов, що постійно змінюються; освіта дозвілля тощо2.

У деяких країнах діють регіональні, національні та міжнародні центри, які розробляють проблематику і координують програми й інформаційний обмін з питань неперервної освіти (переважно щодо освіти дорослих).

Вперше концепція "неперервної освіти" була представлена на форумі ЮНЕСКО (1965) видатним теоретиком П. Ленграндом і викликала значний теоретичний та практичний резонанс. У запропонованому П. Ленграндом трактуванні неперервної освіти втілено гуманістичну ідею: у центр поставлено всі освітні начала людини, якій слід створити умови для повного розвитку її здібностей протягом усього життя. Поштовхом для створення теорії неперервної освіти стала глобальна концепція "єдності світу", згідно з якою всі структурні частини людської цивілізації взаємопов'язані та взаємозумовлені. При цьому людина є головною цінністю і точкою переломлення всіх процесів, що відбуваються у світі.

Підґрунтям для теоретичного, а потім і практичного розвитку концепції неперервної освіти стало дослідження Р. Даве, який визначив 25 ознак, що характеризують неперервну освіту. їх перелік містить такі принципи: охоплення освітою всього життя людини; розуміння освітньої системи як цілісної, яка включає дошкільне виховання, основну, послідовну, повторну, паралельну освіту, що об'єднує й інтегрує всі її рівні та форми; включення в систему освіти, крім навчальних закладів і центрів допідготовки, формальних, неформальних та позаінституціональних форм освіти; горизонтальна інтеграція: дім - сусіди - місцева соціальна сфера - суспільство - світ праці - засоби масової інформації - рекреаційні, культурні, релігійні організації тощо; зв'язок між предметами, які вивчаються; зв'язок між різними аспектами розвитку людини (фізичним, моральним, інтелектуальним та ін.) на окремих етапах життя; вертикальна інтеграція: зв'язок між окремими етапами освіти - дошкільною, шкільною, післяшкільною; між різними рівнями та предметами на окремих етапах; між різними соціальними ролями, що реалізуються людиною на окремих етапах життєвого шляху; між різними якостями розвитку людини; універсальність і демократичність освіти; можливість створення альтернативних структур для здобуття освіти; узгодженість загальної та професійної освіти; акцент на самоуправління; акцент на самоосвіту, самовиховання, самооцінку; індивідуалізація навчання; навчання різних поколінь (у сім'ї, суспільстві); розширення світогляду; гнучкість та різноманітність змісту, засобів і методик, часу та місця навчання; динамічний підхід до знань - здатність до асиміляції нових досягнень науки; удосконалення вміння навчатися; стимулювання мотивації до навчання; створення відповідних умов та "атмосфери" для навчання; реалізація творчого й інноваційного підходів; полегшення зміни соціальних ролей у різні періоди життя; пізнання та розвиток власної системи цінностей; підтримка й поліпшення якості індивідуального та колективного життя шляхом особистісного, соціального й професійного розвитку; розвиток суспільства, яке має виховувати і навчати; вчитися для того, щоб "кимось стати"; системність принципів для всього освітнього процесу. Ці теоретичні положення лягли в основу реформування національних систем освіти у світі (у США, Японії, Німеччині, Великій Британії, Канаді, країнах Східної Європи і "третього світу").

Отже, неперервна освіта - це процес, що складається з базової і подальшої освіти, передбачає на другому етапі послідовне чергування навчання в системі спеціально створених освітніх закладів з професійною діяльністю. Процес формування особистості у системі неперервної освіти складається з двох основних етапів: 1) базова освіта - підготовче навчання та виховання, що хронологічно передує діяльності індивіда у професійній сфері; 2) післябазова (післядипломна) освіта - подальше навчання та виховання, поєднані з практичною діяльністю у сфері суспільного виробництва.

Н.Г. Ничкало зазначає, що неперервність професійної освіти, як світова тенденція, формується у другій половині XX ст.1 Саме в цей період посилилася тенденція до міжнародного співробітництва в галузі професійної освіти. Насамперед ідеться про широку діяльність ООН, ЮНЕСКО, Міжнародної організації праці (МОП), які ухвалили документи з проблем професійного навчання різних категорій населення:

- у 1962 р. Генеральна конференція Міжнародної організації праці на 46-й сесії ухвалила Рекомендацію щодо професійного навчання. У цьому документі чітко обґрунтовується потреба в неперервності професійного навчання, що відповідно закріплено у спеціально сформульованому принципі: навчання є процесом, який триває протягом усього трудового життя людини відповідно до її потреб як індивіда і члена суспільства;
- у 1974 р. Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки і культури ухвалила Рекомендації щодо професійного і технічного навчання;
- у 1975 р. Генеральна конференція МОП ухвалила Конвенцію про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів та Рекомендації щодо професійної орієнтації і професійної підготовки в галузі людських ресурсів;
- у 1976 р. Генеральна конференція ООН з питань науки, освіти і культури на 19-й конференції прийняла Рекомендації про розвиток освіти дорослих;
- у 1989 р. Генеральна конференція ООН з питань науки, освіти і культури ухвалила Конвенцію про технічну і професійну освіту;
- у 1997 р. Генеральна конференція ЮНБСКО ухвалює резолюції щодо двох програм "Освіта для всіх протягом усього життя" та "Реформа освіти в перспективі освіти протягом життя";
- у 1999 р. Другий Міжнародний конгрес ЮНЕСКО з технічної і професійної освіти "Освіта і підготовка усього життя: шляхопровід у майбутнє" ухвалив Рекомендації Генеральному директору ЮНЕСКО "Технічна та професійна освіта і навчання: погляд для XXI століття".

У цих та інших документах міжнародних організацій концептуально спрогнозовано, на думку українських учених, підходи до розв'язання проблем професійної освіти з урахуванням тенденцій у світовому економічному розвитку: "Враховуючи необхідність нових взаємозв'язків між освітою, трудовим життям і суспільством у цілому, технічна і професійна освіта має існувати як частини системи неперервної освіти, пристосована до потреб кожної країни".

Помітне посилення уваги до проблем неперервної освіти в багатьох зарубіжних країнах у другій половині XX ст. зумовлено стрімким розвитком науково-технічної революції. Після Другої світової війни політика в галузі освіти в індустріально розвинутих країнах, у тому числі в західноєвропейських, спрямовувалася на забезпечення підготовки і вдосконалення виробничого персоналу. У зв'язку з цим розвивалися різні організаційно-педагогічні форми продовження освіти поза загальноосвітніми школами (наприклад, на виробництві - різні курси, школи, навчально-професійні майстерні, професійні центри, а також у галузевих інститутах підвищення кваліфікації).

Завдяки своїй змістовій наповненості й необмеженості в часі неперервна професійна освіта має можливості для виконання важливих функцій, а саме:

- соціокультурної, розвивальної (задоволення і розвиток духовних запитів особистості, створення умов для її постійного творчого зростання);
- загальноосвітньої, компенсуючої (усунення недоліків у базовій освіті, її доповнення новою інформацією, що з'являється в умовах інформаційно-технологічної революції);
- адаптивної (гнучка професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації з метою оновлення професійного досвіду, здобуття іншого фаху в умовах постійних змін на виробництві, розвитку теле- та радіокомунікацій, комп'ютерного доступу до інформаційних банків даних тощо);
- економічної (задоволення потреб держави, регіонів, різних галузей промисловості, сільського господарства і сфери послуг у конкурентоспроможних фахівцях, підготовлених до впровадження новітніх технологій, техніки та ін.).

Н.Г. Ничкало наголошує на тому, що ці функції взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Поряд з цим з'являються нові, що зумовлено специфікою і динамічністю змін у соціально-культурному розвитку в кожній державі на різних історичних етапах1.

Аналіз висвітлених у зазначених вище документах ЮНЕСКО, ООН, МОП концептуальних ідей зумовлює необхідність творчого пошуку шляхів їх реалізації з урахуванням особливостей розвитку освіти в умовах ринкової економіки в кожній країні, сучасних і перспективних потреб різних секторів економіки, результатів прогностичних досліджень, спрямованих на виявлення нових знань, перспективних умінь і концепцій, які будуть відповідати потребам зростання мобільності ресурсів у XXI ст.

Б.Л. Вульфсон зазначає, що в кожній країні процес розвитку теорії і практики неперервної освіти має свої специфічні риси. Водночас наявні й загальні принципи:

1. Гнучкість і варіативність системи освіти. Наявність різноманітних й одночасно взаємопов'язаних напрямів навчання, що відповідають інтересам і можливостям різних груп населення з урахуванням віку, статі, етнічної належності, соціального стану. Повага до неповторної індивідуальності кожної людини і створення сприятливих умов для її самореалізації та самовдосконалення, розкриття всіх її потенційних можливостей.
2. Удосконалення організації й діяльності системи загальної освіти. Строга наступність і доступність усіх етапів загальної освіти - від дошкільного виховання до закінчення повної середньої школи. Розвиток ефективної системи навчальної та професійної орієнтації в межах загальноосвітньої школи.
3. Перебудова систем професійної освіти. Узгодження діяльності професійних навчальних закладів з широкими інтересами виробництва. Створення багаторівневої системи професійної освіти, що включає як фундаментальну підготовку у стаціонарних навчальних закладах, так і різноманітні за формою й метою курси для тих, хто працює. Це дасть можливість підвищити професійну компетенцію всього активного населення і перейти до соціально орієнтованої та гуманістичної системи професійної освіти.
4. Задоволення непрофесійних потреб людей. Здобуття тих чи інших науково-популярних знань, поглиблене ознайомлення з шедеврами літератури та мистецтва, освіта в галузі охорони здоров'я, сім'ї і шлюб, залучення до спорту та ін.
5. Розвиток так званої освіти для третього віку, що має допомогти літнім людям якнайдовше зберігати своє фізичне здоров'я й інтелектуальні здібності. Важливим практичним втіленням цієї тенденції стало створення в деяких країнах університетів для людей третього віку.
6. Дедалі більше використання найновіших технологічних засобів, що значно розширює можливості для навчання і різноманітної інформації на всіх етапах життєдіяльності людини.

Але в жодній країні поки ще не створено довершеної системи неперервної освіти, яка базувалася б на однакових принципах.

Під поняттям система неперервної освіти у вітчизняній теорії і практиці розуміють комплекс державних та суспільних освітньо-виховних установ, який забезпечує організаційну і змістову єдність, наступність та взаємозв'язок усіх ланок освіти, що спільно вирішують завдання виховання, загальноосвітньої політехнічної та професійної підготовки кожної людини. їх мета - дати молоді за час навчання глибокі знання основ науки з урахуванням актуальних та перспективних суспільних потреб, дати їм можливість оволодіти професійними знаннями, вміннями й навичками, задовольнити їхні освітні запити, сформувати в них уміння вдосконалювати свої знання у процесі неперервної освіти впродовж усієї продуктивної трудової діяльності.

Як зазначає Н.В. Яблонська, єдина система неперервної освіти - це не сума властивостей підсистем, що входять до неї, а нове інтегративне утворення, якому притаманні динамічність, гнучкість, наступність. Структура системи неперервної освіти охоплює три найважливіші складники: 1) взаємопов'язана низка державних, освітніх, загальноосвітніх та інших навчальних закладів; 2) мережа суспільної освіти, самоосвіти та виховання; 3) відпрацьована і чітка профорієнтація, яка дозволяє психологічно, інтелектуально та фізично підготувати себе до певної професії і дає можливість на різних етапах навчальної та трудової діяльності обрати саме ті форми освіти, які відповідають індивіду.

Неперервна освіта має забезпечити гармонійний розвиток кожної особистості, виховувати в кожній людині свідому потребу в підвищенні рівня знань. Для всіх, хто навчається, мають бути створені всі умови для здобуття необхідних знань. Неперервна освіта передбачає різноманітність і гнучкість застосовуваних видів навчання, їх гуманізацію, демократизацію та індивідуалізацію. Важлива особливість неперервної освіти - її спрямованість у майбутнє, на розв'язання проблем розвитку суспільства на підґрунті використання одержаних знань.

Шляхи розв'язання завдань неперервної освіти переважно розглядаються у двох підсистемах. Одна з них вирішує проблему підготовки кадрів для введення їх у суспільне виробництво і забезпечення базової освіти: саме вона об'єднує дошкільне виховання, середню (загальну й професійну) та вищу освіту. Друга підсистема вирішує проблему модернізації професійної підготовки кадрових ресурсів, зайнятих у народному господарстві, і може бути названа додатковою освітою.

На різних етапах реалізації неперервності освіти система цілей і завдань професійного навчання змінюється та коригується з урахуванням сукупності факторів, що впливають на неї (соціально-економічних, педагогічних, психологічних, виробничих тощо).

Особливого значення набуває виховання у студентів різних навчальних закладів освіти мотивів професійного навчання й подальшого формування вмінь самостійно визначати цілі, для себе особисто та для інших. Водночас необхідно враховувати принципи неперервної освіти. Один з основних - принцип наступності у змісті і формах організації професійного навчання.

Неперервну освіту іноді розуміють як звичайний додаток до базової, різноманітні форми навчання, підвищення кваліфікації, перепідготовки, що здійснюються протягом усього життя людини (мається на увазі освіта для дорослих). Т.П. Зінченко вважає, що принцип неперервності має більш глибоке значення, він передбачає якісно інший тип взаємодії особистості та суспільства протягом усього життя людини. Зокрема, він зауважує, що цей принцип передбачає створення та функціонування системи державних і недержавних установ, які могли б забезпечити постійну загальноосвітню та професійну підготовку і перекваліфікацію людини з урахуванням бажань, можливостей та потреб суспільства. Неперервна освіта означає процес, який продовжується все життя. В ньому важливу роль відіграє інтеграція як індивідуальних, так і соціальних аспектів.

В умовах ринкових відносин передбачається формування ринку праці, орієнтованого на кваліфіковану працю. В цих умовах навчання кадрів на виробництві має проводитися й оцінюватися з позицій цілей і кінцевого результату.

Неперервна економічна освіта на виробництві передбачає такі цілі і форми навчання:

- підготовку нових робітників, які не мають професії;
- перепідготовку з метою засвоєння робітниками, які звільняються, нових професій унаслідок впровадження нової техніки, атестації та раціоналізації робочих місць у зв'язку з переходом до ринкової економіки, а також у зв'язку з потребою у зміні професії;
- навчання робітників іншим професіям з метою розширення професійного профілю та ефективної праці в умовах бригадної форми організації праці;
- підвищення кваліфікації на виробничо-економічних курсах з метою поглиблення професійних знань, навичок і вмінь, а також економічних знань, що дають право на присвоєння чергового кваліфікаційного розряду;
- підвищення кваліфікації у школах раціонального господарювання, що є основною формою масового навчання й мають підвищити рівень економічних і професійних знань;
- підвищення кваліфікації на курсах цільового призначення з метою вивчення нових техніки, обладнання, матеріалів, технологічних процесів, методів господарювання, форм організації праці тощо;
- підвищення, кваліфікації у школах, де вивчають передові методи і прийоми праці найкращих робітників, що досягають високих техніко-економічних показників;
- курси бригадирів, що сприяють підвищенню професійних та економічних знань бригадирів і їх резерву;
- самоосвіту;
- участь у гуртках (групах) якості та інших суспільних формах навчання.

В.А. Баженов та Л.Є. Пелевін вважають, що неперервна освіта на рівні держави має враховувати реалії сьогодення та забезпечувати певну захищеність учнів і студентів.

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст. визначено, що державна політика щодо неперервної освіти здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти впродовж життя, соціально-економічних, технологічних і соціокультурних змін.

Неперервна освіта реалізується шляхом забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, які є продовженням попередніх і передбачають підготовку до можливих наступних ступенів; формування потреби й здатності особистості до самонавчання; оптимізації системи перепідготовки працівників і підвищення їхньої кваліфікації (модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів); створення інтегрованих навчальних планів та програм; формування й розвитку навчально-науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців; розвитку і запровадження дистанційної освіти; створення системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці.

Держава здійснює прогноз обсягів і напрямів професійної підготовки в навчальних закладах різного типу й форм власності, створює умови для професійного навчання безробітних з урахуванням змін на ринку праці.

A.C. Нікуліна зазначає, що реформування освіти в Україні має стати одним з основних чинників функціонування та розвитку післядипломної освіти, відкривати можливість кожному спеціалісту для постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, різної за повнотою, індивідуалізованої за часом, гнучкої за формою та обсягом. Вона акцентує увагу на тому, що у зв'язку з розробкою й реалізацією чіткої соціальної політики, спрямованої на поліпшення стану на ринку праці, потребують удосконалення системи професійного навчання, перенавчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, надання мобільності трудовим ресурсам. З'явилася необхідність максимально пристосувати систему професійної післядипломної освіти до нових умов, зробити її релевантною, ефективною та результативною у виконанні таких завдань: забезпечення громадян України можливістю реалізації конституційного права на набуття професійних кваліфікацій відповідності до їх покликань і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації; задовольнити поточні й перспективні потреби країни у кваліфікованих та конкурентоспроможних робітниках, службовцях, науковцях; сприяти державній політиці зайнятості населення в умовах нестабільної ринкової економіки.

Необхідно зазначити, що в усій різноманітності інформації та навичок, якими володіють різні спеціалісти, можна виокремити три сфери "компетентності", що становлять основу професійної діяльності: спеціальну, міжособистісну, концептуальну. Спеціальні знання стосуються конкретної функціональної сфери діяльності (економіки, психології, педагогіки та ін.). До них належить і володіння конкретними методами аналізу. Міжособистісна сфера - це здатність до роботи з людьми, відповідні знання, вміння та навички. Концептуальна сфера охоплює методологію аналізу і вирішення проблем з урахуванням широкого соціально-економічного контексту, здатність передбачати розвиток економічної та політичної ситуації.

Однак, на думку деяких учених, неперервна освіта не може розглядатися тільки як варіант чинної на сьогодні освітньої системи чи обмежуватись аналізом освіти дорослих. Йдеться не лише про компенсацію можливих недоліків базової освіти та прискорення професійної адаптації робітників і спеціалістів до виробничо-технологічних умов і потреб різних галузей народного господарства, які постійно змінюються. Ці завдання самі по собі досить важливі і вирішуються за допомогою системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів - складника системи єдиної системи освіти. Сьогодні найважливішим завданням саме неперервної освіти визнається створення умов для всебічного гармонійного розвитку кожної людини незалежно від віку, попередньо здобутої професії або спеціальності, місця проживання, але з обов'язковим урахуванням її індивідуальних особливостей, мотивів, інтересів, ціннісних настанов: "метою неперервної освіти є розвиток особистості в періоди як її фізичного і соціально-психологічного дозрівання, розквіту і стабілізації життєвих сил та здібностей, так і старіння організму, коли на перший план висувається завдання компенсації функцій і можливостей, що втрачаються".