Ордер

Повноваження представника сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, посвідчені документами, зазначеними в ч. 1-3 ст. 42 ЦПК, а повноваження адвоката - також і ордером, який видається відповідним адвокатським об'єднанням, або договором, дозволяють йому вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. До ордера адвоката обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначають повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (відповідно до внесених змія). До набрання чинності нового ЦПК суди керувалися ЦПК 1963 p. І тут також існували невирішені проблеми. Якщо адвокатом подавалась довіреність у справу, то його записували представником. Якщо ж він подавав ордер - його записували адвокатом. Мабуть, все це тільки непорозуміння. "Ордер замінює загальну довіреність" - стверджував Д. П. Ватман^[1]. В ордері не перераховані окремі процесуальні дії і право їх здійснення, але за змістом ст. 115 ЩІК (1963 р.) ордер давав представнику право на вчинення від імені довірителя всіх процесуальних дій, крім повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі, оскарження рішення суду, одержання присудженого майна або грошей. На вчинення цих дій адвокат повинен був мати письмове повноваження, оформлене у порядку, передбаченому законом.

З прийняттям ЦПК 2004 року ситуація змінилася. Новий ЩІК не передбачає для адвоката якоїсь особливої ролі, відмінної від ролі представника у судовому процесі. "Повноваження адвоката як представника сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть посвідчуватись, крім довіреності, також ордером, який видається відповідним адвокатським об'єднанням".

Приклад. У серпні 2011 р. у цивільну справу вступив адвокат на підставі довіреності, в якій було зазначено, що він має повноваження на ведення справи у суді і може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.

Суддя не бажала допустити адвоката до участі у справі, оскільки вважала, що тут не визначені достатньо його повноваження. Адвокату довелось докласти чимало зусиль, щоб переконати суддю у правильності довіреності.

Приклад. Вищий спеціалізований суд України, розглядаючи скаргу, яку подав адвокат на підставі ордера і витягу з договору з такими ж повноваженнями, поставив вимогу, щоб у витягу були застережені повноваження про право представляти довірителя у Вищому спеціалізованому суді. Щоб не сперечатись із суддею Вищого спеціалізованого суду, адвокат надіслав, крім витягу, повний текст договору з довірителем, де було зазначено і це право. Хоча вимога суду була помилковою^[2].

Законом України "Про адвокатуру" передбачено дві форми діяльності: індивідуальну й у складі об'єднань (ст. 4). Лише ордер, виданий адвокату адвокатським об'єднанням, є документом, що посвідчує його повноваження (з додатком до нього витягу з договору, підписаного адвокатом і довірителем). Ордер, виданий адвокатом, який працює індивідуально, не є документом, що посвідчує його повноваження, і він має надати суду договір з учасником процесу на представництво його інтересів або довіреність.

Відповідно до ст. 44 ЦПК представник може вчиняти від імені особи усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника мають бути застережені у виданій йому довіреності (для адвоката також у витягу з договору). Отже, адвокат, який вступив у справу на підставі ордера, має всі права, зокрема перелічені у ст. 31 ЦПК, що має й особа, яку він представляє^[3]. Ці повноваження адвоката вказують також у витягу з договору, який додається до ордера. Надання такого витягу є обов'язковим. Якщо витяг з договору, підписаний адвокатом і клієнтом, не надано, то суд може не допустити адвоката до участі у справі. Адвокат може подати позов від імені свого довірителя та в його інтересах на підставі ордера (та витягу з договору), що є каменем спотикання для багатьох судів щодо прийняття позовної заяви. Адвокат, а також інший представник може визнати позов, і на підставі визнання суд може ухвалити рішення.

Мали місце випадки, коли окремі суди Києва відмовляли у стягненні гонорару, якщо адвокат діяв на підставі довіреності, бо, мовляв, він виконує функції представника, а не адвоката. В результаті адвокат, який працював індивідуально, ставився у нерівне становище щодо адвоката, який є членом адвокатського об'єднання^[4]. Це помилкова позиція. У цивільному процесі адвокат має статус представника, незалежно від того, чи діє на підставі довіреності або ордера.

Отже, у Законі "Про адвокатуру" передбачено дві форми діяльності: індивідуальну й у складі адвокатських об'єднань. Так, ст. 4 Закону "Про адвокатуру" встановлює, що адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

В результаті адвокати, які працюють індивідуально і не є членами адвокатських об'єднань, перетворені на адвокатів другого сорту, адже в судах, як правило, їм відмовляють у прийнятті ордера як документа, який посвідчує повноваження, якщо такий видано самим адвокатом.

Запозичувати чужий досвід щодо написання проектів законів, звичайно, корисно. Це полегшує роботу над законодавчим актом. Але ж не до тієї міри, щоб ігнорувати вимоги власного законодавства та створювати колізії. І якщо запозичувати, то варто бути принаймні точним. Якщо б у ЦПК України записали так, як у росіян, тобто вказали, що адвокат вступає в процес на підставі ордера, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, то такий запис охоплював би діяльність і тих адвокатів, які працюють індивідуально.

Зразки ордера затверджено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України.

• [1] Ватман Д. П., Елизаров В. А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 15.
• [2] Коментар до ст. 42 ЦПК у книзі Зейкан Я. П. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - К.: КНТ, 2011. - С. 127-132.
• [3] Балюк М. І., Луспеник Д. Д. Практика застосування Цивільного процесу
• [4] Справу за позовом С. до ВАК України розглянуто Печерським районним судом Києва (з архіву автора).