ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ

Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах винятково з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (ст. 353 ЦПК).

Після перегляду справи в касаційному порядку судова справа може залишатись такою, що не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та справедливості. Такий екстраординарний спосіб перевірки визначено як особливу стадію розгляду справи.

Предметом такого перегляду можуть бути лише ті судові рішення, які переглядалися у касаційному порядку. Не можуть бути предметом розгляду судові рішення, які не можуть переглядатися в апеляційному або касаційному порядку.

Право на звернення про перегляд судових рішень (ст. 354 ЦПК). Звернутися із заявою до суду про перегляд судових рішень мають право сторони й інші особи, які брали участь у справі. Заява про перегляд судового рішення може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною. У коментованій статті зауважено, що таке звернення можливе після того, як рішення набуло статусу остаточного.

До перегляду не може бути подано заяву щодо ухвал суду, які не перешкоджають провадженню у справі.

Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень (ст. 355 ЦПК). Головна особливість зазначеної стадії перегляду судового рішення полягає в тому, що її завданням є не стільки перевірка законності судового рішення, скільки встановлення наявності чи відсутності обставин неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а також встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов'язань.

Таке істотне обмеження повноважень Верховного Суду України залишає потенційну можливість ухвалення незаконних рішень судами касаційної інстанції, якщо тільки вони не призводитимуть до неоднакового застосування норм матеріального права.

Заява про перегляд судових рішень (ст. 356 ЦПК) подається протягом трьох місяців з дня ухвалення рішення касаційної інстанції, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження обставин, установлених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК. Це означає, що заява може бути подана в межах року і тоді, коли неоднакове застосування виникло під час ухвалення іншого судового рішення у подібних правовідносинах.

Заяву про перегляд судових рішень, щодо яких встановлено міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов'язань у вирішенні справ судом, може бути подано не пізніше одного місяця з дня, коли стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного. У разі пропущення строку суд за клопотанням особи може поновити цей строк. Питання про поновлення строку вирішується судом без виклику сторін.

У ст. 357 ЦПК викладено вимоги до заяви про перегляд рішення. Переважно це стандартні вимоги до найменування суду, імені та поштової адреси, номерів засобу зв'язку й адреси електронної пошти, якщо така є. У США нині передбачено можливість надсилання змагальних документів електронною поштою. У майбутньому доцільно передбачити таку можливість і в Україні. Важливим є п. З ч. 2 ст. 357 КПК щодо обґрунтованості потреби у перегляді, для чого зазначаються судові рішення, в яких має неоднакове застосування судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. При цьому факт неоднакового застосування стверджується відповідним рішенням касаційної інстанції, яка по-іншому застосовує одну й ту саму норму матеріального права. Верховний Суд України аналізує підставу і предмет позову, з'ясовує, чи є дані правовідносини подібними, чи регулюються вони одними й тими самими нормами матеріального права.

Становить інтерес позиція Верховного Суду України, висловлена в одному з рішень про те, що виділення судом із колективного майна належної позивачам частки майна іншими, ніж зазначено позивачами матеріальними об'єктами спору (у межах загального складу матеріального об'єкта - майна колективного підприємства), не є порушенням меж судового розгляду і принципу диспозитивності.

У заяві слід подати обґрунтування потреби перегляду судових рішень у зв'язку з ухваленням рішення міжнародної судової установи, якщо заява подана на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 статті 356 цього Кодексу.

При цьому доцільно вказати і те, коли заявнику стало відомо про набуття таким рішенням статусу остаточного. У заяві зазначають клопотання, які заявлено, та перелік матеріалів, які додаються. Обґрунтовуючи заяву слід вказати: вимоги особи, яка подає заяву; у разі потреби - клопотання; перелік матеріалів, які додаються.

Заяву підписує особа, яка її подає, або представник, який додає документ про свої повноваження. Адвокат, зокрема, може подати ордер з випискою з договору про надання правової допомоги, підписаною самим адвокатом і довірителем.

Ст. 358 ЦПК передбачає, що заява про перегляд судових рішень подається винятково через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. До заяви потрібно додати копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву, копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, або копія рішення міжнародної судової установи.

До заяви додається документ про сплату судового збору. У справах, які подають на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не сплачуються.

Відповідно до судової практики копії рішень судів мають посвідчуватися судами, які ухвалили відповідне рішення. Між тим у ст. 357 цього Кодексу таку вимогу не встановлено. Іноді адвокати, користуючись правом, наданим їм Законом "Про адвокатуру", самі посвідчують і скріплюють печатками копії рішень. Таке право слід відстоювати у судових інстанціях, оскільки Закон "Про адвокатуру" встановлює обмеження для посвідченням копій тих документів, що містяться у справі, яку веде адвокат.

Заява про перегляд судового рішення, подана в порядку ст. 359 ЦПК, реєструється у Вищому спеціалізованому суді у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог ст. 357 та 358 цього Кодексу, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути. Якщо заявник не усунув недоліки протягом встановленого строку, заява повертається заявнику. Суддя-доповідач здійснює таку перевірку протягом трьох днів. Слід мати на увазі, що у цьому випадку коментована стаття не містить відсилки до ст. 121 ЦПК.

Заява також повертається, якщо її підписано від імені особи, яка не має повноважень на подання такої заяви, заява подана особою, яка немає повноважень на ведення справи або якщо заяву подано особою, яка не має права на подання такої заяви.

Якщо є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову в допуску справи до провадження за наслідками її розгляду, прийнята з аналогічних підстав, то в цьому випадку заява також повертається заявнику. Ця норма може мати неоднозначне тлумачення і, за принципом закону Мерфі, застосовуватиметься у найгіршому для заявників варіанті. Тобто цю норму розумітимуть так, що наявність такої ухвали щодо інших аналогічних справ є підставою для повернення заяви заявнику.

Повернення заяви з підстав, передбачених ч. 4 коментованої статті, не є перешкодою для повторного звернення у випадку належного оформлення заяви або з інших підстав, ніж ті, що були предметом розгляду. Очевидно, що в такому випадку пропуск строку для звернення може бути поновлений судом. Можна висловити припущення, що, вирішуючи питання про допуск справи до провадження, суд може з власної ініціативи (дискреція) вирішити питання про поновлення пропущеного строку на оскарження в порядку перегляду. Адже у коментованій статті не вказується про потребу подання заяви про поновлення пропущеного строку і водночас зазначено право на повторне звернення у випадку належного оформлення або з інших підстав, ніж ті, що були предметом розгляду. Разом з тим слід ураховувати вимоги ст. 356 ЦПК й у разі пропуску строку подавати заяву про його поновлення.

Очевидно, що ст. 360 ЦПК, яка передбачає процедуру допуску справи до Верховного Суду України, є однією з найбільш спірних і непослідовних у контексті загальних принципів права та Конституції. За цією статтею Вищий спеціалізований суд одержує право контролю за тим, які справи Верховний Суд України може перевіряти. Та обставина, що такий допуск здійснюють інші судді, ніж ті, що ухвалили рішення касаційної інстанції, суті справи не змінює. Є поняття корпоративності та корпоративної солідарності, відповідно до них і навіть усупереч прямої вказівки закону спеціалізований суд може не допускати до Верховного Суду ті чи інші власні рішення касаційної інстанції, вилучаючи ці справи з-під контролю Верховного Суду. Всюди, де з'являється процесуальна неможливість оскарження дій суду, а суди вищих інстанцій не можуть адекватно реагувати на такі порушення, виникають ситуації, коли судді без достатніх підстав користуються цим для ухвалення безпідставних судових рішень.

Іноді для сторони важливим є фактор часу, протягом якого можна скористатись тим, що судове рішення вступило формально в силу, та реалізувати предмет спору.

Приклад. Суддя апеляційного суду Ш. залишив без розгляду апеляційну скаргу з посиланням на те, що апелянт Д. та її представник 3. пропустили строк для подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду і не подали клопотання про поновлення його строку. На руках у апелянтів були копії заяви про апеляційне оскарження, а також апеляційної скарги з позначками суду про те, що заяви подано своєчасно - за три дні до закінчення вказаних строків. Скориставшись цим, позивачі одержали рішення з відміткою, що воно вступило в законну силу, та продали третім особам дві квартири, які були предметом спору.

Натомість суддя апеляційного суду Ш., не чекаючи, поки Верховний Суд України розгляне відповідну касаційну скаргу, скасував свою ж ухвалу як помилкову та призначив справу до слухання в апеляційному суді. Про неумисну помилку з боку судді в цій ситуації відповідач не повірив. Оскільки коментована стаття не передбачає можливість оскарження ухвали про відмову в допуску справи до провадження у Верховному Суді України, подібні незаконні рішення можна очікувати і від касаційних судів.

Зауважимо, що положення ст. 360, якими передбачено підстави і порядок вирішення питання про допуск вищим спеціалізованим судом справи до її провадження у Верховному Суді, визнано конституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011.

Вважається, що наявність судового рішення міжнародної судової установи, яким встановлено, що Україна порушила міжнародні зобов'язання, допускається до розгляду в обов'язковому порядку. Однак наявність процедури допуску не дає гарантій, що навіть у цьому випадку заяви про перегляд рішень касаційної інстанції допускатимуться до Верховного Суду. Якщо Вищим спеціалізованим судом буде прийнято "вольове" рішення про недопуск такої справи до Верховного Суду України, у заявника немає процесуальних можливостей оскаржити таке судове рішення Вищого спеціалізованого суду. Адже, за загальною думкою спеціалістів, ухвала про відмову в допуску заяви оскарженню не підлягає^[1].

Така ухвала постановляється без осіб, які беруть участь у справі. Це потягне за собою додаткові скарги до міжнародних судових інстанцій. Така ситуація призводить до абсурдного висновку, що Вищий спеціалізований суд наділяється правом контролю за Верховним Судом України щодо того, які справи Верховний Суд України може перевіряти, а які ні. Водночас слід зауважити, що прямої вказівки у законі про неможливість оскарження такої ухвали немає. Практичні працівники робитимуть спроби оскаржувати ухвали про відмову в допуску справи до провадження як таку, що не дає можливості для подальшого руху справи.

Важливим є запис у ч. 2 коментованої статті про те, що ухвала спеціалізованого суду має бути обґрунтованою. Обґрунтованим є рішення (ухвала) у випадку правильного встановлення фактичних обставин справи та правильної оцінки наявних доказів. Отже, обґрунтованою буде ухвала, якщо спеціалізований суд повністю з'ясував обставини, що мають значення для допуску справи, і ці обставини доведено поданими матеріалами, а висновок суду відповідає цим встановленим обставинам. Вимога щодо обґрунтованості втрачає сенс у зв'язку з тим, що немає судової установи, яка могла би перевірити обґрунтованість ухвали, оскільки така, на думку спеціалістів, не підлягає оскарженню. Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску спеціалізований суд приймає судове рішення протягом 15 днів з дня надходження заяви. На практиці Вищий спеціалізований суд обмежується формулою-закликанням, у якій заявляє, що подана заява є необґрунтованою.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою надсилається до Верховного Суду України протягом 5 днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається особам, які беруть участь у справі. У разі відмови у допуску копія ухвали направляється особі, яка подала заяву.

Неконституційними, на переконання суддів Верховного Суду, є зміни до процесуального законодавства, що унеможливлюють оскарження рішень касаційних судів з підстави неоднакового застосування норм процесуального права. У такий спосіб суттєво звужується конституційне право кожної особи на судовий захист, і неминуче виникнуть численні конфлікти стосовно розмежування судових юрисдикцій. У результаті таких змін окремі правовідносини можуть взагалі опинитися поза межами судового захисту, оскільки виявиться, що вони не підсудні жодному суду.

Запровадження процедури перевірки та допуску до розгляду у Верховному Суді скарг учасників процесу на рішення суду касаційної інстанції відповідним вищим спеціалізованим судом із закріпленням права останнього приймати рішення про відмову в допуску до такого провадження обмежує права юридичних осіб і громадян на безпосереднє звернення до Верховного Суду.

Положення ЦПК не надають Верховному Суду права ухвалювати власне рішення по суті справи, яка переглядається, якщо буде встановлено незаконність судових рішень, прийнятих у ній. Верховний Суд може лише скасовувати відповідні судові рішення й направляти справу на новий розгляд до касаційного суду. Ці законодавчі положення потребують перевірки на їх відповідність Конституції. Неконституційними, на переконання суддів Верховного Суду, є і зміни до процесуального законодавства, що унеможливлюють оскарження рішень касаційних судів з підстави однакового застосування норм процесуального права. У такий спосіб суттєво звужується конституційне право кожної особи на судовий захист, і неминуче виникнуть численні конфлікти стосовно розмежування судових юрисдикцій. У результаті таких змін окремі правовідносини можуть взагалі опинитися поза межами судового захисту, оскільки виявиться, що вони не підсудні жодному суду, констатував голова Верховного Суду.

Якщо за результатами розгляду питання про допуск справи до провадження з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, буде встановлено, що порушення Україною міжнародних зобов'язань є наслідком недотримання норм процесуального права, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та вирішує питання про потребу витребування справи. Розгляд справи здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку.

Ст. 360—1 визначає процедуру підготовки справи про перегляд судового рішення у Верховному Суді. Ухвала про допуск справи разом із заявою про перегляд судового рішення реєструється у день її надходження і не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеного автоматизованою системою документообігу. Суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та надсилає її копії особам, які беруть участь у справі. Отже, коментована стаття імперативно зобов'язує Верховний Суд відкрити провадження у справі, "підкоряючись" ухвалі спеціалізованого суду про допуск справи. Якщо суддя-до-повідач Верховного Суду навіть виявить недоліки у поданих матеріалах, він і в цьому випадку має відкрити провадження у справі.

Протягом 15 днів суддя-доповідач витребовує матеріали справи та вирішує питання про зупинення виконання відповідних судових рішень. Наголошуючи на значенні науково-консультативної ради при Верховному Суді України, стаття передбачає направлення відповідним фахівцям доручення підготувати науковий висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах. Одночасно визначаються органи державної влади, представники яких можуть дати пояснення щодо суті правового регулювання цією нормою та дає розпорядження про їх виклик до суду.

Ст. 360-2 встановлює порядок розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права. Справа розглядається на засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду. Засідання Верховного Суду є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду.

Якщо судове засідання оскаржується з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (наприклад, Вищим господарським судом та Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ), справа розглядається на спільному засіданні палат відповідної юрисдикції.

Відкриття судового засідання відбувається у порядку, встановленому для звичайного судового розгляду в позовному провадженні. Далі, після розгляду клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач повідомляє про результати проведених ним підготовчих дій і зміст вимог, викладених у заяві про перегляд рішення. Особа, яка подала заяву про перегляд, та особи, що приєдналися до неї, дають пояснення по суті вимог. Якщо таку заяву подали обидві сторони, то першим дає пояснення позивач. Верховний Суд може заслухати пояснення представників органів державної влади щодо застосування норми матеріального права та її суті. Неприбуття сторін та інших учасників не є перешкодою для розгляду справи. Після пояснень осіб, передбачених п. 5 коментованої статті, суд виходить до нарадчої кімнати. Строк розгляду не має перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

Для практиків передбачена коментованою статтею процедура не становить труднощів. Стаття не містить обмежень у часі для виступів. Очевидно, Верховний Суд встановлюватиме ліміт часу для подання пояснень, якщо така потреба виникне. Принциповими є питання оцінки факту неоднакового застосування касаційним судом одного й того самого положення закону. Судом встановлюється та обставина, що застосовується одна й та сама норма матеріального права до подібних правовідносин. До заяви про перегляд справи Верховним Судом доцільно додавати висновок відомих юристів, де висловлюється їхня думка з цього питання. Долучена до матеріалів справи така думка (доктринальне тлумачення конкретної норми) може бути врахована членами науково-консультативної ради при Верховному Суді, які готуватимуть висновок у порядку ст. 360-3 цього Кодексу.

За наслідками розгляду справи Верховний Суд приймає рішення про задоволення заяви або про відмову в задоволенні заяви (ст. 350-3 ЦПК). Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки у випадку, якщо буде встановлено в результаті розгляду цієї справи, що Україною порушено міжнародні зобов'язання такими рішеннями. Відповідно до ст. 55 Конституції кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися до відповідних міжнародних судових установ, членом або учасником яких є Україна.

Оскарження постанови можливе тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК.

Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо при цьому буде виявлено, що судове рішення є незаконним, суд скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, в якому викладає висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та вказує на помилковість висновків суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду має бути взірцем за своєю аргументацію та мотивацією і має бути обґрунтованою. Якщо судове рішення переглядається з підстав, визначених п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК, суд або приймає нове судове рішення, або направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Судове рішення про відмову у задоволенні заяви ухвалюється Верховним Судом у формі постанови. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду, не підтвердилися. Така постанова має бути вмотивованою.

Під час перевірки заяви Верховний Суд оцінює різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. При цьому може виявитися, що незаконним є те рішення касаційної інстанції, яке не перевіряється Верховним Судом, а надано як доказ про наявність неоднакового застосування норми матеріального права. Це рішення не переглядається. Разом з тим було б неправильним залишати його в силі. Однак Верховний Суд України мав би відповідним чином реагувати на таке неправильне рішення. Отже, відмовляючи у задоволенні заяви, суд мав би вказати на неправильне застосування норми матеріального права у тому рішенні касаційного суду, яке подано як доказ неоднакового застосування норми матеріального права з тим, щоб цю позицію Верховного Суду враховували суди у подальшій судовій практиці.

Коментована стаття встановлює, що постанова Верховного Суду має бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі, не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи. Отже, днем закінчення розгляду справи, як вбачається з контексту статті, є день прийняття Верховним Судом України постанови.

Стаття 360—7. Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України

Рішення Верховного Суду, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Коментована стаття визначає наслідки прийняття відповідного рішення не лише для осіб, яких безпосередньо торкається дане рішення, а й для всієї судової системи та суб'єктів владних повноважень, які застосовують нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду. Вважаю, що коригування судової практики має бути здійснено й у випадку, якщо виявилося, що рішення, яке не оскаржувалося, а тільки наводилося як приклад різного застосування закону, містить неправильне застосування норми матеріального права.

Рішення Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду справ з підстав, передбачених ст. 355 ЦПК, підлягають опублікуванню не пізніше ніж через десять днів з дня їх прийняття.

• [1] Теліпко В. Б. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - С. 542.