Спілкування як обмін інформацією

Комунікативний аспект спілкування передбачає активний обмін його учасниками певними уявленнями, ідеями, почуттями, інтересами, настроями й установками в процесі спільної діяльності. Названі елементи обміну потрактовуються як інформація. Звідси випливає, що спілкування – це процес обміну інформацією, під час якого вона не лише передається, а й формується, уточнюється й розвивається.

Особливою рисою спілкування між двома комунікантами є їх взаємне інформування, що передбачає налагодження спільної діяльності, задля здійснення якої учасники спілкування повинні враховувати комунікативну мету і комунікативні наміри один одного, впливати один на одного засобами мовного коду, які вони будуть кодувати й декодувати в єдиній системі, і долати комунікативні бар'єри, які можуть бути спричинені об'єктивними (соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності) чи суб'єктивними психологічними (некомунікабельність одного з партнерів, неприязне ставлення один до одного, недовіра та ін.) чинниками.

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Основною знаковою системою у людському спілкуванні є мова. Мовні засоби можуть бути доповнені знаками оптико-кінетичної, паралінгвістичної, екстралінгвістичної та інших знакових систем (детально див. § 2.2). Таким чином, мова виступає як універсальний засіб спілкування, що забезпечує комунікацію між комунікантами, оскільки її розуміє як той, хто повідомляє інформацію, кодуючи її в значеннях слів, дібраних для цього, так і той, хто сприймає цю інформацію, розшифровуючи ці значення й адекватно реагуючи на отримане інформаційне повідомлення.

Зі сказаного випливає, що спілкування – це цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової і творчої діяльності, що реалізується переважно за допомогою мовних засобів.

Комунікативні цікавинки

Принцип кооперації Г. П. Грайса

Г. П. Грайс у праці "Логіка і мовленнєве спілкування" стверджує, що основу мовної комунікації становить принцип кооперації, який передбачає готовність співрозмовників діяти відповідно до визначеної мети і напряму розмови. Отож, принцип кооперації – це готовність партнерів до співпраці.

Принцип кооперації обумовлює основні правила мовної комунікації. Автор визначає їх як чотири категорії (максими):

1. Максима кількості (повноти) інформації;
2. Максима якості інформації;
3. Максима відповідності (релевантності);

А. Максима способу висловлення (манери).

Максиму кількості Г. Грайс зв'язує з тією кількістю інформації, яку необхідно передати. Постулати цієї категорії:

• Твоє висловлювання повинно містити не менше інформації, ніж необхідно.
• Твоє висловлювання не повинно містити більше інформації, ніж потрібно.

Отже, недостатня кількість інформації може ускладнити шлях досягнення мети спілкування; надлишкова інформація іноді вводить в оману, спричиняє появу питань і роздумів, що не стосуються справи; слухач може помилково сприйняти надлишкову інформацію як таку, що має якийсь особливий зміст.

Сутність максими якості автор формулює так: "Прагни, щоб висловлювання було істинним", конкретизуючи цю думку двома положеннями:

• Не говори того, що вважаєш неправдивим.
• Не говори того, для чого в тебе немає достатніх підстав.

Максима відповідності пов'язана з релевантністю, тобто відповідністю висловлювання предмету розмови: "Не відхиляйся від теми".

Максима способу висловлення стосується не того, що говориться, а того, як говориться: "Висловлюйся зрозуміло". Це положення конкретизується таким чином:

• Уникай незрозумілих висловлювань.
• Уникай неоднозначності.
• Будь лаконічним (уникай непотрібного багатослів'я).
• Будь організованим.

У реальному мовленнєвому спілкуванні не повністю і не завжди дотримуються цих правил: інколи люди дуже багато говорять; не обов'язково говорять те, що думають; відхиляються від теми розмови; їхнє мовлення буває нечітким й уривчастим. Однак якщо при цьому порушення не стосується базового принципу кооперації, взаємодія триває й досягається певний рівень розуміння.

Принцип ввічливості Дж. Ліча

Принцип ввічливості Дж. Ліча стосується мовленнєвого етикету і являє собою сукупність кількох максим;

1. Максима такту. Це максима меж особистої сфери. В ідеалі будь-який комунікативний акт передбачає певну дистанцію. Не слід розглядати теми, потенційно небезпечні (приватне життя та ін.).
2. Максима великодушності. Успішний комунікативний акт не повинен бути дискомфортним для учасників спілкування. Не слід зв'язувати партнера обіцянкою чи клятвою.
3. Максима схвалення. Це позитивність в оцінюванні інших. Якщо оцінка світу не збігається з оцінкою співрозмовника, то це помітно ускладнює реалізацію власної комунікативної стратегії.
4. Максима скромності. Це позиція неприйняття похвал на свою адресу. Однією з умов успішного розгортання комунікативного акту є реалістична, об'єктивна самооцінка. Надмірно завищені або занижені самооцінки можуть негативно вплинути на встановлення контакту.
5. Максима згоди. Це максима неопозиційності. Вона передбачає відмову від конфліктної ситуації для розв'язання більш серйозної проблеми – збереження предмета взаємодії, "усунення конфлікту" шляхом взаємного коригування комунікативних тактик співрозмовників.
6. Максима симпатії. Це позиція доброзичливості, яка створює сприятливий фон для перспективної предметної розмови. Недоброзичливість робить мовленнєвий акт неможливим. Певну проблему створює так званий "контакт без участі", коли співрозмовники, не будучи ворогами, не демонструють доброзичливості один до одного. Максима доброзичливості дає можливість розраховувати на позитивний розвиток мовленнєвої ситуації з окреслюваним конфліктом. Сформульовані максими не абсолютні. Сама по собі максима не забезпечує успішної взаємодії співрозмовників. Однак застосування описаних принципів дозволяє більш успішно організовувати мовленнєве спілкування, орієнтуватися на дотримання комунікативних та етичних норм.

Створенню позитивного комунікативного клімату сприяє застосування низки психологічних принципів спілкування:

1. Принцип обопільної безпеки, що передбачає незавдавання психологічної чи іншої шкоди партнерові в інформаційному обміні.
1. Природа спілкування u 19
2. Принцип децентричної спрямованості, що означає незавдавання шкоди справі, заради якої сторони налагоджують взаємодію.
3. Принцип адекватності того, що сприйнято, тому, що сказано, тобто невзавдавання шкоди сказаному шляхом навмисного викривлення змісту.