Структура ораторської промови

Цілісність ораторської промови полягає в єдності її теми – головної думки виступу, основної проблеми, визначеної в ньому,– і смислових частин різної структури і розміру. Промова впливає тільки тоді, коли є чіткі смислові зв'язки, які відбивають послідовність у викладі думки. Тому необхідно продумати побудову промови, її композицію.

У теорії ораторського мистецтва композиція – це побудова виступу, співвідношення його окремих частин і відношення кожної частини до всього виступу як єдиного цілого. Теоретики ораторського мистецтва зауважують: найбільш поширеною структурою усного виступу з античних часів вважається трьохелементна, яка передбачає вступ, головну частину, висновки. Кожна частина має свої особливості, які необхідно враховувати під час підготовки промови. Ці особливості зумовлені специфікою сприйняття повідомлення.

У вступі слід підкреслити актуальність теми, значення її для аудиторії, сформулювати мету виступу, стисло викласти історію питання. Вступ промови виконує важливе психологічне завдання – підготувати слухачів до сприйняття запропонованої теми.

У головній частині промови подасться основний матеріал, послідовно пояснюються висунуті положення, доводиться їхня правильність, слухачів підводять до необхідних висновків.

У висновках, на думку Г. Гайової, рекомендується повторити основну думку, заради якої виголошувалася промова, підсумовуються набільш важливі положення. Переконливі й яскраві висновки запам'ятовуються слухачам. Залишають приємне враження.

Усі частини ораторської промови взаємопов'язані. Поєднання усіх частин промови з метою досягнення її цілісності називається інтеграцією. Необерненість промови визначає специфіку її побудови, адже мовцю складно втримати в оперативній пам'яті увесь виступ. Це й визначає принципово відмінну його побудову порівняно із записаною промовою. Зв'язність ораторської промови забезпечується когезією, ретроспекцією і протекцією.

Когезія – це особливі різновиди зв'язку, що забезпечують послідовність і взаємозалежність окремих частин ораторської промови, що дозволяє глибше зрозуміти її зміст, запам'ятати окремі її фрагменти, розміщені на певній відстані один від одного, але до певної міри пов'язані між собою. Цей тип зв'язку може передаватися різними повторами, словами, що позначають часові, просторові й причиново-наслідкові відношення: таким чином, отже, по-перше, по-друге, наступне питання, у наш час, цілком очевидно, далі розглянемо, перейдемо до наступного. Функцію зв'язок виконують і такі слова і словосполучення: беручи до уваги, з одного бону, з іншого бону, між іншим, незважаючи на це, ян виявилося, напевно.

Ретротекція – це форма мовленнєвого вираження, яка відсилає слухачів до наявної інформації. Оратор може посилатися на інформацію, яка існує поза його виступом (відбувається зв'язок промови із загальним інформаційним контекстом), відсилати слухачів до інформації, що пропонувалася в його інших промовах або в цій промові, але була озвучена раніше (здійснюється зв'язок промови з попередніми промовами).

Проспекція – це один з елементів промови, який відносить змістовну інформацію до того, про що буде говоритися в подальших частинах виступу. Проспекція дає можливість слухачеві чіткіше уявити зв'язок і взаємозумовленість думок та ідей, викладених у промові.

Окрім того, існують етикетні мовленнєві формули. Етикет ораторської промови – це стійкі специфічні одиниці звертання, уживані в ораторській практиці й необхідні для встановлення контакту з аудиторією, підтримання спілкування в обраній тональності, передачі іншої інформації. Крім основної функції – підтримання контакту, – ці мовленнєві формули виконують функцію ввічливості, функцію регулювання, завдяки якій визначається характер відносин між оратором і слухачами, функцію сприйняття промови й емоційно-експресивну функцію.