ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

Грецька історія розгорталася в основному у трьох регіонах: материковій або Балканській Греції, на островах Егейського моря і західному узбережжі Малої Азії.

Територія Балканської Греції поділялася на 3 області: Північну, Середню і Південну. Північна Греція складалася з двох різних за своїми природними умовами областей, на Заході - це Епір, що являв собою обширну гірську область, ізольовану від інших районів країни високими скелястими хребтами Пінда, з суворим континентальним кліматом, частими дощами, громовицями і сніговими бурями. Гірські долини епіряни використовували для пасовищ, оскільки область славилася молочною худобою.

Інший вигляд мала Фессалія - велика рівнина, оточена із заходу гірською системою Пінда. Гірський хребет з вічно покритою снігом вершиною Олімп (2895 м), де, згідно з грецькою міфологією, проживали боги, відокремлював Фессалію від Македонії. Ахейська Фтіотида у долині ріки Сперхей у південній частині Фессалії була батьківщиною міфологічних мірмідонів і героя Ахілла; із Фессалії легендарний Ясон відправлявся за золотим руном у далеку Колхіду. Немалу роль у релігійному житті відігравав також і Епір, оскільки великою славою користувався оракул Зевса (передбачали майбутнє) у Додоні, де ворожили за шелестінням листя священного дуба і де проживали згадувані Гомером жерці Селли, які не мили ніг і спали на землі.

Дістатися в Грецію з півночі можна було лише вузькою Темпейською долиною вздовж течії р. Пеней. Більшу частину цієї області займала Фессалійська рівніша. Найбільша в Греції і зручна для хліборобства Фессалія вважалася житницею Греції і поставляла в інші області пшеницю.

Значного розвитку досягло виноградарство, садівництво, скотарство, особливо конярство. На півдні Фессалії тягнулися гори, пройти у Середню Грецію можна було лише вздовж моря вузьким проходом під назвою Фермопільська ущелина або міжгір'я завширшки не більше 14 м.

Середня Греція поділялася на ряд областей. Особливе значення у грецькій

Ясон викрадає золоте руно

Вершина Олімпу

історії мала східна область Середньої Греції - Аттика з головним містом Афіни. Вона являла собою кам'янисту і засушливу, але багату сировиною (срібло, свинець, мармур, глина) і зручну для мореплавства територію.

Аттика була не лише торгово-ремісничим центром, але й славилася маслинництвом, виноградним вином, медом (гіметтський мед - за назвою гірського хребта - був відомий далеко за межами Аттики). Розводили також чимало дрібної домашньої худоби, особливо кіз, яких часто приносили в жертву богам на честь визначних перемог над ворогом.

До Середньої Греції на Сході примикав великий родючий острів Евбея, відокремлений від материка протокою. Його вапнякові круті гірські масиви покривали ліси каштанів, ялиці, бука, сосни, ялини, дуба і зарості низькорослого чагарнику. Острів славився садами, маслиновими гаями, виноградниками, посівами пшениці.

Найродючішою сільськогосподарською областю Середньої Греції була Беотія, що відділялася від Аттики гірським кряжем Кіферон і зрошувалася водами р. Кефіс. Столицею Беотії було м. Фіви. Основними галузями господарства в Беотії були землеробство з переважанням зернових культур (пшениця, ячмінь), скотарство (особливо конярство і свинарство) і риболовство (значна кількість щезаючих рік і озер). На широких рівнинах Беотії розігрався цілий ряд важливих битв. Серед них – битва під Платеями (479 р. до н.е.) і під Херонеєю (338 р. до н.е.).

На захід від Беотії розташовувалася бідна країна Фокіда, відома загально- грецьким оракулом у Дельфах, що на південно-західному схилі Парнасу (понад 2450 м). Завдяки двозначним тлумаченням і передбаченням майбутнього дельфійський оракул майже не помилявся, за винятком епізоду з греко-перськими війнами, коли він передбачив поразку греків під час походу Ксеркса.

На острові Евбея

Модель святилища Аполлона в Дельфах. Реконструкція

Дельфійський оракул набув у грецькому світі значення загальнонаціонального духовного лідера, авторитетно спрямовуючи дії законодавців, ойкістів, правителів будь-якого рангу. На межі архаїки і класики авторитет дельфійського оракула визнається не лише греками, але й сусідніми народами і володарями. Проте Дельфи були втягнуті в бурхливий вир великих воєн: у першій половині V ст. до н.е. - боротьбу греків із персами, а в другій половині цього ж століття - в міжусобиці самих греків. У першій вони відмовилися чи не зуміли виступити в ролі загальнонаціонального лідера, натхненника боротьби з іноземними загарбниками, а в другій зайняли позицію підтримки однієї з воюючих сторін, що теж не сприяло збереженню колись набутого і визнаного всіма високого престижу в грецькому світі.

Проте падінню авторитету і значення дельфійського оракула сприяло не лише фатальне втручання в політичні справи, але також напрямок суспільно-політичної і філософської думки, пов'язаний особливо з діяльністю софістів і Сократа, що привело до розповсюдження скептичної щодо традиційної олімпійської релігії думки, а як наслідок, і до скорочення того соціального ґрунту, що живив оракульну практику й підтримував пов'язане з нею святилище. Значення дельфійського оракула з часом становило лише антикварний інтерес, хоча він проіснував аж до IV ст. н.е., коли указами Феодосія І були остаточно заборонені культи язичницьких богів, а потім і зруйновані всі їхні святилища (391-392 pp.).

Інші приморські області – Локрида і Дорида не відігравали суттєвої ролі у грецькій історії. Хоча з Дориди, напевно, і вийшли доряни завойовувати Пелопоннес. Площа Дориди становила не більше 185 км2, тобто вона була у 9 разів менше Фокіди (близько 1615 км2) і в 16 разів менша Беотії (майже 3000 км2).

Західні області Середньої Греції - Етполія і Акарнанія дуже різнилися між собою. Етолія - важкодоступна гірська країна, з річками, що протікали глибокими ущелинами. Жителі цієї області займалися скотарством. Акарнанія - прибережна родюча долина, що зрошувалася р. Ахелой і мала зручні бухти, з'єднувалася з Південною Грецією або Пелопоннесом - розташованим найвище з усіх регіонів над рівнем моря. Через найвужче місце Істмського перешийка проходив перевалочний шлях з Егейського моря в Іонійське. На Істмі були розташовані великі торгово-ремісничі міста: в північній частині Мегари, у південній - Коринф.

На території Пелопоннесу також розташовувався ряд областей.

Ахайя являла собою вузьку прибережну область, населення якої займалося землеробством. З півдня гірськими масивами Ахайя відокремлена від Аркади, клімат якої від

Ландшафт Аркадії

Місцезнаходження Мікен

значається суворістю - зі сніжними і порівняно холодними зимами. У гірських її районах розводили овець, а в долині р. Алфей займалися землеробством.

На північному сході Пелопоннесу розміщена Арголіда – гірська та пустинна область з родючою рівниною в центрі, де вирощувалися хлібні злаки.

Але постійні засухи заважали розвитку землеробства. Тому населення Арголіди, особливо на побережжі, займалося каботажним мореплавством. У старовину та території Арголіди виникли такі ранньодержавні об'єднання, як Мікени, Тиринф, Аргос.

Західна область Пелопоннесу - Еліда - низинна, зручна для землеробства (особливо долина рік Алфея і Пенея) та розвитку скотарства. На території Еліди ріс відомий священний гай Олімпія, де, за переказами, проводилися Олімпійські ігри.

Тут можна було отримати передбачення від жерців бога Зевса, і до оракула прославленого культу Еллади зверталися за порадою греки з найрізноманітніших областей античного світу. Олімпія стала своєрідним історичним архівом, що зберігав свідчення численних відомих подій, а творчість багатьох істориків і філософів пов'язана з Олімпією. Геродот, повернувшись зі Сходу, читав тут глави своєї "Історії", завоював загальне визнання. В Олімпії можна було почути філософські бесіди Сократа, який ходив сюди пішки, і Платона, а також промови оратора Демосфена.

Уже в ранній час існування Олімпії ставлення греків до святилища визначалося не лише повагою до шанованого ними оракула Зевса і улюбленими спортивними іграми. Олімпія була для них центром, що об'єднував різні, часом навіть ворожі одне одному грецькі племена. Існування Олімпії, нагадуючи різноплемінним грекам про їхню спорідненість, пом'якшувало чвари, вирішувало існуючі протиріччя і суперечки, сприяло припиненню воєнних дій під час олімпіад.

Вид на священний гай Олімпія

Реконструкція святилища Олімпії

Олімпія розташовувалася в особливому місці. З усіх боків її ніби закривають від світу природні перешкоди, створюючи ізольований простір, в якому людина постійно відчуває, навіть і тепер, почуття відчуженості від мирської суєти і турбот. Із півдня Олімпія відгороджена рікою Алфеєм, що далі впадає в море, із заходу її обмежує притока Алфею - Кладей, що широко розливається в дні весняних повеней; із півночі район Олімпії закриває гора Кронос, хоча невисока, проте крута; а район на схід від святилища зайнятий рівниною, що під час повені заливає Алфей.

Про існування Олімпії знали з письмових джерел, але місце її знаходження не було визначено ні в Середні віки, ні в епоху Відродження. Часто навіть вважали, що вона розташовується поблизу гори Олімп, а не поблизу Кроноса. Про необхідність розшукати Олімпію почали думати у XVHI ст. Французький історик Б. Монтфакон у листі до архієпископа Корфу 1723 р. писав про великі цінності, які можуть бути відкриті, якщо розпочати пошуки Олімпії. 1768 р. думку про дослідження святилища висловив Вінкельман, а 1766 р. подорожуючий англієць Р. Чандлер знайшов поблизу гори Кронос частини стін великого храму і обломки капітелій колон. Це були залишки Олімпії, приміщення якої зруйнували жителі навколишніх сіл, використовуючи камінь для будівельних робіт.

Після цього розпочалися регулярні розкопки, що продовжуються понині.

Гірський хребет Таггет відокремлював дві родючі області Південної Греції - Лаконіку (столиця м. Спарта) та Мессенію (головне місто Meccano). їхні поля були рясно засіяні пшеницею, ячменем, засаджені фруктовими садами, виноградниками, маслиновими гаями.

Життя грецьких держав було тісно пов'язане з Егейським морем, в акваторії якого розташовувалися безліч дрібних і великих островів - Кіклади, а з півночі на південь уздовж берегів Малої Азії -

Долина р. Кладей в Олімпії

Острів Лесбос

Споради. Ці острови складали ніби продовження Балканського гірського пасма, що поступово зливалося з височинами Малої Азії. Із островів Егейського моря найбільше історичне значення мали Делос, Егіна, Лемнос, Лесбос, Наксос, Парос, Родос, Самос, Фасос і Хіос.

Малоазійське узбережжя Егейського моря, де теж проживали іонійські греки, було багате гаванями і досить родючими ґрунтами. Найбільші грецькі міста Малої Азії - Елея, Фокея, Смірна, Мілет, Галгкарнас та інші.

На північному сході протока Геллеспонт (Дарданелли) з'єднувала Егейське море з Пропонтидою (Мармуровим морем), яка з'єднувалася протокою Босфор з Понтом Евксинським (Чорним морем). На півдні Егейське море ніби замикається островом Крит, який зв'язував грецький світ з африканськими областями - Єгиптом і Кіренаїкою.

На цих територіях розташовувалася велика кількість міст-держав, розміри яких були досить різними. Найбільшу площу займала Спарта (Лаконі- ка і Мессенія) – близько 8400 км2, могутня Аттика з Саламіном і Оропом – 2650 км2. Деякі державні об'єднання включали в себе декілька окремих полісів. Так, Беотія складалася з 10, а пізніше з 20 "міні-держав". До складу Фокіди входило 22 поліси.

Географічні умови Стародавньої Греції в цілому сприяли відносно швидкому розвитку племен. Греція належала до числа територій із субтропічним кліматом. Середня температура не перевищувала +17 °С. Дощів випадало мало, і тому деякі області Греції багато терпіли від засухи. Більша частина рік і струмків пересихала, і це потребувало спорудження систем штучного зрошення. Стародавні греки більше за все цінували воду. Прощаючись зі своїм другом, грек завжди бажав йому "доброї дороги і свіжої води". А в договорах між грецькими державами постійно зустрічається формулювання: "Не відрізати у союзних общин проточної води". Постійне водопостачання було для греків проблемою досить нелегкою. Однією з форм накопичення і збору води було облаштування гротів, джерел, захищених від забруднення. Облаштовані таким чином підземні джерела нагадували колодязі. На твердих, кам'янистих землях жителі, боячись під час облоги бути відрізаними від води, вирубували у камені ступінчасті жолоби, що досягали місця, де було джерело. Вода, що витікала з ущелини у скелях, надходила спеціальними штольнями, вирубаними у камені. Ними вода потрапляла у водозбірню, облаштовану як невеличку будівлю; перед нею розміщувалася площадка, а під нею - канал, що виводив надлишок зібраної води. Подібна споруда VII - VI ст. до н.е. була знайдена у Коринфі.

Не менш важливою була доставка води споживачам, тобто її транспортування. Спочатку її приносили раби. Використовували і дощову воду, збираючи її у пристосовані цистерни, що мали дві рівні: з одного вода стікала на другий, де накопичувалася і зберігалася.

Відбувалися прогресивні зміни і в будуванні криниць: вони стають глибшими (до 30 м), облицьовуються камінням, а у III ст. їх обгороджували стіною із тесаних плит. Воду з колодязів вичерпували вручну посудиною, до якої була прив'язана мотузка. У класичну епоху був відомий криничний журавель, а в елліністичний період використовують вал-котушку, що повертається. Проте найбільшим досягненням у цій галузі стали римські акведуки.

Греція була багатою і на корисні копалини, що сприяло розвитку ремісничого виробництва. Греки рано ознайомилися з золотом і усвідомили його цінність, оскільки вже в багатьох міфах воно відіграє важливу роль.

Проте за золотом доводилося відправлятися далеко за межі Греції: в Лідію, де річка Тмол несла "золотий пісок", а в Колхіду - за "золотим руном". Уже стародавні греки намагалися розгадати таємницю "золотого руна", про яке розповідає міф про Ясона і Медею. На нашу думку, варто визнати правильним пояснення грецького географа Страбона, що поняття "золоте руно" пов'язане з певним способом видобутку золота. Він повідомляє, що люди, які жили поблизу р. Фасіс у Колхіді (нинішня назва Ріоні), добували з води золотий пісок, занурюючи у ріку шкіру (руно) барана: крупинки золота осідали на вовні, звідки їх і збирали [Страбон. Географія, XI, 2, 19]. Свідчення Страбона підтверджує практика видобутку цінного металу у золотоносних річках Семиграддя, туркменами і фінами.

Фасос і Сифнос (УП - VI ст. до н.е.) у VI ст. - срібні копальні в районі Лаврія на півдні Аттики, а в V ст. до н.е. були відкриті поклади дорогоцінного металу в Маронеях (483 р. до н.е.). Це нове джерело срібла зміцнило фінансовий стан Афін під час греко-перських війн, дозволило побудувати могутній флот і забезпечити перевагу Афін над іншими містами-державами Греції.

У достатній кількості було у греків міді (о. Бвбея), заліза (Беотія, Лаконіка), мармуру (о. Наксос, Парос), гончарної глини, вапняку, свинцю і т.п.

Із цієї характеристики географічних умов античної Греції чітко видно, як нерівноцінно були

Ліс на горі Ета

розподілені життєві блага в окремих містах-державах. Безсумнівно, повинні були існувати широко розвинені торговельні зв'язки.

Надзвичайно багатим і різноманітним був рослинний і тваринний світ Стародавньої Греції. Густі ліси з дуба, дикого горіха, кипариса, каштанів, ялиці і ялин покривали північні і західні райони Балканської Греції й особливо Пелопоннес. У лісах водилися дикі звірі - леви, ведмеді, вовки, дикі свині, косулі. Але поступово ліси були винищені, вони розчищалися під забудови, посіви, вирубувалися на паливо. Чагарникові рослини - мирта, лавр, олеандр, ялівець спліталися у непрохідні зарості. Ранньою весною схили гір і долини покривалися духмяними різнобарвними квітами - фіалками, нарцисами, гіацинтами і тюльпанами.

Греки намагалися зайняти і обробляти кожну придатну ділянку - долини рік, прибережні рівнини, тераси, схили гір і т.п. Це пояснювалося малородючими ґрунтами і тим, що лише 20% від усієї території Греції були придатними для оранки. Греки сіяли пшеницю, полбу, боби, горох. Однак для більшості грецьких держав місцевого хліба не вистачало і його доводилося закуповувати у Північному Причорномор'ї, Сицилії, Єгипті. Багато конфліктів у Греції виникали через оволодіння понтійським і сицилійським "хлібними шляхами". Нестачею хлібних запасів пояснюється одна з цікавих рис суспільного життя античної Греції - регламентація продажу і закупок хліба.

Варто відзначити також, що, незважаючи на велике різноманіття економіко-географічної структури Греції і на негативне в цілому ставлення вільних греків до фізичної праці, у тогочасній літературі можна зустріти чимало похвал землеробству. Ксенофонт Афінський у трактаті "Про домоустрій" відзначає: "Навіть дуже успішні люди не можуть обійтися без землеробства. Заняття ним доставляє приємність, примножує багатство, тренує тіло так, що воно робиться придатним до всього, що личить вільній людині. По- перше, земля дає те, з чого люди живуть, і на додаток те, від чого вони отримують задоволення... По-друге, багато їстівних речей вона родить, частково годує, бо і тваринництво пов'язане з землеробством... Проте, даючи всілякі блага у достатку, земля не дозволяє брати їх легко, а привчає переносити і зимовий холод, і літню спеку. Тим, хто працює своїми руками, вона дає вправність, а тих, хто турботливо спостерігає за польовими роботами, зміцнює тим, що змушує рано пробуджуватися і швидко ходити, бо у селі, як і в місті, все добре робити своєчасно". Обробляти землю, вважає Ксенофонт, потрібно із виховних міркувань: "Земля вчить навіть справедливості тих, хто може розуміти її уроки, тому хто більше всього піклується про неї, той більше всього від неї й отримує... Добре сказав той, хто назвав землеробство матір'ю і годувальницею всіх мистецтв. Дійсно, коли добре розвинене землеробство, тоді і всі інші заняття процвітають; де земля вимушена залишатися необробленою, там усі заняття занепадають і на суші, і на морі" [V, 1-17]. Так високо цінували греки землеробство.

Основними ж галузями сільського господарства у Стародавній Греції були виноградарство, маслинництво і садівництво. Особливу роль відігравало маслинництво. Маслинова олія використовувалася в парфумерії, служи-

Збирання оливок

ла освітлювальним засобом, лікарською речовиною, сировинним матеріалом для цілого ряду виробництв. Вирощування маслинових дерев вимагало особливих знань і працелюбства. Вони досягали віку 250 років, починали плодоносити з 16- 18-ти, а найплодоноснішими ставали після 40 років. Маслинові гаї саджали за певною схемою: 18 м між рядами і 12 м між деревами в ряді.

В садах росли яблуні, груші, айва, гранат, слива, мигдаль, горіх, фігове дерево.

У багатьох областях Греції було розвинуте скотарство. Гірські схили, багаті кормовими травами, використовувалися під пасовища для худоби і головним чином овець і кіз. Велику рогату худобу, коней, мулів і свиней розводили лише на рівнинах.

Природні умови країни до певної міри визначали і характер перших грецьких поселень. Гірськими хребтами і пасмами Греція дробилася на безліч дрібних общин. Кожне плем'я чи частина племені утворювали самостійне поселення. У центрі його розташовувався пагорбок, навколо якого простягалося село. З часом село перетворювалося у місто, а пагорб - в акрополь (верхнє місто; "вишгород" (слов'ян.), в якому розміщувалися культові й урядові заклади.

Природа Греції сприяла відособленню життя кожної общини. Автономія (життя за своїми законами) і автаркія (самозадоволення) були основними рисами грецького поліса. Тому найскладнішою політичною проблемою Греції протягом всієї її історії залишалося питання об'єднання. Великих держав класична Греція не знала, а об'єднання міст, за поодинокими винятками, були нетривалими. При перших серйозних ударах чи потрясіннях ці об'єднання розпадалися, і кожна община знову перетворювалася у самостійну державу.

Клімат країни впливав і на деякі побутові особливості Греції. Це стосувалося у першу чергу характеру античних будівель - великих відкритих галерей з колонами і без вікон, портиків, площ і базарів. Приватні будинки греків, з сучасної точки зору, не відрізнялися зручностями. Це були невеличкі напівтемні кімнати, куди жителі приходили лише відпочити і переночувати. Головну частину приватного будинку грека, особливо багатого, складав відкритий двір, оточений колонами і верандами, де відбувалися прийоми гостей. На сучасника античне місто справило б доволі гнітюче враження, за винятком акрополя. Вулиці античних міст являли собою майже суцільні стіни без вікон з нечисленними виходами на вулицю. Все життя греків проходило в громадських, відкритих (публічних) місцях або у внутрішніх частинах будинків.

Коринфський пейзаж

Кліматичні умови визначали характер харчування та одежу стародавніх греків. У теплих країнах організм вимагає значно менше жирів і білків, ніж у холодних. Нормальний раціон грека складався з маслин, декількох коржиків, сушеної риби, цибулі, часнику і вина, розбавленого водою. Одяг греків залишався незмінним упродовж усього року (тога і сандалі).