ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Найхарактернішою пам'яткою пізньоелладського або мікенського періоду (1600 -1100 pp. до н.е.) були т. зв. шахтові гробниці в Мікенах. Перші шість із них відкрив 1876 р. Г. Шліман у межах стін мікенської фортеці. Прямокутні, витягнутої форми, вони вирубувалися у скелях і згори були закриті кам'яними плитами. Інвентар цих гробниць багатий виробами із золота, срібла, бронзи. У деяких із них знайдено бурштин, яйця страуса та інші привізні предмети. Переважна більшість знайдених речей технікою виконання подібні до критського мистецтва.
Генріх Шліман
Поширеним видом поховань були камерні гробниці, побудовані всередині пагорбів. Вхід у поховальну камеру йшов через відкритий коридор, який називався дролюс. Камери були поховальними сімейними склепами аристократів.
Ще один тип поховальних споруд - купольні гробниці (талоси) діаметром 14 метрів. Це були величезні споруди з кам'яної кладки, висота яких приблизно дорівнювала діаметру фундаменту. Толоси розміщувалися зазвичай поблизу палаців і цитаделей та були місцем поховання членів царської династії. Найбільшим мікенським толосом була гробниця Атрея, яка розташовувалася в Мікенах і спочатку неправильно трактувалася як скарбниця. Вхід у гробницю перекритий двома великими кам'яними блоками (один з них важить 120 т), а внутрішня камера являла собою монументальне кругле приміщення з високою (близько 13,5 м) вуликоподібною стелею. Стіни і стеля гробниці викладені тесаними кам'яними плитами, прикрашеними бронзовими позолоченими розетками. Висота залу доходила до 15 м. Над вхідними дверима був отвір у вигляді трикутної арки, рівномірно розподіляючи тиск на обидва боки. Поряд з головною будовою збоку розміщувалася невелика кімната, призначення якої невідоме.
Основними центрами мікенської культури були палаци, відкриті в Мікенах і Тиринфі (Арголіда), Пілосі (Мессенія), Афінах (Аттика), Фівах і Орхомені (Беотія), Іолці (Фессалія). Найважливішою їх особливістю були укріплення, що нагадували замки середньовічних феодалів. Мікенські цитаделі, збудовані з величезних, майже необроблених кам'яних глиб, свідчать про високе інженерне мистецтво ахейських архітекторів.
Необроблені глиби вапняку вагою до 12 т утворюють зовнішні стіни фортеці завтовшки більше 4,5 м, а заввишки понад 7,5 м. У деяких місцях всередині стін облаштовувалися склеписті галереї з казематами, в яких зберігалася зброя і запаси продовольства (товщина стін сягала тут до 17 м).
Підхід до головних воріт ци-
Купольна гробниця
Гробниця Атрея в Мікенах (у розрізі)
Вхід у каземати всередині фортечних стін Тиринфа
таделі облаштовувався таким чином, що суперник при наступі вимушений був повертатися до стіни, на якій перебували захисники фортеці, правим боком, не прикритим щитом. А потрапивши навіть усередину фортеці, вороги натикалися на внутрішню оборонну стіну, що захищала основну її частину - акрополь із царським палацом, до якого вів вузький прохід між внутрішньою і зовнішньою стінами, розділений на два відсіки дерев'яними воротами. Тут неминуче ворог потрапляв під перехресний згубний вогонь метальної зброї. Для постачання води у північній частині цитаделі облаштували підземний хід, що завершувався приблизно у 20 м від стіни фортеці поблизу ретельно схованого від очей ворога джерела.
Серед палацових будівель мікенського періоду великий інтерес становить палац Нестора (згідно з Гомером, Нестор - старий і мудрий правитель Піл оса, один з учасників походу на Трою), розташований поблизу бухти Наварино (Західна Мессенія) і відкритий 1939 р. американським археологом К. Бледженом. Пілоський палац вирізняється чітким симетричним плануванням: усі приміщення складають замкнений прямокутний комплекс. Щоб потрапити в його середину, потрібно було послідовно пройти вхідний портик (пропілеї), невеликий внутрішній дворик, ще один портик, вестибюль (продомос), з якого відвідувач потрапляв у мегарон - великий прямокутний зал із круглим вогнищем у центрі, дим від якого виходив через отвір у стелі. Навколо вогнища стояли 4 дерев'яні колони, підтримуючи перекриття зали. Стіни мегарону розписувалися фресками, підлога прикрашувалася різнокольоровими геометричними візерунками, а там, де стояв царський трон, зображувався восьминіг. До мегарону примикали два довгі коридори, в яких були двері комор для зберігання продуктів.
Подібно до критських палаців, будинок Нестора споруджувався з урахуванням основних вимог гігієни і комфорту: облаштовані ванні кімнати, водопровід, каналізаційні стоки.
Спорудження таких грандіозних будівель було б неможливим без застосування підневільної праці, тобто потрібна була наявність численної дешевої робочої сили та розвинутого державного апарату, здатного організувати цю силу. Очевидно, володарі Мікен і Тиринфа володіли цим.
План Пілоського палацу
Пілоське лінійне письмо "Б"
Докладному вивченню структури ахейських держав сприяла розшифровка англійським вченим М. Вентрісом архаїчного ахейського діалекту грецької мови, на якому розмовляло населення мікенської Греції II тис. до н.е. Використане у написах лінійне складове письмо "Б" виникло на Криті на базі існуючої тут давньої системи писемності - лінійного письма "А". Ахейці, які захопили Крит у середині XV ст., перейняли у мінойців складове письмо і пристосували його для передачі своєї мови.
Прочитані М. Вентрісом таблиці пілоського і кносського архівів мали вигляд "бухгалтерських" рахункових записів або "бухгалтерських розрахунків", які щорічно велися в палацах, і дозволяють оцінити соціально- економічний устрій держав мікенської епохи.
Основним заняттям населення ахейських держав було землеробство. Земля перебувала у власності "народу", тобто була суспільною (кекетепа), і у власності окремих осіб, або приватна земля (kitimena). "Народ" надавав ділянки землі у користування як винагороду за державну і військову службу.
Розміри цієї землі залежали від посади. Так, правитель держави отримував ділянку, з якої збирали 1800 мірок зерна, його помічник - ділянку площею 600 мірок зерна. За отримані в оренду землі прості жителі держави повинні були віддавати частину врожаю. Найвірогідніше, земля "народу" була общинною, вона поступово переходила у статус державної і віддавалася в приватне володіння як винагорода за службу.
Значна частина документів пілоського архіву присвячена ремісничому виробництву. Серед ремісничих професій виділяються: ковалі, шевці, столярі, гончарі, зброярі, ювеліри і навіть парфумери. Окремі території повинні були присилати у розпорядження палацу певну кількість ремісників різних професій. За свою роботу вони отримували з палацової скарбниці платню натурою (ячмінь та інші продукти харчування). Неявка на роботу відзначалася в особливих документах. "Прогульників", очевидно, карали, хоча ми не знаємо, як саме.
Крім ремісників, які перебували на державній службі, іншу категорію складали вільні общинники, для котрих робота на державу була тимчасовою повинністю. Такими трудовими повинностями обкладалися жителі невеликих поселень, розміщених навколо палацу. Ремісники, які залучалися на державну повинність, не позбавлялися особистої свободи, вони могли володіти землею і навіть рабами, як інші члени общини.
Золотий кубок мікенського періоду
Особливе становище серед ремісників займали ковалі, які отримували з палацу таласію (завдання або урок). Вони звільнялися від поставок льону, обов'язкових для всіх жителів царства. Однак ковалі перебували під наглядом палацової адміністрації. Разом з таласією вони отримували точно визначену вагу бронзи, а потім той же чиновник на вагу приймав виготовлений предмет. Тобто держава монополізувала основні види ремісничого виробництва і встановила суворий контроль за розподілом і споживанням дефіцитних видів сировини, в т.ч. металів. Ні один кілограм бронзи, ні один наконечник списа чи стріли не міг вислизнути від пильного погляду палацової бюрократії. Увесь метал, що був у віданні держави і приватних господарств, ретельно зважувався, враховувався і фіксувався на глиняних табличках.
В ахейських державах існувало також рабство, і праця рабів широко використовувалася в різних галузях господарства. Серед документів пілоського архіву чимале місце займають списки робочих загонів палацового господарства. У них вказувалося, скільки жінок-рабинь входило до складу загону, їхні професії (швачки, прядильниці, банщиці і т.п.), скільки при них дітей (хлопчиків і дівчат), який пайок отримували, в якому місці працювали (у Пілосі чи іншому містечку). Загони були досить численними – до 100 і більше чоловік. Загальна кількість рабів-жінок з дітьми, згідно з написами пілоського архіву, складала приблизно 1500 осіб. Рабів- чоловіків було значно менше - групи не більше 10 осіб. Це свідчить про початкову стадію розвитку рабства.
Поряд із звичайними рабами у пілось- ких написах згадуються і т. зв. "божі раби або рабині". Зазвичай вони орендують землю невеликими ділянками у демоса (общини) або в приватних осіб. Своєї землі у них не було, і вони не вважалися повноправними членами общини. Але, очевидно, вони не були і рабами у прямому розумінні цього слова. Сам термін "божий раб" вказував на те, що представники цього соціального прошарку служили при храмах головних богів Пілоського царства і користувалися заступництвом храмової адміністрації.
Засновані на принципах суворого обліку і контролю, палацові господарства вимагали для свого функціонування бюрократичного апарату. У табличках згадуються переписувачі, канцеляристи, чиновники, спостерігачі за виконанням повинностей тощо. Вся територія Пілоського царства була роз-
Мікенські воїни
Бронзові мікенські кинджали
бита на 16 податкових округів, на чолі яких стояли намісники - коретери. Кожний з них відповідав за вчасне надходження у палацову скарбницю податків від їхнього округу у вигляді металу, золота і бронзи, а також різних видів сільськогосподарських продуктів.
У підпорядкуванні коретерів були управляючі окремими поселеннями - басилеї, які здійснювали нагляд за виробництвом, наприклад, за роботою ковалів, що перебували на державній службі. Коретери і басилеї постійно посилали на місця посильних і кур'єрів, інспекторів і ревізорів.
На чолі держави стояв ванака, що відповідало пізнішому грецькому ванакт (пан, повелитель, цар). На жаль, нам нічого не відомо про політичні функції і права ванаки. Однак можна з упевненістю сказати, що серед правлячої знаті він займав привілейоване становище. Земельна ділянка царя (теменос) у 3 рази була більшою від наділів інших посадових осіб. Помічником царя був лавагет (воєвода, воєначальник), в обов'язки якого входило командування збройними силами держави. У написах згадуються також царський горщечник, царський сукновал, царський зброяр та інші. У коло вищої знаті входили також жерці головних храмів держави, вищі військові чини, які командували загонами бойових колісниць.
Землероби і ремісники були політично безправні і не брали ніякої участі в управлінні державою. Правда, існує думка, що термін "демос" (народ) означав народні збори, в які входило все вільне населення Пілоського царства. На наш погляд, більш вірогідною є думка, що демос - одна з територіальних общин (округів), які входили до складу держави (подібно пізнішим афінським землям).
Скоріше за все, ахейські держави були незалежними і самостійними. Свідченням цього є міцні оборонні споруди навколо міст. Могутні стіни Мікен і Тиринфа свідчать про безперервну ворожнечу між цими державами. Давні перекази розповідають про криваві усобиці ахейських царів. Так, сім царів Аргосу втрутилися у боротьбу між синами фіванського царя Едіпа, здійснивши похід на Фіви. Після ряду невдалих спроб їм вдалося взяти місто і зруйнувати його. Археологічні розкопки показали, що Фіванський палац мікенського часу насправді був зруйнований у XIV ст. до н.е.
Щоправда, в окремих випадках ахейські держави могли об'єднуватися для спільних військових кампаній. Прикладом може служити знаменита Троянська війна (близько 1240 - близько 1230 pp. до н.е., за іншими даними - близько 1194 – 1184 pp. до н.е.), описана Гомером в "Іліаді". У поході на Трою брали участь майже всі ахейські царі від Фессалії на півночі до Родосу на півдні на чолі з мікенським володарем
План Трої
Агамемноном (хоча Гомер значно перебільшив число приведених ним під Трою кораблів – 1200). Троянський цар Пріам зумів отримати допомогу від сусідів, і облога міста затягнулася, а ахейці зазнали значних втрат, перш ніж захопили Троянське царство. Похід на Трою мав важкі наслідки для Ахейської Греції. Він призвів не лише до виснаження сил, але й до спалаху внутрішніх протиріч і міжусобиць між ахейськими царствами. За переказами, сам Агамемнон був убитий після повернення в Мікени своїм двоюрідним братом Егісфом і дружиною Клітемнестрій.
Війна проти Трої була лише одним, хоча найзначнішим, проявом військової і колоніальної експансії ахейців у Малій Азії і Східному Середземномор'ї. Правда, нікому з археологів, включаючи Г. Шлімана і Г. Бліджена, не вдалося довести, що винуватцями загибелі Трої були дійсно греки-ахейці. Знайдена при розкопках мікенська кераміка могла потрапити туди шляхом звичайних торговельних контактів. Та й сама Троя мало подібна на описане в "Іліаді" місто царя Пріама. Важко повірити, що величезне військо Агамемнона потратило на облогу цього невеликого селища із декількох глинобитних будівель багато часу і сили.
Протягом XIV - XII ст. до н.е. численні ахейські поселення з'явилися на західному та південному узбережжі Малої Азії, островах Кіпр, Родос, Близькому Сході. У цих місцях мікенці перехоплювали торгову ініціативу у своїх попередників - мінойців. Успішно поєднуючи заняття торгівлею і піратство, ахейці стали помітною фігурою в цьому районі стародавнього світу. Так, згідно зі старовинним хетським документом, ахейська держава Аххіява (вірогідно, розташовувалася у західній частині Малої Азії) ставиться в один ряд з найсильнішими тогочасними державами: Єгиптом, Вавилоном, Ассирією. Ще на рубежі ХШ - ХП ст. до н.е. загони ахейців з Криту і Пелопоннесу брали участь у набігах коаліції "народів світу" на Єгипет. У єгипетських джерелах згадуються народи акайваша і данауна, які можуть відповідати грецьким ахайвой і данайвой – назвам ахейців у Гомера. Взагалі в ХІП ст. до н.е. ахейці двічі нападали на Єгипет, послаблювали Хеттську державу. А разом з критянами вони висадилися на східному узбережжі Середземного моря і стали відомі там під назвою філістимлян. Вся ж місцевість разом із південносирійською територією стала називатися Палестиною.
У самій Ахейській Греції останні десятиліття ХПІ ст. до н.е. були досить тривожними і неспо-
Золота маска Агамемнона
Фортечна стіна Трої
Фортечна стіна і Левові ворота Мікен
кійними. У Мікенах, Тиринфі та інших містах поспішно відновлювали старі і будували нові укріплення. Була побудована масивна оборонна стіна на Істмі. Серед фресок Пі- лоського палацу привертає увагу та, на якій зображена кровопролитна битва між ахейськими воїнами (у панцирах і рогатих шоломах) та варварами (у звіриних шкірах і з довгим розпущеним волоссям). На півночі та північному заході Балкан (Македонія і Єпір) жили племена, які перебували на стадії родового ладу, хоча знали техніку обробки металу. Щоправда, із суто технічного погляду їхня зброя поступалася мікенській.
Наприкінці XIII ст. до н.е. варварський світ через невідомі нам причини прийшов у рух. Безліч племен попрямували на південь, у багаті і процвітаючі райони Середньої Греції і Пелопоннесу. Мікенська цивілізація зазнала страшного удару, від якого вже не могла оправитися. Швидкий розпад мікенських держав пояснювався не стільки силою натиску північних варварів, скільки слабкістю їхньої внутрішньої структури. Достатньо було одним ударом знищити правлячу верхівку палацової держави, щоб уся складна споруда розпалася, як картковий будиночок.
Основна маса варварських племен, які брали участь у нападі, очевидно, не утрималася на захопленій ними території (спустошена країна не могла прогодувати таку кількість людей) і повернулася на північ. Лише дорійці залишилися в Пелопоннесі (Арголіда, Ахайя, Бліда, Лаконіка, Мессенія).
Населення ранньої Бллади створило досить розвинену культуру. Особливого розвитку досягло спеціалізоване ремісниче виробництво. Металургія включала високотемпературну плавку міді, а створення сплавів не обмежувалося бронзою. У XVII - XVI ст. до н.е. греки виготовляли "електр" і знали прийоми позолоти бронзових речей. Рідкісні самородки заліза йшли на ювелірні вироби. Всі вони відзначалися раціональними формами і якістю. Не меншою пишністю відзначалася й зброя. Срібні поножжя, мідні лати, величезні щити, шоломи з кінською гривою, списи, стріли, сокири - все це вражало чудовою роботою (приклад: щит Ахіллеса).
Значних успіхів досягла техніка. Так, принцип обертання, який здавна застосовувався у прядінні, використовувався у верстатах для виготовлення канатів. При обробці дерева застосовували токарно-свердлильні прилади, а у будівництві - складні комбінації котків і важелів. Свідченням майстерного володіння такими механізмами була виключно точна установка кам'яних плит і монументальних споруд XVIII - XII ст. до н.е.
Уже в XVI - XII ст. до н.е. ахейці створили водопровідні закриті водозбірники. Особливо вражає знання гідравліки і точність розрахунків при спорудженні потаємних систем водопостачання у фортецях Мікени, Тиринф і Афіни близько 1250 р. до н.е. Подібність інженерних комплексів свідчить про вироблення певних норм їх спорудження, які передавалися із покоління в покоління.
В основі архітектурних споруд мікенських палаців лежить центральне ядро - мегарон. Він складався з передпокою, головного залу з парадним вогнищем і задньої кімнати.
У Пілосі та Тиринфі спорудили допоміжні корпуси по периметру мегарона, тому їхні зовнішні стіни складали начебто огорожу всього комплексу палаців. Акрополі були захищені могутніми кам'яними стінами завтовшки 5-8 метрів, а в Тиринфі - до 17 метрів.
Для прикрас палаців широко застосовувалися колони і напівколонії, різьба по каменю і мармуру, розписи стін складними композиціями. Так, 1970 р. на руїнах будинку на акрополі Мікен знайдена фреска кінця XIII ст. до н.е. Мистецтво творця цієї "Дами з Мікен" дозволяє судити про високий рівень художньої майстерності в Ахейській Греції.
Важливе місце займало і мистецтво розпису ваз. До традиційних геометричних орнаментів критян ахейці додали мотиви спіралі, рослин, тварин і морської фауни. Після XV ст. до н.е. широкого розповсюдження набули вази із зображенням людей, переважно воїнів.
Досить змістовними були настінні розписи палаців. На них зображено боротьбу дітей, рибалку з в'язанкою макрелі, невибагливо одягнуту дівчину, яка несе вазу, ошатно одягнених жінок. Цікавою є фреска із зображенням річкового пейзажу і картина, на якій намальовані різні типи кораблів, що рухаються вздовж берега, забудованого фортецями і містами. Особливо важливою на цих зображеннях є передача ідеї руху, що принципово відрізняє культуру Еллади XXX – ХП ст. до н.е. від традицій інших давніх культур.
Варто відзначити й таку рису ахейської культури, як увага до людини, її внутрішнього світу. Наприклад, навіть грубуваті розписи на ларнаках і глиняних гробах, зроблені між 1300 і 1250 pp. до н.е. в Танагрі, доносять образи людей, переповнених гідністю і смутком.
У середині II тис. до н.е. у грецькому суспільстві з'являються професійні поети, аеди (оповідачі). Це свідчить про інтерес еллінів до своєї історії, вони зуміли в усній формі зберегти свою легендарну традицію протягом майже тисячоліття до того, як вона була записана в IX - VIII ст. до н.е.
Поети і прозаїки створили багато легенд і переказів про ворожнечу царів Еллади, про військову могутність правителів, війни коаліції ахейсь-
Мікенська ваза
Аед. Малюнок з грецької вази
ких царств проти фіванського. Поява обдарованих аедів сприяла розвитку усної літературної творчості.
Писемність у грецькій культурі XXIII - XII ст. до н.е. відігравала обмежену роль. Як і багато інших народів світу, жителі Еллади перш за все робили малюнкові записи, відомі з другої половини III тис. до н.е., де знак піктографічного письма означав ціле поняття. Поступово форми знаків спрощувалися, а частина з них означала вже склади. Таке складове (лінійне) письмо сформувалося близько 1700 р. до н.е. і називалося письмом "А".
Після 1500 р. до н.е. в Елладі виникла зручніша форма писемності - складове письмо "Б". Вона включала більше половини складового письма "А", декілька десятків нових знаків, а також деякі знаки давнього малюнкового письма.
Система лічби у ахейців базувалася на десятковому численні. Записи складового письма "Б" велися зліва направо, але правила писемності стали більш суворі. Слова, розділені спеціальним знаком або пропуском, писали по горизонтальних лініях, окремі тексти починалися з заголовків і підзаголовків. Такі тексти креслили на глиняних табличках, вибивали на камені, писали пензликом фарбою чи чорнилом на посуді, причому на досить високому каліграфічному рівні.
Ахейське письмо було доступним лише для освічених людей. Його знали службовці царських палаців та деякі заможні громадяни. Варто відзначити і принциповий винахід ахейців - уже у XV ст. до не. вони мали знаки для голосних звуків.
Важливу роль у житті еллінів відігравала релігія, яка зазнала значних змін протягом XXX - XII ст. до н.е. Спочатку виключним пошануванням користувалися божества, які уособлювали сили природи. Особливо вшановували Велику богиню, яка відала родючістю рослинного і тваринного світу.
Культові обряди включали жертвоприношення, урочисті процесії і ритуальні танці. Божества мали свої атрибути, зображення яких досить поширені. Наприклад, символом військових божеств був у ахеян вісімкоподібний щит.
Утворення ранньодержавних об'єднань внесло нові риси в сакральні уявлення ахейців. Пантеон грецьких богів отримав більш визначену
Пілоський напис лінійним письмом "Б"
організаційну структуру. Світогляд народу створив такі взаємовідносини між богами, які ахейці бачили у царських столицях. Тому на Олімпі, де жили головні божества, верховним був Зевс, батько богів і людей, який володарював над світом. Підкорені йому інші боги мали свої специфічні суспільні функції. Дружина Зевса, богиня Гера, відала родинним життям і шлюбом. Брат Зевса, Аїд (Плутон), одержав підземне царство мертвих. Дочка Зевса, богиня Афіна, захисниця хоробрих воїнів, була також покровителькою розуму і мудрості. Бог Посей- дон, володар моря, відав справами мореплавців. Кульгавий бог Гермес вважався покровителем ремесел і мистецтва. Інша дочка Зевса, Артеміда, була богинею мистецтва, покровителькою звірів. А Зевсова дочка Афродіта була богинею кохання і вроди. І, нарешті, до найвідоміших богів у греків належала сестра Зевса Деметра, богиня родючості і хліборобства.
Ахейський епос зберіг свідчення про пошанування багатьох ранньо- еллінських богів і навіть передає притаманний грецькому мисленню критичний погляд на надмірну набожність. Боги багато в чому були подібні до людей, вони володіли не лише позитивними якостями, але також мали свої недоліки і слабкості. Політеїзм еллінів у II тис. до н.е. яскраво ілюструється творами мистецтва і письмовими джерелами.
Поряд з богами вшановувалися у еллінів і різні духи та напівбожки, наділені ворожими характерами.
Прикладом таких духів були злі обличчя теракотових богинь із святилища на мікенському акрополі.
Таким чином, як і в країнах Давнього Сходу, перші ранньодержавні суспільства в Бгейському басейні виникають у рамках невеликих об'єднань, що поєднували декілька общин з одним адміністративним центром, який був і зосередженням культу. Такі об'єднання вперше виникли на о. Крит наприкінці III тис. до н.е., а їхній подальший розвиток привів до створення великої держа-
Олімпійські боги
Статуя Зевса
ви, що об'єднала не лише Крит, але й ряд островів південної частини Егей ського моря і східних прибрежних областей Балканського півострова (морська держава Міноса).
Виникнення паростків цивілізації в Егеїді належить до пізнішого часу, ніж у долині Нілу чи Дворіччя, де суспільство досягло зрілості і до кінця ІII тис. до н.е. нараховувало тисячу років. Давні цивілізації Близького Сходу впливали на процес внутрішнього розвитку критського суспільства, хоча не варто його перебільшувати, оскільки для держав материкової Греції він був досить слабким.
Для історичної долі давнього населення Балканської Греції мало велике значення природне середовище проживання. Як ранньому народженню давньосхідних цивілізацій сприяло зрошувальне землеробство у річних долинах із родючим ґрунтом, так для розвитку окремих центрів Греції II тис. до н.е. відіграло роль освоєння моря, тобто отримання морських продуктів харчування і можливість зв'язків з іншими народами морським шляхом. Обмеженість родючих земель і багатство корисних копалин сприяло розвиткові ремісничого виробництва, змушувало жителів шукати життєві засоби шляхом організації ремесла, розвитку рибальства, активної морської торгівлі, кораблебудування, що стимулювало приватну заповзятливість і мобільність населення.
Внутрішній розвиток ранньодержавних суспільств в Егеїді II тис. до н.е. проходив у рамках дрібних об'єднань, які були захоплені провідними монархічними державами Криту чи Ахейської Греції. За своєю структурою вони складалися з палацового центру, резиденції царя, його адміністрації і жрецтва родових общин. Виробничою основою суспільства були централізоване палацове господарство, в якому працювали раби і залежні працівники, та родові колективи, де велося примітивне землеробство і скотарство, що поставляли надлишки продукції на користь царя і місцевої аристократії. Проте на відміну від країн Давнього Сходу, де правляча верхівка відігравала важливу роль в організації землеробства, контролюючи систему штучного зрошення, на Криті і в Балканській Греції примітивні монархії брали мінімальну участь в організації виробництва. Це протиріччя між протомістом і залежними общинами, постійні війни між царствами, етнічна неоднорідність егейського світу визначали слабкість критських і ахейських держав.
