ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

В елліністичну епоху роль релігійних уявлень і переконань значно зросла у суспільно-культурному житті у порівнянні з класичним періодом. Характерною їх особливістю був синкретизм грецьких і східних елементів. Греко- македонське населення приносило з собою на Схід культи олімпійських богів, яким поклонялися на батьківщині. Але традиційні грецькі культи і боги піддавалися серйозній трансформації під впливом давніх східних релігійних систем. Грецькі боги Зевс, Гермес, Аполлон, Афродіта набувають нових рис, запозичених у Мітри, Кібели, Ісіди, Ормузда, Аттиса та інших.

Найпоширенішим серед греків був культ фригійської богині Кібели (Великої Матері), який мав найбільше прозелітів (прихильників). Спочатку Кібела була метеоритом (фетишем), який вшановувався в малоазіатському м. Песинунті. Згодом вона перетворилася в жіноче божество, яке дарувало життя, матір всього існуючого. В основу культу Кібели було покладено міф про нещасливе кохання Кібели до пастуха Аттиса. Палко кохаюча, богиня силою свого почуття воскресила трагічно загиблого Аттиса. Тому посвячені у таємниці цієї релігії (місти) намагалися шляхом екстазу досягнути такого стану, коли вони самі зможуть перетворитися у безсмертні істоти, близькі до богів.

Великою популярністю користувався культ єгипетської богині Ісіди - страждаючої жінки, дружини і матері, яка бореться зі злими силами і перемагає їх. Культи Кібели й Ісіди носили і містичний характер, хоча греки були знайомі з містеріями ще з архаїчної епохи (елевсинські містерії в Аттиці). Засобом особливих релігійних обрядів, які здійснювалися таємно і називалися містеріями, віруючі в екстазі уявно спілкувалися з божествами. У своїй уяві вони долали нещастя, перемагали смерть і воскресали до нового життя. Ісіді були притаманні багато рис грецьких богинь - Гери, Афродіти, Деметри, Селени; вона стає свого роду універсальним культом єдиного жіночого божества.

Характерною рисою елліністичної релігії є поява синкретичних нових божеств. Найяскравішим прикладом може служити культ Сарапіса в Єгипті, розроблений за вказівкою Птолемея Лага, який волів створити новий культ для задоволення потреб еллінів і місцевого населення. Геліопольський жрець Манефон і елевсинський жрець Тимофей створили такий культ на основі культу Осиріса-Апіса. Під іменем Осорапіса, трансформованого в Сарапіса, нове божество було оголошено верховним богом еллінів і єгиптян, значно поширилося у всіх володіннях Птолемеїв, проникло на територію Малої Азії і Балканської Греції. Це був верховний бог, який задовольняв потребу віри в єдиного бога, потяг до монотеїзму, що був особливо характерний у ряді східних територій, наприклад, в Іудеї. На честь Сарапіса в Александрії було побудовано величний храм (Сарапейон), зруйнований згодом християнами.

Поряд зі старими богами, культи яких отримали новий зміст, широко розповсюдилися в цей час культи нових абстрактних божеств: Справедливість, Успіх, Доля, Здоров'я, Щастя, Гордість і т.п Особливою популярністю користувалася богиня долі, примхлива фортуна - Тіхе. Це пояснювалося тією неспокійною суспільно-політичною ситуацією елліністичного світу, в якій зникали і створювалися царства, знищувалися і переміщувалися великі маси людей, проходили глибокі переміни в житті, політичні потрясіння тощо.

Однією з особливостей релігійних пошуків еллінізму було обожнення правлячих монархів. Маленький підданий нерідко розглядав могутнього владику величезної держави як надлюдину, близьку богам, як частину божого світу. Самі елліністичні правителі, намагаючись ідеологічно обґрунтувати і зміцнити своє становище, згуртувати свою багатонаціональну державу, активно впроваджують свій культ серед підвладного їм населення. Правителі Єгипту, Селевкідів та інших елліністичних держав приймають божественні епітети Сотер, Єпіфан, Евергет тощо. Спеціальні жерці в особливих храмах здійснюють релігійні церемонії на їхню честь.

Наступною характерною рисою елліністичної релігії було поєднання раціоналізму, містики і універсалізму. Своє вираження вони знайшли у трактаті "Священна хроніка" Євгемера (III ст. до н.е.), який намагався раціонально пояснити походження богів. На о. Панхеї він відкрив

Жриця Ісіди

Безкровна жертва

Єгипетський жрець

напис, на якому нібито була записана вся історія людства і перераховані діяння богів Кроноса і Зевса. А боги і герої не що інше, як обожнені сильні люди.

Інші дослідники взагалі заперечували існування богів, а релігію вважали ошуканством. Таких поглядів дотримувався Феодор з Кірени, прозваний безбожником (атеїстом), але його праці не дійшли до нас. Більше даних збереглося про філософів-богословів. До їхнього числа належать два знаменитих александрійці - євреї за походженням - Аристобул (П ст. до н.е.) і Філон (І ст. до н.е.). Бог уявлявся їм як абстрактне начало, відокремлене від світу, але яке впливало на нього засобом божої, такої ж абстрактної сили Слова чи Логосу. Логос же ототожнювався зі світовою душею і творцем світу, який пов'язував світ з богом.

Немало містико-релігійних положень містили в собі філософські системи стоїків і кініків. Сполучною ланкою між релігією і філософією були питання про смерть і потойбічне життя. Ці питання складали основу елевсинських містерій Деметри і культу давньофракійського героя Орфея (орфізм), які об'єднувалися в одну релігійно-містичну систему.

В елліністичний період у релігійно- політичному житті отримують поширення ідеї месіанства - віра у прихід божого рятівника - месії, який повинен звільнити пригноблений народ від гніту завойовників. Як правило, ці ідеї поширювалися серед малих народностей, насильно включених до складу великих елліністичних країн. Особливо широко віра у месію розповсюджувалася серед жителів Іудеї, включеної до складу держави Селевкідів. Поширилася вона і в Пергамі, де повсталі проти римського панування (132 - 129 pp. до н.е.) обожнювали Сонце, мріяли про створення справедливої держави Геліоса, в якій усі громадяни (геліополіти) будуть жити справедливо і щасливо.

У цілому для еллінізму характерні активні пошуки нових релігійних ідей,

Вівтар "Святійшому Сонцю"

потяг до монотеїзму й етнічних сторін релігійних вчень. Причому народжувалися релігійні ідеї, які згодом стали складовими частинами християнського вчення.