ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Для римської культури Пізньої імперії характерні дивні контрасти - занепадаюча Античність перепліталася з новим західноєвропейським світом, що зароджувався. Витонченість, пишномовність, багатобарвність, грандіозність і чуттєвість язичницького Риму поєднувалася із середньовічною примітивністю, стилізацією, монотонністю і аскетизмом християнства та чернецтва. На всій духовній творчості пізньої Античності лежить відбиток застою, наслідування, надуманості, догматизму і церковності, що свідчить про занепад творчих сил античного світу. Занепадницьким вважалося все, що стало продуктом греко-елліністичного (язичницького) світу і виросло на його соціально-економічній основі. Навпаки, що виростало з нових протофеодальних коренів, несло зародки прогресу. При цьому, говорячи про культуру Пізньої імперії, не можна не зауважити, що Пізня імперія охоплювала більш як двохсотлітній період, і цей великий проміжок часу мав свої підйоми і падіння. Особливо різко культурний спад відчувався безпосередньо в період кризи III ст. і найближчі за ним десятиліття. З середини IV ст., у зв'язку із загальним піднесенням, спостерігається також пожвавлення в усіх сферах культурної творчості, що тривало до кінця IV ст., коли розпочалося Велике переселення народів. Античний світ із цього часу вступає в смугу культурного декадансу, що тривало до самого падіння Західної Римської імперії. Ні в одній галузі культури занепад не відчувався з такою силою й очевидністю, як у галузі філософії. Через усі філософські твори III - V ст. червоною ниткою проходять релігійно-містичні настрої, зневіра у власні сили, відмова від земного життя і перевага небесного перед земним. Віра в творчі сили людського розуму змінювалася вірою в долю чи фатум, що управляв світом за незрозумілими для людського розуму законами. "Я б цього не зробив, якщо б цього не хотів Бог", "Що можна зробити проти долі?" - запитує християнський письменник IV ст. Григорій Нісський.

Містики доходили до повного заперечення світу. "О, якщо б я мав крила голуба або ластівки, щоб ширяти над людським життям!", "Світ, - проповідує Григорій Нісський, - ранить мою душу; серце ж мудрого завжди переповнене печаллю, бо журба і хвороби - найсолодші зі всіх можливих насолод", "Від мирських пристрастей і страждань дає відпочинок лише природа". Те, що в попередній період лише намітилося, в останні століття Риму отримало широке розповсюдження. Філософія занурилася в глибокий скептицизм, виродилася в містику і, нарешті, еволюціонувала в теологію. Розвинулася віра в загробне життя, демонів, мощі, ворожіння, пророцтва, знахарства тощо. В центрі "наук" стояли теологія й астрологія. Забобони були особливістю не лише нижчих верств римського суспільства, але й охопили вищі верстви римської інтелігенції. Тому в пізньоримському законодавстві чимало статей, які передбачали суворі покарання за поширення марновірства, ворожіння, чорнокнижжя, ворожбу на нутрощах жертовних тварин, за польотом і голосом птахів, за рухом зірок тощо. "Багато хто, - відзначає Кодекс Юстиніана, - користуючись магічними засобами, наважується бентежити елементи природи і піддавати небезпеці життя невинних людей і загрожувати, що заклинанням духів кожен може знищити своїх ворогів. Таких людей, як чужих людській природі, слід віддавати на роз- шматування звірам" [Кодекс Юстиніана, XI, 18 б].

Для IV ст. характерним було те, що вищі верстви римського суспільства залишилися ще вірними язичницьким традиціям. У літературі також збереглися ще язичницькі мотиви і відчувалися голоси протесту проти християнства.

І, нарешті, варто зазначити, що в культурному житті Заходу важливу роль відіграли провінції, особливо Галлія.