Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

РИМСЬКА ДЕРЖАВА І СУСПІЛЬСТВО У І - II СТ. Н.Е.

Прийшовши до влади, Август не намагався відкрито встановити монархію елліністичного типу, не прийняв царського титулу і не отримав надзвичайних повноважень диктатора. Він задовольнився становищем "принцепса", тобто першого серед громадян, високим титулом Август і щорічним обранням його консулом. Після 23 р. до н.е. він поміняв консульство на вищу проконсульську владу, мав пожиттєву трибунську владу, а з 12 р. до н.е. був обраний великим понтифіком. Матеріальну основу його влади складали прибутки з підлеглих йому особисто провінцій і особлива скарбниця принцепса - фіск.

Хоча Октавіан Август був фактично одноосібним правителем, при ньому збереглося багато республіканських традицій (сенат, консули, претори, едили тощо).

Але всі посадові особи обиралися головним чином із кандидатів, запропонованих принцепсом. Август встановив майновий ценз для сенаторів 1 млн сестерцій, а для вершників - 400 тис. сестерцій. Для підтримки плебеїв він сам особисто стежив за постачанням хліба у столицю (не менше 200 тис. римлян отримували дармовий хліб) і організовував ігри та видовища.

Головною опорою влади Августа була армія, і перш за все преторіанська гвардія. Служба тривала від 25 до 30 років. Завершення тривалого періоду громадянських війн принесло державі мир і стабільність, а принцепсу - підтримку усіх верств вільного населення, хоча прикордонні війни продовжувалися, а на завойованих територіях

Август

Солдати преторіанської гвардії

утворювалися нові провінції (Паннонія, Мезія, Германія). Проте з римських доріг зникли банди грабіжників, моря очистилися від піратів, у містах порядок підтримували спеціальні загони міської охорони, була організована перша пожежна команда у Римі. Август увів також цілий ряд законів, що сприяли відродженню рабовласницьких устоїв і традицій римської сім'ї.

Такі ж реставраторські тенденції помітні і в політиці Августа у сфері релігійних культів. Він підтримав ідею відродження давніх римських культів, відбудови храмів і відновлення ролі жрецтва. Август з гордістю говорить, що він відбудував 82 старих храми і побудував цілий ряд нових (богам- покровителям роду Юліїв, Марсу-Меснику,

Аполлону та ін.). Якщо в Римі не будували храмів на його честь, то у провінціях з'явилися святилища Августа. Відновлювалися і старі релігійні свята й ритуали. Так, у 17 р. до н.е. були відновлені Секулярні (або "столітні") ігри, що тривали три доби.

Паралельно з реставрацією староримських культів і традицій жорстоко переслідувалися східні, особливо єгипетські, культи: Август ліквідував культ Ісіди у самому Римі, а згодом і в його околицях. Але це тривало недовго. Уже Калігулі через декілька десятків років довелося включити Ісіду у сонм богів-покровителів держави.

Такими ж безуспішними були спроби Августа зупинити в Римі поширення магії й астрології. Відьми, чародії, складачі гороскопів, тлумачі "вавилонських чисел" часто згадуються римськими поетами. Особливо модною була астрологія.

Спадкоємці Августа - Тиберій, Калігула, Клавдій і Нерон перейшли від політики згоди з сенаторами до репресій і конфіскації майна. З падінням політичного впливу традиційної сенаторсько-вершницької еліти зросло значення преторіанських когорт і їхніх начальників - преторів, а також армії. Громадянська війна 68 - 69 pp. показала, за словами Тацита, що "імператором можна було стати не лише в Римі, але й де-небудь в іншому місці". Так, за допомогою армії була встановлена влада династії Флавіїв, при перших

Доміціан

Вівтар Миру Августа

Тиберій

представниках якої (Веспасіан, Типі) панувала згода з сенатом, перервана при Доміціані.

Після цього близько 100 років Римом правили "добрі імператори". Вони, як правило, діяли у згоді з сенатом, турбувалися про благоустрій провінцій, успішно вели війни, шанували римські традиції, покровительствували наукам і мистецтву. Особливо прославилися імператор-воїн Марк Ульпій Траян, перший імператор, який народився поза Італією, Марк Аврелій Антонін, імператор-філософ, "мудрець на троні". Але з приходом сина Марка Аврелія Коммода епоха "добрих мудреців" завершилася.

Зовнішня політика імперії у ці століття залишалася швидше оборонною, хоча і з'являлися нові провінції (Британія). Але туди, куди не добиралися римські воїни, все частіше прибували римські купці. Римські монети і товари знаходять у багатьох похованнях на території Північної, Центральної і Східної Європи.

Із втратою ролі сенату важливі політичні рішення імператор приймав разом зі своїми радниками, в число яких входили друзі правителя ("amicus"), їх підбір визначався характером імператора, подібно як стиль його життя багато в чому впливав на стиль життя вищих сановників.

Стосовно міського плебсу імператори продовжували політику епохи Республіки - "хліба і видовищ". І надалі близько 200 тис. людей користувалися дармовими роздачами хліба, а нелегке життя міщан скрашувалося пишними іграми і видовищами: перегони колісниць, гладіаторські бої, морські битви - навмахгі, бої з дикими звірами тощо. Про розмах видовищ можна судити при відкритті амфітеатру Флавіїв імператором Титом: було вбито 9 тис. звірів, а під час чотиримісячних урочистостей, присвячених перемозі Траяна над даками у 107 р. н.е., - 11 тис. тварин.

Не вдалося принцепсам відновити і традиційну римську сімейну мораль. Історичні факти підтверджують гіркий жарт філософа Сенеки, що в Римі є жінки, які рахують свої роки не за кількістю консулів, а за кількістю чоловіків, які в них були. А мораліст Плутарх навіть радив законним дружинам не надто хвилюватися, що чоловіки зраджують їм з гетерами чи рабинями.

Імператор Тит

Одним із важливих явищ соціально-економічного життя римського суспільства був початок кризи рабовласницького господарства (зменшення припливу рабів через перехід до оборонної тактики, нестача робочої сили у латифундіях), що вело до появи колонату. Основою відносин колонів із земельним власником був договір, за яким колони зобов'язувалися віддавати землевласнику 1/3 врожаю і 6 днів на рік працювати на панській землі.

Криза рабовласницьких відносин проявилася і в зміні суспільних поглядів на рабів. Про рабів стали говорити як про людей, які мають свій гонор (Сенека). Імператор Адріан заборонив піддавати рабів смертній карі, а його наступник Антонін Пій надав рабам право ховатися у храмах біля вівтаря і статуй імператорів.

Змінилося ставлення римської влади до провінцій. Під час Республіки провінції розглядалися як predia populi Romani - власність римського народу, яка покликана збагачувати панів світу – римлян. В імператорський період прибутки з провінцій надходили у скарбницю принцепса, а спеціальні чиновники стежили за зловживаннями намісників провінцій. Інше явище - все більша участь провінційної верхівки у правлінні Римською державою. Упродовж І - II ст. жителі провінцій отримували права латинських, а іноді й римських громадян, поки у 212 р. імператор Каракалла не подарував римське громадянство усьому вільнонародженому населенню провінцій. А ще раніше вихідці з Італії, Галлії, Греції, Африки, Азії отримали доступ у сенат, і деякі з них добилися навіть імператорської влади (Траян, Адріан, Антонін Пій).

І - ІІ ст. були періодом бурхливого розвитку провінційних міст. Поряд із багатьма старими елліністичними центрами з'явилися і нові міста, правове становище яких було різним: колонії, мупіципії або "civitates". Проте, у міру посилення централізованих тенденцій в Імперії, римська влада почала активно втручатися у життя колоній і мупіципій, обмеживши автономію провінційних міст. Хоча стиль життя в них зазвичай повторював стиль життя у столиці.

Поділ праці всередині Імперії привів до спеціалізації виробництва в окремих провінціях (Сирія - пурпурові тканини, скло, коштовні метали; Єгипет – льон, папірус, пшениця; Африка – дикі звірі, слонова кістка; Іспанія – золото, срібло, олово, мідь, залізо; Галлія – вина, керамічні вироби тощо). Неважко помітити, що провінції обмінювалися головним чином сільськогосподарською продукцією і предметами розкоші.

Каракалла

Адріан