ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

У культурному відношенні з усіх країн Середземномор'я в цей час перше місце посідав греко-елліністичний Схід, що справляв найбільший вплив на римське суспільство. З II ст. до н.е. Рим із повним правом можна вважати західноелліністичною державою. А сукупність змін, що відбувалися в римському суспільстві під впливом грецького Сходу, прийнято називати загальним терміном еллінізація. У вузькому смислі під цим терміном розуміють вплив елліністичної культури на матеріальну та духовну культуру римлян, на римський Захід.

Початок грецького впливу на Рим належить до віддалених часів римської історії, а вплив елліністичної культури з особливою силою відчувається з того часу, як Рим підкорив собі італійські грецькі міста і почав брати участь у політичному житті різних елліністичних держав. В останні століття Республіки і перше століття Імперії завершується синтез старовинних італійських культурних основ і тих численних течій, які йшли з елліністичних країн.

Нові умови соціального та економічного життя змінили основні норми римського побуту. Рим втрачав риси селянського міста і перетворювався на світовий центр.

Римська простота ставала забутим минулим. Суворі заходи цензорів не могли призупинити поширення розкоші. Вона проявлялася в одязі (особливо жіночому), на бенкетах, у домашній обстановці.

Під час Республіки, коли ще існував закон, що засуджував розкіш, дозволялося мати лише срібну сільничку і жертовну чашу, один із знатних сенаторів позбувся свого місця лише за те, що в нього знайшли 4,5 кг срібного посуду. А ось 91 р. до н.е. народний трибун володів срібним посудом вагою 4,5 т. При Суллі в Римі нараховувалося до 150 сорокап'ятикілограмових срібних блюд. Срібний посуд став звичайною річчю і тоді його почали виготов-

Катон докоряє римським дамам за пристрасть до розкоші

Срібний посуд часів Цезаря

ляти із золота. А для збільшення цінності посуду його прикрашали і коштовним камінням.

Для обрамлення посуду використовували слонову кістку і бурштин. Величезні вази виготовлялися з алебастру, мармуру, порфіру і граніту. Техніка виготовлення предметів з алебастру досягла такої досконалості, що дозволила виготовляти невеликі посудини зі стінками не грубілими паперового аркуша.

Обідній стіл мав зазвичай прямокутну форму і був з трьох боків обкладений лавками (грец. кліне - лавка, тому і їдальня називалася трикліній). На кожному кліні могло розміститися троє гостей; всього за столом розміщувалося 9 осіб. Відома римська приказка: "Гостей за столом повинно бути не менше трьох Грацій і не більше дев'яти Муз". Лавки виготовлялися з точеного дерева, прикрашеного слоновою кісткою, золотом і сріблом, або з бронзи. На них лежали довгі і короткі подушки, на які спиралися ліктями за обідом. Зверху лавки покривалися пурпуровою ковдрою, а інколи дорогим хутром тварин.

Греки і римляни, незважаючи на сусідство, різко відрізнялися одні від одних. Їхні характери були абсолютно самобутні і неподібні, а погляди на одне і те ж явище діаметрально протилежні. Те, що у греків вшановувалося, у римлян не заслуговувало уваги. Те, що в Римі засуджували як ваду, в Греції вважалося ледь не доблестю.

Стосунки між чоловіком і жінкою нічим не обмежувалися, тому шлюби укладалися вільно за взаємозгодою. Подружнє життя врегульовувалося законом, тому що холостяки платили особливий податок (uxorium). Свобода шлюбів поширювалася лише на вільних людей, рабам дозволялося просто жити спільно.

Законний шлюб (justum matrimonium) був двох видів. В одному випадку дружина звільнялася від влади свого батька і переходила під владу свого чоловіка. Вона змінювала своє жіноче ім'я на нове і приносила з собою придане. В іншому випадку вона не покидала свою сім'ю і зберігала за собою її права і переваги.

Шлюбний церемоніал у римлян був обставлений численними прикметами і обрядами. Призначивши задовго день шлюбу, майбутні родичі починали спостерігати за тими прикметами, яких так багато у випадковостях міського життя. Туманне небо, змія в домі, крик півня невчасно - усе це вело за собою різноманітні передбачення.

Римський чоловічий костюм

Весільна церемонія

Після заручин, тобто урочистої пропозиції з боку нареченого, родичі або опікуни нареченої скликали родичів на пишний обід. Це був надзвичайно урочистий день: у цей день навіть знімали траур.

Досить різними були системи виховання в Греції і Римі. Греки розвивали не лише силу, але й грацію, пластичність, рух. Рим же вимагав від громадянина у першу чергу військових доблестей, що були ідеалом усіх чеснот.

Відбулися зміни і в римському одязі. Спочатку його виготовляли лише жінки. Навіть жрець носив одежу, виготовлену його дружиною. І якщо греки носили одежі без швів, то римляни, навпаки, завжди зшивали свій костюм.

Найдостойнішим кольором вважався білий, але з часом великої популярності набули прозорі тканини, навіть у чоловічому гардеробі. Носили також золоту одежу з так званої італійської тканини, виготовленої із тонкого золотого дротика.

Однією з най дорогоцінніших одеж вважалася пурпурова, з усіма її різноманітними відтінками, від інтенсивно-темного до блідо-рожевого. Власне національна римська одежа складалася з тоги, широкого плаща, що в три рази перевищував зріст людини і драпувався красивими складками на лівому плечі. Під впливом грецької моди римляни стали турбуватися перш за все про красу складок, довівши цей процес до досконалості. Складки прасували, розправляли щипцями, відтягували до низу свинцевими гирьками і кісточками.

Іншою частиною римської одежі була туніка, яку одягали безпосередньо на тіло, з довгими рукавами або без них взагалі. Туніку носили одну або дві, а при Августі - три і більше. Її підперезували нижче грудей, а коли їх одягали декілька, підперезували лише нижню, безрукавну.

За винятком жерців і суддів, римляни звичайно ходили з непокритою головою, зрідка надіваючи шапку грецького фасону.

Лавка продавця тканин

Римське взуття

Необхідною частиною туалету римлянина було взуття, що вважалося непристойним знімати навіть удома. Воно було двох типів - черевики і сандалі. Останні римляни, як і греки, підв'язували ремінцями, і вони вважалися домашнім взуттям. Черевики взували, йдучи на громадські зібрання, в дорогу і просто на вулицю. З часом з'явилися і чоботи зі шнурками різного кольору.

В часи перших царів римлянки одягалися так само, як і етруські жінки й майже однаково з чоловіками. Але бажання виглядати вишукано змусило їх змінити цей одяг на більш легкий і красивий грецький костюм, що складався з туніки і столи. Туніку одягали прямо на тіло, тому спочатку її виготовляли із вовняної тканини. Пізніше стали носити більш легкі і тонші шовкові напівпрозорі тканини. У такій туніці римлянки ходили вдома. Інколи поверх туніки вони одягали корсет із тонкої шкіри, хоча зазвичай його носили літні жінки.

Верхній одяг стола був подібний на нижню туніку і відрізнявся від неї лише обробкою, вартістю і довжиною. Його кроїли значно довшим людського зросту і тому носили з поясом. Стола була одягом заміжніх жінок. Дівчата ж носили короткі туніки або безрукавні накидки.

Виходячи з дому, жінка одягала плащ, щось середнє між тогою і гіматієм. Потім одягали покривало або вуаль з такої напівпрозорої тканини, яка, драпіруючись навколо обличчя, могла бути зібрана складками біля підборіддя. Головними уборами у римлянок були пов'язки і сітки. На ногах носили черевики, сандалі, м'які напівчобітки, прикрашені дорогоцінним камінням.

Досить поширеними були прикраси. Римлянки надівали діадеми із перлів і різного каміння, намиста, на грудях і на плечах - перев'язки, на руках - браслети. Волосся прикрашали шпильками, а вуха - сережками.

Римський одяг

Коштовні прикраси римлянок

У туалетних аксесуарах римлянок містилися парфуми, помада, щіточки для білил, дзеркала, шпильки, ножиці для нігтів, щипці для зачіски і ручки для чухання спини. Увесь цей набір римляни влучно називали "жіночим світом".

Важливу роль у житті римлян відігравало харчування. Якщо у давнину вони снідали і обідали сидячи за столом, та пізніше звичаї змінилися: тепер чоловіки під час трапези напівлежали навколо стола на обідньому ложі, жінки ж продовжували сидіти, оскільки інша поза вважалася для них непристойною. Столи були квадратними, а згодом – круглими. Обідні ложа стояли, як у греків, з трьох боків стола, четвертий залишався вільним, щоб раби могли підносити їжу і прибирати брудний посуд. Як відзначалося, класичний зразок вимагав ставити з кожного боку по 3 ложа, так що одночасно в трапезі могли брати участь 9 осіб. Місця з правого боку від прислуги вважалися "вищими", а з лівого - "нижчими", а високопоставлених гостей господаря саджали по середині столу, напроти подаванню їжі. На столи клали посудини з вином, сільничку і оцетник. Столи почали покривати скатертями лише з І ст. н.е., зате серветки для витирання губ і рук використовувалися рано. Овідій писав, як негарно витирати рот рукою [Наука кохання, ПІ, 756]. Серветки гостям роздавав сам господар, а гості рангом нижче приносили їх з собою, щоб скласти туди залишки смачної їжі.

Гості самі собі клали їжу в тарілки. Вихованим вважався той, хто умів себе добре поводити за столом, допомагаючи собі пальцями, замазувався менше інших. Ножі використовувалися лише для розрізання м'яса на окремі порції. Зате використовувалися уже ложки різних форм залежно від призначення. Особливу увагу римляни приділяли приборам для приготування вина: для змішування, нагрівання або охолодження напоїв.

Як і греки, римляни харчувалися три рази в день: рано-вранці - перший сніданок, близько полудня - другий, а ближче до вечері - обід. Перший сніданок складався з хліба, сиру, фруктів, молока або вина. Діти брали сніданок з собою в школу, оскільки заняття розпочинались досить рано. Для другого сніданку не потрібно було навіть сідати за стіл: це була холодна закуска, інколи навіть залишки вчорашньої їжі, яку можна було з'їсти на ходу, без традиційного миття рук. Найситнішою трапезою був обід: на стіл клали гарячі страви великими порціями. Спочатку обідали в атрії, а потім - у їдальні (трикліній). Обід розпочинався із закусок і перш за все з яйця. Звідси і пішла римська приказка "від яйця до яблука", оскільки яблуками й фруктами трапеза завершувалася. Улюбленим напоєм був

М'ясна лавка

мульс - вино, змішане з медом. До раціону входили різноманітні м'ясні або рибні страви разом з овочами і зеленню. На десерт подавали фрукти, свіжі або сушені, горіхи, гострі делікатеси тощо. І якщо біднякам часто доводилося задовольнятися овочами і фруктами, то для заможних вони були добавками до м'ясних страв.

Як і в Греції, в Римі хліб випікали різних сортів. Найдорожчим був білий, чорний хліб називався сільським. Був також "табірний" хліб - для війська, "плебейський" - для безплатних роздач біднякам і для продажу за встановленими твердими цінами.

Невід'ємною складовою повсякденних трапез було вино, в якому не відмовляли навіть рабам (хоча й низької якості). За розрахунками Катона Старшого, річна норма вина для кожного раба повинна була складати 7 квадранталів, тобто більше 180 л [Про сільське господарство, L VII]. Заборонялося пити міцні вина лише римським жінкам. Римляни дозволяли своїм сестрам і дочкам пити лише слабке вино з виноградного жмиху або родзинок. За словами Катона Старшого, у Римській республіці жінки, які пили, не лише мали погану репутацію, але й каралися так само, як за зраду своїм чоловікам.

У ранню епоху батько був єдиним наставником своїх дітей, він навчав їх грамоті та лічбі, давав нескладні уроки з агрономії, змушував їх вивчати Закони XII таблиць, знайомив зі звичаями предків тощо.

З II ст. до н.е. освіта ускладнилася. З'являються вчителі - греки, які часто були людьми невільного стану. Спочатку виникають початкові школи (Ludi), потім - граматичні та риторські. 159 р. до н.е. з'являється перша грецька школа. В ній читають і трактують грецьких поетів, вивчають граматику, звертають увагу на засвоєння риторських прийомів, знайомлять з основами різних філософських систем. Із розвитком римської літератури заняття в школах ведуть латинською мовою. Протести представників старої римської знаті, особливо найвпливовішого Марка Порція Катона Старшого, на прізвисько Цензор, не могли призупинити поширення елліністичної освіченості.

Упродовж багатьох століть римське суспільство зберігало певні риси патріархального укладу. Проте зміни соціально-економічних умов, вплив грецьких звичаїв і елліністичних культурних течій став відчуватися перш за все на сімейних відносинах: сім'я залишалася скоріше соціальним ідеалом, ніж надбанням дійсності.

У перші століття римської історії розлучень майже не було. Перше розлучення в Римі зафіксоване у 231 р. до н.е., коли Спурій Карвілій Руга вперше розірвав шлюб, оскільки його дружина не могла мати дітей (все-

Учень, який запізнився на урок

таки, напевно, це було розлучення з "вини" дружини). Проте згодом розлучення стали повсякденним явищем, і самі жінки не противилися цьому, добившись деякого правового забезпечення своїх майнових інтересів у випадку розлучення. Тому все рідше подружжя ходило в храм богині Юнони, яка оберігала мир і спокій у сім'ї і допомагала залагодити конфлікт (чоловік і жінка висловлювали богині свої претензії, а висловивши свій гнів і роздратування, поверталися додому примирені).

Часто порушення шлюбних обіцянок, розлучення і повторні шлюби пов'язувалися з політичною діяльністю, розрахунками римських громадян на успішну державну кар'єру. Так, Плутарх пише про Цезаря: "Щоб ще активніше використовувати у своїх цілях могутність Помпея, Цезар видав заміж за нього свою дочку Юлію, хоча вона була уже заручена з Сервілієм Цепіоном, останньому ж він обіцяв дочку Помпея, яка теж була не вільною, оскільки була заручена з Фастом, сином Сулли. Дещо пізніше сам Цезар одружився на Кальпурнії, дочці Пізона, якого він провів у консули на наступний рік" [Цезар, XIV].

Римські жінки готові були і захищати свої права. Так, відомий виступ матрон після Другої Пунічної війни з метою скасування закону 215 р. до н.е. (забороняв жінкам мати для прикрас більше, ніж півунції золота, носити одежу із фарбованих тканин, користуватися возом у місті і т.п.).

Цей виступ 195 р. до н.е. увінчався успіхом.

При укладанні шлюбів усе більшу роль починають відігравати політичні мотиви чи фінансові розрахунки, а розлучення стають звичайним явищем, як і проституція. Любовні пригоди жінок знатного походження були загальновідомі і тому лише у виняткових випадках (наприклад, побачення дружини Цезаря з перевдягненим у жіноче вбрання Клодієм під час свята на честь Доброї богині) привертали загальну увагу.

Змінилось і становище римських жінок. Вони набувають більшої самостійності в сімейному житті і розпорядженні своїм майном.

Хоча закони усували жінок від участі у державних справах, матері, дружини і сестри римських громадян все ж добре орієнтувалися в полі-

Римське подружжя із середовища нобілів

Предмети жіночого туалету

Корнелія

тиці, про багато чого дізнавалися від своїх батьків чи чоловіків, і відомі випадки втручання їх у державні справи - з благими намірами або на шкоду Республіки - та допомагали рідним або близьким. Так, активно втягував жінок у свої наміри Катиліна. У листі до Цецилія Метелла Целера Цицерон пише: "Дізнавшись, що твій брат задумав і готується використати всю свою владу трибуна для моєї загибелі, я вступив у переговори з твоєю дружиною Клавдією і вашою сестрою Муцією, приязнь якої до мене... я давно помітив - про те, щоб вони утримали його від нанесення мені цієї образи" [Листи Марка Туллія Цицерона, XIV, 6].

Яскравим прикладом стала жіноча емансипація. Римські матрони старалися завоювати право самостійно розпоряджатися своїм майном. З цією метою вони використовували різні хитрощі (фіктивні шлюби тощо), щоб звільнитися від опіки агнатів. У результаті в жіночих руках накопичувалися такі великі багатства, що 169 р. до н.е. уряд вимушений був заборонити призначати жінок спадкоємцями за заповітом. Багато жінок отримали серйозну освіту, а деякі відігравали певну роль у політичному житті. Серед таких жінок найвідомішими були Корнелія, дочка Сципіона Старшого і мати Гракхів; Семпронія, дочка Гая Гракха, причетна до руху катилінаріїв; Сервілія, мати Марка Юнія Брута, яка надихала свого сина на боротьбу з цезаріанцями; Порція, дочка Катона Молодшого і дружина Марка Юнія Брута, яка також брала участь у політиці. Вона не перенесла смерті свого чоловіка і покінчила життя самогубством. Фульвія, дружина Марка Антоній, керувала рухом, що завершився Перузинською війною. Емансипація жінок мала і негативні сторони. У промовах і листах Цицерона, наприклад, нерідко згадується Клодія, сестра трибуна 58 р. до н.е. Клодія, яка прославилася своїми любовними пригодами і навіть підозрювалась в отруєнні чоловіка.

Жіноча емансипація відбувалася одночасно з послабленням влади батька родини, зменшенням кількості шлюбів, збільшенням розлучень і загальним падінням старих моральних основ. Звичайними стали і чвари між батьками та дітьми. Надія на багатий спадок примушувала дітей бажати швидкої смерті своїх родичів. Особливо багато прикладів такого роду дають історії проскрипцій.

Розпад патріархального сімейного життя викликав протест з боку консервативно налаштованих представників аристократії, які були переконані, що суворими законами можна повернути стару патріархальну мораль і тим самим виправити сучасне їм суспільство. Так, Саллюстій, критикуючи існуючі порядки, пропонував Цезарю провести ряд реформ, які повинні відновити мораль ранньореспубліканського періоду, що видавалася йому ідеальною. З подібними вимогами звертався до Цезаря і Цицерон.

Тогочасне суспільне життя було сповнене різними протиріччями - продажність і зрада сусідили зі справжнім самопожертвуванням і героїзмом.

Еллінізм вплинув також і на різні форми римської ідеології. Спершу еллінізації зазнала римська релігія. Паралельно із завоюванням чужих територій римляни завойовували і чужих богів. Більша частина богів була не істинно римськими богами (di indigetes), а запозиченими в інших народів (di novensidus). Так, у римський пантеон при завоюванні Італії були включені боги латинських міст - Діана з Ареція, Фортуна з Пренесте, Венера з Ардеї тощо. Ще сильнішим був вплив італійських греків: із Кум римляни отримують Аполлона і знамениті Сивілині книги.

Разом з грецькими богами приходили і грецькі культи та релігійні процесії з піснями, танцями і театральними сценами. Проникнення грецьких, а потім і східних богів та культів посилилося в часи Пунічних війн, особливо Другої. Саме тоді під впливом Сивілиних книг римляни згадали майже забутий італійський релігійний звичай - обітницю священної весни (Ver sacrum). На їхній основі вводиться грецький релігійний церемоніал: 12-ти богам влаштовуються особливі урочисті "пригощання", які полягали в тому, що статуї богів розміщували на особливих подушках, а перед ними ставилися столи зі стравами.

У містах починають будувати храми, присвячені грецьким богам. Грецькі зображення богів у них сприяють поширенню антропоморфізму, чужого ранній римській релігії. Із грецьким культом і зображенням богів поширюється й грецька міфологія, яку популяризують поети. У перекладах із грецької мови вони знаходять еквіваленти грецьким божествам (Муза - Камена, Пан - Сильван тощо).

У Римі, як і в Греції, не було касти жерців і релігійних догматів: еллінізація римської релігії не означала переходу в іншу віру. Це було пристосування традиційних римських понять до нових життєвих умов і нового світогляду. Офіційні свята зберігаються, як і багато давніх обрядів, які стають усе незрозумілішими самим римлянам. Найдовше зберігаються і найменше змінюються сімейні культи. Правда, серед пенатів і лар інколи вшановуються й нові божества, чужі старим римським релігійним поняттям.

Наприкінці Другої Пунічної війни на основі тих же Сивілиних книг у Римі вирішили запровадити вшанування Великої Матері богів.

Втіленням її вважався метеорит, який містився раніше в малоазійському м. Пессинунті і який потім перевезли в Рим. Матері богів влаштували урочисту зустріч, камінь помістили у храмі Вікторії (на Палатині) й організовували щорічні ігри за грецьким зразком.

Велика Матір вшановувалася в Малій Азії під іменами Реї і Кібели. Вона вважалася початком усього життя і матір'ю богів. Прибіч

Прибуття в Рим Великої Матері. Рельєфне зображення на пам'ятнику богині

ники її культу вірили, що від неї залежить життя тварин і рослин, що вона володарює на землі і в підземному царстві. Її коханий Аттис щорічно помирає, а потім повертається до життя.

Культ її належав до оргіастичних: при богослужіннях жерці приходили в екстаз. Вони пророкували, виконували священні танці, які супроводжувалися самомордуванням.

Східні культи проникали в Рим в основному разом із рабами, уродженцями східних країн, які залишалися прихильниками своїх релігійних вірувань і звичаїв. Раби поширювали їх у тих будинках, де жили, досить часто прищеплювали свої релігійні вірування і звичаї малолітнім вільним, за якими наглядали і яких виховували.

Про ступінь поширення оргіастичних культів, містерій і вакханалій Кібели і Діонісія (Вакха) свідчить спеціально виданий 186 р. до н.е. декрет сенату про вакханалії (Senatus consultum de Bacchanalibus), який загрожував смертною карою за участь у таємних оргіастичних культах. Близько 7 тис. чоловік потрапили під дію цього декрета, і багато з них були піддані смертній карі. Через деякий час покарали ще З тис. учасників вакханалій.

Якщо в ранній час римські божества уособлювали різні сили природи, будучи народними, то в пізньореспубліканський час відбувається аристократизація релігії. З маси божеств виділяються головні, так звана капі- толійська трійця - Юпітер (Iuappiter), Юнона (Juno) і Мінерва (Minerva). Цим патриціанським божествам протистояла плебейська трійця - Церера (Деметра), Лібер (Вакх) і Лібера (Церера), де головне місце займала Церера - жіноче божество, яке вказувало на пережитки матріархату. У храмі Церери на Авентині зберігалися плебейські архіви і плебейська скарбниця.

І, нарешті, грецький олімпійський пантеон отримує офіційне визнання в Римі: до 12-ти олімпійських богів у Римі зараховувалися - Юпітер (Зевс), Юнона (Гера), Нептун (Посейдон), Мінерва (Афіна), Марс (Арес), Венера (Афродіта), Діана (Артеміда), Вулкан (Гефест), Веста (Гестія), Меркурій (Гермес), Церера (Деметра) і Аполлон, якого вшановували під таким самим іменем.

Крім того, в Рим проникли й інші елліністичні культи: єгипетський культ Ісіди і Сарапіса, культи малоазійської Ма-Беллони, іудейського Ягве тощо. їх при

Ісіда

Вакханалії

носили з собою солдати, купці і всілякі "негоціанти", які побували в далеких країнах. Разом з ними східні вірування проникали навіть у будинки знатних римлян; відпущені на волю уродженці елліністичного Сходу розчинилися серед міського плебсу і сприяли поширенню своїх релігійних поглядів серед римської бідноти.

Серед вищих верств римського суспільства поширюються також різні погляди грецьких філософів із релігійних питань. Було перекладено латинською мовою твір Євгемера, який вважав усіх богів колишніми людьми. Відомі римляни сумлінно виконували всі приписи офіційної релігії. Наприклад, коли філософ Панецій, близький до Сципгона Еміліана, був скептиком у релігійних питаннях, сам полководець вважав релігію основою державного життя. Луцилій, учень Панеція, зазначав: "Щоб володарювати над натовпом, мимоволі довелося звернутися до жахів невідомого і до вигадок різних залякувальних фікцій" [Буассьє Г. Римська релігія від Августа до Антонінів, с. 57]. Але так говорилося лише у вузькому колі. Коли ж постало питання про передачу прав вибору жерців народу, близький до Сципіона Бміліана Лелій виголосив палку промову, в якій прославляв старовинні культи.

Поширювалися також інші раціоналістичні філософські системи. Найбільшим успіхом користувалося вчення стоїків. Абстрактний ідеал мудреця, суворого до себе і людей, злився з уявленнями про римлянина старого гарту, який уособлював істинні римські чесноти (мужність, справедливість, благочестивість тощо). Водночас стоїцизм сприяв поширенню космополітизму. Вчення про розум, який панує в усьому світі, про рівність людей, про розумну справедливість знайшло відображення в релігійних і політичних ідеях та тогочасних правових нормах. До речі, зауважимо, що в цю епоху ніхто з римлян не створив оригінальної філософської системи. Еклектизм - одна з характерних рис римської філософії кінця Республіки.

Значну роль у розвитку римської культури відіграли вихідці з італійських муніципіїв. Після Союзницької війни поступово стала зникати довготривала замкнутість італійських міст і областей. Немало юних представників муніципальної знаті отримувало освіту в Римі і долучалося до різних гуртків римської аристократичної молоді. Серед цих молодих італіків, "нових людей" (homines now), як їх називали в Римі, було немало талантів, які здобули широку популярність.