РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

Однією з особливостей елліністичної культури було переважання технічних дисциплін і природно-математичних наук над гуманітарними. У нову епоху науки збагатилися значним фактичним матеріалом, була проведена його систематизація, однак оригінальних ідей висувалося мало.

З усіх галузей наукових знань в елліністичний період одне з перших місць займала військова і будівельна техніка, яка практично застосовувалася у військовій справі, будівництві, мореплавстві, виробництві тощо. Уряди і правителі щедро субсидіювали наукові дослідження, вимагаючи перш за все практичного їх застосування в різних галузях державного управління і життя. Прогрес військової техніки був помітним: з'явилися тарани, черепахи, катапульти і балісти для облоги фортець не лише з суші, але й з моря. Старі кораблі, непридатні для перевезення бойових машин, витіснялися багатовесельними і багатоярусними суднами: двадцяти-, тридцяти- і п'ятдесятивесельними з п'ятьма, вісьмома і більше ярусами. Так, за наказом Птолемея Філадельфа було побудовано сорокавесельний корабель (тесароконтера) завдовжки 280 футів, завширшки 38 футів і заввишки до носа 48 футів, а від вимпела до підводної части-

Катапульта

Баліста

ни 53 фути. Він мав 2 носи, 2 корми і 8 таранів та вміщав 4 тисячі веслувальників, 400 чоловік прислуги, 3 тисячі екіпажу і великий запас провіанту.

Коринфський архітектор Архій побудував двадцятивесельний корабель для сиракузького тирана Гієрона II з 3 коридорами для вантажу, пасажирів і військової команди. Тут розміщувалося все необхідне для проживання і відпочинку (каюти, портики, галереї, їдальня, палестри, млин, сарай, погріб) та ведення бойових дій (вісім башт, катапульта, яку виготовив Архімед).

Поряд з військовими кораблями будуються грандіозні бойові машини для облоги міст. Так, Деметрій Поліоркет використав при облозі о. Родос (304 р. до н.е.) гелеполіс, яка мала 9 поверхів, стояла на колесах, пересували її 3,5 тисячі людей. А проти наступальних машин було винайдено оборонні.

Наприклад, під час облоги Сиракуз римлянами (213 р. до н.е.) вони пустили в хід механічні прилади Архімеда, які зачіпали гаками римські кораблі і топили їх.

Прогресувала і виробнича техніка. Цілий переворот викликав винахід "архімедового гвинта" - жолобоподібного циліндра, який повертався навколо гвинта і нагнітав воду. Не менше значення мали і поява водяного млина, перехід від вертикального ткацького верстата до горизонтального; вдосконалення молота і горна; поширення обпалювальних печей; введення блоків і важелів; винайдення для театру автоматів і ляльок александрійським механіком Героном тощо. Удосконалювалися і засоби зв'язку, з'явилися деякі прообрази майбутнього телеграфа: коливаннями водяної поверхні або вогнями факелів військові подавали різні сигнали у ході битв або облоги. Видатний александ- рійський конструктор III ст. до н.е. Ктесибій побудував "аеро-

Облогова вежа

Архімедів гвинт

тонон" - ручний метальний снаряд пневматичної дії, сконструював водяний годинник, різноманітні насоси, гідравлічний орган, пожежну помпу. Інженер Філон залишив нащадкам першу водяну турбіну, а згадуваний Герон Александрійський - прототип парової турбіни, далекоміри, нівеліри тощо.

Практичне застосування результатів наукових досліджень сприяло відокремленню науки від філософії і виділенню її в самостійну сферу. У період еллінізму спостерігається деформація наукових дисциплін. Великих успіхів досягли математика з астрономією, механікою і природознавством, особливо в Александрії. На чолі александрійської школи математиків стояв Евклід (III ст. до н.е.), який видав "Елементи математики", що відзначаються простотою, ясністю і вишуканістю форм передачі матеріалу. Серед порушених ним теоретичних питань найбільший інтерес становить вчення про безкінечність. Викладені Евклідом математичні знання лягли в основу елементарної математики нового часу як такі, що до цих пір використовуються в середній школі. В Александрії працював Ератосфен (275 - 195 pp. до н.е.) з Кірени, математик, географ, філолог, глава Александрійської бібліотеки. Він присвятив свої праці математичній географії на основі точного вимірювання градусами.

Різнобічним ученим був Архімед (287 - 212 pp. до н.е.) із Сиракуз, який зробив серйозний внесок у розвиток математики, фізики і механіки та вирахував значення числа π (пі) - відношення довжини до діаметра, створив основи теоретичної механіки, гідростатики, сферичної геометрії і тригонометрії. Він став винахідником планетарію, який приводився в рух за допомогою води і зображував рух небесних тіл; складного блоку ("барулки") для пересування вантажів. Ряд його висновків застосовувався для покращення конструкції обложених пристосувань і метальних машин. Великою популярністю користувалися його роботи "Яро квадратуру параболи", "Про метод", "Про плаваючі тіла", "Початок механіки", де він розробив раніше невідомі методи визначення площі поверхні та об'ємів геометричних фігур і тіл, знав принципи диференційного обчислення тощо. Архімед підтримував тісні контакти з Ератосфеном, Кононом і Досифеєм.

Аполлоній (друга половина III ст. до н.е.) з Греції став автором теорії конічних перетинів, основ геометричної алгебри, а також зробив класифікацію ірраціональних величин, які передували відкриттю європейських

Архімед

Зубчатка Архімеда

математиків, хоча деякі античні біографи Архімеда несправедливо звинувачували його у плагіаті у знаменитого сиракузця.

Від успіхів математики невід'ємними були і досягнення географів та астрономів. Походи Олександра значно розширили уявлення греків про віддалені землі. Спеціальні посадові особи, які називалися "крокомірами", вели вимірювання пройденого армією шляху, відстаней між окремими пунктами, довжини доріг у завойованому Перському царстві. Крім того, багато учасників походу залишили власні описи цих воєн. На основі дорожних записів Аристобул описав не лише битви і перемоги Олександра, а й країни, з якими вперше ознайомилися. Друг македонського царя, командувач флоту Неарх розповів про своє плавання від гирла р. Тибр через Перську затоку та Індійський океан. Опис своєї подорожі залишив і Андросфен, відправлений Олександром для вивчення узбережжя Аравії з розвідувальними цілями.

Розширенню кругозору давніх еллінів на сході сприяло поповнення знань і про землі на заході та півночі Європи. Головна заслуга належить тут Піфею із Массилії (Марселя), який відплив на торговому кораблі з Гадеса (Кадіса) на північ, щоб розвідати запаси срібла. Він обігнув Британію, побачив береги Шотландії, добрався до о. Туле (ймовірно Ісландії), а потім здійснив плавання по Балтійському морю до гирла Ельби, обстежив узбережжя Ютландії і написав працю "Про Океан".

Немало географів залишили конкретний опис тих чи інших ділянок земної поверхні. Так, у III ст. до н.е. Агатархід із Кніда описав Червоне море і частину Індійського океану, а Псевдо-Скімн - Чорне море.

Прагнення географічних відкриттів, властиве учасникам походу Олександра, охопило згодом і інших елліністичних правителів. Військові експедиції, великі полювання на слонів Птолемеїв дозволили краще дізнатися про узбережжя Червоного моря, Ефіопію. Гроші і спорядження для походу до Каспійського моря Патроклу дав сирійський правитель Селевк Нікатор. Нові відкриття вимагали створення нових карт, на яких були б зображені завойовані або розвідані території.

Географічні знання були б неможливі без серйозних успіхів астрономії. В Александрійській обсерваторії постійно і систематично проводилися спостереження за небесними світилами. Більш досконалі інструменти спостережень допомогли удосконалити календар, перш за все утвердити серед греків старий вавилонський поділ дня і ночі на години, години – на 60 хвилин, хвилини - на 60 секунд. Астрономи намагалися навіть визначити відстань від землі до Місяця та Сонця і розміри світил. Аристарх Самоський (310 - 230 pp. до н.е.) розробив геліоцентричну систему світу. Всі планети, в т.ч. Земля, обертаються навколо Сонця, а зірки роз-

Селевк Нікатор

глядалися як аналогічні Сонцю тіла, які перебували на значній віддалі від Землі і тому здавалися нерухомими. Ератосфен Кіренський (275 - 200 pp. до н.е.) був енциклопедично освіченою людиною, написав праці з хронології, математики, філології, астрономії, теоретичної географії. Використовуючи елементи тригонометричних обчислень і спостережень за небесними тілами, він виміряв протяжність земного екватора, визначивши її в 39 700 км, що близько до справжньої величини (близько 40 тисяч км), визначив довжину і ширину тодішньої ойкумени (заселеної частини Землі). Дослідження поверхні земної кулі привело Ератосфена до висновку, що до Індії можна доплисти західним шляхом від Іспанії. Це спостереження допомогло Христофору Колумбу у його знаменитому плаванні в пошуках Індії наприкінці XV ст. н.е.

Серед відомих астрономів варто відзначити також Гіппарха Нікейського (близько 190 - близько 126 pp. до н.е.), який не прийняв геліоцентричної системи Аристарха, а дав обґрунтування геоцентричної системи будови всесвіту, що була запозичена Клавдієм Птолемеєм. Гіппарх зробив ще ряд важливих відкриттів: визначив величину, відстань і рух Сонця, Місяця і Землі; точніше вирахував тривалість сонячного року і місяця; склав найкращий для античного періоду каталог, в який увійшло понад 800 зірок з визначенням їхньої довготи і широти та поділом на 3 класи за яскравістю; поділив екватор на 360°; Гіппарх видав посібник зі сферичної, а александрієць Герон - з площинної тригонометрії. Той же Герон відкрив також властивості пари, а парипатетик Стратон (III ст. до н.е.) встановив значення наукового експерименту у фізиці.

Родоначальником наук про рослини, "батьком ботаніки" вважають учня Аристотеля Феофраста (372 - 287 pp. до н.е.) з Лесбоса, який працював в Афінах. Він написав ряд спеціальних трактатів з сільського господарства, агрономії, ботаніки ("Дослідження рослин", "Походження рослин"), де дослідив якість ґрунтів, їхню водомісткість і водопроникність, хімічний склад, якість і вагу

Епіцикли і ексцентр за Гіппархом

Метод визначення відношення відстані Земля-Місяць і Земля-Сонце за Аристархом

Феофраст

насіння, різні види рослин, сорти природних і штучних добрив, облаштування гребель і загат, описав різні види сільськогосподарських знарядь праці. На жаль, до нас дійшли лише уривки з його ботанічних і зоологічних праць. Зате зберігся трактат "Про етичні характери", в якому описуються типи людських характерів (честолюбних, забобонних, хвалькуватих і т.п.).

Значних успіхів досягла елліністична медицина, яка використала досягнення вивчення анатомії в Єгипті, досвід і знання, накопичені в Єгипті і Вавилоні.

Гіппократ один із перших поклав початок клінічній медицині: хворі повинні були лежати і приймати ліки під постійним наглядом лікаря (Пліній Старший. Природна історія, XXIX).

Методи лікування постійно оновлювалися. Геронік із Селібрії у Фракії став застосовувати масажну терапію, визначив деякі принципи дієтетики, увів у практику лікувальну гімнастику. У IV ст. до н.е. Діокл із Каріста рішуче відстоював ідею залежності стану здоров'я людини від гігієни тіла, від дієти і вміння правильно чергувати роботу і відпочинок. Придворний лікар Селевка І Ерасистрат із Кеоса заклав основи теорії кровообігу, досліджував систему кровоносних судин, анатомію серця, увів різницю між нервами, що управляють почуттями, і нервами, що управляють рухами (сухожиллями).

Хоча з розвитком медицини посилювалася її спеціалізація, про окремі її галузі відомо мало. Початками педіатрії були поради і вказівки акушерам. Власне лікарі не мали доступу до жінок, тому ті так часто помирали, особливо при пологах. Нам відомо приклад, що свідчить про роль жінок в акушерстві. Афінянка Агнодіка вивчала медицину у Герофіла в Александрії, але вимушена була при цьому носити чоловічу одежу. Гірше того, вона постригла собі волосся, що для грецької дівчини вважалося символом безчестя. Коли вона здобула достатньо знань і досвід лікарської справи, то сама взялася лікувати хвору жінку. Та, думаючи, що перед нею лікар-чоловік, відмовилася, і лише тоді, коли Агнодіка зняла з себе одежу, та дозволила оглянути її і лікувати. Хвора виздоровіла, але таємниця Агнодіки стала відомою іншим лікарям і ті подали на неї скаргу. Проте жінки міста дружно атакували суддів і ті винесли рішення про дозвіл жінкам займатися медициною. Разом з тим історія античної медицини не зберегла більше жодного імені жінки - лікаря.

Збереглася в античні часи і народна медицина: лікування травами, знахарство, віра в цілющі властивості води (джерело у Патрах у святилищі Деметри) тощо.

Поєднання грецької медичної теорії і практики з давньосхідним досвідом знайшло яскраве

Птолемей II Філадельф

вираження в александрійській медичній школі, що користувалася підтримкою єгипетських царів, особливо хворобливого Птолемея Філадельфа, який шукав "життєвий еліксир" і дозволяв анатомувати трупи злочинців. На чолі цієї школи стояв Герофіл (кінець IV - перша половина III ст. до н.е.), який вивчав органи людського тіла, намагаючись визначити їхню взаємодію і, таким чином, створити описову анатомію людини. Будучи прекрасним лікарем-практиком, він уточнив методи діагностики, надавав великого значення лікам. Іншим видатним медиком був Брасистрат з Кеоса, який працював частково в Александрії, частково у державі Селевка і був просто блискучим хірургом. Вони з Герофілом зробили такі серйозні відкриття, як вивчення кровообігу, наявність нервової системи, встановлення різниці між рухомими і чуттєвими центрами, які були забуті і знову відкриті лише в новий час. Асклепіад з Пруси в І ст. до н.е. прославився ефективним лікуванням хворих за допомогою дієти, прогулянок, масажу, холодних ванн і досяг таких результатів, що ходила легенда, нібито він воскресив померлого чоловіка.

Результати наукових досліджень записувалися авторами, а поширювалися переписувачами.

Якщо спочатку кожна людина сама для себе робила копію текстів, то з часом переписування книг було організовано з торговельною метою. З'явився термін навіть для книгопродавців (бібліополів). Відкривалися і перші бібліотеки: приватні, шкільні, державні. Уже з VI до н.е. тирани в грецьких містах-державах збирали книги при своїх палацах. Старійшим вважається книгосховище Полікрата на о. Самос. В історію бібліотечної справи увійшов Аристотель, оскільки першим став збирати книги за визначеним планом і їх кваліфікувати. Після смерті бібліотека філософа перейшла до його учня Феофраста, а той заповів її своєму учню Нелею з Малої Азії.

Найбільшою бібліотекою старовини була книгозбірня в Александрії, організована династією Птолемеїв. Перший цар Птолемей Сотер на рубежі IV - ПІ ст. до н.е. довірив облаштування бібліотеки філософу Деметрій) Фалерському, учневі Феофраста. Уже при житті Птолемея І бібліотека при мусейоні нараховувала більше 200 тис. сувоїв. Птолемей II Філадельф подвоїв це зібрання. Поповнював її і Птолемей III Евергет. Книжковий фонд іншої александрійської бібліотеки при храмі Сарапіса складав 42800 сувоїв. На жаль, під час облоги Цезарем Александрії в 48-47 pp. до н.е. мусейон згорів. За свідченнями Авла Геллія, тоді загинуло 700 тис. "томів". Проте Марк Антоній відшкодував єгипетській цариці Клеопатрі ці втрати, подарувавши їй 200 тис. сувоїв з бібліотеки пергамських царів.

Намет Птолемея II Філадельфа

Траплялися випадки, коли твори античних авторів спалювалися за наказом влади. Софіст Протагор, звинувачений у безбожжі за його вислів: "Про богів я не можу знати, чи є вони, або не має їх, оскільки надто багато перешкоджає такому знанню, - і питання темне, і людське життя коротке", - у 411 р. до н.е. був засуджений до вигнання, а книги його афіняни спалили. Це був перший в історії випадок, коли книги кинули у вогонь за мотивами релігійного й ідеологічного характеру.